Шпаргалка по "Истории Украинской литературі"

Ще одним підвидом низового бароко була школярська чи дяківська поезія,у якій учні і дяки-вчителі жартівливо користуючись при цьому засобами гротеску й бурлеску,зображають своє життя.відтак звичайні школярі розігрували сценки,співали та танцювали,також творили різдвяні та великодні вірші.вкршиною цього віршувння стала творчість Петра Поповича- Гученського.

До низового бароко слід віднести й пародійну літ.Термін пародія означає протипісня,тобто твір написанний у сопротилежності до іншого.То цього стилю можемо віднести твір Прокоповича "Про блаженого Олексія".В єпоху бароко любили пародіювати біблейні теми.

21.Бурлеск і  травестія в українській літературі 17-18 ст.

Історичні жанри комічної поезії в європейських літературах 17-18 ст., зразки якого характеризує контраст тематичного та стилістичного планів. У творах даного жанру стикаються високе і низьке: поети або оповідають нарочито урочистим стилем про предмети "незначних", або використанням низького стилю (живої мови вулиці з його характерними синтаксичними конструкціями і специфічним словником) обманюють читацькі очікування патетики, яка мала б супроводжувати викладу серйозних, тим більше трагічних тем. У історії літератури два вищеописаних прийому отримали найменування бурлеску і травестії. БУРЛЕСК (бурлеска) (от итальянского burlesco - шутливый) ТРАВЕСТИЯ, ироикомический (героикомический) литературный жанр, однородный с бурлеском. Основан на пародировании известного "высокого" образца; использует приемы перенесения действия в сниженную, бытовую сферу, подмены героических персонажей низменными и простонародными

Вірші-травестії - пізне явище української  літератури.  Автори  їх  - мандровані дяки. Вірші-травестії - це в  основному  породження  середини  18 ст., коли все глибшою ставала криза старої феодально-релігійної ідеології.

 Вони розвивалися протягом  короткого часу.  Остаточне покріпачення широких мас українського народу 1783  р.  поклало край  мандруванню дяків-пиворізів,  а разом з тим погубило і їхню творчість загалом.Віршів-травестій збереглося трохи більше десятка, все у записах кінця 18 - першої половини 19 і навіть початку  20  сторіччя.  Воно  користувалися значною популярністю, довго жили в народній пам(яті. Жанр  пародія-травестія відомий з кінця 17 ст.Питання про генезу травестії в українській літературі досліджено дуже мало; не вивчені її звязки з аналогічними явищами в інших літературах.

Тематично українські вірші -  травестії  поділяються  на  2  групи  - різдвяні і великодні. Вони виникли з біблійно-євангельських та  апокрифічних легенд про Адама і Єви з раю, про народження  Христа,  його  воскресіння  та інш. Але травестійний спосіб розробки релігійних тем призвів до того,  що  у віршах не залишилось від "святих  образів"  нічого,  крім  сюжетних  схем  і імен.

Наприклад, народження Христа "  "Пісні  рождеству  Христову"  є  лише приводом для зображення веселої і гомінкої гулянки селян у корчмі. Для всіх різдвяних і великодніх віршів найхарактерною рисою є те,  що в них світ богів і святих зливається  із  світом  українського   простолюду. Образи небожителів втрачають свої  божественно-ірреальні  риси.  І  пекло  з раєм - реальна земля.Всі  вірші-травестії   звучать   бадьоро,   святково,   оптимістично, відображаючи цим історичний оптимізм народних мас,  який  вони  не  втрачали навіть  в  важких  умовах,  відображається  "панібратський"  гумор   народу, стосовно "божих речей".

Мова травестій - жива народна розмовна українська мова.      

Є такі травестії: "Піснь світська",  "Вірш  на  великдень",  "Вірша,говоренная гетьману запорожцами  на  світлий  празник  воскресенія  Христово1791 года".

22. “Мандровані дяки».травестія і бурлеск в їхніх творах

В історії давньої укр. Літ. Особливе місце відводиться творчості студентів, прозваних народом «мандрівними» дяками. До цієї категорії належали вихідці з бідних родин, які не мали ніяких засобів для прожиття та навчання і змушені були в період канікул йти в народ заробляти шматок хліба. Перебуваючи серед народу, студенти освоювали багаті здобутки народнопоетичної творчості. Це допомагало писати їм оригінальні твори – вірші та книжні пісні.

Але чи не найціннішим здобутком творчості мандрівних дяків є орації та травестії. Пародії і травестії мандр. Студентів відзначалися колоритними ситуаціями, в них було багато іронії, жарту, сміху. Основним об’єктом їхньої творчості були епізоди релігійної історії, зокрема різдвяної і великодньої. Опрацьовуючи ці теми, студенти йшли шляхом своєрідного художнього прийому – зводили релігійні сюжети до рівня звичайних, вносячи в них побутові деталі.

