Система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі вищого навчального закладу

Спільним для тривалого вживання інтоксиканту будь-якої з вищезазначених груп є синдром залежності. Синдром залежності – це так зване поєднання фізіологічних поведінкових і когнітивних явищ при яких вживання інтоксиканту починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, або непереборна) приймати психоактивні речовини, алкоголь або тютюн. Узалежнення відзначається ілюзіями втім, що людина контролює себе і може в будь який момент перервати залежність.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше перерахованих нижче ознак, які виникають протягом певного часу:

• сильна потреба або необхідність прийняти речовину;
• порушення здатності контролювати прийом речовини;
• фізіологічні ознаки;
• ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, що раніше спостерігався при більш низьких дозах;
• прогресуюче здобуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини;
• продовження вживання речовини незважаючи на очевидні шкідливі наслідки [45; с.56].

Умовно виділяють три стадії залежності.

Перша стадія – “крапка кристалізації”. Виникає при переживанні позитивної емоції, після усунення негативної дії. При цьому формується розуміння, що є спосіб за допомогою якого можна легко змінити свій психічний стан і таким чином вирішити емоційну проблему.

Друга стадія – встановлення ритмічної частоти звернення до даного способу. Цей ритм спочатку співвідноситься з життєвими труднощами. Має місце внутрішня боротьба і розуміння розходження між природним та залежним стилем життя.

Третя стадія - повне домінування залежної поведінки. На цій стадії залежність є частиною особистості. У ситуації підвищеного контролю залежної поведінки вона може і не проявлятися. Але, з появою додаткових труднощів йде повернення до залежної поведінки. Далі вихід з залежності не приносить колишнього задоволення. Переважає пригніченість, апатія і настає “стадія катастрофи”.

Залежність від психоактивних речовин формується послідовно: соціальна, психічна та фізична. Кожна наступна додає до загальної картини нові прояви.

Соціальна залежність характеризується тим, що людина ще не почавши вживати психоактивні речовини, знаходячись у середовищі залежних починає переймати стиль їхньої поведінки.

Психічна залежність виявляється спочатку неусвідомленим, а потім і усвідомленим потягом до ПАР. Прийом наркогенної речовини дає змогу випробувати знайомі визначені відчуття або зняти явища психічного дискомфорту.

Пізніше, до яскраво вираженого психічного узалежнення додається фізичне, коли вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі Це стан особливої перебудови всієї життєдіяльності організму людини в зв’язку з хронічним вживанням психоактивною речовини. Зазначені фізичні і психічні розлади, що називаються “синдромом скасування”, змінюються лише з повторним введенням речовини, або з стимулятором подібної дії.

Основною рисою залежного є інфантилізм. Всі його роздуми концентруються на власній персоні, тому, він не здатний до повноцінного спілкування з іншими людьми. На перший погляд його натура здається сильною та енергійною, але в середині ховається невпевненість. Відсутність життєвих цілей, самоповаги. Через вимоги дійсності, що перевищують його адаптивні можливості, він часто впадає в дисперсію. Для таких людей психоактивна речовина є замінником всього того, від чого їм доводиться відмовитись з причини абсолютної нездатності задовольнити свої потреби загальноприйнятим способом.

Залежна людина – безвідповідальна, не здатна досягти успіху у жодній зі сфер суспільної чи економічної діяльності. Як правило людина з адиктивною поведінкою входить в конфлікт із законом ще в юнацькі роки. Більшість таких людей страждає від різних фобій – страх перед арештом, перед покаранням, перед втратою останньої точки опори, перед нестачею психоактивною речовини в абстинент ний період тощо [28; с.97].

 Таким чином, узагальнюючи зазначене вище можна зробити наступні висновки, що адиктивна поведінка це залежна поведінка, яка ще не перейшла до стадії захворювання. Формування адиктивної поведінки відбувається поступово. Дослідники виділяють три етапи цього процесу: етап перших спроб; етап пошукового полінаркотизму; етап фонового полінаркотизму.

