Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва

У наукових дослідженнях (М. Данілова, В. Крутецького, М. Махмутова  та ін.) підкреслюється генетичний зв’язок  між активністю і самостійністю: чим вищий рівень активності, тим сприятливішими є умови для формування та зростання самостійності учня, що в свою чергу позитивно впливає на розвиток творчих виявлень.

Діалектичний підхід до визначення поняття "активність" знаходимо у працях В. Сухомлинського, де він неодноразово використовує поняття "активність" разом з поняттям "діяльність". Це послужило підґрунтям для висновків відносно активності як риси діяльності.

Таким чином, на нашу думку, поняття "активність" (його педагогічний аспект) можна трактувати як особистісну якість людини, що виявляється у стані готовності до діяльності та передбачає форму поведінки, в якій реалізується її ставлення до діяльності.

Сучасними психолого-педагогічними  дослідженнями зафіксовані різні  рівні особистісної активності [61,с. 276] :

1. Репродуктивно-наслідувальна  активність (як низький рівень), за  допомогою якої досвід діяльності  накопичується через досвід іншого (Засвоєння зразків супроводжує  людину все життя, але саме  рівень власної активності особистості є недостатнім).

2. Пошуково-виконавча  активність являє собою дещо  виший рівень, бо у ній має місце високий ступінь самостійності (На цьому рівні треба поставити задачу і самому знайти засоби її виконання).

3. Творча активність  є найвищим рівнем, оскільки сама задача може ставитися школярами, а шляхи її рішення обираються нові, нешаблонні, оригінальні.

Такої точки зору дотримується Г. Щукіна [101, 102], яка зазначає, що творча активність є найвищим рівнем активності. Але не слід ототожнювати з процесом зрілої творчості, тому що досвід школяра є досить обмеженим. Разом з тим, творча активність надає широкі можливості для розвитку потенційних сил учня.

Враховуючи попередні  судження вчених з приводу того, що вважати творчістю: створення  нового, ступінь реконструкції вже відомого, нові підходи до ідей, рішень, або діяльність, щодо реалізації спеціальних задач, які характеризуються новизною, незвичайністю, нетрадиційністю, складністю. Для атестації творчої активності школяра важливо зосередити увагу на здійснені діяльності у нових умовах, що вимагають своєрідності підходів до певних предметних дій та знаходження нових способів.

Творча активність учнів  пов’язана із рішенням проблеми, що може бути розв’язана різними шляхами. У цьому сенсі характеристика умов творчості, що була визначена психологом Я. Пономарьовим, повною мірою відображає і умови, в яких може здійснюватися творча активність школяра. Творчість властива не тій діяльності, кожний ланцюжок якої повністю регламентовано заздалегідь даними правилами, а іншій – попередня регламентація якої містить у собі визначений ступінь невизначеності, у діяльності, яка несе нову інформацію, передбачає самоорганізацію [80].

У відповідності з  представленими вище параметрами, педагоги-дослідники розглядають творчу активність як продуктивну форму активності, джерелом якої виступають пізнавальні потреби. Творча активність, з точки зору цих вчених, проявляється у прагненні людини створити свій, оригінальний задум розв’язання конкретної задачі, а також знайти нестандартні способи втілення задуму. Для творчої активності характерною є яскраво виражена (означена) особистісна забарвленість результату діяльності.

В. Андрєєв [4], визначає мотиваційно-творчу активність особистості як одну із важливих підструктур творчих здібностей. Він визначає такі компоненти і критерії мотиваційно-творчої активності: допитливість, творчий інтерес характеризують стійку потребу особистості у знаннях, в оволодінні новими способами діяльності, виявляються у допитливості, прагненні глибше пізнавати знову те, що спостерігалося чи аналізувалося, а також у визначенні запитань; почуття захоплення, емоційний підйом, радість відкриття, винаходи характеризують найбільш типові емоційні стани особистості у навчально-творчій діяльності; прагнення до творчих досягнень виявляється у бажанні та прагненні особистості найкращим чином виконати навчально-творче завдання, у кожній новій ситуації досягти нових висот, нових успіхів. Тобто це прагнення не зупинятися на досягнутому, а йти далі; прагнення до лідерства у навчально-творчій діяльності виявляється в ініціативі та бажанні особистості виконати роль керівника (організувати, розподіляти доручення, надавати допомогу) у процесі колективних видів навчально-творчої діяльності.

