Формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва

Мистецтву у системі  естетичного виховання належить незамінна роль. Особливо, коли мова йде про особистісний аспект, активізацію  людського фактора. Саме мистецтво виступає одним із головних виховних засобів на всіх етапах формування творчої активності.

Мистецтво розвиває особистість, сприяє формуванню її творчого потенціалу. Наприклад, сприйняття творів мистецтва може залишити певний слід у свідомості дитини, викликати потребу у подальшому спілкуванні з ним, але за умови, що то було дійсно сильне естетичне переживання. Адже естетичне почуття пов'язане з уявою людини про досконалість і тому має таке ж велике значення для його творчого розвитку.

Віковими особливостями молодшого школяра є глибока емоційність, чуйність та чутливість. Мистецтво стимулює мислення та, передусім, розвиває емоційно-почуттєву сферу людини. Знання, що були надбані завдяки мистецтву, входять у дитину глибоко та надійно, у результаті чого відбувається процес переходу знань у переконання, а переконань у дії та вчинки.

Мистецтво чи не найсильніше  з будь-яких форм суспільної свідомості та суспільної практики впливає через  емоційно-почуттєву сферу на свідомість дитини, розвиваючи її емоційно-інтелектуальні та творчі властивості. Впливаючи на розвиток пізнавальних, естетичних, комунікативних здібностей, мистецтво активізує творчий потенціал особистості, формуючи загальну універсальну здатність до творчої діяльності у будь-якій сфері життя суспільства.

Як відомо у кожному  творі мистецтва має бути присутня авторська оцінка дійсності, яка визначається ставленням художника до світу, його талантом і майстерністю, його почуттями і думками, тобто мистецтву властива і певна новизна погляду на оточуюче життя.

Творча функція полягає  у здатності мистецтва виробляти  так звану установку на творчість. Вирізняючись серед інших видів діяльності своїм характером, мистецтво і є справжньою творчою діяльністю. Творчість виступає не лише як спосіб діяльності, але й як її ціль. Саме у цьому полягає здатність мистецтва виробляти у людини потребу до творчості, стаючи каталізатором творчих можливостей особистості, створюючи ні з чим незрівнянний імпульс до творчої діяльності. Це відбувається тому, що у дійсності мистецтво є відображенням життя з позицій естетичного ідеалу. Саме тому, завдяки прагненню до цього ідеалу здійснюється утвердження особистості у творчості.

Нині маємо десятки  програм з мистецьких дисциплін, в яких естетичний розвиток посідає  одне з перших місць [25, 67, 72]. Уроки образотворчого мистецтва та художньої праці потенціально містять широкі можливості для формування творчої активності молодших школярів. За своєю суттю їхня зображувальна діяльність – продуктивна. Діти мають змогу передати у художній формі свої враження від навколишнього, вносячи елементи індивідуального бачення.

У педагогічній практиці на уроках трудового навчання, образотворчого мистецтва та художньої праці  використовується широке коло засобів, які сприяють естетичному вихованню людини, формуванню і розвитку творчої активності особистості.

Одним з найефективніших  засобів формування творчої активності, на нашу думку, є народне мистецтво.

Народне мистецтво –  вид творчої діяльності народу, що виявляється в усній поезії, музиці, архітектурі, декоративно-ужитковому, театральному, танцювальному мистецтвах. Це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціально зумовлене.

Народне мистецтво – синтетичне за характером, воно первісне пов'язане з трудовою діяльністю людини і представляє одночасно матеріальну і духовну культуру. Народне мистецтво сходить до первісної культури, зберігає у своїй основі міфо-поетичне відчуття світу. Розвивається як колективна творчість на ґрунті спадкоємності та традицій; носить переважно епічний характер, який визначається і самим типом творчості, колективним методом роботи над образом, що ґрунтується на докладності і варіаціях [20, 29, 36, 37, 47, 71, 81].

Естетико-виховний потенціал народного мистецтва в аспекті формування творчо активної особистості учнів молодшого шкільного віку можна пояснити принципами, на яких воно базується. А саме:

Цілісність. Народне мистецтво нерозривне з повсякденним життям. Естетична переконливість творчості народного майстра полягає у тому, що він свідомо виготовляє річ, необхідну для побуту. Ця річ, внаслідок завершеності, пластичної виразності, нерозривного злиття корисної та образної основ сприймається як справжній твір мистецтва.

Для творів народного  мистецтва характерні єдність художньої  форми та практичного призначення  виробів; побудова речей відповідно до властивостей і можливостей матеріалу  і зв'язок художньої форми з  технологічним способами її обробки, тобто єдність естетичного та утилітарного.

