Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва

- з’ясувати, який зміст учителі вкладають у поняття „творча активність”;

- визначити, які форми і методи роботи вони використовують у процесі формування творчо-активної особистості учня початкової школи;

- уточнити, які різновиди декоративно-ужиткового мистецтва вчителі вважають ефективними засобами формування творчої активності молодших школярів.

У ході констатуючого етапу дослідження  були використані різноманітні методи дослідження: аналіз навчальних програм, опитування та анкетування вчителів і учнів, інтерв’ювання, бесіди, спостереження, аналіз анкет та продуктів дитячої творчості. Вибір під час дослідження тих чи інших методів зумовлювався конкретними завданнями певних етапів експерименту.

Опитування вчителів та ознайомлення з умовами, в яких має здійснюватися формування творчої активності молодших школярів у ході констатуючого етапу дослідження дало змогу об’єктивніше оцінити дійсний стан сформованості даної якості у дітей молодшого шкільного віку.

За результатами проведеного нами опитування вчителі початкових класів і вчителі образотворчого мистецтва, трудового навчання та художньої  праці об’єктивно засвідчили недостатній рівень розуміння поняття "творча активність особистості" та якостей, притаманних творчій особистості, а також факторів, що сприяють її формуванню.

На запитання анкети: „Який зміст  Ви вкладаєте у поняття „творча  активність? Як і в чому вона проявляється”? об’єктивно мали утруднення з відповідями 10% від загальної кількості опитаних учителів (анкетуванням було охоплено 20 учителів початкових класів, образотворчого мистецтва, трудового навчання та художньої праці). 5% опитаних учителів пов’язували прояв творчої активності із ставленням учня до знань, 20% – до знань та суспільної роботи. Третина опитаних (35%) учителів вказала на взаємозв’язок творчої активності з трьома видами діяльності молодших школярів: навчально-пізнавальною, суспільною та трудовою. 10% із числа опитаних пов’язували прояв творчої активності з такою конкретною якістю особистості як самостійність. Деякі вчителі виділяли якості, які насправді, не могли бути показниками творчої активності, наприклад "мрійливість", "чесність", "доброта", "правдивість".

На запитання: „Чи  вважаєте Ви, що успішно справляєтеся з задачею формування та розвитку творчої активності молодших школярів”? 30% опитаних учителів дали заперечну відповідь, 25% — вагалися щодо успішності своєї роботи у цьому напрямку, інші взагалі не дали відповіді на поставлене запитання. Тільки 15% вчителів відповіли позитивно, назвавши серед використовуваних методів бесіду та індивідуальне опитування. В основному серед відповідей було багато таких, як: „ні”, „не завжди”, „не знаю”, „не впевнена”, „не зовсім”, „не справляюся”, „недостатньо”, „не успішно”, що загалом характеризує недостатню увагу та усвідомлення актуальності педагогами проблеми формування творчої активності молодших школярів.

На запитання: „Які методи і форми роботи Ви використовуєте для формування та розвитку творчої  активності молодших школярів?” 50% учителів називають організацію самоуправління та проблемних ситуацій. Але у відповідях найбільшу кількість згадувань мали: словесний метод (бесіда) і такі форми роботи як екскурсія, перегляд діафільмів.

Усі відповіді на запитання: „Які фактори заважають або перешкоджають вирішенню завдань із формування творчої активності учнів початкових класів?” можна умовно розділити на три групи:

До першої групи слід віднести відповіді із зазначенням  браку навчального часу.

До другої – помилки  та невдачі, які вчителі відносять на рахунок недостатнього естетичного розвитку учнів та їхню пасивність.

До третьої групи  – наявні висновки про відсутність  необхідних знань, рівня професійної і, зокрема, методичної підготовки, недостатню кількість методично-програмового та наочного забезпечення.

У відповідях на запитання: „Які фактори мають найбільший вплив  на формування творчої активності молодшого  школяра?” опитані вчителі віддали 70% голосів школі, 90% – сім'ї, 60% –  закладам мистецтва і культури. 70% – студіям образотворчого мистецтва, художнім гурткам і школам, а також школам мистецтв, 40% – відповідній літературі, 15% – пресі.

Отже, на думку вчителів, найбільшу можливість формувати  творчу активність дитини мають: родина і далі – школа, студії, гуртки образотворчого мистецтва та художньої праці, художня школа та школа мистецтв.

