Внешняя политика Аргентины

    У новому тисячолітті 20 грудня 2001р. фінансовий крах Аргентини й зростання соціального хвилювання змусило Президента Фернандо ДЕ Ла Рюа піти у відставку. Після декількох тимчасових президентів 1 січня 2002 Конгрес Аргентини вибрав Эдуардо Дуальде. Весь минулий рік Дуальде  щосили   намагався знайти ймовірну відповідь на вкорінений економічний і політичний негативний тренд.   Ціною нових кредитів МВФ і нових боргів удалося зупинити гіперінфляцію, не більше.

     Економічна програма  президента Дуальде спочатку  зосередилася на твердій прив'язці  песо до долара (1/1 - що не дуже зрозуміли у Вашингтоні) - незабаром курс поплив, винаходилися всілякі норми обміну. Що негативно позначилося на кількості приїжджаючих американських туристів (обійшлося без протестів) і банків.

   Кінець 2002 р. - 60 % населення  нижче риси бідності й безробітних  18 %.

   До березня 2003 р.- політичне  й економічне життя Аргентини  стабілізувалося.

     Однак Адміністрація зовсім виправдано виражала свої сумніви із приводу платоспроможності країни. Тепер США й Аргентина перебувають у паузі - немає ні гарного, ні поганого.

   Увага США нині головним  чином акцентується на антинаркотичні  й контртеррористичні напрямки - в Андському регіоні, а також розвитком вільної торгівлі.

     Проблеми безпеки  набутили актуальності, зрозуміло,  після 11-го вересня - США фінансує антитерористичну діяльність . У червні 2002 р. США й інші члени Організації Американських Держав підписали МІЖАМЕРИКАНСЬКУ Конвенцію проти Тероризму.

     У торгівельній сфері  США здійснюють різні програми під егідою Агентства Міжнародного Розвитку (USAІ). Оноє активно оплачує утворення, охорону здоров'я, екологію та інші відсталі галузі. Відомий у своїй діяльності The Peace Corps (Корпус Миру). Динаміку надаваної допомоги можна побачити наочно - 862 млн $ в 2001 р., 1,4 млрд $ в 2002 р. й 1,6 млрд на 2003 р.

   Відповідно до  прийнятого  закону про лібералізацію інвестицій були зняті вселякі обмеження відносно  іноземних інвесторів. Вони були зрівняні в правах і зобов'язаннях з національними капіталістами. Закон 1993 р. про іноземні інвестиції й внесені зміни в Конституцію завершили створення правової бази для поневолення економіки Аргентини світовим імперіалізмом. Тепер Конституція гарантує іноземним компаніям необмежені права на придбання власності в Аргентині, на операції в країні по купівлі - продажу й на ведення бізнесу, право безперешкодно переводити отриманий в Аргентині прибуток за її державні кордони, а також відзивати інвестиції без попереднього повідомлення. Одночасно був установлений єдиний порядок оподатковування для іноземних і вітчизняних інвесторів.

       У процесі реформ  курс аргентинської валюти - песо - був жорстко прив'язаний до  долара США.

     Представники адміністрації Буша підтримують у Латинській Америці наступну політику: зміцнення безпеки; просування демократії і якісного керування; стимулювання економічного розвитку. Деякі спостерігачі затверджують що   адміністрація не звернула достатню увагу на нестійкий регіон на осі Аргентина-Венесуела. Уважають, що концентрування на Близькому Сході призвело до ослаблення американського впливу в Латинських країнах. Навпроти, інші затверджують, що Сполучені Штати мають активну політику в Латинській Америці, надають значну допомогу тим, кому вона потрібна, розвивають програми різнорівневого співробітництва й торгівлі. [34]

     Саме, мабуть, головне  - це те, що США не бачить  для себе смертельних погроз  із боку Латинських країн, але  рішуче припиняє всякий сторонній вплив на цей регіон. Даний підхід виражений - у триваючому військовому контролі США над панамським каналом (у рамках утримання каналу у свій час була захоплена Гренада), у постійному дипломатичному моніторингу й (при необхідності) тиску на зовнішньополітичні й урядові заклади американських країн.