Колективність. Автором треба вважати не лише самого виконавця, але й оточення, в якому він творить. Безпосередній контакт автора-майстра зі споживачем протягом віків формував риси так званого регіонального (місцевого) мистецтва, відсівав усе випадкове та стверджував істинне.

Народне мистецтво характеризується стабільністю творчих методів, форм, зображувальних засобів, доступністю  та універсальністю художньої мови. Народне мистецтво існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Вид мистецтва – це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя воно пізнає і як відображає. Вид виділяється специфікою функціонального призначення, образності, а також матеріалом, засобом творчості. Окремі види народного мистецтва мають тенденцію до об'єднання, навіть злиття, однак кожен з них має багато специфічних особливостей і вносить до світової художньої культури неповторне своє, нове, оригінальне.

Народне мистецтво охоплює  такі види: поетичну творчість, народну  музику, народний танець, театр, народну архітектуру, декоративне мистецтво.

Декоративне мистецтво  – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично  формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі різновиди: монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне, декоративно-ужиткове.

Народне декоративно-ужиткове мистецтво поєднує у собі ужиткові і функціональні якості об'ємно-просторової конструкції та художню експресію відповідно декору. Твори декоративно-ужиткового мистецтва відображають дійсність через "видовий" образ, що дає зображення у дуже загальних формах, далеких від індивідуальної, максимально конкретної характеристики предмета. Незважаючи на цю обмеженість художніх засобів, "...усякий твір ужиткового мистецтва є образом людських почуттів, бажань, прагнень, думок" [70, с. 75].

На відміну від живопису, графіки, скульптури, які відбивають дійсність через зображення конкретних предметів, явищ, подій, декоративне мистецтво оперує головним чином утилітарними формами. В основі створення творів ужиткового мистецтва лежать пластичні, фактурні і колірні властивості форми. Декоративно-ужиткове мистецтво поділяється на багато різновидів. Це – художня обробка дерева, каменю, металу, кістки і рогу, шкіри, кераміка, художнє скло, художнє плетіння, в'язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, народне малярство, писанкарство, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ливарництво, скань, витинанки, мереживо, виготовлення виробів із бісеру, емалі, а також меблів, іграшок, народного одягу, ювелірних виробів.

Різновиди народного ужиткового мистецтва володіють високим естетичним потенціалом, відображають живу невичерпну фантазію народу, його оптимістичне світосприйняття, що цілком доступні сприйманню молодших школярів і може стимулювати дитячу творчість.

На наш погляд, ефективним засобом естетичного виховання, формування творчо активної особистості може бути один із різновидів народного мистецтва –декоративно-прикладне мистецтво. Воно довело свою незамінну надійність: у всіх народів протягом всієї їхньої історії твори і вироби декоративно-прикладного мистецтва несли свою, на перший погляд, повсякденну та самоочевидну службу. Але саме їх постійна присутність у житті людини, здатність задовольнити різні потреби і робить декоративно-прикладне мистецтво достойним предметом дослідницької уваги, засоби якої можуть бути використані у процесі формування творчої активності молодших школярів.

Ефективність формування творчої активності молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва залежить від внутрішньої активності учня, від його сприйнятливості до зовнішнього впливу, а також від системи внутрішнього потенціалу, сутність якої складають певний обсяг знань, пізнавальні, творчі, оцінні здібності та певна спрямованість особистості на творчість. Вищевикладені якості інтегруються у двох показниках: креативності (з лат. – творити, створювати) – здатність до творчості, що охоплює певну сукупність таких властивостей та якостей, які сприяють проявленню її творчої активності та естетичній потребі, що передбачає не тільки потребу у спілкуванні з естетично цінними предметами та явищами, але й потребу їх створення на основі "законів краси" у будь-якій царині людської діяльності.

Здібності і потреби, являючи собою стержневі характеристики особистості, виступають внутрішніми  показниками сформованості творчої активності.

Л. Єрмолаєва-Томіна, В.Панурін, О. Мудрик, Б. Юсов, розглядаючи проблему креативності, пов'язують її прояв із значною кількістю факторів. Всі  ці фактори можна розділити на три групи.

 До першої групи  входять фактори, що пов'язані з розвитком інтелекту, творчим мисленням. Це, перш за все, швидкість (збіглість) мислення, що визначається кількістю та різноманітністю ідей, асоціацій, виникаючих з приводу самого незначного стимулу; схильність до широких узагальнень, явищ, не пов'язаних між собою наочним категоріальним зв'язком; продуктивність, яка визначається багатством образів, їх чисельністю та різноманітністю.

Друга група факторів пов'язана з почуттєвою сферою (інтуїція, підвищена вразливість, емоційна чутливість, чуйність).

Третю групу складають фактори, що містять особливі якості (ініціативу, оригінальність, енергійність, цілеспрямованість, прагнення експериментувати, удосконалюватися, покращуватися).