Аналіз ситуації розвитку показує, що молода людина перебуває під впливом багатьох чинників, що провокують адиктивну поведінку, серед них: соціально-економічні, психолого-педагогічні, медико-біологічні. Під їх впливом звернення до психоактивних засобів слід розглядати як непродуктивну форму виходу з визначеної ситуації, складності в задоволенні особистих потреб.

Прояви адиктивної поведінки які розглядаються в даному науковому дослідженні характеризуються вживанням психоактивних речовин. Психоактивна речовина – будь-яка речовина, що при введенні в організм людини може змінювати сприйняття, настрій, здатність до пізнання, поведінку та рухові функції. До них відносять тютюн, алкоголь, наркотики.

При тривалому вживанні інтоксиканту формується синдром залежності. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба приймати психоактивні речовини, алкоголь або тютюн. Умовно виділяють три стадії залежності: соціальна, психічна та фізична. Кожна наступна накладається на попередню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Аналіз реального стану профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі вищого навчального закладу

Спираючись на особливість поставлених завдань нашого дослідження, першочерговою необхідністю виступає проведення діагностики рівня профілактичної роботи по запобіганню адиктивної поведінки серед студентів вищого начального закладу.

Експеримент було проведено на базі кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Старобільського факультету ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Дослідження здійснювалося за двома напрямками:

1. Аналіз особливостей проведення профілактичних заходів з попередження адиктивних проявів у виховній системі ВНЗ.
2. Визначення рівня негативних проявів серед студентської молоді, як показника ефективності профілактичних заходів.

Для аналізу реального стану профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі ВНЗ ми обрали дві вибіркові сукупності:

- першу вибіркову сукупність склали співробітники Старобільського факультету ЛНУ імені Тараса Шевченка: заступник з виховної роботи, викладачі і куратори кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи, педагог-організатор. Кількість учасників – 17 чоловік.

- друга вибіркова сукупність: студенти 2-4 курсу Старобільського факультету ЛНУ імені Тараса Шевченка спеціальності “Соціальна педагогіка”, денного відділення, загальною чисельністю 86 чоловік, розділені перед початком експерименту на дві групи (група 1: експериментальна; група 2: контрольна) по 43 чоловіки в кожній;

Вікові рамки учасників експерименту коливалися в межах 17-20років.

Для досягнення мети констатуючого експерименту нами був розроблений діагностичний комплекс, що мав на меті використання методів наукового дослідження підібраних у відповідності до особливостей об’єктів дослідження. Для першої вибіркової сукупності: опитування і бесіда в довільній формі. Для другої вибіркової сукупності: анонімне анкетування.

Спираючись на малу чисельність і особливості першої вибіркової сукупності – опитування і бесіда в довільній формі є доцільними тим, що дають можливість отримати конкретні відповіді на поставлені питання, а також скоротити час обробки матеріалу.

До плану опитувальника персоналу вищого навчального закладу входили такі питання:

1. Яке Ваше відношення до здійснення профілактичної роботи по запобіганню адиктивним проявам у студентському середовищі вашого навчального закладу?
2. Визначте основний зміст існуючої системи профілактики адитивної поведінки студентів вашого навчального закладу.
3. Чи можете Ви відмітити наявні недоліки в організації профілактичної соціально-педагогічної роботи зі студентами? (Див. додаток 2).

По заповненню бланку ми провели з опитуваними працівниками викладацького колективу бесіду в довільній формі спираючись на запитання наведених в опитувальнику для отримання більш детальної інформації і обґрунтування зазначених відповідей.

За результатами проведених опитувань і бесіди можна зробити ряд узагальнюючих висновків.

Заступник з виховної роботи зазначає, що профілактична робота і зокрема робота з попередження адиктивних проявів у виховній роботі Старобільського факультету проводиться планомірно, але в силу об’єктивних причин має деякі недоліки методичної бази та організаційного забезпечення. Серед них:

1. Відсутній комплекс спеціалізованих методик, що визначав би профілактику адиктивної поведінки як цілісну систему запобігання негативним проявам у студентському середовищі;
2. Методичні розробки, які вже є в наявності виявляються неадаптовані до особливостей студентів, як окремої групи молоді, з чого виходить низький рівень результативності при їх застосуванні;
3. Першокурсники, вступивши до ВНЗ після навчання в школі не мають відповідного рівня сформованості установок і поглядів на необхідність ведення здорового способу життя. Тому, слід зазначити, що профілактика негативних проявів являється не лише завданням ВНЗ, а повинна діяти на всіх освітніх рівнях і тільки за таких умов попереджувальні заходи, проведені в рамках виховного процесу вищого навчального закладу матимуть найбільший рівень ефективності.
4. Через наведені вище причини визначений напрям роботи у виховному процесі характеризується як ситуативний і позбавлений системності.

