Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

Окремо мають регулюватися службові відносини в системі місцевого самоврядування.

Удосконалення законодавства з питань публічної служби, визначення єдиних стандартів якості державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, забезпечення їх реалізації в усіх органах публічної влади дозволить зміцнити авторитет державної служби, підвищити ефективність функціонування державних органів та їх апарату, забезпечити належну якість надання ними управлінських послуг громадянам, задовольняти їх законні права.

ВИСНОВКИ 

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення наукових праць, автори яких розробляють проблеми організації та функціонування державних органів та їх апарату, місцевого самоврядування, державної (публічної) служби, аналізу чинного законодавства та практики його застосування, в роботі сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети – вирішення наукової проблеми – опрацювання нових підходів до реформування державно-правових інституцій та оновлених уявлень про культуру управлінської діяльності, що сформульовані в політико-правових документах, розроблення концептуальних засад організації, функціонування і правового забезпечення інституту державної служби, який відіграє важливу роль у формуванні і розвитку державності та від якого залежить функціонування всієї суспільно-політичної системи нашої держави. Апарат органів публічної влади забезпечує належне функціонування всіх суспільних інституцій, є основою сучасного державного будівництва, оскільки здійснює свій вплив на вирішення різноманітних завдань і функцій держави, задоволення потреб суспільства, забезпечення захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, послідовного і сталого розвитку країни. Основні з них такі:

1. Державна служба –  це суспільно корисна діяльність  по здійсненню управління, його  забезпеченню, обслуговуванню людей, яка виконується на професійній  основі працівниками державних  органів, пов’язана зі здійсненням функцій керівництва, управління, контролю, нагляду, обліку та з іншими формами державної діяльності. Вона спрямована на реалізацію компетенції відповідних державних органів і організацій, закріплюється в законах та інших нормативно-правових актах. Це публічна служба, одним із видів якої є і служба в органах місцевого самоврядування.

Правові засади державної служби та служби в органах місцевого самоврядування закріпила Конституція України, згідно з якою основи державної служби визначаються виключно законами України. Це конституційне положення відкриває подальші можливості для становлення, розвитку і формування інституту законодавства про державну службу. Не дивлячись на те, що Основний Закон нашої держави не містить приписів, які б повно і всебічно регулювали державно-службові відносини, він включає значне число норм, які тією чи іншою мірою мають відношення до державного апарату, а відтак і до державної служби, встановлюють основи сучасної державної служби, надають можливості подальшого удосконалення конституційно-правових норм у цій сфері діяльності.

2. Розвиток конституційних засад  державної служби в Україні  пов’язаний з прийняттям законів  та інших нормативних актів, які  б регулювали весь спектр суспільних  відносин у нашій державі щодо  створення організаційних, соціальних, економічних, правових умов реалізації права громадян на державну службу. Важливе значення у вирішенні проблем правового регулювання державно-службових відносин має визначення пріоритетних напрямків у цій діяльності, розробка системного підходу до створення законодавства щодо інституту державної служби, окреслення кола державних органів та посадових осіб, що вправі регулювати основні правовідносини, які виникають у сфері державної служби.

3. Соціальне призначення державної служби полягає у виконанні завдань держави та реалізації її функцій, суть яких зводиться до забезпечення суверенітету, незалежності, демократичного розвитку України – соціальної, правової держави, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Завдання державної служби випливають з повноважень державних органів і мають бути закріплені у Законі України “Про державну службу” та знайти конкретизацію в законах та інших нормативно-правових актах, що регулюють порядок проходження окремих видів державної служби.

