Українська мова за проф спрямуванням

1. Теми

1.1. Етикет усного спілкування  ……......................................................197-199

1.2. Етикет писемної  форми  мовлення. Офіційні листи  ................ ..199-202

2. Лексико-граматичні вправи……………….................................................202-203

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................203-206

Література………………………....................................................................207-208

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

«Мова – це  форма нашого  життя, життя  культурного і національного, це  форма національної  організації… Мова – це  найясніший  вираз нашої  психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. А поки живе мова – житиме й народ яко  національність» (Іван Огієнко).

Щоб ефективно користуватися  мовою, щоб  досягти  успіхів у професійній діяльності спеціалістові  потрібно її не тільки знати, а й відчувати, розуміти її структуру, внутрішні  закономірності й закони.

Людина вчиться мові змалку. Значну   роль  у  цьому  процесі   пізнання  мови, пізнання  світу  відіграють  батьки, оточення. Але насамперед навчання мови відбувається у  школі  під  час  опанування  загальноосвітніх дисциплін, а потім – спеціальному  навчальному  закладі протягом набуття фахових  знань, професії. Протягом всього життя людина збагачує свій  словник, оволодіває виражальними засобами рідної мови, читаючи літературу, спілкуючись  з  іншими людьми, опановуючи спеціальність.

Для  того, щоб відчувати мову, необхідно усвідомити  структуру  мови як  системи, збагнути її  закони, внутрішню  логіку. Це  досягають  вивченням   закономірностей її фонетичного  ладу, будови  слова, словотвору,  групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми  значеннями, поділу  слів  на  частини  мови, побудови словосполучень і речень, формування  тексту.

У  пропонованому посібнику висвітлено  найважливіші для  наукового  і ділового стилів мови  питання, що  зумовлюють мовленнєві  проблеми у спілкуванні фахівців. Вони  розглядаються у  17 розділах  видання. Кожний розділ  складається із 3-х частин:  частини, що  передбачає роботу з текстовою теоретичною інформацією;  частини, що передбачає формування і розвиток навичок лексико-граматичного оформлення  інформації; частини, завдання  якої  полягає  у вдосконаленні мовленнєвих  умінь в усній і писемній формах.

Навчальний посібник розрахований на  студентів і  викладачів ВНЗ  нефілологічного  напрямку підготовки, а  також усіх, хто має справу з  науковим і діловим стилями  у  практичній  діяльності.

 

 

 

 

 Розділ І

 

УКРАЇНСЬКА  МОВА ЯК ЄДИНА НАЦІОНАЛЬНА МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ФОРМА ЙОГО КУЛЬТУРИ.  ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ВИКОНАННЯ ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ ВПРАВ.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ  ФАХОВИХ ТЕКСТІВ

 

І. ТЕМА 1. МОВА І ПРОФЕСІЯ

 

ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте  текст, запишіть основну інформацію.

Що  являє  собою   мова? Вчені-лінгвісти  визначають  поняття «мова» як  впорядковану цілісну систему  взаємозалежних елементів, яку утворюють  три  основні  компоненти: фонетика (звуковий  склад), лексика (сукупність  слів)  і  граматика (набір  правил  та  засобів  для  їх  реалізації).

Спілкування людей  без  мови неможливе, а без нього не може бути і суспільства, і власне людини. Без мови не може відбуватися і розуміння  людиною  дійсності, своєї  ролі  у  цьому  бутті.

Отже,  як  особистість фахівець є носієм  мови, що фіксує  у  собі загальнонаціональні  традиції  народу, особливості  його історичного розвитку і становлення національної культури, а  також засвоєння загальнолюдських цінностей. Але у той  же  час мова фахівця відображає у лінгвістичних  конструкціях (термінах, термінологічних словосполученнях тощо) спеціальні знання, становлення і  розвиток конкретної ґалузі.

Безсумнівно, що професійна діяльність спеціаліста супроводжується особистим внеском у  її рух  вперед. Сучасний  спеціаліст, реалізуючись у виробничій чи науковій діяльності, описує  отримані результати виражальними  засобами рідної мови. Тобто, створюючи щось  нове чи вдосконалюючи  вже  відоме – технології, апарати, пристрої тощо, –  він  називає їх новими словами, серед  яких можуть зустрічатися як терміни конкретної вузької спеціальності, так і  загальнотехнічні чи загальнонаукові. Нове  слово – це найдосконаліший жанр  відображення професійної діяльності людини. Воно не  тільки  описує  нове  у  теорії  або  практиці, але  й  створює   можливість для подальшого розвитку.

Інакше  кажучи,  підготовка майбутнього  фахівця передбачає володіння нормованою мовою, культурою мовленнєвого спілкування. Цього можна досягнути вивченням  закономірностей її фонетичного ладу, словотвору, групування  лексики, взаємовідношень між  словами та їхніми  значеннями, поділу  слів  на  частини мови, побудови словосполучень і речень, створення  тексту різних  жанрів: свідоцтво про винахід, інженерна  стаття, наукова  монографія, економічний  план, політична програма, художній твір чи картина, науково-фантастичний  фільм  тощо.