У свою чергу опитування викладачів і кураторів надало нам можливість окреслити основні тенденції та недоліки у технічних питаннях упровадження профілактики негативних проявів серед студентської молоді:

1. Час який виділяється на проведення виховних заходів обмежує використання більш тривалих і дієвих методів впливу (як то наприклад тренінг), що в свою чергу значно знижує ефективність проведеної роботи.
2. У методичній літературі з питань профілактики превалює техніка “залякування”, яка не дає належних результатів;
3. Більш ефективно зарекомендувала себе практика проведення профілактичної роботи за технологією “рівний-рівному”, що активно зацікавила студентів, викликала “живий” інтерес до тем обговорення, допомагала залучати їх до громадської діяльності. Адже студент вищого навчального закладу, виступає в виховному процесі не лише як об’єкт, а як і суб’єкт власного становлення. Тому спираючись на зазначений факт система впливу “викладач-студент” не може в повній мірі вирішити завдання поставлені профілактичною роботою.

Наступне питання, що потребувало вирішення, це розкриття змісту існуючої методики профілактики адитивної поведінки студентів в даному навчальному закладі.

Викладачі зазначили, що головною формою виховної роботи цього напрямку являється групова. Основними методами роботи зі студентами виступають бесіди, лекції, дискусії та елементи тренінгових занять в яких використовуються ігрові методики, моделюючі ситуації, діловий театр. Однак, при всій своїй різноманітності зазначені методи виступають засобами первинної профілактики, тобто, виховання антинаркогенної спрямованості особистості, яка ще до першої спроби будь-якої психотропної речовини мала об’єктивні відомості про те, що це за речовина і які причини і наслідки її вживання. Але в свою чергу первинна профілактика не може в повній мірі розкривати зміст запобігання адиктивних проявів. Для системності заходів такого типу важлива робота на всіх рівнях профілактики, що охоплює і вторинну (діагностування залежності індивіда від наркогенних речовин) і третинну профілактичну роботу (система заходів, спрямованих на корекцію поведінки індивіда).

Крім зазначених вище фактів опитувані наголосили на дуже малій результативності профілактичного впливу відносно студентів, які вже мають шкідливі звички і у відповідності їх поведінка визначається адиктивною. Така думка в повній мірі підтверджує інформацію викладену вище.

Наступну вибіркову сукупність склали студенти. При проведенні діагностики нами була розроблена і використана анонімна анкета, що адаптувалася під завдання дослідження (Див. додаток 1). Її метою було виявлення рівня вживання ПАР студентами. Анкетування як метод вивчення колективних явищ дає можливість масового збору інформації і автоматизованої обробки отриманого матеріалу. При цьому, анонімність дозволяє припустити, що студент більш відверто відповідатиме на поставлені питання так як повністю виключена індивідуалізація при аналізі бланків.

Запропонована анкета містила перевірочні питання, та питання не прямо направлені на опитуваного, що дає змогу припустити більшу достовірність отриманих відповідей. До того ж вона вмішувала в собі три тематичні блоки запитань:

1. Обізнаність студентів, щодо класифікації психоактивних речовин;

2. Рівень залучення до вживання ПАР:

А) тютюнопаління;

Б) вживання алкоголю;

В) вживання наркотиків.

3. Шляхи отримання інформації  про психоактивні речовини.

Отже, обробка анкет визначила наступні показники:

Перший блок запитань відносно того, чи знайомі опитувані з поняттям психоактивних речовин дав можливість зробити висновки виходячи з аналізу кожного з наведених питань.