   У цілому є неоголошений  у Старому Світлі процес поступового посилення економіко-політичного контролю - при голосно проголошуваній риториці про рівноправність латинських країн стосовно   США.

   В іберо-американському  напрямку ефективно працює свій дипломатичний механізм політичного діалогу - Форум іберо-американського співробітництва, у якому беруть участь всі іспаномовні країни Латинської Америки. Його основна мета - узгодження спільних підходів до ключових міжнародних проблем, розв'язаних на щорічних зустрічах глав держав й урядів країн-учасниць.

   Взагалі на нашу думку  США невідємна частина всіх  чинників розвитку зовнішньої  економіки Аргентини,тому їх стосунки були розглянуті мною не тільки в окремих розділах,а у змісті усієї роботи.

   3.3 Аргентино-британські відносини

   У 982 р. прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер оголосила в Палаті громад, що напередодні аргентинські збройні сили атакували Фолклендські  острови й установили над ними військовий контроль. Так почався збройний конфлікт між Вликобританією й Аргентиною, іменований фолклендською війною. Фолклендські (Мальвінскі) острови розташовані в Південній Атлантиці в 600 км від узберіжжя Аргентини й у 12 тисячах кілометрах від Великобританії. Архіпелаг містить у собі два великих острови - Східний Фолкленд (Соледад) - 6,3 тис.кв.км, Західний Фолкленд (Гран - Мальвіна) - 6,7 тис.кв.км і близько 200 дрібних . Населення становило до початку конфлікту приблизно 1800 чоловік і сформувалося головним чином у результаті змішання шотландців, англійців, аргентинців, французів, голландців й ін. Офіційна мова-англійська. [35]

   Адміністративний центр - Порт-Стенлі. Острови Західний Фолкленд (Соледад) і Східний Фолкленд (Гран - Мальвіна) розділені вузькою протокою, їх берегова смуга сильно порізана. Сама вища крапка - 706 м над рівнем моря - , гора Адам на Західному Фолкленді. Вплив Антарктиди й океану визначили їх вологий холодний клімат із сильними вітрами й туманами. На архіпелазі відсутні ліси, переважають верескові луги й торф'яні болота. Тваринний світ на самих островах порівняно небагатий, проте дуже різноманітна фауна прибережної морської смуги. Також багато морських птахів, тюленів, риби. Величезні запаси морського рачка - крилю. Передбачається, що на континентальному шельфі є великі родовища нафти й газу, що перевершують нафтові запаси Північного моря. Велике стратегічне значення островів, які розташовані на морських шляхах, що зв'язують Південну Атлантику з Тихим океаном. Основне заняття місцевого населення - вівчарство. Овець на архіпелазі понад 600 тисяч, розводять їх на більших фермах. Найбільшим власником пасовищ є англійська компанія "Фолкленд айлендскомпані", що діє на островах з 1816 р. Цей невеликий клаптик землі в південній Атлантиці й став причиною війни між Англією й Аргентиною в результаті тривалої суперечки про приналежність Фолклендів.

