Внешняя политика Аргентины

   Кожна епоха характеризувалася  своїми пріоритетами - раби, золото, залізо, нафта, а надалі  вода. Непоправні запаси Землі виснажуються,це означає,що і боротьба за їхнє володіння, буде наростати. Особливо якщо мова йде про останню комору планети - Антарктиду, де є все - і ресурси, і вода, і їжа. Збити замки із цієї комори й одержати більше чим маєш, мрія багатьох. Як не згадати слова Марка Твена: "Купуйте землю, її більше не роблять".

   Ми знаходимось на порозі  серйозних конфліктів на "нічийній землі". Антарктида - останній ресурсний резерв людства, це останнє місце, де воно зможе добувати мінеральну сировину після його вичерпання на п'ятьох обжитих континентах. Геологи встановили, що надра Антарктиди містять значну кількість корисних копалин - залізні руди, кам'яне вугілля, знайдені сліди руд міді, нікелю, свинцю, цинку, молібдену, зустрінуті гірський кришталь, слюда, графіт.

   Останнім часом антарктична  тематика різко актуалізувалася, і недарма. По-перше, для задоволення зростаючих апетитів світової економіки (і особливо  нових економічних гігантів, начебто Китаю й Індії) потрібно все більша кількість ресурсів. По-друге, технології що розвиваються, дозволяють вже досить сміло міркувати про промислове освоєння родовищ в Антарктиді. І, по-третє, в останні роки на крижаному материку стало помітно теплішати.

   Нещодавно вчені з Антарктичного  керування Великобританії констатували  факт, що протягом  останніх 30 років  температура повітря в Антарктиді  підвищувалася в три рази швидше загальносвітового потепління клімату. Спостерігається зменшення товщини крижаного покриву.

   Надра Антарктиди стають  доступніше, і це породжує ентузіазм  як у добувачів, так й у  політиків. Битва за Арктику  йде вже давно, та й більшу частину минулого століття вона вже була фактично поділена на національні сектори приарктичними державами.

   А от на Південному полюсі починається великий поділ.

   Відповідно до  конвенції  про Антарктику, підписаної 1 грудня 1959 р. й вступила в силу 23 червня 1961 р., Антарктида не належить жодній  державі. Дозволена тільки наукова діяльність. Розміщення військових об'єктів, а також захід бойових кораблів і збройних судів південніше 60-го градуса широти заборонені. В 80-і роки XX століття Антарктиду оголосили ще й без'ядерною зоною, що виключило появу в її водах судів-атомоходів, а на материку - атомних енергоблоків.

   Зараз учасниками договору  є 28 держав і десятки країн-спостерігачів.  Однак наявність договору не  означає, що    держави, що приєдналися до нього, відмовилися від своїх територіальних претензій на континент і прилягаючий простір. Навпроти, територіальні домагання деяких країн величезні. Наприклад, Норвегія претендує на територію, що перевищує її власну раз у десять, у тому числі на острів Петра , відкритий експедицією Беллинсгаузена - Лазарєва.

   Величезні території оголосила  своїми Великобританія. У жовтні 2007 р. Великобританія заявила  претензії на володіння частиною  Антарктиди: З'єднане Королівство хоче одержати в національну юрисдикцію 1 млн кв. км південного континенту ( Загальна площа Антарктиди становить 14 млн кв. км.) [38]

   Австралія вважає своєю половину Антарктиди. У своєму коментарі "Правда.ру" експерт по Австралії й Океанії, що проживає в державі Вануату Микола Мишутушкін помітив: "Реальні вимоги Канберри простираються лише на третину території Антарктиди й цього вона послідовно домагається з 1933 р. Зрозуміло, що подібні апетити в такому обсязі задоволені не будуть - занадто багато інших претендентів. Однак немає сумнівів, що при поділі Антарктиди Австралія свою й чималу частку "південного пирога" одержить, заручившись підтримкою тих же США. Тим більше що це єдина розвинена країна у світі, по суті, що сусідить із крижаним континентом і це полегшує придбання шматка й пожирніше".

   У зону "австралійського впливу" однак стає "французька" Земля Аделі. Висунула територіальні претензії на Нову Зеландію. Великобританія, Чилі й Аргентина претендують практично на ту саму   територію, що включає Антарктичний півострів і Південні Шотландські острови.

   Японія досить цікаво обґрунтовує свої претензії на Антарктиду; розвідані на шостому континенті родовища газу залягають так глибоко, що ніхто, крім її, поки не має у своєму розпорядженні технологій, необхідних для їхнього видобутку. Відповідно, Японія вважає це достатньою підставою, щоб вимагати собі певну частку газових запасів крижаного континенту.