Основною темою для  написання різдвяних творів мандрівних поетів була загальновідома сценка про пастухів та популярний сюжет про царя Ірода. Чимало місця в пародіях та травестіях було відведено Іродові. Автори віршів проклинали його, називали брутальними словами, бажали йому найстрашніших хвороб.

Мандрівними дяками було складено чимало орацій на великодні теми. Джерелом для написання цих творів, як і  різдвяних були також біблійні апокрифічні оповідання, хоча вони були біднішими і менш драматичними, ніж різдвяні. У великодніх апокрифічних оповіданнях поетів особливо приваблювали зображення пекла та історія, в якій розповідалось про мандрівку Бога в підземне царство, де він задумав навести порядок. Велику кількість віршів склали мандрівні поети про своє життя. Різні пригоди траплялися з дяками-студентами на їхньому тернистому шляху: і лихі, і радісні. Чимало віршів написано дяками про життя школярів та їх навчання в школі. У віршах про школу часто говорилось про важкі умови навчання.

Пародії і травестії писалися ленінським віршем. Імовірно, що тут  мандрівні дяки наслудували віршову  манеру маленьких пісеньок, названих у народі витребеньками.

Література М.д. є запізненою паралелею до зах.-евр. середньовічних «голіярдів». Це здебільша гумористичні та бурлескні твори, вірші-травестії, пародії, сатири: поема про попа Негребецького, «Синаксар виписан із служби дванадцяти нетлінних братів Коропських на пам'ять пиворізам о ізобліченії сивухи»; гумористичні діялоги, ліричні поезії. Найвизначніший твір у прозі --- автобіографія Іллі Турчиновського; серед ін. авторів: Микола Мазалевський й ін. Починаючи з інтермедій М. Довгалевсъкого, типи бурсаків зустрічаються і в пізнішій літературі (В. Наріжного, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Тобілевича). Вплив мови і стилю М.д. помітний від поступово ставали для людини мірилом у підході до зовнішнього. У середні віки формується духовність, порушується питання про сенс життя. Ні того, ні іншого античність не знала.

Історизм – майже у  всіх творах ДУЛ дійовими особами  виступають історичні постаті, які  зображуються певним чином шаблонно, узагальнено і ідеалізовано. Література суворо слідує факту, навіть вигадані історії є записами розповідей очевидців. Історизм ДУЛ є середньовічним: всі події пояснюються «божим промислом», але за цим ми бачимо живу українську історію.

Літературний етикет –  певна система усталених правил, які визначали принципи зображення історичних подій, осіб, фактів тощо. Д.Ліхачов говорив, що літ.етикет складається з:

1. Уявлення про те, як  повинен проходити певний перебіг  подій.

2. З уявлення про те, як має вести себе дійова особа співвідносно зі своїм становищем.

3. З уявлення про те, як має описувати події письменник.

Літературний етикет в ДУЛ проявлявся в канонічності жанрів, в чіткій регламентації світоглядної системи. 

23.Соціально-культурні та політичні обставини появи сатири.

 

Походження сатири пов'язують із давніми культо¬вими ритуалами  висміювання та лихослів'я, зі сміхом і непристойністю. З часом вона поширилася на жанри лі-тератури.

Сатира (лат. — суміш) віршована — ліро-епічний жанр, що передбачає викривальне засудження сміхом суспільних явищ або моральних якостей людей.

Сатира належить до комічного виду відтворення дій¬сності, для якого характерні навмисне перебільшення, алегоричне трактування, загострене спотворення (кари¬катура, гротеск), прийоми фантастичного зображення, іронія, сарказм. Сатира виникає або актуалізується тоді, коли підвищується критицизм у ставленні до людської природи чи суспільних порядків.

З огляду на тематику і зміст сатиричних і гумори¬стичних творів XVIII ст. можна визначити основні чин¬ники, які мали вирішальне значення в активізації сати¬ричних жанрів:

1) критицизм у ставленні  до соціальних інституцій (влада, суд, церква), окремих станів тогочасного сус¬пільства під впливом просвітницьких тенденцій,  які проникали в Україну із Західної Європи. Він був зумо¬влений раціоналістичними поглядами на суспільний устрій, морально-етичними настановами, які впливали

на формування людини розумної, практичної, освіче¬ної,  з новоєвропейськими,  світськими поглядами на суспільне життя;

2) невдоволення певної частини суспільства своїм становищем: погіршувалося життя селянства, значна частина якого перетворювалася на безправних кріпаків; під впливом самодержавно-колонізаторської полі¬тики занепадало козацтво як феномен волелюбності і самозахисту; у середовищі самого козацтва відбувалося

активне класове розшарування, з якого виокремився клас нових  феодалів, котрі скуповували землі  і власність, нехтуючи козацькими ідеалами, віддано прислужували царю;

3) критичне ставлення   до  церкви  як  до  гноби¬тельської інституції у державній структурі; особливо негативно сприймалася поведінка представників духо¬венства,  ближчих до народного життя (священики, дяки, ченці).

