Система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі вищого навчального закладу

На другому етапі (30-50 рр. ХХ ст.) наукові пошуки були припинені, оскільки тема соціальних відхилень перейшла до розряду соціально заборонених.

На час третього етапу (кінець 50-80х рр. ХХ ст.) за визначених обставин цією проблемою займалися в основному вузькопрофільні спеціалісти – психіатри, наркологи, юристи.

Четвертий етап (період перебудови) визначився посиленням інтересу до адиктивних проявів, однак дослідження не завжди були підкріплені методичним аналізом адиктивної поведінки як соціального феномена. В цей час виходять роботи, що вважаються фундаментальними у цьому напрямку і дотепер (О.Братусь, О. Сидоров, А. Личко, А. Бехтель, В. Битенський, С. Митюхляєв).

На сьогодні має сенс говорити про початок п’ятого етапу, де рофілактика адиктивних проявів в дитячому, підлітковому та молодіжному середовищі стала найважливішим завданням науково-практичних досліджень різних наукових галузей. Але натомість, необхідно констатувати, що розробка і впровадження профілактичних програм стикається з рядом труднощів:

• невизначеністю в питаннях про те, які відомства повинні займатися антинаркогенною роботою, що в свою чергу призводить до неузгодженості в проведенні профілактичних заходів;
• відсутності науково обґрунтованих програм первинної профілактики;
• збереження “залякуючої” моделі профілактичної роботи, що виявляється неефективною в сучасних умовах;
• прагнення до впровадження зарубіжного досвіду без достатнього осмислення і врахування умов національної дійсності, а також умов культурологічного пакета;
• недостатньою розробленості педагогічно аспекту профілактичної роботи [61; с.24].

Опрацювавши певний об’єм матеріалу з обраної теми можна стверджувати, що проблема адиктивної поведінки молоді та її профілактика інтегрує в собі розробки різних областей наукового пізнання: медичного, правового, психологічного, педагогічного та соціально-педагогічного.

Медичний напрямок інтегрує певну кількість робіт, серед яких варто виділити наступні: Ф. Углова, В. Бітенського, С. Дворяка, С. Вадзюка та ін.

Ф. Углов в своїй просвітницькій діяльності наголошує, що алкоголь, нікотин і наркотики найлегше засвоюються в молодому організмі, при цьому, викликаючи залежність. Всі злоякісні звички, трансформуються згодом в захворювання набуваючи психофізичного характеру. А тому, як основний профілактичний засіб вчений пропонує не допущення вживання психоактивних речовин дітьми та молоддю, шляхом активного їх залучення до здорового способу життя [50; .4].

Серед багатьох чинників вживання психоактивних речовин (ПАР) підлітками та молоддю В. Бітенський та С. Дворяк акцентують увагу на значному впливові біопсихічних (відповідних акцентуацій характеру) та біологічних (генетичній спадковості) факторах. Тобто, можна говорити, що паління, алкоголізм, наркоманія мають не лише соціальний, а й біологічний витоки [17; с.72].

С. Вадзюк розкриває фізіологічний аспект медико-соціальних проблем молодіжного середовища, які підсилюються соціальними негараздами, а також відсутністю комплексної широкомасштабної профілактичної системи [9; с.133].

Валеолог В. Петленко співавтор тритомника “Основи валеології” в своїх наукових доробках оперує твердженням, що деструкція способу життя, його незбалансованість, безвідповідальність індивіда за свої вчинки – це основний шлях до набуття пагубних звичок. Тому, для боротьби з негативними впливами зазначеного плану автор пропонує актуалізувати питання здоров’я більш індивідуально відносно кожного члена суспільства [41; с.49].

Наступна група дослідників розглядає адиктивні прояви в молодіжному середовищі з точки зору юридичної проблеми.

Зокрема, В. Кононенко та В. Маляренко в своїх працях проводять чітку аналогію між рівнем адиктивної поведінки в суспільстві і збільшенням випадків порушення правопорядку різних ступіней важкості. А як засіб боротьби з негативними проявами такого плану автори пропонують підвищення рівня правової культури громадян [7; с.87].

Аналізуючи роботи зарубіжних науковців зазначеного напрямку дослідження можна звернутись до видання під авторством Дж. Сімонса та Т. Маккола які також наголошують, що вживання психоактивних речовин і частота скоєння правопорушень в підлітковому та молодіжному середовищі пропорційні. Вони дають рекомендації про те як захиститись від подібного роду негативного впливу та до яких служб і спеціалістів, в разі потреби, необхідно звернутися [48; с.65].