4. Функції державної служби випливають  із основного її призначення  – виконання завдань держави, а тому вони безпосередньо пов’язані з функціями держави і спрямовані на їх реалізацію через відповідні державні органи. В юридичній літературі розглядаються різні варіанти поняття функцій державного органу та їх видів. Стосовно функцій державної служби, то їх слід розглядати з позицій мети здійснення – забезпечення виконання завдань, що стоять перед відповідним органом (зовнішніми для нього), чи для забезпечення діяльності самої служби, оскільки державна служба (служба в органах місцевого самоврядування) не може поєднуватись лише з кадровим забезпеченням державних органів чи органів місцевого самоврядування. У цьому зв’язку, підтримуючи погляд щодо поділу функцій публічної служби на загальні, спеціальні (специфічні) і допоміжні, вважаємо, що загальні функції слід поділити на пов’язані з виконанням функцій державного органу і спрямовані на вирішення кадрового забезпечення державних органів та їх апарату, апарату органів місцевого самоврядування.

5. Принципи державної служби  є ключовими, вихідними ідеями  для інституту державної служби, основою його побудови, визначальними для суспільних, державно-службових відносин, витікають із них і відбивають їх закономірності. Принципи державної служби базуються на принципах адміністративного права, оскільки норми цієї галузі права суттєво впливають на регулювання державно-службових відносин, та, у свою чергу, формуються у тісному взаємозв’язку, діалектичній єдності із загально соціальними принципами, та принципами права.

Принципи державної служби тісно пов’язані також з принципами управління (державного управління), а останні впливають на формування системи принципів адміністративного права. Якщо адміністративне право розглядати як галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері державного управління, то адміністративно-правове регулювання безпосередньо пов’язане з державним управлінням у різних галузях і сферах, і витікає із нього. У принципах державного управління концентрується соціальний механізм його здійснення, визначаються напрямки діяльності держави і суспільства, людини. Принципи державного управління є орієнтирами діяльності суб’єктів права, служать критеріями поведінки учасників адміністративно-правових відносин, а принципи адміністративного права впливають на зміст управлінської діяльності, функціонування всього механізму адміністративно-правового регулювання, виражають і охороняють систему загальнолюдських цінностей громадянського суспільства.

Слід також наголосити на двосторонньому впливі щодо формування принципів адміністративного права і державної служби, оскільки принципи адміністративного права створюють базу для становлення і розвитку правового інституту – державної служби, а принципи державної служби – частина державної діяльності, в тому числі державного управління, впливають на систему та зміст принципів галузі права.

6. Поняття державної служби, щоб  мати комплексний характер, повинне  враховувати соціальний, політичний  і правовий аспекти. Разом з  тим при його виробленні слід  відмовитися від тих елементів, які можуть розглядатися як  самостійні явища або такі, що суттєво не впливають на поняття державної служби. Безумовно, що будь-яке поняття державної служби при його детальному науковому аналізі може бути визнаним неповністю досконалим.

Поділ служби на види пов’язується, в першу чергу, з таким аспектом, як місце її проходження (державна, служба в органах місцевого самоврядування, служба в державних установах, організаціях, на підприємствах, недержавних формуваннях). Конституційні засади поділу державної влади на гілки дозволяють виділити державну службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади. З урахуванням специфіки сфер і галузей державної діяльності державну службу можна поділити на цивільну і мілітаризовану, які також можуть бути піддані подальшому поділу.

Служба в органах місцевого самоврядування розглядається як самостійний вид публічної служби, є близькою за своїми характеристиками (характерними рисами) до державної. Зокрема, вона розглядається як професійна діяльність, пов’язана з зайняттям посад, спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та виконання окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Останні положення підкреслюють як роль, так і її зв’язок з органами виконавчої влади, державним управлінням та державною службою.

Безумовно, повністю ці види публічної служби не можна ототожнювати, але проблеми становлення, функціонування та розвитку місцевого самоврядування, діяльності органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, проходження служби в органах місцевого самоврядування багато в чому співпадають з проблемами, які існують у формуванні та діяльності органів виконавчої влади, проходженні в них служби.

Зокрема, у сфері правового регулювання службових відносин, що виникають при проходженні служби в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, є низка невирішених проблем. Це стосується законодавчого визначення постійного перебування на службі (постійної основи), стабільності (посада займається лише на час обрання), системи категорій і рангів, створення кадрового резерву, атестації посадових осіб, підвищення кваліфікації, просування по службі та ін.