   Відповідно до аргентинських  джерел, острови були відкриті  в 1620 р., іспанським мореплавцем  Эстебаном Гомесом, капітаном  "Сан-Антоніо", самого великого  корабля іспанської флотилії  Ф.Магеллана. По іншій версії  острови були відкриті в 1639 р. під час експедиції іспанця А.ДЕ Комарго, що повторив подорож Магеллана, коли він обгинав Південну Америку зі Сходу. Великобританія вважає,  що архіпелаг був відкритий англійським мореплавцем Джоном Девісом - капітаном корабля "Бажання" з експедиції Т.Кавендиша, судно якого під час бурі втратило зв'язок із флотилією й підійшло до островів . Англійський з Ричард Хоукінс в 1694 р. зробив опис північного узберіжжя архіпелагу. Однак з на островах не висаджувалися. Перша серйозна спроба досліджувати архіпелаг була почата голландським мореплавцем. Себальдом Веертом. Острови були названі Себальдинськими й нанесені на географічні карти . У січні 1760 р. англійський корабель "Уелфер" під командуванням Джона Стронга відкрив протоку, що розділяла західний і східний острови, назвавши його ім'ям лорда Фолкденда, скарбника британського флоту. Трохи пізніше весь архіпелаг одержав назву Фолклендські острови. У ХУШ ст. у район островів зачастили мореплавці із Франції, що відправлялися до архіпелагу з порту Сен-Мало, що й дало підставу назвати архіпелаг - Мальвінським. Ця назва офіційно використовується в Аргентині й інших латиноамериканських країнах. В 1764 р. на  Мальвінських островах висадилася французька експедиція, очолювана відомим мореплавцем Луї Антуаном ДЕ Бугенвилем. Він заснував на східному узберіжжі острови Соледад постійне поселення Порт-Сен-Луї. Тут відбулося офіційне проголошення островів власністю Франції. Однак Великобританія, що здійснювала колоніальну експансію в усьому світі, спробувала витиснути Францію з архіпелагу. Із цією метою в 1765 р. англійський мореплавець Джон Байрон висадив збройний загін на Східному Фолкленді, заснував форт Порт-Егмонт і проголосив острови власністю британської корони. В 1766 р. нова англійська експедиція побудувала в Порт-Егмонті ряд фортифікаційних зміцнень. Іспанія у свою чергу заявила про приналежность островів їй. Франція, зайнята в той період у Семирічній війні з Англією й Німеччиною, поступилася  архіпелагом Мадриду за 25 тис. фунтів стерлінгів. Як пояснив французький міністр іспанському послові в Парижі, "головна - ціль французького уряду уклалася лише в тім, щоб острови не були захоплені англійцями" . Однак англійці продовжували залишатися на островах. В 1770 р. губернатор Буенос-Айреса направив у Порт-Егмонт експедицію на чолі з Ф.Рубалькавой. Англійці не заявили про свою відмову залишити  архіпелаг. Тоді з Буенос-Айреса була спрямована військова ескадра Х.И. ДЕ Мадарріагі, що змусила англійський гарнізон під командуванням капітана У.Мелтбі покинути Порт-Егмонт. Відносини між Іспанією й Англією загострилися настільки, що назрівав збройний конфлікт. Були проведені переговори, і Іспанія погодилася повернути Великобританії Порт-Егмонт за умови відмови Лондона від суверенітету над архіпелагом. Але англійці вивели з Порт-Егмонта в 1774 р. свій гарнізон, оголосивши, що вважають острови власністю Великобританії. У наступні роки на Мальвінські (Фолклендські) острови, оголошені складовою частиною віце-королівства Ріо-де-ла-плата, почали прибувати переселенці з Іспанії й Південної Америки, які займалися рибним ловом і полюванням на кита й морського звіра. На  початку XІ ст. Великобританія спробувала захопити всю територію Ла-Плати. Однак збройна інтервенція англійців зустріла героїчний опір місцевого населення. У боротьбі проти англійців й іспанських колонізаторів сформувалися аргентинські нації. 25 травня 1810 р. у результаті одностайного виступу населення Буенос-Айреса, була скинута влада іспанського короля й створений перший місцевий уряд - Урядова хунта. Розгорнулася завзята боротьба проти іспанського колоніального панування. В 1816 р. об'єднані провінції Ла-Плати проголосили свою незалежність від Іспанії, в 1626 р. була прийнята конституція, що заснувала Аргентинську республіку. Мальвінські (Фолклендські) і всі інші іспанські острови в зоні континентального шельфу були включені до складу республіки. У листопаді 1820 р. аргентинський фрегат "Ероіна" під командуванням капітана Девіда Джуітта прибув на Мальвінські острови й там був піднятий прапор Аргентинської республіки. В 1829 р. аргентинський уряд прийняв декрет, відповідно до якого позбавляв Іспанію всіх прав на її колишні колоніальні володіння. У декреті повідомлялося про створення військової й політичної адміністрації. Першим губернатором Мальвінських островів став аргентинський комерсант французького походження Луї Поверне. Відповідно до декрету, у його функції входив контроль за дотриманням законів республіки й порядку полювання й рибного лову. У ці годи почалося заселення архіпелагу переселенцями з континенту. У той же період відбувся серйозний конфлікт між США з Аргентиною. У серпні 1831 р. у берегів островів Соледад були затримані три американських китобійних судна - "Брейкуотер", "Харрист" й "Суперьор", які вели незаконний лов риби. На американські кораблі був накладений арешт. На шхуні "Харриет" Л.