   Особливу позицію зайняли  США й Росія, які заявили,  що в принципі можуть висунути  свої територіальні претензії  в Антарктиці. СРСР відкрив тут  свої перші станції в середині 1950-х років. Зараз в Антарктиді  діють 45 круглорічних наукових  станцій 28 країн, тимчасове населення  коливається від 4 тис чоловік  влітку до 1 тис чоловік узимку. У Росії працюють 5 станцій /"Прогрес", "Мирний", "Схід", "Новолазарєвская" й "Беллинсгаузен"/ й 3 сезонні польові бази /"Дружна-4", "Молодіжна" й "Російська"/. Ще 7 станцій, у тому числі "Полюс неприступності", були закриті.

   Протистояння почалося давно  - практично з моменту відкриття  шостого континенту Лазарєвим  і Беллинсгаузеном в 1819 р. З  тих пір протягом  майже 150-ти  років Росія зі змінним успіхом відкидала претензії інших країн на відкриту нею землю. Однак, остаточно затвердитися на континенті не вдалося, і в 1959 р. СРСР поряд з 11 іншими країнами підписав Договір про Антарктиду. З тих пір вона стала офіційно нічиєю. Більше того, навіть промислову розробку корисних копалин на ній вести заборонено.

   Втім, практика показала, що суперечка про національну юрисдикцію над Антарктикою була просто відкладена на невизначений час. Країни - претенденти не відмовилися від своїх претензій на нові землі. Антарктиду розбили умовними границями на національні сектори. Але, і таке рішення антарктичного питання таїло в собі сховану погрозу: умовні границі національних секторів стали поступово сприйматися як дійсні границі, і дійшло вже до "територіальних суперечок".

   Держави, що претендують  на шостий континент, ідуть  на всякі авантюри, тільки б придбати хоч якісь віртуальні права на цю територію. Так, ще в 80-і рр. минулого століття Великобританія, Нова Зеландія, Чилі й Аргентина оголосили про свій суверенітет над рядом антарктичних островів. Їхній розрахунок був простий: в 1982 р. була підписана Конвенція ООН по морському праву, що закріпило за приберіжними державами 200-мильну економічну зону, яку до того ж можна розширити за рахунок континентального шельфу. Економічна зона навколо островів теоретично дає можливість "закріпитися" в Антарктиці на законних підставах.

   Аргентина розглядає "свій" сектор Антарктиди як частину провінції Вогненна Земля, Антарктида й Острови Південної Атлантики (ісп. Tierra del Fuego, Antártida e Islas del Atlántico Sur). Антарктичні територіальні претензії Аргентини почали оформлятися з 1903-1904 рр. по ходу освоєння прилеглих частин Антарктиди, у липні 1939 р. вони придбали офіційний статус, однак перші поштові марки, що зафіксували цей факт, з'явилися лише в 1947 р. (Скотт #561, 562). У лютому 1957 р. притензії Аргентини були офіційно поширені й на Фолклендські (Мальвінські) острови, островів Південна Георгія, Південні Сандвічеві, Південні Оркнейські й Південні Шетландські острови.

   "Аргентинська Антарктида" на марках Аргентини різного років: 1947 р. (Скотт #561, 562); 1948 р. (Скотт #C55, C56); 1951 р. (Скотт #594); 1953 р. (Скотт #620); 1954 р., поставлення аргентинського державного прапора на Південних Оркнейських островах (Скотт #621)

   Із цього часу й аж  до англо-аргентинського конфлікту  1982 р. на марках Аргентини періодично  з'являлися нагадування про "Аргентинську  Антарктиду", причому її картами  супроводжувалися не тільки випуски  до річниць різних пов'язаних з освоєнням цього материка подій, але й багато чим іншим, аж до курйозних випадків - наприклад, поштових марок, присвячених перепису населення (Антарктика ненаселена). Перший і поки єдиний випуск із чистою картою континенту з'явився в 1971 р. Із часу поразки у Фолклендській війні й до кінця 1990-х років антарктична тематика на марках Аргентини картами не супроводжувалася. З 2001 р. карта аргентинського антарктичного сектора на її марках публікується знову (наприклад, (Скотт #2148)). (додаток 1)

   Відбулася й перша війна  за Антарктиду. Формально Великобританія  й Аргентина воювали чверть  століття назад за Фолклендські  острови, але однієї зі стратегічних  цілей Лондона було зміцнення  своїх позицій у боротьбі за  шостий континент. Таким чином,  намітилися дві основні форми  боротьби за Антарктиду: спроби  юридично або фактично "застолбити" шматок нічейної території й  ресурсів на майбутнє, а також технологічне змагання в здатності вже зараз розробляти ці ресурси. Втім, не виключено, що надалі  буде використана й третя форма боротьби - збройна. Битва за Антарктиду вже почалася. (рис.3) [39]

   3.5 Україна у спектрі зовнішньополітичних інтересів Аргентини на пострадянському просторі.

