Шпаргалка по "Истории Украинской литературі"

Літопис Самовидця охоплює події 1648-1702 р. За змістом і характером ділиться на 2-і частини:

1. Оповідання про найважливіші події початку визвольної війни
2. порічний виклад істор подій періоду визвол війни і після неї. На першому плані – зображ військ: дій, хар-ки істор діячів, авторська оцінка істор подій.

Автор прагнув об’єктивно відтворити суспільні настрої, однак  часом сам собі суперечив, зокрема  у ставленні до козаків і посполити.

Цей літопис започаткував традиц змалювання поетами Хмельницького, так і ін. істор діячів, зокрема  Брюховецького, Самовидця, Сірка.

Літопис Грабянки починається із змалювання подій визвольної війни і доведено до 1709р. За змістом тв.. поділ на 3 частини:

1. Йдеться про події від початку козацтва
2. Про визвольну війну
3. про те, що відбув в Укр після смерті Хмельницького.

Автор використавши з різноманітних  писемних та усних джерел документальні  факти, подав їх літературно опрацьовану  історію, прагнучи зробити її доступною  для мирського загалу.

Грабянка поєднав компіляцію з авторським переказом напівлегендарних інструкцій (напр. про захоплення Хмельницьким королівських привілеїв у полковника Барабаша, смерть і похорон  Хмельницького..)

Автор теж згадав і охарактеризував (з позитивного боку) таких історичних постатей як Василь Золотаренко, Яким Сомко, Іван Самойлович. Негативними  рисами наділив Івана Брюховецького, Петра Дорошенка.

У ст.-рі літопису химерно  поєднано компілятивні відступи, різноманітні перекази, патеричні  вірші, що загалом  характерно для барокової прози. Дослідники відзначають у ньому  поєднання символіко-алегоричного типу зображення з історико-реалистичними, використання прийомів контрасту, метафор, епітетів.

Літопис Самійла Величка

Військовий канцелярист, генеральний писар при Івані  Мазепі, знав декілька мов, брав участь у військових походах.

Твір Самійла величка  – найбільший за обсягом козацький  літопис, у якомк йдеться про  визвольну війну, «малоросійське поведение», вміщено значну кіл-ть  істор-х  документів.Загалом це масштабний історично-літературний твір, який зображав життя Укр з 1648 до 1700р.

 У передмові до «чительника»  Самійло Величко зазначив, що  користувався крім місцевих писемних  та усних джерел працями іноземних  письменників та істориків: поемою  поляка Твардовського « Громадянська  війна», істор-ми трактатами  польських  авторів – М.омера, М. Стрийковського, нім історика Пуфендорфа. Використовував  твори вітчизняних авторів, письм  Інокентія Гізеля Галятовського,  Туптала. В основі тв. – враження  автора після подорожі правобережною  Україною у 1702 році.

Центр постаттю є Хмельницький, образ якого є ідеалізованим. Так само, як і попередники автор  дає образні характеристики таких  істор постатей як: Самойловича, Сірка, Виговського, Мазепи, Брюховецького.

«Історія русів» наймолодший з усіх коз літописів на межі 18-19ст.

Основні ідеї:

1. ідея правди і справедливості
2. ідея свободи і державної незалежності
3. заперечення теранії і протов демократизму
4. антитеза Україна-Москва
5. Оцінка наслідків Переяславської угоди.

Уся історія укр.-московських  взаємин протягом 2пол 17-18 ст зображена  як страшна картина московської  зради, визиску, гноблення і терору.

Композиційно твір ділиться:

1. історичне оповідання  виникнення Русі, княжу добу та становлення козацтва
2. цикл оповідань про Б.Хмельницького
3. час руїни (1657 – 1683р.), гетьманування Мазепи та колонізація Укр Москвою

Коз літописи продовжили традиц Київо-Руського Літописання, зокрема, автори деяких літописів («Істор русів») використовували давньоруські літописи як джерела для своїх творів.Автори к.л. також дотримуються канону жанру, визначеного ще в К.Р., це спостерігається  у «Повісті вр літ», «Київському  літописі», «Гал-Вол літописі». Крім законів жанрів автори к.л. також  продовжують і стильову манеру попередників, зокрема у змалюванні образів  у своїх літописах (образ Хмельн майже у кожному з к л  містить елементи панегірики).

33. Барокова модель історії  у козацьких літописах.

На початку XVIII ст. найбільш поширеним був такий жанр історіописання, як козацькі літописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка, Я. Лизогуба. Проте за цією назвою ховається не звичайне оповідання по роках, а історична повість, тобто  розповідь, присвячена конкретному  сюжету. До речі, назву «літопис», «козацький літопис», впровадили до наукового  вжитку діячі Київської археографічної комісії, які видрукували багато таких пам'яток у другій половині XIX ст.