Поверне відплив у Буенос-Айрес для того, щоб поінформувати про те, що трапилося. Однак у столиці капітан судна Хилберто Девісон вступив у контакт із консулом США Слесимом і виклав свою версію про нібито сваволі губернатора. До архіпелагу по наказі командуючого ВР США в Південній Атлантиці був спрямований корвет "Левійгтон", що стояв на якорі в Ріо-де-Жанейро. Висаджений на острови американський військовий десант зруйнував Порт-Луї й вигнав відтіля губернатора й інших аргентинських поселенців. Після цього американський капітан Дункан офіційно оголосив Фолклендські (Мальвінські) острови вільною територією. Таким чином, був порушений суверенітет Аргентини над островами. Аргентинський історик Ернесто Фитте писав, що дії США "входили в план країн "Священного Союзу", прагнучих повернути свої колишні колоніальні володіння. Дипломатія США ототожнювала себе із цими устремліннями й сприяла окупації островів англійцями. У ноті посла Аргентини у Вашингтоні державному секретареві США 2З вересня 1834 р. відзначалося,  що "наліт Дункана не тільки являв собою неспровокований напад, на дружні нації, у той час беззбройну й порівняно слабку, але явився також  причиною європейського завоювання в Америці, виправданого дипломатичним представником Сполучених Штатів у ноті, що він вручив уряду Аргентина 10 липня 1832 р." Діями США скористалися англійці. У грудні 1832 р. Лондон, незважаючи на договір 1825 р. "Про дружбу й торгівлю", направив Аргентині ноту, у якій указував на приналежність архіпелагу британській короні, а в 1832 р, за наказом командуючого англійськими морськими силами в Південній Атлантиці до архіпелагу був відправлений англійський корвет "Кліо" під командуванням капітана Онелоу. 3 січня 1833 р. англійський військовий корабель увійшов у Пуерто-Соледад і висадив десант. Англійці вигнали із Соледада військового й цивільного  Х.М.Минедо й аргентинських поселенців, що залишалися. Аргентинський уряд заявив рішучий протест із приводу захоплення островів, 16 січня міністр закордонних справ Аргентини Мануель Висенте Маса направив ноту англійському уряду, у якій відстоював суверенітет Аргентини над островами на тій підставі, що його країна є законним правонаступником володінь іспанської корони . Одночасно Аргентина довела до відома інші латиноамериканські республіки про протизаконні дії Англії, які засудили колоніальній політиці Лондона. Зокрема, Болівія виразила різкий протест із приводу окупації Мальвінських (Фолклендських) островів і призвала до відновлення там аргентинського суверенітету. Однак Великобританія, користуючись підтримкою Вашингтона, ігнорувала ці вимоги. При цьому вона скористалася й складним внутрішньополітичним становищем в Аргентині. У республіці йшла завзята боротьба між унітаріями, що виступали за створення сильної централізованої держави, і федералістами, що відстоювали принципи федеративного державного устрою, але, що виражали на справі інтереси поміщиків - скотарів і реакційного духівництва, прагнувших зберегти провінційну відособленість і феодально - патріархальні порядки. Це протиборство, що закінчилося встановленням у березні 1829 р. диктатури Х.Росаса, послабило країну, що не змогла зробити опору англійцям. Крім того, сили країни були виснажені в результаті війни із Бразилією (1825- 1828рр.) і міжусобної боротьби в провінціях. Однак збурювання аргентинців агресивними діями Великобританії було велике. У серпні 1833 р. аргентинець Риверо з невеликим загіном почав боротьбу проти загарбників, але через шість місяців загін був розгромлений, а сам Риверо кинутий у в'язницю. Аргентина ніколи не визнавала територіальних прав Великобританії на архіпелаг і протягом  півтора століть домагалася відновлення свого суверенітету. 2 квітня 1982 р. висадження військ на острови вона зробила закономірним актом відновлення національного суверенітету над споконвіку приналежною їй з юридичної, історичної й географічної точки зору територією.

