Державна служба в україні: проблеми Становлення, розвитку та функціонування

Сприяння утвердженню та забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, реалізації обумовлених цими правами і свободами правомірних інтересів громадян є обов’язком державного службовця. Своєю поведінкою він не повинен провокувати виникнення конфліктних ситуацій у стосунках з фізичними і юридичними особами. З цією метою держслужбовець має роз’яснювати цим особам значення їх дій та вимог для суспільства, держави, регіонів, підприємств, установ, організацій, окремих громадян, запобігати непорозумінням, а в разі виникнення конфліктів усіма правомірними засобами домогтися їх усунення, розв’язати конфліктну ситуацію чи звернутись до вищих органів (посадових осіб), які мають повноваження для вирішення спірних питань.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Посадовий оклад, таким чином, має забезпечувати державному службовцю нормальні умови життя та компенсувати ті додаткові заборони і обмеження, які виникають у зв’язку з проходженням публічної служби. Однак практика показує недостатньо високий рівень посадових окладів, значну вагу в оплаті праці різних доплат і надбавок, що спонукає державних службовців до пошуку інших джерел для існування їх сім’ї, близьких і рідних.

Певне значення для підвищення матеріального забезпечення державних службовців мають доплати за ранги, але їх вага в загальному фонді заробітної плати службовців не така вже і значна. Слід зазначити, що механізм компенсації затрат праці державних службовців та їх соціальної захищеності є надто складним. Крім посадових окладів та надбавок за ранги він включає матеріальну допомогу на оздоровлення, пільгове кредитування на придбання житла, медичне обслуговування службовця і членів його сім’ї, щорічні та додаткові відпустки, пільги на оплату проїзду міським транспортом, комунальних послуг, пенсійне забезпечення, винагороди за особливі трудові заслуги, страхування життя і здоров’я, грошові виплати при виході на пенсію тощо. Привертає увагу широке коло пільг, встановлених для державних службовців, які ними не завжди можуть бути реалізовані, а деякі з наведених пільг і привілеїв мають відношення лише до частини державних службовців (військовослужбовці, службовці органів внутрішніх справ, митної служби, Служби безпеки України та ін.).

Незважаючи на доцільність встановлення пільг і привілеїв для державних службовців, що має місце і в інших країнах світу, все ж здається необхідним, щоб головним в оплаті праці службовця став посадовий оклад, який би забезпечував конкурентноздатність праці службовця на ринку праці та порівняно з приватним сектором, сприяв підвищенню зацікавленості кадрів у наслідках своєї роботи, авторитету державної служби і перебуванню на ній. Надбавки та доплати могли б бути в такому разі лише як елементи заохочення для державного службовця щодо добросовісного виконання своїх повноважень, прояву ініціативи в роботі. У Законі Україні “Про державну службу” в цілком слушно записано, що надбавки державним службовцям можуть установлюватися за високі досягнення у праці та виконання особливо важливої роботи, виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, їм може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Посадовий оклад має стати основним елементом у системі соціального забезпечення державних службовців. Однак не можна повністю відмовитися від надбавок і привілеїв, які сприяють утвердженню державної служби як почесного, привабливого виду діяльності.

Серед пільг державних службовців важливе місце займає додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів, якщо стаж служби особи в державних органах складає понад 10 років. Доцільно на рівні закону встановити, що додаткова відпустка оплачується, виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати, як і основна, а не у розмірі посадового окладу, який нині досить низький.

Для створення нормальних умов життєдіяльності державних службовців важливе значення має законодавче положення про забезпечення їх житлом із державного фонду у встановленому порядку. Практика показує, що це суттєва проблема, оскільки будівництво житла за державні кошти в умовах нехай і економічного зростання, яке намітилося останнім часом у державі, вирішити важко. Недостатньо розвинутою є і практика надання безвідсоткових кредитів на індивідуальне чи кооперативне житлове будівництво або придбання квартир чи жилих будинків службовцям, які потребують поліпшення житлових умов. Проблематичним є і надання земельних ділянок для забудови у міській зоні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Бажають кращого підходи до фінансування та матеріально-технічного забезпечення державних органів і їх апарату. Загальна культура державного службовця залежать не лише від рівного доступу до державної служби, гарантованого захисту державного службовця, знання законодавства, доброчесності, стимулювання управлінської праці та інше, а і від умов праці. Слід звернути увагу на умови, в яких працює більшість службовців районної та обласної ланки. Навряд чи виникне зацікавленість у молоді чи жінок до державної служби, коли в одній кімнаті працює 4-5, а то і більше осіб, які стоять у черзі до комп’ютера або іншої оргтехніки, щоб виготовити документи, пов’язані з управлінськими процесами, наданням послуг громадянам. Постає питання і про якість надання таких послуг. З цього приводу просто неможливо не говорити про службу в органах місцевого самоврядування (сільську, селищну громади, їх виконавчі органи), які не лише не мають оргтехніки, а й розміщуються нерідко у непридатних для експлуатації приміщеннях, інколи у важкодоступних для населення місцях. Тому реформування державної служби має здійснюватися комплексно, шляхом вирішення правових, організаційних, матеріально-технічних та інших питань.

3.5. Особливості юридичної  відповідальності державних службовців  та припинення державної служби

Моральне і матеріальне стимулювання праці державних службовців поєднуються зі встановленням і застосуванням до них у разі потреби різних заходів індивідуальної юридичної відповідальності за невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, порушення законності і дисципліни, заподіяння матеріальної шкоди державі, підприємству, установі, організації, громадянам. Заходи юридичної відповідальності застосовуються до державного службовця від імені держави для спонукання його до сумлінного виконання обов’язків, припинення правопорушень, запобігання будь-яким відхиленням від встановленого порядку в роботі. Заходи відповідальності є важливим засобом виховання державних службовців.