Прагнення до лідерства  особливо відчутне у сюжетно-рольових творчих ситуаціях, коли успіх групи забезпечується здібністю лідера мобілізувати творчі зусилля кожного на досягнення загальної мети. Критеріями оцінки є: ступінь і частота прояву названих якостей; прагнення до одержання високої оцінки, визнання успіху у навчально-творчій діяльності характеризується ступенем значущості для особистісної оцінки результату; почуття обов'язку, відповідальності при виконанні творчих завдань характеризується тим, наскільки ефективно особистість здатна вирішувати протиріччя між особистими та суспільними інтересами і визначення їх пріоритетності; особиста значущість творчої діяльності у даній предметній галузі у системі ціннісних орієнтацій особистості характеризує спрямованість особистості, її потреби, місце творчої діяльності в системі ціннісних орієнтацій особистості; прагнення до самоосвіти, самовиховання, самовиявлення творчих здібностей характеризується сукупністю внутрішніх спонукань, мотивацій особистості, спрямованих до зміни, розвитку її творчих здібностей на основі усвідомленої, самокерованої діяльності.

У трактовці сутності поняття "творча активність" бачиться суттєво значущим твердження Ф. Постоногова про те, що між поняттям "активність" та "творчість" є певний взаємозв’язок та взаємозалежність. Творчість, на думку вченого, – це діяльність, що спрямована не лише на створення нових за змістом та формою матеріальних, культурних та духовних цінностей, але й на розвиток самої особистості. Активність характеризує діяльнісний стан особистості. Творчість забезпечується підсиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю.

Творча активність –  це форма прояву творчих сил людини, що формується та розвивається у процесі  діяльності, яка носить творчий характер? – зазначає Ф.Постоногов, – будучи однією з провідних сторін соціальної активності, творча активність спрямована на перетворюючу взаємодію з оточуючим світом, на удосконалення особистості.

Розвиткові творчої  активності особистості сприяє формування потреби у творчій діяльності. Творча діяльність доступна людині за умови достатньо розвиненого сприйняття та певного джерела знань, уяви, пам’яті, почуттів, емоцій, умінь, навичок. Ці психологічні якості та процеси притаманні кожній людині, однак їх сила, спрямованість – індивідуальні. Педагогічне керівництво ними забезпечує можливість реалізації особистістю власного творчого потенціалу у різних видах діяльності.

Творча активність – категорія особистісна і зумовлюється психологічними особливостями суб’єкта, що виражаються у суб’єктивному ставленні до оточуючої дійсності. Творчий процес залежить не тільки від характеру ставлення до об’єкта діяльності, не тільки від комплексу її особливостей, але й визначається об’єктивними умовами діяльності.

На наш погляд, слід зазначити правомірність висновку науковців про доцільність розглядання творчої активності як механізму творчого процесу, сутність якого міститься у тому, що без творчого акту неможлива ніяка творча діяльність. Адже, сам процес творчості може справити на людину великий вплив, стимулюючи її творчу активність.

У відповідності з  науковим принципом єдності свідомості та діяльності, творча активність не тільки проявляється, а й розвивається у  творчій діяльності, що забезпечує формування її як важливої якості особистості.

Сучасному педагогу для ефективного вирішення цієї проблеми важливо вивчити умови, які забезпечують творчу активність у процесі діяльності. До числа найбільш значущих умов відносять: збудження інтересу не тільки до результатів, але й до процесу творчої діяльності; виховання почуття необхідності та значущості для дитини творчої діяльності; створення сприятливої атмосфери, яка стимулює творчу активність; наявність у суб’єкта певних засобів та способів досягнення поставленої мети; сприятливий психологічний та фізіологічний стан дитини.

Дані умови можна  розглядати як загальні та такі, що впливають  на розвиток і формування творчої активності дітей в усіх видах продуктивної діяльності. У залежності від виду діяльності вони можуть бути доповнені та уточнені.

У дослідницьких роботах останніх років проблема творчої активності особистості розглядається в аспекті різноманітних видів і форм діяльності, серед яких чи не найвищий виховний потенціал належить мистецтву з притаманними йому можливостями формувати свідомість і підсвідомість, інтелектуальну, емоційно-почуттєву та вольову сфери, моральне й навіть фізичне здоров’я людини.