   Серед багатьох проблем,  які має вирішувати Україна  як одна з нових незалежних  держав і як повноправний суб'єкт  міжнародних відносин, є проблема  плідної участі в широкомасштабних зовнішньоекономічних відносинах. Починати доводиться майже з нульової позначки. Адже за роки радянської влади весь економічний потенціал України був зорієнтований винятково на союзний ринок, її питома вага у зовнішній торгівлі колишнього Радянського Союзу була незначною й повністю регламентувалась централізованими московськими структурами. Тому Україна не має власного досвіду на цьому терені. Орієнтуватися доводиться на загальносвітовий досвід та на досвід високорозвинутих держав, які, власне, і є законодавцями сучасних міжнародних економічних відносин. Звичайно, у загальному процесі виходу України на рівень світогосподарських зв'язків на правах суверенної держави вже визначилися головні напрями й пріоритети як у політичній, так і в економічній сферах серед першочергових є відносини з найближчими сусідніми та з високо-розвинутими країнами Заходу, що розцінюється як явище цілком закономірне і виправдане в плані історичного досвіду, політичної доцільності, певного рівня розвитку економічних відносин, орієнтованих на останні досягнення науково-технічного прогресу. Історичний досвід країн Латинської Америки у становленні національних економік і утвердженні їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин багато в чому може стати "інформацією для роздумів" у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу. Перед Українською державою постала проблема вироблення власної принципово нової моделі економічних стосунків з країнами Латинської Америки. Вона має спиратися насамперед на всебічно визначені й обґрунтовані економічні інтереси.

   Зацікавленість України  у розвитку відносин з Аргентиною  визначається рядом історичних  факторів. Насамперед, важливістю політичного  діалогу і співробітництва з  метою зміцнення міжнародних  позицій України. Аргентина є  впливовою на міжнародній арені  країною, відіграє важливу роль  в ОАД, "Групі Ріо", МЕРКОСУР, інших міжнародних організаціях. Активізувалась її діяльність в ООН. У 1996-1997 рр. Аргентина була членом  Ради Безпеки ООН.

   Підґрунтя розвитку дружніх  взаємин між Україною та Аргентиною  було закладене ще наприкінці  ХІХ століття, коли перші переселенці з України ступили на аргентинську землю.

   З того часу нову Батьківщину на просторах Аргентини знайшли представники чотирьох “хвиль” української імміграції, які зайняли достойне місце в аргентинському суспільстві, зробили значний внесок у його розвиток, збагачення культурної палітри.

   Нині на аргентинській  землі проживають близько 300 тис. етнічних українців, діють 25 об’єднань української громади. Українська діаспора Аргентини, яка є другою за чисельністю в Латинській Америці, є важливим чинником розвитку та розбудови українсько-аргентинських стосунків.

   Аргентинська Республіка  першою серед країн Латинської Америки визнала незалежність України (5 грудня 1991 р.) і першою в регіоні встановила з нашою державою дипломатичні відносини (6 січня 1992 р.). З березня 1993 р. у Буенос-Айресі діє Посольство України, а з травня 1993 р. в Києві – єдине Посольство, яке офіційний Буенос-Айрес відкрив на пострадянському просторі після розпаду СРСР. [26, с.3-5]

   Україна та Аргентина  прагнуть до розвитку плідних відносин у економічній сфері, поглибленню взаємодії у міжнародних організаціях. З моменту формалізації міждержавних відносин Україна та Аргентина постійно демонструють взаємну налаштованість на розвиток політичного діалогу на високому рівні. Підтвердженням цьому став перший в історії державний візит до Аргентини у 1995 р. Президента України Л.Д.Кучми, а також візит в Україну в 1998 р. Президента Аргентини К.Менема. Налагодженню політичного діалогу між двома країнами сприяв також обмін візитами міністрів закордонних справ у 1996 та 1998 рр. На сьогодні в політичній сфері двосторонніх стосунків діє механізм регулярних консультацій на рівні заступників міністрів закордонних справ.

   Важливою складовою політичних  взаємин між Україною та Аргентиною є міжпарламентське співробітництво. У Верховній Раді України діє депутатська група з міжпарламентських зв’язків з Аргентинською Республікою, а в Національному Конгресі Аргентини -  парламентська група “Друзі України”.  

   Вищий законодавчий орган  Аргентини неодноразово виявляв  солідарність з Україною, надавав  політичну підтримку становленню молодої української держави. Зокрема, у 1996 р оці аргентинські законодавці прийняли резолюцію із закликом до світової спільноти надати допомогу Україні у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС. З нагоди 100-річчя українських першопоселень в Аргентині у 1997 р. парламент країни прийняв рішення про відзначення цього ювілею на загальнонаціональному рівні. У 2003 р. Сенат Національного Конгресу Аргентини прийняв декларацію, яка засуджувала голодомор в Україні у 1932-1933 рр.