При з’ясуванні питання  стосовно того, які різновиди народного  мистецтва вчителі вважають найбільш ефективними засобами у процесі  формування творчої активності, виявилося, що це переважно: кераміка або ліплення (90%), витинання з паперу (60%) та писанкарство (20%). Більшість учителів, опитаних нами, називають доступним і ефективним засобом творчого розвитку молодших школярів декоративний розпис і орнаментування (85%). Поряд із цим у 45% відповідей згадується народна іграшка. Попри це, слід зауважити, що інформованість опитаних учителів про різновиди декоративно-ужиткового мистецтва все ж була недостатньо повною. Так їхні відповіді характеризувалися поверховістю та конкретністю. Серед причин такого стану можна назвати недостатній обсяг спеціальних знань з теорії мистецтва, отриманих учителем під час навчання у ВУЗІ (35%). В анкетах підкреслювалася недостатня матеріальна база шкіл для оптимального проведення відповідної роботи з молодшими школярами. 55% респондентів відмітили фактичну відсутність у школі необхідного унаочнення і дидактичного матеріалу, 45% — недостатню кількість та недосконалість методичних розробок. П’ята частина (20%) вчителів початкових класів вважає, що процес художньо-естетичного розвитку молодших школярів все ж таки повинен забезпечувати вчитель-фахівець зі спеціалізацією „образотворче мистецтво”, „трудове мистецтво” або, можливо, народний майстер.

Поряд з цим, доцільно відмітити, що у деяких школах процес використання народного мистецтва, а саме декоративно-прикладного мистецтва у формуванні творчо активної особистості молодшого школяра, успішно здійснюється (хоча такі випадки досить поодинокі).

 Підтвердженням даного факту може слугувати перегляд календарних тематичних планів відповідних уроків, а також ознайомлення з кабінетами, де вони проводяться. Як позитивний приклад шкіл, де є музеї народного побуту та народного мистецтва, а класні кімнати декоруються у народному стилі, функціонують виставки виробів декоративно-прикладного мистецтва слід назвати загальноосвітні школи №1, №9 м. Славути. У цих школі успішно діють студії та гуртки народного мистецтва і декоративно-прикладних промислів.

На особливу увагу  заслуговують, за нашим переконанням, нетрадиційні, оригінальні свята, що проводяться у згаданих школах („Свято дитячої творчості”, „Весну-красну закликаємо”, „Історія рідного села”, „На Сорочинському ярмарку”, конкурс творчих робіт „Весна-Поділля”). Все це позитивно впливає на процес формування творчої активності молодших школярів.

Аналіз результатів  анкетувань, бесід з учителями, ознайомлення з умовами, з яких має здійснюватися  формування творчої активності молодших школярів дав можливість зробити  висновок відносно того, що існуючий стан навчально-виховної роботи не забезпечує достатнього рівня досліджуваної якості, що знайшло підтвердження у результатах наступного етапу констатуючого експериментального дослідження.

Наступний етап констатуючого  експерименту було спрямовано на виявлення  перцептивно-емоційного компонента творчої активності учнів, тобто прояв їхнього сприйняття творів декоративно-прикладного мистецтва. Однією з найважливіших складових частин творчої активності особистості є перцептивно-емоційний компонент, який передбачає взаємодію суб’єкта з об’єктом через емоції і почуття. Але лишається проблематичним, прямо і безпосередньо виміряти рівень сформованості почуттєво-емоційного ставлення дитини до високохудожніх творів українського народного мистецтва. Ознакою перцептивно-емоційного компонента творчої активності виступає ступінь вираження почуттєво-емоційної сфери дитини. Цей компонент опосередковано проявляється у процесі пізнання, сприймання, оцінювання та художній діяльності, під час якої переживання, почуття, суб'єктивне ставлення особи до художніх цінностей відтворюються засобами художньої експресії та діяльності фарбами на папері, рухами у танці, грою на музичних інструментах ).

Сприйняття естетичного  об'єкта може викликати у дитини негативну або позитивно-спокійну, позитивно-захоплюючу почуттєво-емоційну оцінку. Для того, щоб встановити рівень сформованості перцептивно-емоційного компонента творчої активності через вираження відгуку дитини на високохудожній твір українського декоративно-прикладного мистецтва, доцільно дослідити показники зазначеного компонента серед яких можна виділити:

1. Намагання дитини  виразити власне ставлення до  роботи, яку вона виконує.

2. Виявлення ставлення  молодшого школяра до твору  мистецтва завдяки певній колористичній  гамі.

3.  Вираження ставлення  дитини до певного виду художньої діяльності через композицію, художні техніки.

Характеризуючи перший показник, слід звернути увагу на ступень  інтерпретації баченого школярем. Так, до низького рівня можна віднести роботи учнів, які не інтерпретують, а репродукують, тобто малюють лише за зразком, що його запропонував учитель (повністю перемальовується об'єкт, його елементи, орнаментальні, композиційні та колористичні співвідношення).