Ці повісті являли собою  компіляції з вітчизняних та іноземних  авторів, записок учасників подій, офіційних документів, народних переказів  та легенд. Всім їм були властиві барокові риси: риторичність, пишномовність, поєднання  реальних та вигаданих подій, елементи алегорії, прийоми контрасту, порівняння з античною історією, несподівані  метафори, вживання гіпербол, епітетів тощо. Назва «козацькі літописи»  разом із тим точно вказує на те середовище, де виникали ці пам'ятки. Йдеться  про тонкий шар старшинської інтелігенції, як-от: гетьмани,канцеляристи, високі посадові особи і просто аматори, які здобули  освіту в Киево-Могилянській академії та європейських університетах, знали  кілька мов, мали певний літературний хист і переслідували конкретні  службові або політичні цілі. Твір Г. Граб'янки «Действия презельной брани  Богдана Хмельницкого», написаний  у 1710 р., вперше був виданий без  імені автора в журналі «Российский  магазин» Ф. Туманського у 1793 р. У 1854 р. виданий у другій редакції «з перевагою  цер-ковно-слов'янщини» (Д. Дорошенко). Проблематика літопису Граб'янки містить  переважно опис подій політичної історії XVI—XVII ст., а також екскурси до найдавнішого періоду та біблейських  часів, що відповідало принципам  середньовічного та барокового історіописання. Виклад подій автор доводить до 1708 р.

Досить багатою і різноманітною  для свого часу була джерельна  база повісті Граб'янки. За власним  свідченням він використовував вітчизняних  «духовних^та мирських літописців», в  яких міг знайти «щось достовірне». Йдеться про літопис Самовидця  та Синопсис, праці польських авторів  — Кромера, Бельського, Стрийковського, Гваніні, Коховського, німецьких - Пуфендор-фа та Гібнера. Важлива складова джерельної бази - документальні акти: привілеї, листи, договори, списки гетьманів, полковників  тощо. Граб'янка вибирав також уривки із діаріушів — «щоденників наших  воїнів», — додавав розповіді  свідків подій, які «ще й нині в живих ходять» і чиї «розповіді підтверджують слова літописців». Останні слова письменника важливі  з точки зору його прагнення до «документалізації» розповіді.

Для характеристики методологічних принципів автора літопису багато що дає аналіз передмови до його твору  «Слово до читача заради чого ця історія  писана». Провідним для нього  був суто утилітарний підхід до історії, з точки зору безпосередньої користі  історичного твору. Взірцем для  гадяцького полковника була священна історія єврейського народу, а  також вавилонського та перського, діяння Олександра Македонського й  московського князя Димитрія (Донського), який винищив Ма-маєві орди. Цікаво, як автор початку XVIII ст. передає  своє відчуття історика, той вплив, який мали на нього кращі зразки історичного писання: «Про них і  до них подібних упокорювачів історії  я не раз думав, коли годинами солодко  читав і коли прозрівав ту користь  для їхніх народів, що в'язалася  з безсмертною славою».

Історію свого українського народу письменник сприймав як історію  військових подвигів та звитяг, яка  нічим не поступалась історії  інших славетних і давніх народів. Отже, раціоналізм Граб'янки набуває  форми справжньої апології особи Хмельницького. Рушійною силою історичних подій виступають людський розум, вдача, здібності.

Історичний портрет Хмельницького  він малює за допомогою таких  суто барокових прийомів, як гіперболізація його деяких рис, вживання народних легенд та переказів, риторичність, наявність  вигаданих промов і діалогів. На початку твору, де мав бути портрет  Хмельницького, автор літопису наводить «Похвалу віршами Хмельницькому  від народу малоросійського», який виконує функцію своєрідного  епіграфа:

«Оце Богдан Хмельницький намальований Воїн руський славний, так і неподоланий. Завдяки йому Україна на ноги стала, Бо у ярмі лядськім ледве не сконала...»2.

Літопис Граб'янки являє  собою сукупність «сказаній», повістей, які за змістом можна поділити на три частини.

34. Літопис Самовидця. До середини XIX ст. цей літопис без назви та імені автора зберігався у списках. З ініціативи П. Куліша він був опублікований 1846 р. українським белетристом, істориком Осипом Бодянським (1808—1877) у московських «Читаннях». Питання щодо авторства залишалось відкритим, тому в науковій літературі фігурує псевдонім Самовидець. Літопис охоплює події 1648—1702 рр. За змістом і характером поділяється на дві частини: першу написано у формі окремих оповідань про найважливіші події — «Про початок війни Хмельницького», «Починається війна Збаразька» та ін.; другу частину подано у формі порічного викладу. На передньому плані — зображення військових дій, характеристика історичних діячів; рідше йдеться про неісторичні події (наприклад, напад сарани).