Особливе місце слід виділити психологічним розробкам націленим на подолання проявів адикції. Наукові здобутки в цій галузі розглядають адиктивну поведінку як проблему емоційно-вольової сфери. Сюди варто віднести роботи     С. Болтівець, В. Безпалько, П. Горностай, Т. Губіної.

П. Горностай в своїх працях наголошує, що основна проблема виникнення різних видів залежностей зполянає у психологічній неготовності індивіда до сомореалізаціїї, суть якої заключається у моральній нестійкості до негативних впливів оточуючого середовища [17; с.108].

В свою чергу, аналізуючи психологічне дослідження В. Безпалька, необхідно зазначити, що вплив медико-біологічних та психопатологічних чинників на початок адикції значно посилюється в несприятливому соціально-психологічному середовищі [5; с.58].

Зокрема, С. Болтівець за допомогою шкали Ч. Сплберга провів дослідження рівнів особистої тривожності студентів і викладачів вищого навчального закладу. Аналіз результату дозволяє зродити однозначні висновки, що у студентства показник тривожності рівномірний, а у викладачів спостерігаються різкі перепади. Спираючись на це дослідник стверджує, що на ряду з іншими чинниками, які викликають прояви адикції у студентів стоїть референтна психогенність детермінована педагогічним і науково-педагогічним колективом навчальних закладі.

Також, у своїй публікації С. Болтівець наголошує, що кардинальним і, водночас, універсальним способом швидкого оволодіння відчуттям захищеності в мікрогрупі, яка відображає основну спрямованість студентського або викладацького колективу, є віднайдення загально фізіологічного способу зміни свідомості її учасників, засобом збільшення якого на сьогоднішній день виступає як алкоголь (викладачі, студенти), так і токсини, наркотики (студенти), а не більш продуктивні засоби [7; с.58].

Актуалізація здорового способу життя – це основна форма запобігання негативних проявів в дитячому та юнацькому середовищі, таку думку відстоює  Т. Губіна [18; с.85].

Розглядаючи досліджувану нами проблему, необхідно зауважити, що найширше вона розкривається в контексті педагогічних наук.

Відтак, серед науковців сучасності, рішенням питання адиктивних проявів в молодіжному середовищі займаються: об’єднання авторів: В. Сорочинська,           О. Удалова та В. Штифурак які в свох розробках представляють комплекс методик превентивної профілактичної діяльності з питань асоціальної поведінки в молодіжному середовищі, формування здорового способу життя, та профілактики СНІДу серед учнівської та студентської молоді, де представлений комплекс методів адаптованих до вирішення зазначеної проблеми. Вини також наголошують на необхідності роботи при навчальних закладах відповідних спеціалістів, які б поглиблено займалися вирішенням проблем залучення учнівської та студентської молоді до вживання ПАР [13; с.59].

Акцентуючи увагу на соціально-педагогічних дослідженнях зловживання молоддю речовинами, що змінюють психологічний стан, звертаємось до ряду авторів: Н. Максимової, В. Толстоухової, Л. Ожерховської, А. Капської,                С. Харченко та інших.

Розроблені Н. Максимовою і В. Толстоуховою системні механізми профілактики виникнення психологічної готовності до вживання психоактивних речовин, включаючи тютюн, алкоголь і наркотики, охоплюють зміст і форми превентивного виховання, в яких психокорекція виступає продуктивною формою психологічної профілактики адиктивної поведінки Ними також обґрунтований широкий спектр факторів які приводять до появи залежності. [39; с.45].

Питання методики організації і проведення просвітницького тренінгу висвітлені у публікаціях дослідницької роботи В. Ожерховської. Вона спільно з Україно-Голландським центром “Escepe” вивчають шляхи оптимізації профілактичної роботи з проблем вживання ПАР і формування здорового способу життя підлітків та молоді [44; с.87].

Методико-технологічні аспекти профілактики, зокрема в рамках застосування інтерактивних методик, вивчають такі вчені, як: С. Болтівець,С. Березіна,              С. Максименко, Н. Мірошниченко та ін.

Принципи добору профілактичних методик, ознаки виявлення залежних осіб  розглядає в своїх публікаціях А. Капська [50; с.103].

Окремі положення досліджуваної нами теми розглядають наукові співробітники Державного інституту проблем сім’ї та молоді й Інституту соціальних досліджень.