Конституцією та законами України залежно від особливостей правопорушень передбачена дисциплінарна, адміністративна, матеріальна і кримінальна відповідальність державних службовців. До них можуть застосовуватися і заходи громадського впливу.

З’ясуванню сутності юридичної відповідальності, її ознак присвячені численні роботи теоретиків права та науковців з різних галузей права – трудового, цивільного, адміністративного, конституційного, кримінального, екологічного та ін. Серед найпоширеніших підходів до визначення сутності, ознак, місця і значення юридичної відповідальності можна вказати, в першу чергу, ті, які пов’язують її з негативним ставленням до протиправної поведінки та застосуванням до особи санкцій за вчинене правопорушення [142, с. 357 – 358; 149, с. 314 – 318; 232, с. 552; 368, с. 16]. На думку прихильників “концепції примусу”, юридична відповідальність пов’язана з протиправною поведінкою, вона не існує без правопорушення, оскільки є реакцією на протиправне діяння, тягне за собою покарання [132, с. 13; 206, с. 134].

Поширеними є погляди на юридичну відповідальність як обов’язок суб’єкта права дати звіт у своїх діях, застосування до нього юридичних санкцій [366, с. 13 – 14; 400, с. 4 – 5, 26 – 28]. Досить відомою є позиція С. М. Братуся, яка отримала підтримку інших науковців. Згідно з нею, юридична відповідальність – це обов’язок суб’єкта права зазнавати позбавлень державно-владного характеру, які полягають у встановленні певних додаткових обмежень або заборон і в примушенні до виконання існуючих, встановлених законом чи волею сторін обов’язків [76, с. 85, 117 – 118; 352, с. 149; та ін.].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Значними повноваженнями по попередженню та припиненню адміністративних правопорушень наділені об’єднання громадян – громадські організації. Відповідно до ст. 255 КУпАП, це члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, громадські інспектори Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, позаштатні інспектори головної державної інспекції України з безпеки судноплавства, громадські лісові інспектори, громадські мисливські інспектори та ін. Вони наділені повноваженнями по складанню протоколів про адміністративні правопорушення як по відношенню до громадян-правопорушників, так і посадових осіб державних органів і органів місцевого самоврядування.

Законодавством передбачена можливість передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу. Згідно зі ст. 21 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадській організації або трудовому колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до неї доцільно застосувати захід громадського впливу.

Статус державного службовця втрачається з моменту припинення державно-службових правовідносин, припинення державної служби. За певних обставин статус державного службовця може не виникнути. Так, якщо особа пройшла конкурсний відбір і вперше зараховується на державну службу, але відмовилась від прийняття Присяги, то вона, на наш погляд, не може бути призначена на посаду за результатами конкурсу, хоча згідно зі ст. 30 Закону України “Про державну службу”, відмова у складанні присяги державного службовця є підставою для припинення державної служби.

Припинення державно-службових відносин та втрата статусу державного службовця настає за підстав, передбачених ст. 36 Кодексу законів про працю України [168] та ст. 30 Закону України “Про державну службу”.

Згідно зі ст. 36 Кодексу законів про працю України, до таких підстав належать:

1) угода сторін;

2) закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично  тривають і жодна з сторін  не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника  на військову службу, направлення  на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору  з ініціативи працівника, з ініціативи  власника або уповноваженого  ним органу або на вимогу  профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;

5) переведення працівника, за його  згодою, на інше підприємство, в  установу, організацію або перехід  на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення  на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком  суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження  і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

8) підстави, передбачені контрактом.

Крім перелічених загальних підстав державна служба відповідно до ст. 30 Закону “Про державну службу”, припиняється у разі:

1) порушення умов реалізації  права на державну службу;

2) недотримання пов’язаних із  проходженням державної служби  вимог – обмежень, передбачених  ст. 16 цього Закону;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Моментом припинення державно-службових відносин вважається видання наказу про звільнення або негативні результати голосування під час конкурсу.

Законом України “Про службу в органах місцевого самоврядування” до підстав припинення служби крім загальних, передбачених Кодексом законів про працю України, визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими законами України віднесені: відмова посадової особи місцевого самоврядування від складання присяги; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування; неподання відомостей або подання посадовою особою місцевого самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений термін; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов’язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування; досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Висновки до розділу 3

1. Розвиток державної служби  має здійснюватися на основі  Конституції та законів України  з урахуванням національних традицій, практики державотворення, сучасного реформування соціальної, економічної і політичної системи, матеріальних і фінансових можливостей. Шляхи і способи вирішення кадрових проблем у сфері державної служби і служби в органах місцевого самоврядування полягають у створенні і забезпеченні загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Мета такої системи – забезпечити підготовку молоді до державної служби, безперервність і обов’язковість навчання всіх службовців для професійного зростання, реалізації кар’єри, просування по службі, що давало б можливість планувати процеси підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, забезпечити потреби державних органів і їх апарату, органи місцевого самоврядування кадрами, враховувати особисті інтереси працівника. Тому одним із напрямків впровадження наукової організації праці державних службовців є не лише опрацювання вимог, що висуваються до особи службовця, а і вимог до підготовки фахівців відповідного рівня.

2. Кожний новий етап розвитку  суспільства і держави вимагає і нових людей, відновлення кадрового корпусу. Основні критерії, за якими оцінюються управлінські кадри, – це практичний результат, діловитість, вміння організовувати і виховувати людей, відповідальність перед народом, ініціативність, почуття нового, уміння адекватно мислити і діяти.