Питання формування і  розвитку творчої активності учнів  у процесі їх спілкування з  мистецтвом ставили і розробляли видатні вчені, діячі науки і  культури (П. Блонський, А. Луначарський С. та В. Шацький, Б. Яворський), педагоги практики (С. Бонді, Н. Брюсова, М. Рибникова, Є. Руднєва та ін.). Вони так обґрунтовували необхідність найбільш раннього залучення дітей до творчого процесу: "Життя є творчість. Треба вчити творити. Саме дітям особливо легко творити, їхній розум ще не отримав однобічного виховання і творче почуття у них це первісно діяльне".

 У "Декларації  про єдину трудову школу", прийнятій  у 1918 році, мета художнього виховання  визначалась як привиття школярам розуміння того, що вони творці, здатні перетворювати дійсність" за законами краси". Завданнями школи визначалося створення умов для найбільш повного розкриття творчого потенціалу дітей шкільного віку. "Зачатки творчої сили, — писав С. Шацький, — існують майже в усіх, у маленьких і великих людей, треба тільки створити умови для їх проявлення".

У подальшому проблемою  дитячої творчості займалися  видатні педагоги і психологи: В. Ананьєв, А. Бакушинський, Л. Виготський, С. Рубінштейн, Б. Тєплов, П. Якобсон.

Починаючи з 1940-х років  протягом довгого часу у педагогічній науці естетичне виховання розглядалося, в основному, як процес формування здатності  відчувати і розуміти прекрасне  у житті та мистецтві, а також  уміння насолоджуватися ним. Однак  це, на наш погляд, не досить повно розкриває досліджуване поняття "творча активність особистості".

На сучасному етапі  розвитку нашого суспільства формування творчої активності особистості  є дійсним виявленням історичної необхідності, тому естетичне виховання має розглядатися як активно-діяльне.

Розробляючи систему  естетичного виховання у школі, її сутність, принципи, сучасні дослідники визначають естетичне виховання у загальноосвітній школі як виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати, правильно розуміти і оцінювати красу у навколишній дійсності: у природі, суспільному житті, праці, явищах мистецтва.

Метою естетичного виховання  у сучасних умовах є: формування гармонійно розвиненої, творчо активної особистості з високим рівнем національної самосвідомості та культури, розвиненим почуттям прекрасного, усталеними естетичними смаками. Готовність до творчої діяльності у різних видах професійного і самодіяльного мистецтва, здатність керуватися естетичними принципами у житті та побуті складає основу мети естетичного розвитку особистості молодої людини.

Нового гуманістичного (особистісно-орієнтованого) звучання набуває мета художньо-естетичного виховання: у процесі сприйняття творів вітчизняного та зарубіжного мистецтва і практичної художньої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва, розвивати загальні та спеціальні здібності, художньо-образне мислення, стимулювати творчий потенціал особистості, виховувати потребу у художньо-творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

У педагогічній літературі виділяються наступні задачі цього  розвитку: шляхом передачі та реорганізації  досвіду народу закласти основи художньо і духовно розвиненої особистості  з широким культурним кругозором; забезпечити художню освіту учнів, опанування ними необхідної суми знань, умінь, навичок шляхом повноцінного навчання у процесі викладання основ наук та мистецтв; створити умови для безперервного естетичного виховання засобами класної, позакласної та позашкільної роботи; залучити кожного учня до участі у різних сферах творчої діяльності на основі діагностики його генетичних та набутих художніх нахилів і здібностей.

Основні задачі естетичного  розвитку між собою тісно пов'язані. Без розвитку здатності сприйняття та оцінки творів мистецтва не можна говорити про формування потреби спілкування з естетично цінними предметами і явищами, у той же час, тільки у спілкуванні з високо художніми творами мистецтва дитина набуває уміння і навички сприйняття та оцінки, а також виробляє потребу у створенні естетичних цінностей не тільки у мистецтві, але й у навколишньому середовищі.

Таким чином, творчу активність особистості можна розглядати як підсистему естетичного виховання у загальній системі виховання.

Так, зокрема, В. Кузін, акцентуючи увагу на важливості формування творчої активності у процесі естетичного виховання підростаючого покоління, досить ґрунтовно характеризує даний вид активності. На думку вченого, творча активність представляє собою особистісне утворення, що характеризується виявом творчих можливостей та виражається у нових комбінаціях. Творча активність особистості, зазначає В. Кузін, "передбачає спрямованість сприйняття, уяви, мислення, уваги, пам'яті, спілкування з оточуючим світом, у пізнанні дійсності та виявляється у тісному взаємозв'язку потреб, інтересів з самостійністю, наполегливістю та іншими рисами характеру особистості" [57,с.8].