   Для того, щоб оцінити  події 1982 р. у Південній Атлантиці, необхідно звернутися до історії, розглянути довгий період дипломатичних переговорів між Аргентиною й Великобританією по проблемі Фолклендських островів. Відновлення національного суверенітету над архіпелагом завжди було однієї з першорядних завдань аргентинської дипломатії. Однак ні ноти, ні протести аргентинського МІДА довгий час не призводили ні до яких результатів. Аргентинська дипломатія одержала міжнародно-правове обґрунтування своєї позиції - резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 1514 від 14 грудня 1960 р. про ліквідацію колоніалізму. Виносячи суперечку про Фолклендські острови на розгляд вищого міжнародного форуму, Аргентина одержала підтримку "Комітету 24-х" , що спостерігав за процесом деколонізації. 4 січня 1966 р. Генеральна Асамблея прийняла резолюцію №2066, що призвала уряди Англії й Аргентини почати  переговори для пошуків мирного рішення проблеми відповідно до  Уставу ООН, резолюцією 1514 р. і з урахуванням інтересів населення островів. Показово, що в усіх документах ООН говориться про необхідність врахування інтересів населення островів, що має британське походження, однак, у жодному з них немає згадування про його право на самовизначення. Юридична оцінка Фолклендської кризи складається в з'ясуванні питання про правомірність поводження Англії, США й Аргентини під час кризи й про обґрунтованість їхніх позицій у суперечці. Усяка міжнародна суперечка має дві сторони: фактичну й оцінну. Остання, у свою чергу, може бути політичною і юридичною, точніше міжнародно-правовою. Це означає,  що суперечка підлягає оцінці з позиції Уставу ООН, міжнародного права. Суперечка між Аргентиною й Англією через приналежність Мальвінських (Фолклендських) островів не є виключенням. Суперечка між двома країнами триває вже більше ста п'ятдесяти років. Аргентина ніколи не визнавала суверенітету Британії над островами. У квітні 1982 р. суперечка переросла в збройний конфлікт. Британська позиція, що знайшла відбиття в матеріалах  Ради Безпеки ООН, виходить із концепції першовідкриття, хоча факт відкриття островів англійцями документально не доведений. Вказується також на те, що населення на островах британське й що силовий метод придбання територій, що вважався міжнародно правомірним до другої світової війни, не є правомірним сьогодні. Звідси робляться спроби оголосити агресором  Аргентину, оскільки уведенням своїх збройних сил на острови вона порушила принцип незастосування сили. В 1982 р. першою збройну силу застосувала Аргентина, але факт агресії Англії безперечний: саме вона у свій час витісняла з островів Аргентину збройним шляхом. Вдруге напав у 1982 р. на острови, прагнучи збройною силою за допомогою США утримати їх за собою, Англія зробила акт агресії. Відповідно до загальновизнаного визначення агресії, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООП у 1974 р., дії Англії можуть бути кваліфіковані як акт самої дійсної агресії, тобто міжнародного злочину. Після уведення своїх військ Аргентина виразила згоду вести переговори в рамках і під егідою ООН. Англія ж категорично не прийняла цих умов, відправила проти аргентинців сучасний військовий флот і свідомо спровокувала ескалацію військових дій. Як велика держава й постійний член Ради Безпеки Англія могла б при бажанні не прибігати до агресії й кровопролиття, а відновити переговори. США, у свою чергу, могли б порадити Англії вести переговори, а не штовхати її на агресію й кровопролиття. Але США зволіли ігнорувати це, посилаючись на факт уведення Аргентиною своїх військ на острови. Це підтверджується позицією США після Фолклендської кризи, їхнім прагненням демонструвати свою доброзичливу настроєність стосовно  Аргентини. На засіданні Генеральної Асамблеї ООН у листопаді 1982 р. вони проголосували за резолюцію, що призиває сторони до переговорів. Гострота й глибина Фолклендської кризи збільшується суперечкою Англії й Аргентини навколо питання про права на Антарктичні території. Англія й Аргентина ведуть між собою боротьбу за володіння сектором в Антарктиці. Теоретично