Таким чином, аналіз наукової літератури дає можливість розглянути дослідження адиктивних проявів серед молоді за двома критеріями: в часі; в контексті різних аспектів наукового пізнання.

В історичній ретроспективі розвиток наукової думки зазначеного питання умовно можна розділити на п’ять етапів, починаючи к кінця ХІХ ст. і до тепер.

Також, вивченням адиктивної поведінки та розробкою профілактичних методик займаються вчені різних галузей науки, з досліджень яких можна зробити ряд висновків: з медичної точки зору, схильність до алкоголізму, тютюнопаління та наркоманії в молоді виникають з причини низького порогу психологічної та фізіологічної стійкості організму до психоактивних речовин; з точки зору юриспруденції варто зазначити, що негативні прояви в молодіжному середовищі безпосередньо впливають на рівень правопорушень різного ступеня тяжкості, тому головна мета попереджувальних заходів серед даної категорії громадян – виховання високого рівня самосвідомості та правова просвіта; в психологічній проекції адикція або залежність розглядається як слабкість емоційно-вольової сфери та комплекс характерологічних особливостей індивіда, а основне завдання профілактичної та корекційної роботи – впливати на життєві переконання індивіда, переорієнтовуючи їх на установки здорового способу життя; профілактика адиктивних проявів у молодіжному середовищі в контексті соціально-педогогічної науки виступає як комплекс попереджувально-профілактичних заходів, що включають в себе різноманітні форми та методи впливу які дозволяють різнопланово підійти до вирішення поставленого завдання.

Підводячи підсумки можна сказати, що тема профілактики негативних проявів у молодіжному середовищі розглянута науковцями різних галузей, але разом з тим, необхідно зазначити, що залишаються відкритими питання недостатньої розробленості програм профілактики адиктивної поведінки у вищіх навчальних закладах та відсутність уваги з боку науковців саме до комплексної профілактики негативних проявів в молодіжному середовищі, а не окремим її видів, як це спостерігалося дотепер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Сутність і зміст  адиктивної поведінки молоді

Розглядаючи наукові дослідження і розробки з проблеми адиктивних проявів в молодіжному середовищі, слід зазначити: дослідники різних галузей науки дотримуються загальної точки зору, що основа будь-якої адикції – це психофізіологічний стан який ще не перейшов, або перебуває на межі залежності [36; с.35].

Для того, щоб розкрити суть адиктивної поведінки молоді необхідно визначити загальне поняття, зміст і чинники які її спричиняють .

Термін “адиктивна поведінка” (від англійської addiction – хибна звичка пристрасть до чого-небудь) був запропонований американським дослідником В. Міллером (1984 р.) для означення зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан, включаючи алкоголь наркотики і тютюн, до того як від них сформується фізична узалежненість. У вітчизняній наркологічній практиці цей термін був поширений              С. Кулаковим (1989р .) та А. Личко (1990 р.) щодо означення зловживання індивідом наркотичними речовинами, ще до сформованості у нього психофізичної залежності. Потім, його зміст було доповнено і переведено у психолого-педагогічну практику для означення ситуацій, що пов’язані зі зловживанням різноманітних речовин особистістю, які спричиняють відхилення в її поведінці. На сьогодні, адиктивна поведінка розглядається як структурна складова девіантної поведінки, тобто такої яка відхиляється від загальноприйнятих норм [26; с.15].

Базуючись на аналізі наукової літератури можна виділити дві основні форми адиктивної поведінки: патологічну та непатологічну: до непатологічного типу адиктивної поведінки відноситься нікотиноманія (паління цигарок); до патологічного типу адиктивної поведінки відносяться алкоголізм (вживання спиртних напоїв) та наркоманія (вживання речовин які офіційно включені до переліку наркотичних речовин) [23; с.60].

При визначенні сутності адиктивної поведінки важливо розкрити стадії її формування. Становлення адиктивної поведінки відбувається поступово. Дослідники виділяють три етапи цього процесу.

1) Етап перших спроб  не є хворобою, він не має  ніяких наркологічних закономірностей, загалом відноситься до поведінкових порушень. Більше того перші спроби можуть взагалі лишатися єдиними, якщо це трапилось з соціально адаптованим студентом. Одиничним випадкам вживання психоактивних речовин притаманна відсутність мотивації зміни свого психічного стану, тут немає вибірковості, ритмічності прийому. Здебільшого мотивом вживання є цікавість, інтерес до експериментування.