Пізнаючи роль зовнішніх  факторів у формуванні особистості, велике значення надається розвитку внутрішніх (духовних) сил людини. Діалектика взаємодії внутрішнього та зовнішнього у формуванні творчої активності полягає у тому, що внутрішнє виявляється у зовнішньому, а зовнішнє формує внутрішнє. Тільки у процесі діяльності в учнів розвиваються певні задатки і формуються здібності, тобто розвиваються внутрішні рушійні сили творчої активності.

Сприйняття учнями зовнішніх  впливів зумовлюється багатьма внутрішніми факторами і, перш за все, соціально-психологічним характером особистості.

Розкриваючи внутрішні  прояви творчої активності особистості, тобто її творчий потенціал, на нашу думку, доцільно не обмежуватися тільки виявленням творчих властивостей і якостей (креативністю), оскільки вони не враховують самореалізацію та самовиявлення всіх сутнісних сил і здібностей. Бо здатність до певного виду діяльності не завжди співпадає з потребою нею займатися. У цьому випадку вирішальною є мотивація: потреби особистості, її інтереси, ціннісні орієнтації.

Потреби та інтереси само собою зрозуміло нічого створити не можуть, але вони виступають стимулами, рушійними силами творчої активності. Разом з тим задоволення однієї потреби породжує іншу. По мірі задоволення потреб до існування виникають соціогенні потреби. Головною з вищих, у тому числі естетичних потреб, є творча. Це потреба у розвитку та застосуванні творчих здібностей особистості.

Естетична потреба може виявлятися у двох видах: як потреба  у спілкуванні з естетично  цінними предметами і явищами, виконуючи  у такому разі комунікативну функцію, і як потреба у застосуванні власних творчих сил і потенцій – функцію самовираження. Причому без першого виду не виникає другий, в якому вже відбувається зрощування творчих здібностей з вищими духовними потребами особистості. Наявність естетичної потреби істотно змінює і характер спілкування особистості з естетичними цінностями. Це спілкування має активний, цілеспрямований характер. Найбільш повно вона виявляється у творчості за законами краси, прагнення до якого характеризує собою увесь поступальний хід людської історії.

 Роль естетичної  потреби у діяльності суб'єкту  подвійна: по-перше, на її підґрунті відбувається естетична оцінка предметів і явищ  навколишньої дійсності;  по-друге,  у результаті  цієї оцінки  шляхом сприйняття, переживання та осмислювання пережитого виникає потреба у творчості за законами краси. Взаємозв'язок творчих здібностей і естетичних потреб очевидний, оскільки людина, яка володіє творчим потенціалом і має розвинену почуттєво-емоційну сферу, прагнутиме до самореалізації у творчій діяльності. У той же час, без розвинених творчих здібностей, що спираються на вагомий чуттєво-емоційний досвід, естетична потреба буде задовольнятися тільки у споглядальній пасивній формі і не зможе піднятися до рівня власне створення прекрасного.

Як відомо, інтерес є формою визначення потреб, він детермінований мотивами діяльності, тому виявляє потреби, мотиви, і в той же час є метою. Постановка творчих цілей та їх реалізація передбачає творчу активність особистості. Будучи складовою частиною пізнавальної активності, творча активність розвивається з розширенням діапазону як пізнавальних мотивів (широкі пізнавальні мотиви, навчально-пізнавальні мотиви) так і творчі (навчально-творчі, інтелектуально-творчі).

У сучасній психології термін "мотиви" використовується для позначення різних явищ та станів, які викликають активність суб'єкту (мотив від лат. Moveo – рухаю). До мотивів належать потреби, інстинкти, потяги, емоції, установки та ідеали.

Уявлення про предметну  і соціальну природу мотивів  протистоїть як теоріям, що ставлять людські мотиви у залежність від глибинних інстинктивних потягів, так і теоріям, які приписують спонукальну силу суб'єктивним емоційним переживанням, через те, що не емоції визначають сферу мотивів людини, а навпаки, розвиток мотивів людської діяльності збагачує та перебудовує самі емоції та почуття.

Первинна форма мотиву – матеріальні (речовинні) предмети, згодом ними стають предмети ідеальні, які виступають у формі тих чи інших спонукальних уявлень, або свідомих цілей (мотиви-цілі). Якщо враховувати, що діяльність людини спонукається звичайно одночасно кількома мотивами, один з яких є головним, а інші – підпорядкованими, інколи виконуючими лише функцію додаткової стимуляції, то ми можемо розглядати мотиваційну функцію на підґрунті використання одночасно кількох різноманітних видів декоративно-прикладного мистецтва. Одні види формують основні мотиви, інші – підпорядковані.