вважається, що границями сектора є південне узберіжжя Фолклендських островів і дві бічні меридіани, що сходяться в крапці Південного полюсу. Країна, що розташовує суверенітетом на Мальвінскі (Фолклендські) острови, автоматично здобуває й суверенітет на територіальний сектор в Антарктиці. Найважливішою вмовою успішного й справедливого рішення англо-аргентинської суперечки через Фолклендські острови є також можливість установлення так званої критичної дати, після якої будь-які дії сторін відносно  островів не можуть вплинути на їхні позиції, у суперечці. Наприклад, ніякі дії  Англії по зміцненнню її позицій на островах не будуть мати ніякого юридичного значення, якщо відповідно до цієї критичної дати права на острови вже придбала Аргентина. При цьому, як завжди в подібних випадках, виникає питання й про застосовне право. Мова йде про те, які юридичні норми повинні бути застосовні для того, щоб визначити приналежність Мальвінських (Фолклендських) островів ; норми    міжнародного права, що діяли у минулому, або норми сучасного міжнародного права, а також державні закони, міжнародні й внутрішні звичаї. Існує точка зору, що Мальвінські (Фолклендські) острови належать Аргентині в силу принципу деколонізації, одного з основних принципів сучасного міжнародного права, затвердженого Уставом ООН й її наступними рішеннями. Ця точка зору як би відкидає складний і заплутаний аргумент про споконвічну приналежність островів, що міняли хазяїв і претендентів, і вирішує справу, виходячи із сучасних норм міжнародного права, що забороняють колоніалізм і потребують ліквідації всіх колоній. Однак слабкість даної позиції в тім, що неприналежність островів Англії (у силу заборони мати колоніальні володіння), ще не означає автоматичної приналежності їх Аргентині й може привести до різних варіантів рішення питання про їхнє самостійне існування. Тому висувається інша посилка, що не тільки заперечує права  Англії, але й спеціально стверджуючий суверенітет Аргентини над островами. Суть цієї точки зору полягає в тому, що Мальвінскі (Фолклендські) острови належать Аргентині не в силу принципу деколонізації, а на основі міжнародного правонаступництва, тобто переходу прав й обов'язків, а також відповідальності від держави- попередника до держави-спадкоємця. У цьому випадку мається на увазі перехід суверенних прав на острови від Іспанії, що володіла ними, до знову створеного держави-спадкоємця Аргентині (З'єднаним провінціями Ла-Плати ). При територіальних суперечках двох держав діє принцип utі possіdetіs ("володій, чим уже володієш"), покликаний упорядкувати й полегшити рішення суперечки. Цей принцип бере початок із часів римського права. Відомо, що вперше у світі він був покладений в основу розмежування державних кордонів саме країн Латинської Америки, що домоглися незалежності від Іспанії. Це значило, що державні кордони знову породжених республік повинні були бути встановлені відповідно до  адміністративно - -територіальних границь іспанських провінцій. Принцип utі possіdetіs був закріплений у ряді конституцій латиноамериканських країн, а також договорах між ними. Однак практика реалізації цього принципу показала, що нерідко тактичні адміністративно-територіальні границі іспанської провінції в Латинській Америці не збігалися з тими, що були встановлені у відповідних документах. Тому, принцип "володій, чим володієш" міг бути витлумачений подвійно залежно від  того, що вважати - "володіння" фактичне, що не збігалося з юридичним, або юридичне, що не збігалося з фактичним. Так виникли два принципи utі possіdetіs: utі роssіdetіs de facto й utі possіdetіs de jure . Латиноамериканські держави вже вирішували свої територіальні суперечки на тій або іншій основі залежно від  ступеня гостроти суперечки, зацікавленості сторін як досяжності компромісу. У випадку з Фолклендами аргентинська сторона вважає, що вона має право на utі possіdetіs de jure, відповідно до  якого Аргентина, як правонаступник Іспанії, повинна володіти островами відповідно до існуючого в той час офіційно закріпленому в документах адміністративно-територіальному