Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

Певні напрямки контрольної діяльності уряду України врегульовані в положеннях про окремі центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Систематичний контроль у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя, районів, їх управління (головні управління), відділи, департаменти. Організація контролю покладається безпосередньо на керівників вищих щодо підконтрольних органів, їх структурних підрозділів. Серед напрямків контролю з боку органів виконавчої влади важливе місце посідають ті, що стосуються стану дотримання законності, дисципліни, розстановки та використання кадрів, ефективності їх роботи, звернень громадян (надання управлінських послуг).

Контрольні повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади закріплені в Законі України “Про місцеві державні адміністрації”, Указі Президента України “Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України” [283], Постанові Кабінету Міністрів України “Про здійснення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади внутрішнього фінансового контролю” [304], положеннях про міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом [326], інших нормативно-правових актах. Низка контрольних повноважень закріплюється у спеціальних законах “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” [271], “Про боротьбу з корупцією” [258], “Про освіту” [323] та ін.

Важливі контрольні функції покладаються на центральний орган виконавчої влади – Головне управління державної служби України, яке в межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією [325].

Одними із головних завдань Головдержслужби України є розробка заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація і контроль за їх виконанням, участь разом з іншими державними органами у формуванні та проведенні державної політики у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, здійсненні контролю за додержанням законодавства про державну службу, визначених законодавством умов реалізації громадянами конституційного права на державну службу [265]. В межах реалізації цих завдань Головдержслужбою здійснюються заходи по запобіганню проявам корупції серед державних службовців, узагальнюється звітність центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань додержання вимог Закону України “Про боротьбу з корупцією”, яка подається до Кабінету Міністрів України. Головдержслужба перевіряє в державних органах додержання вимог законів про державну службу, боротьбу з корупцією та інших актів законодавства з питань державної служби та проводить службові розслідування з питань додержання державними службовцями законодавства з цих питань, фактів порушення етики державних службовців.

Головдержслужба України за зверненням Державного секретаря України або керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, за участю Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України проводить обов’язкову спеціальну перевірку відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює Президент України.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Одним із важливих кроків щодо підвищення ролі і значення судового контролю в управлінській діяльності, забезпеченні прав громадян є формування системи адміністративної юстиції та створення самостійної гілки судової влади – адміністративних судів [344]. Ми не стоїмо на позиції, що збільшення кількості видів судів автоматично спричинить поліпшення ситуації з законністю в управлінні чи забезпеченні прав громадян. Навпаки, значне посилення судової влади може призвести до її безконтрольності, безвідповідальності судів і суддів. Водночас створення спеціалізованої системи адміністративних судів може бути корисним при правильному розмежуванні судових повноважень між різними видами судів щодо сфери державного управління та місцевого самоврядування [38]. Тому чітке визначення компетенції, територіальної та предметної підсудності адміністративних справ, чого, на жаль, не зроблено в Кодексі адміністративного судочинства України [167], надало б можливість значно вивільнити загальні та господарські суди від розгляду адміністративних справ, на зростання кількості яких неодноразово зверталася увага у спеціальній літературі.

Належне визначення підвідомчості справ адміністративним судам є важливим також з точки зору забезпечення можливостей громадянам для звернення за захистом своїх прав до суду та доступності правосуддя. Зазначимо, що доступність адміністративного правосуддя є такою ж важливою, як і доступність будь-якого іншого – кримінального, цивільного, господарського. Однак, якщо цим видам правосуддя присвячена значна кількість досліджень, вироблена відповідна практика, то адміністративне судочинство перебуває на етапі становлення, формування, законодавчого забезпечення; відсутня практика діяльності таких судів, при розгляді адміністративно-правових спорів використовується досвід цивільного і господарського судочинства. Доцільно врахувати нароблену вже практику, територіальні аспекти з тим, щоб не допустити як перевантаження суддів адміністративних судів, що не сприятиме доступності правосуддя, так і малого навантаження.

Становлення адміністративної юстиції в Україні є досить складним процесом. Достатньо підкреслити, що перший етап розпочався 28.04.1992 р., коли була прийнята Концепція судово-правової реформи в Україні [315], яка в цілому визначила основні напрями реформування судів, коло проблем, які необхідно вирішити для становлення судової влади як самостійної гілки державної влади. 15.12.1992 р. був прийнятий Закон України “Про статус суддів” [341], а згодом – закони “Про органи суддівського самоврядування” [322], “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України” [307]. Вони відіграли свою роль у створенні юридичних і матеріальних гарантій незалежності суддів від представницької та виконавчої гілок влади, становленні судової влади в Україні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Доречно також підкреслити, що нині при порушенні чинного законодавства контролюючими структурами єдиним органом, який може втрутитися у вирішення питання, відновити та захистити права громадян і юридичних осіб, залишається суд. Однак для цього потрібно, щоб до нього звернулися зацікавлені особи, які з різних причин (незнання законодавства, недостатня правова культура, побоювання судової тяганини та ін.) не звертаються до судових органів за захистом своїх прав.

В умовах забезпечення пріоритетності прав і свобод людини, посилення боротьби з корупцією у сфері державної служби, до створення ефективної системи контролю та прийняття законодавства про контроль за діяльністю державних органів і їх апарату вирішення питань забезпечення законності в управлінській діяльності має виконуватись якимсь державним органом. У даний час ним залишається прокуратура.