 

ЗАВДАННЯ 2.  Обґрунтуйте необхідність  знання  мови спеціалістом.

 

ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

 

ЗАВДАННЯ 3.  Прочитайте текст " Особливості  етапів  розвитку  української  літературної  мови". Запишіть у стислому виді відповідь на питання, які етапи (періоди) виділяють  у  розвитку української літературної мови.

Українська мова має давню писемну традицію, що веде свій початок від зародження книжності та перших шкіл у Києві після хрещення Русі. Щоправда, існують припущення про те, що у східних слов’ян, зокрема протоукраїнців могли існувати регіональні писемні традиції ще до Х ст., які були першоосновою формування спільно-давньоруської літературної мови в Києві – центрі середньо-наддніпрянських полян.

Ознаки української мови (фонетика, граматика, лексика) фіксуються у писемних пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст. Однак фіксація того або  іншого мовного явища не може вважатися підставою для визначення часу його виникнення. Кожна мова має дописемний період розвитку, лінгвістичні характеристики якого з’ясовуються методами порівняльного аналізу і внутрішньої реконструкції відповідних явищ. Це стосується і української мови, окремі риси якої  могли сформуватися в дописемний період.

Існують дві основні концепції зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Згідно з першою з них, українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIV ст. Мовотворчі процеси і появи трьох східнослов’янських мов у зазначений період стимулювалися процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі – держави, що сприяла формуванню літературної мови, спільної для всіх східнослов’янських племен.

До виникнення української, як і двох інших східнослов’янських мов, крім власне лінгвістичних ознак системного плану, мають відношення, очевидно, суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ ст. на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія проти східних слов’ян, а потім захоплення і поділ українських земель сусідніми державами. Вчені припускають, що відмінності між південними, західними і північносхідними слов’янами не привели б до утворення трьох східнослов’янських мов, коли б не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХІІ-ХІV ст. трьох східнослов’янських народностей кожна з яких характеризується спільністю території, своєрідними рисами і закріпленнями у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов’янський період.

Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої починається в VII ст.

У становленні української мови інші вчені виділяють такі періоди:

1) протоукраїнська мова (VII-XII ст.);

2) староукраїнська мова (ХІ ст. час появи перших писемних пам’яток – кінець ХІV ст.);

3) середньоукраїнська мова, у межах  якої розрізняють декілька підперіодів: а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV ст. – кінець ХVІст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХІVст. – початок ХVІІІст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVІІІ ст. – початок ХІХст.);

4) нова українська мова. Остання  сформувалася переважно на базі  говірок південно-східного наріччя, але у її розвитку конструктивну  роль відіграли також південно-західні і північне наріччя.

Аналізуючи  етапи  розвитку  української  літературної  мови, можна  зазначити, що в українському мовознавстві вихід сучасної української мови на історичну арену пов’язують з конкретною датою – виданням у 1798р.  поеми  «Енеїда» І.П.Котляревського, яка стала першим друкованим твором.

Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і розмаїття живого мовлення на терені етнічної України.

За походженням  українська мова належить до індоєвропейської сім´ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семітохамітська, монгольська, малайсько-полінезійська,  китайська,  тібетська  та  інші  сім´ї  мов.  Окрему сім´ю становить японська мова. До індоєвропейської сім´ї належить кілька груп мов: слов´янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська  та  ін.

Слов´янська група мов складається з трьох підгруп: східно-слов´янської, західнослов´янської, південнослов´янської. До східно-слов´янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов´янської – польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов´янської – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов´янська.

Кожна із слов´янських мов має багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби. Наприклад, це виявляється у тому, що  у  цих  мовах є  значна  кількість слів,  подібних за  звучанням і значенням.

Порівняймо:

в  укр. мові                          в  рос. мові    в білоруській мові

рука                                       рука                             рука

голова                                         голова                      галава

розум                                          разум                           розум

вівторок                            вторник                        ауторак

молодий                             молодий                   маладі

добрий                                       добрый                    добры

гриміти                                      греметь                     гремець

він                                               он                                ён

що                                              что                              што

Проте, деякі слова, форми і звуки однакові або дуже близькі в українській і білоруській мовах, мають істотні відмінності в російській.

Порівняймо: 

в  укр. мові                   в  рос. мові                в білоруській мові

скорочення                          сокращение                     скарачение

питання                                вопрос                                 пытание

шлях                                     путь                                     шлях

батько                                          отец                                     бацька

око                                        глаз                                      вока

І навпаки, окремі слова й форми, однакові або дуже близькі в російській і українській мовах, мають істотні відмінності в білоруській.

Порівняймо:

в  укр. мові                   в  рос. мові                    в  білоруській  мові

успіх                                   успех                                    поспех

звучати                                звучать                                 гунаць

прикрасити                         украсить                              упрыгожиць

знання                                 знание                                         веды