розмежуванню, хоча острови й перебували фактично під іноземним (англійським) суверенітетом. У дійсності ж при визначенні статусу Мальвінських (Фолклендських) островів варто керуватися обома принципами: і з деколонізацією, і принципом utі possіdetіs. Відповідно до першого Англія зобов'язана звільнити острови. Відповідно до другого острови повинні бути зайняті Аргентиною. Отже, і в силу принципу деколонізації, і в силу принципу utі possіdetіs Англія зобов'язана звільнити Мальвінські (Фолклендські) острови. Однак гострота політичної й військової кризи через острови, зацікавленість усього міжнародного співтовариства в мирному дозволі суперечки й у запобіганні можливості використання островів у військово-агресивних і блокових цілях визначають необхідність компромісного рішення питання. У зв'язку із цим варто зупинитися на позиції США, які із самого початку конфлікту стали на шлях політичної й військової підтримки колоніальних амбіцій Англії, свого головного партнера по НАТО, відмовившись тим самим від реалізації на ділі принципів "міжамериканської солідарності". Пакт Ріо-де-Жанейро виявився в стані паралічу. Усьому світові стала ясною ефемерність заяв про такі цілі Пакту Ріо, як "міжамериканська солідарність" і боротьба проти "внєконтинентальної погрози" й "агресії". Юридично пріоритет, безумовно, повинен був бути на боці Пакту Ріо. Це визначається наступними міркуваннями: хронологічно Пакт Ріо був укладений раніше (1947 р.), чим Північноатлантичний пакт (1949 р.); кількість держав, що підписали Пакт Ріо, значно перевершує число держав, що беруть участь у Північноатлантичному пакті; територіально Аргентина, як і вся Латинська Америка, розташована до США набагато ближче,ніж Англія. Пакт Ріо був створений спеціально для рішення регіональних міжамериканських проблем, у той час, як Північноатлантичний пакт охоплює зовсім інший регіон - Північну Атлантику і Європу. Суспільна думка не тільки латиноамериканських народів, соціалістичних держав і країн - учасників, руху неприєднання, але всього прогресивного миру про самий початок конфлікту була на боці  країни, що розвивається, - Аргентини; неухильно діяв принцип деколонізації, один із провідних принципів сучасного міжнародного права .підтриманий ООН. У всіх її резолюціях фактично виявлялася підтримка Аргентині й фіксувалося певне негативне відношення до політики Англії. Нарешті, протягом  тривалого часу Вашингтон у своїй дипломатичній грі давав зрозуміти Аргентині, що його симпатії на її стороні, і у випадку внєконтинентальної агресії або її погрози, агресії буде дана відсіч. На ділі ж цього не відбулося. Тепер і Англія, і США розраховують створити на островах свою військово - стратегічну базу, використати нафтові багатства континентального шельфу. Підтримка Англії Вашингтоном справедливо розцінюється латиноамериканською громадськістю як зрадництво і Аргентини, і зобов'язань "міжамериканської солідарності" перед особою реальної, а не мнимої "внєконтинентальної погрози". Вашингтон зволів зштовхнути сторони у військовому конфлікті.  Країнам, що розвиваються, цей конфлікт дав ще одне переконливе свідчення того, як підступно діє імперіалізм США, не коливаючись    інтересів латиноамериканської країни, що встали на, шлях зрадництва, всупереч договірним зобов'язанням, і Англії, що чіпляється за колоніальне право (так ще в суперечці із країною, що розвивається!) заради втримання своїх позицій, аж до кровопролитної війни. США з'явилися прямим союзником військово-агресивних дій Англії й порушення нею принципу деколонізації. Вторгнення англійських військ, посилка атомної армади створили погрозу миру й міжнародній безпеці. З метою демократичного рішення питання про конфлікт через Мальвінські (Фолклендські) острови міг би бути винесений в ООН. З політичної позиції можна зрозуміти дії аргентинської влади, у якої могло виснажитися терпіння, оскільки протягом  17 останніх років англійська сторона на дипломатичних переговорах, всупереч цілям деколонізації, проголошеним ООН, всупереч рекомендаціям її резолюцій поводила себе неправомірно. [19, с. 87-93]