Розпочинається літопис  роздумами автора про причини, які спонукали українців виступити на збройну боротьбу у 1648 р.: «Початок и причина войни Хмельницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе. Тогда бо оным не хотячи, чего не звикли были панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами и в городі до хандоження коней старостове держали, в дворах грубу, тоест печи напалити, псов хандожити, двори замітати и до инших незносних діл приставляли (...) Также полковникове Козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли (...) В городах зась от жидов тая была кривда (...) Над по-сполством зась, любо во всем жили обфито в збожах, в бидлах, в пасіках, але однак чего не звикла была Україна терпіти, вимисли великій были от старостов и от на-місников, и жидов. Бо сами державци на України не мешкали, тилко уряд держали...».

Визначивши національно-релігійні  передумови козацької революції, Самовидець навів конкретні життєві факти, що стали причиною спустошень, грабежу, нищення, утисків: «Рідкий в той крові на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил. И на тот час туга великая людем всякого стану значним была и наругання от посполитих людей». Автор прагнув до об'єктивного відтворення суспільних настроїв, хоч і не уникав суб'єктивних тлумачень подій та вчинків історичних осіб. Унаслідок цього Самовидець часом суперечив сам собі, зокрема у ставленні до козаків і посполитих: в одних випадках він їм співчував, переймався їхнім горем та несправедливими утисками з боку «значних», в інших — виявляв погорду до суспільних низів, звинувачував їх у тому, що голота забирає майно у «значних», спустошує маєтки і зневажає королівську, козацько-старшинську владу.

Літопис Самовидця започаткував традицію змалювання постаті Хмельницького. Літературні тексти доповнені легендою про те, як шляхтич Чаплинський образив Хмельницького, віднявши його хутір у Суботові, після чого Богдан пішов на Запорожжя, де й підняв козаків на війну. Автор сумлінно фіксував справи Хмельницького, не даючи, проте, їм оцінки, а про смерть гетьмана у 1657 р. писав без традиційного славослів'я. Натомість Самовидець подав виразніші характеристики Івана Брюховецького, Івана Самойловича, Дем'яна Многогрішного, Івана Сірка, Якима Сомка. Описуючи здебільшого козацькі звитяги і симпатизуючи деяким козацьким ватажкам, автор не приховував своєї приязні і до королівської влади, схвалював Переяславську раду 1654 р.

    Українське літературне бароко є невід'ємною складовою давнього письменства. Дослідження останніх десятиліть довели, що українське бароко не лише було тісно пов'язане із загальноєвропейськими мистецькими процесами, а й сформувало самобутню культуру із виразними національними ознаками, які своєрідно представлені передусім у поетичній творчості.

35. Літопис Григорія Грабянки

Літопис Григорія Грабянки датується 1710р., був написаний на замовлення гетьмана І.Скоропадського. тут проголошується автономний статус України під протекторатом Москви. У літописі описано події від  найдавніших часів до 1709р., а основна  увага приділяється нац..-визв.війні. для стилю літопису характерні белетризація (художність) оповіді, її епічність, драматичність, високий патетичний стиль.

Протягом довгого часу вчені намагалися розглядати літопис  Грабянки як історичне джерело. Але  згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося  встановити, що твір містить багато фактичних помилок. В ньому знайшли  своє яскраве втілення риси, які  становлять естетичну домінанту  того часу — риси барокко.

У передмові до літопису Григорій Грабянка визначає мету свого  твору та з'ясовує ті причини, що спонукали  його взятися за перо. Оскільки в  книгах різних іноземних істориків  багато говориться про козаків, він  хоче, щоб їхні діяння, а особливо перемоги під проводом знаменитого  вождя Богдана Хмельницького, не прийшли в забуття, і тому він  задумав написати цю історію, спираючись на різні вірогідні джерела. Автор  каже, що керує ним не корисливе  прагнення до слави, але загальна користь, яка і спонукує його не залишати в попелі загиблими славетні діяння рідного народу, а явити їх світові.

Грабянка розповідає про  історію козацтва від найдавніших  часів до 1709 року. За змістом літопис  можна поділити на три частини.

В першій розповідається про події від початків козацтва до народновизвольної війни, у другій, найбільш розлогій, — про саму війну, а в третій літописець розповідає про те, що відбувалося на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Для викладу Грабянка обирає форму «сказаній» — більших або  менших розділів, з яких і складається  твір, кожне з яких має свою внутрішню  драматургію.

Автор розпочинає першу частину  зі з'ясування етимології слова «козак», виводячи його від назви скіфського племені козар, які є предками козаків. Родовід же козарів Грабянка виводить аж з біблійних часів, вважаючи цей народ потомками першого  сина Яфетового Гомера. Вбачаючи небажання  руських князів жити у мирі і злагоді  головною причиною втрати незалежності Київською Руссю, Грабянка оповідає, як на Україні панували татари, литовці, як вона «потрапила під лядське ярмо», розповідає про «різні битви і  зброю козацьку, і про їхній  харч», про гетьманів Шаха і Підкову, з'ясовує, чому повстали козаки на поляків, подає сказання «про рід Хмельницького  і про війну на Цоцорі», «про козацьку війну з ляхами під Переяславом, і про гетьмана Тараса, чому повстав  на поляків».