4.4. Основні напрямки реформування  системи та змісту законодавства  про державну службу в Україні

Організація державної служби пов’язана з виробленням нової системи державного управління, яка б забезпечувала розвиток України відповідно до напрямків, встановлених Конституцією, як правової, соціальної, демократичної, цивілізованої держави, пріоритетним у діяльності якої є служіння народові та суспільним інтересам. Цей процес розглядається як порядок встановлення правових засад щодо організації державної служби, а також її проходження – умов вступу на державну службу, способів заміщення посад державних службовців, підготовки, добору кадрів державних службовців, статусу конкретної особи, виконання функцій державного управління як у межах конкретного державного органу чи його апарату, так і за його межами.

Реформування державної служби в Україні має виходити з основних завдань і цілей державної служби, які полягають в охороні конституційного устрою, захисті прав та свобод людини і громадянина, створенні умов для становлення та розвитку громадянського суспільства, забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень незалежно від гілки державної влади, яку вони представляють. Для успішного вирішення цих завдань слід, зокрема, визначити цілі реформи державної служби, етапи її реформування, принципи державної служби, напрямки наближення її до інтересів громадянина, а також систему нормативних актів, правові приписи яких будуть регулювати державно-службові відносини – відносини інституту публічного права, що виникають у процесі організації і функціонування органів державної влади, місцевого самоврядування в їх взаємовідносинах з громадянами, об’єднаннями громадян, між собою та ін. [43]

Разом з тим, процес удосконалення державної служби, державно-службових відносин є безперервним, оскільки постійним є розвиток суспільних відносин, збагачення державної управлінської практики, постійними є трансформаційні процеси в системі і структурі державного, всього публічного управління, ускладнюються та збільшуються ті завдання, які вирішуються кадрами державного апарату та апаратом органів місцевого самоврядування. Реформування будь-яких інституцій чи суспільних явищ не може мати остаточного і закінченого характеру. Розвиваються і виникають нові суспільні відносини, з’являються нові рішення певних проблем, змінюється соціально-політична, економічна ситуація, а відповідно змінюються форми, методи, підходи до їх розв’язання. Це стосується і державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, оскільки ці види службової діяльності складають основу побудови державних інституцій, державності в цілому. Правові норми, які формують інститут державної служби, через діяльність апарату органів публічної влади забезпечують функціонування держави.

В Україні виникла нова соціально-політична ситуація, яка привела до змін у державному устрої та його системі, викликала перетворення в законодавчій, виконавчій, судовій гілках влади, переосмислення значення, функцій і завдань місцевого самоврядування, системи, структури, завдань і функцій органів виконавчої влади, інших державних інституцій, їх місця і ролі у вирішенні державних і суспільних проблем, зміни пріоритетів та напрямків суспільного розвитку, подальшої демократизації всіх напрямків діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Удосконалення системи управління державною службою, законодавства з питань державної служби, визначення єдиних стандартів якості державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, забезпечення їх реалізації в усіх органах публічної влади дозволить зміцнити авторитет державної служби, підвищити ефективність функціонування державних органів та їх апарату, забезпечити належну якість надання ними управлінських послуг громадянам, задовольняти їх законні права та інтереси.

Висновки до розділу 4

1. Розвиток та підвищення ефективності  державної служби базується на  конституційних положеннях, в яких визначені принципові засади функціонування державної влади і місцевого самоврядування, встановлена пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень та порядку діяльності владних інституцій. Однак ця регламентація уже не повною мірою відповідає потребам управлінської політики і практики. Це стосується як законодавчого регулювання діяльності публічно-владних інститутів, так і організаційного. Йдеться, зокрема, й про недостатню урегульованість публічно-службових відносин.

Стосовно сфери державного управління і місцевого самоврядування, то тут можна говорити про два закони України – “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування”. Такі ж ключові закони, як “Про Кабінет Міністрів України”, “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, “Про нормативно-правові акти” існують як проекти. Не вирішені питання про відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені, про контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Значного вдосконалення вимагає і законодавче регулювання публічно-службових відносин. Діючі закони України “Про державну службу” та “Про службу в органах місцевого самоврядування” не охоплюють всіх відносин, які виникають при проходженні служби, деякі з їх положень не відображають суті цих відносин та особливостей проходження службової діяльності в окремих галузях і сферах.

2. На реалізацію державної політики по реформуванню адміністративної системи, державної служби та інших впливають тіньова економіка, нерівність у розвитку регіонів, безробіття, що призводить до зубожіння населення, недостатня кількість спеціалістів у галузі державного управління та адміністративного права, які могли б в умовах ринкових перетворень займатися підготовкою всього комплексу законодавчих та інших нормативно-правових актів та невміння або небажання владних інституцій організовувати таку роботу; неадекватне розуміння та реагування різних політичних сил та політичного керівництва на шляхи та потреби реформування державного управління; недооцінка ролі держави і виконавчої влади в економічній і соціальній сферах в умовах ринку; незавершеність законодавчого регулювання та організаційно-матеріального і фінансового забезпечення державної служби та місцевого самоврядування та інші.

Останнім часом йдуть процеси, які не узгоджуються не лише з теоретичними, науковими постулатами щодо державної служби, а й з чинним законодавством. У міністерствах та держадміністраціях зміщуються не лише заступники, а й керівники департаментів, управлінь, відділів. Зникає логіка державного управління, його наступництва, вимоги стабільності державної служби ігноруються.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

 У той же час бажано, щоб  новий Закон України “Про державну  службу” був прийнятий одночасно  з Кодексом етики (загальних правил  поведінки), що дозволить врахувати  і його положення в законах, які регулюватимуть особливості  проходження служби в різних органах.