   3.4 Питання Антарктиди

   Уряди Аргентини, Австралії, Бельгії, Чилі, Французької Республіки, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південно - Африканського  Союзу,  Союзу  Радянських   Соціалістичних Республік, Сполученого Королівства Великобританії  i  Північної Ірландії  та  Сполучених  Штатів  Америки, усвідомлюючи,   що  в  інтересах          всього  людства  Антарктика повинна  й надалі завжди використовуватись виключно в мирних цілях i не повинна стати ареною або предметом міжнародних розбіжностей; визнаючи істотний вклад,  внесений у наукове пізнання завдяки міжнародному співробітництву в наукових дослідженнях в Антарктиці; переконані  в  тому,  що  встановлення  міцного   фундаменту   для продовження  й  розвитку  такого співробітництва на основі свободи наукових досліджень в Антарктиці,  як воно здійснювалось  протягом  Міжнародного  геофізичного  року,  відповідає  інтересам  науки  i прогресу всього людства; переконані також   у   тому,   що  Договір,  який  забезпечує використання  Антарктики  тільки  в  мирних  цілях  i  продовження міжнародної  згоди  в  Антарктиці,  сприятиме  здійсненню  цілей i принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй  (995_010);погодилися про таке:

   1. Антарктика   використовується   тільки  в  мирних  цілях.Забороняються,  зокрема,  будь-які заходи  військового  характеру,такі,   як   створення військових  баз  i  укріплень,  проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї.

   2. Цей   Договір  не  перешкоджає  використанню  військового   персоналу чи оснащення для  наукових досліджень або  для   будь-яких інших мирних цілей.Свобода наукових  досліджень в Антарктиці i співробітництво з цією  метою,  як  вони   застосовувались   протягом   Міжнародного геофізичного року, продовжуватимуться відповідно до положень цього Договору. [ 40]

   Аргентина й Чилі сперечаються  з Великобританією тількі за  частину Антарктиди. Мова йде  про великий район материкового  шельфу на північному заході. На думку вчених, там перебувають великі запаси газу й нафти.

   Південоамериканці вже мають спеціальну угоду про співробітництво - прямо в Антарктиді. Тепер комісії ООН має розібратися, хто правий у цій суперечці. Для цього їй прийдеться  вислухати доводи кожної сторони. Нагадаємо, що минула територіальна суперечка між Великобританією й Аргентиною закінчилася війною за Фолклендські острови в 1978 р.

   Геологічна служба США,  затверджуює, що в надрах Антарктиди (а також на її шельфі) перебувають колосальні запаси нафти - 6,5 мільярда т., а також природного газу - більше 4 трильйонів кубометрів. Крім того, в Антарктиді зосереджено до 90 % прісної води. В антарктичних водах достаток промислових сортів риби, а в міру потепління клімату багато морських мешканців, що віддають перевагу прохолоді, будуть зміщатися до полюсів.