Роботи, які можна віднести до середнього рівня, відзначаються невмінням учнів самостійно інтерпретувати. Вони створюються лише за поштовхом, за порадою педагога. Але з кількох запропонованих учителем варіантів учень вибирає власний.

Для високого рівня вираження власного ставлення до побаченого, до роботи, яка виконується, характерне вільне інтерпретування, що виражається в умінні відтворити власний варіант баченого, або створили цілком оригінальну роботу.

Підтвердженням бажання  учнів створювати вироби декоративно-прикладного мистецтва були відповіді на запитання (див. таблиця 2.2), серед яких переважали позитивні відповіді з оцінкою виробів та творів декоративно-прикладного мистецтва як: "чудових", "красивих", "яскравих", "святкових", "прикрашених".

Додатковим способом з'ясування рівнів сформованості перцептивно-емоційного показника творчої активності молодших школярів може бути аналіз колористичної гами дитячих робіт (другий показник). Зазначимо, що домінування одного з основних кольорів та його відтінків над іншими дає додаткові підстави для поділу учнів за рівнями сформованості перцептивно-почуттєвого компонента творчої активності.

На етапі констатуючого  етапу дослідження ми використовували  розподіл кольорів за Е. Рабкіним (схема 1). Тобто, серед основних кольорів традиційні – синій, жовтий, червоний; серед  допоміжних (складених) – фіолетовий, зелений та помаранчевий кольори

Схема 1

Основні та допоміжні  кольори

Більш поширену та детальнішу схему, яку називають колірним колом, знаходимо у А. Салтикова (схема 2).

 

 

 

Схема 2

Колірне коло

 

У цьому аспекті привертають увагу і висновки А. Лутошкіна [64], який, досліджуючи психологічну атмосферу колективу особистості, знаходить відповідності між певним емоційним станом і кольором.

Відповідно до зарубіжних досліджень домінанта того чи іншого кольору свідчить про певну емоційну оцінку того чи іншого об'єкта. (Вірогідна імовірність таких тестів до 90%). Схематично розподіл кольорів згідно з емоційним ставленням можна відтворити у схемі 3.

Схема З

Розподіл кольорів згідно з емоційним ставленням до певного об'єкту

 

	Негативно-байдужа емоційна оцінка
	Спокійно-позитивна емоційна оцінка
	Захоплюючо-позитивна  емоційна оцінка

Умовно до низького рівня (негативного) почуттєво-емоційного відгуки  дитини щодо естетичного об'єкта належать учням, у роботах яких домінують синьо-фіолетові кольори.

До середнього рівня (спокійно-позитивна  оцінка) належать роботи у жовто-зеленій  гамі; до високого рівня (захоплююча позитивна  оцінка) – у червоно-помаранчевій тональності.

У даній експериментальній  роботі у більшості створених молодшими школярами робіт, переважали "теплі" кольори, що свідчить про переважання спокійно-позитивного та захоплююче-позитивного характеру почуттєво- емоційного ставлення, або здебільшого позитивну оцінку опосередкованою мірою продемонстрували зацікавленість та бажання дітей займатися даним видом художньо-творчої діяльності.

Характеризуючи третій показник перцептивно-емоційного компоненту творчої активності, в якому через  композицію малюнка або вибір  певної художньої техніки виражається  ставлення дитини до процесу та "продукту" художньої творчої діяльності, варто звернути увагу на самооцінку учнем власного у цій роботі. Зокрема, порівняння співвідношень розмірів свого зображення і розмірів зображень однокласників, педагогів, батьків або інших учасників даних дій дають можливість виявити самооцінку дитини, її почуття від спілкування під час сприймання естетичних об'єктів. Наприклад, зменшене власне зображення порівняно з іншими об'єктами свідчить про низьку самооцінку дитини, і робота такого учня може бути віднесена до низького рівня. Адекватна самооцінка відповідатиме середньому або високому рівням: власне зображення характеризується однаковими розмірами з іншими предметами, істотам більшими за них.

Спираючись на такі особливості  відображення своїх почуттів, емоційних настроїв, думок у констатуючому експерименті учням пропонувалися завдання такого типу, коли вони могли б проявити це за допомогою кольорової палітри або добору фрагментів із музичних творів. Цьому сприяли і малюнки за темами: "Що мені більше всього запам'яталося?", "Які почуття у мене викликають твори декоративно-прикладного мистецтва?" Малюнки іншої тематики  підпорядковувалися безпосередній участі дітей у практично-творчій діяльності по виготовленню виробів декоративно-прикладного мистецтва на зразок народних. Прояв емоційного ставлення учнів спостерігався і при виборі ними серед запропонованих музичних фрагментів тих, що на думку дітей відповідали б тому емоційному стану, який був їм притаманний.