Важливими були й літературно-естетичні  чинники: а) демократизація літературного  життя, що спричини¬ла згасання давніх традицій, які виражали елітарність  письменства, і зародження тенденцій, які призвели до появи нового письменства; б) вплив усної народної сло¬весності, а особливо жанрів, у яких здавна розвивалася сатирична тематика (анекдоти-усмішки, казки, перека¬зи, жартівливі пісні, коломийки тощо); в) оновлення лі¬тературного життя, що супроводжувалося деструктив¬ною психологією, яка для оцінювання суспільного життя використовувала гумор, іронію, сарказм, бурлеск, травестію, гротеск — засоби сміхової культури.

24.Вірш  про кирика.

«Вірш про Кирика» (друга половина XVIII ст.) — літературна обробка відомої казки про селянина, який знайшов скарб, але жадібний піп, залякавши його, відібрав золото. Щоправда, шкура, у якій піп приходив уночі до селянина, і горщик із золотом приросли до попового тіла і не відстали, доки той не повернув скарбу. У вірші виражено ставлення до духовних осіб селянства, що потерпало від їхньої загребущості. Межування в ньому побутових і фантастичних елементів зумовлене казковим сюжетом, а стиль ґрунтується на фольклорній оповідальності.

Є декілька варіантів обробки  цієї казки, один з яких записав на початку XX ст. фольклорист і етнограф Василь Кравченко, який досліджував народну творчість Волині і Полісся. Зміст цього сатирично-гумористичного вірша варіює сюжет казки, доповнюючи її деталями та описами, прив'язуючи події до конкретної місцевості — міста Овруч і губернського центру Житомир:

Що ся стало на Волині в Овруцькім повіті?

Таке чудо, якого ще не було на світі...

Серед літа, в час гарячий, пан зайняв на жнива.

Нещасному Кирикові померла  дитина.

Пішов до попа, упав на коліна:

«Помилуй мя, о чесний отче! Померла дитина

В такий час, що нема ні грошей, ні хліба,

А нещасному чоловікові велика загиба.

Змилуйтеся! Учиніте, зараз дитину схороніте

25. Гумористичний твір «Марко Пекельний» (кінець XVIII ст.) оповідає про козака, який, хоча й ледар, п'яниця, грубіян, волоцюга, розпусник, виявляє сміливість, дотепність, розважливість та рішучість, зокрема під час «викурювання» чортів із пекла. Цей вірш перегукується із традиційною великодньою тематикою і є своєрідною пародією на великодні вірші, що розробляли євангельський сюжет. Марко повинен був заступитися за «бравих козаків», котрі потрапили у пекло, і визволити їх звідти, як визволяли бранців із неволі. Він наділений як негативними, так і позитивними якостями, нагадує образ козака-запорожця. Сюжет і художні засоби твору почерпнуті з фольклору:

Був собі Марко, ледар завзятий,

Батька й матір не поважав,

А все тільки пив та гуляв,

На улицю до дівчат першим поспішався,

А у церкві посліднім зоставався,

Щоб мерщій можна було втікати,

Як піп на вихід почне  благословляти.

З чужими жінками женихався

Та старих людей цурався.

З його буйною головою

Не було нікому спокою...

 

Гумористичні вірші, як і  сатира XVIII ст., своєю тематикою, образами, художніми засобами внесли демократичний елемент у давню літературу, фактично у такий спосіб проклали шлях до нового письменства.

 

26. Творчий  шлях І. Некрашевича. Місце  письменника в історичному розвитку  укр. літератури

Народився І.Некрашевич 1742р. в селі Вишеньки Чернігівської губернії, що входило до володінь Києво-Печерської лаври, в сім'ї сільського священика. У 1754р. вступив до київської академії. У 1773р. Іван Некрашевич пише, а в 1781р. переписує і редагує віршований твір "Спор душі і тіла".

Сильний фольклорно-етнографічний  струмінь відчувався у творах Івана  Некрашевича. Його твори виділялися чистотою народної мови, простотою  змісту, народним гумором. Поетична система  І. Некрашевича виросла з народнопісенної  поезії, а тому була поширена серед  народу. 
 
Нині відомо дев'ять творів автора: побутові сцени на зразок інтермедій, віршові листи до знайомих. 
 
Іван Некрашевич мав священницький сан і в своїх поезіях прагнув створити образ ідеального священика, який бореться з неуцтвом, обмеженістю простих людей. 
 
Першим поетом, який оспівав селян, наймитів, бурлаків, був в українській літературі Климентій Зіновіїв. До нас дійшла рукописна збірка поета, яка вміщує близько чотирьохсот віршів. Найбільшу частину з них присвячено сатиричному зображенню вад людини та суспільства.