7. В умовах формування системи  законодавства про державну службу  в Україні, перегляду низки підходів  до поняття, видів, порядку проходження  державної служби, формування кадрового апарату, оцінки діяльності державних службовців та інших проблем, важливим вбачається не лише аналіз законодавчого регулювання державно-службових відносин в інших країнах, а визначення тих можливих елементів, які можуть бути запозичені нашою державою. Застосовуючи такий досвід, необхідно враховувати особливості системи чинного законодавства України національні традиції, міжнародні стандарти в регулюванні службово-публічних відносин тощо.

До положень, які можуть бути враховані законодавством України, на нашу думку, слід віднести, зокрема, досвід Німеччини щодо проходження підготовчої служби, призначення на посади чиновників довічно з метою підтримання стабільності державної служби та її наступництва, організації відбору на державну службу, проведення іспитів. Із французької та іспанської систем адміністрації доцільно запозичити те, що державу, як в центрі, та і на місцях представляють її посадові особи, які одночасно контролюють діяльність місцевих співтовариств щодо відповідності їх діяльності Конституції і законам. Корисним також вбачається досвід щодо систематизації законодавства про державну службу, яке об’єднане в окремому Кодексі адміністративних законів Іспанії під назвою “Державна служба”, ґрунтування публічної служби на концепції відділення політики від управління та ін.

В Англії перевіркою відповідності кандидатів на посаду вимогам займається спеціальний незалежний орган – комісія, яка оцінює кандидатів шляхом співбесід, а адміністрація може призначити на службу тільки тих кандидатів, яка мають посвідчення, видані комісією. Цим, як уявляється, зменшується можливість корупційних, дружніх, кумівських та інших дій при формування корпусу державних службовців, що дуже важливо для державної служби України.

Звертає на себе увагу досить повне регулювання державно-службових відносин у Російській Федерації на всіх рівнях, проведення чіткого понятійного розмежування по ряду істотних ознак між державною службою, службою в органах місцевого самоврядування і службою у приватному секторі, а відповідно і поняттями посадової особи в цих секторах, що сприяє визначенню місця державно-владних структур в організації громадського життя, формуванні громадянського суспільства. Такий підхід може стати корисним і для України.

8. У нинішніх умовах головною  тенденцією розвитку суспільства і держави є встановлення та визначення напрямків реалізації державних функцій, які б забезпечували засади самоорганізації та самоврядування в державі, визначали державу як об’єднуючий інститут щодо стабілізації суспільства, становлення його як громадянського, створювали механізми захисту та забезпечення прав людини і громадянина. На такій основі мають встановлюватися функції державних органів, вирішуватися кадрові питання, визначатися характер взаємовідносин між основними елементами держави та суспільства, забезпечуватися їх правова регламентація в межах, передбачених Конституцією та законами України, за умов уточнення, а в необхідних випадках – зміни функцій, компетенції, форм і методів діяльності відповідних органів.

Практика державотворення та становлення державного апарату в Україні показує, що структурні перетворення в системі державних органів здійснюються, як правило, з центру, однак реформування, зміна системи, структури і компетенції центральних органів виконавчої влади залежать і від діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботі яких повинні бути притаманні оперативність, компетентність, активність у вирішенні загальнодержавних і регіональних (місцевих) проблем.

Розвиток і вдосконалення державної служби слід пов’язувати з чітким встановленням функцій відповідних органів, а також їх системи, структури, штатів, що дозволить оптимально визначити обсяг повноважень по кожній конкретній посаді, кожної посадової особи, слугуватиме утвердженню стабільності в системі і структурі органів виконавчої влади. Структурні реорганізації органів виконавчої влади мають проводитися за умов попереднього визначення реальної необхідності та напрямків зміни функцій і компетенції, форм і методів діяльності відповідних органів та їх структурних підрозділів, оскільки раціоналізація апарату державного управління вимагає приведення певних інституцій та численності їх службовців до рівня, який забезпечував би ефективну діяльність. Система посад державних службовців має визначатися в залежності від структури державного органу, тобто складу його внутрішніх підрозділів і форм їх взаємодії.