УДосконалення функцінування ринку праці як складової ринкової економіки в житомирській області

- удосконалення системи  надання профорієнтаційних послуг  інвалідам з метою прискорення  їх інтеграції у сферу праці  та суспільного життя шляхом  проведення роз'яснювальної роботи  з питань реалізації права  інвалідів на зайнятість, інформування  про перелік професій і спеціальностей, що користуються попитом на  сучасному ринку праці;

- з метою приведення  ринку освітніх послуг у відповідність  до потреб роботодавців брати  участь в узгодженні обсягів  державного замовлення на підготовку  кадрів;

- забезпечити працевлаштування  молоді на вільні та новостворені  робочі місця, в тому числі  шляхом надання дотацій роботодавцям  для працевлаштування безробітних  з Фонду загальнообов'язкового  державного соціального страхування  України на випадок безробіття, запроваджувати нові форми роботи: надання інформаційно-консультаційних  послуг шляхом вільного доступу  до банку вакансій через інформаційну  мережу державної служби зайнятості;

- надання різних видів  профорієнтаційних послуг особам, які звертаються до служби  зайнятості. Інформування про стан, попит і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку  сучасних професій і вимоги  до особи, форми та умови оволодіння  професією, можливості професійно-кваліфікаційного  зростання і побудови кар'єри з метою формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни трудової діяльності, професії, кваліфікації роботи;

- дисбаланс між попитом  та пропозицією посилюється за  рахунок молоді, яка часто вибирає  професію за престижність, не  знаючи при цьому потребу ринку  на фахівців тієї чи іншої  професії. З метою профілактики  безробіття серед молоді організовувати  проведення профорієнтаційної роботи  як однієї з найбільш уразливих  категорій населення за рахунок  проведення з учнями загальноосвітніх  навчальних закладів масових  форм профорієнтаційної роботи, день відкритих дверей центру  зайнятості, ярмарок професій, проведення  для школярів різноманітних групових  профорієнтаційних заходів (презентація  професій, професіографічна екскурсія), надання учням індивідуальної  профконсультаційної допомоги, в  тому числі з використанням  профдіагностичних тестів і методик, першочергову увагу слід приділяти  наданню профорієнтаційних послуг  учням шкіл-інтернатів для дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування;

- з метою подолання  професійно-кваліфікаційного дисбалансу  розширювати співпрацю з професійно - технічними навчальними з організацією  теоретичного навчання на базі  навчального закладу, а виробничого  навчання та виробничої практики - на базі підприємств з новітніми  технологіями виробництв;

- розширення переліку  професій та напрямів підвищення  кваліфікації безробітних, залучення  до професійного навчання молоді, жінок, осіб, які мешкають у сільській  місцевості, здійснення підготовки  кадрів для сільського господарства, сприяння у професійному навчанні  безробітних для сфери побутового  обслуговування населення за  участю професійно-технічних навчальних  закладів.

Для реалізації напрямків забезпечення рівноваги попиту та пропозиції необхідна побудова ефективної інфраструктури. Особливе місце тут посідає регіональний центр зайнятості. Справжнім проривом є впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи зайнятості - “ноу-хау” в соціальній сфері, і цей програмний продукт проходив апробацію саме у Житомирській області. Ця інформаційна система об'єднує всі центри зайнятості. Частина функцій з місцевого рівня переходить на обласний та на державний, що дозволяє вивільнити працівників базових центрів для безпосередньої роботи з населенням. Вона передбачає електронні обміни з Пенсійним фондом, органами державної влади, субсидій, статистики, податкової адміністрації, соціальними партнерами тощо, а це скорочує термін обслуговування клієнтів, зменшує кількість довідок. Уся інформація передається в державний центр зайнятості, а це дає змогу мати дані про вакансії не тільки у своєму районі, але й на рівні країни, що дозволяє швидше та ефективніше реагувати на зміни на ринку праці та спрощує процес врегулювання попиту та пропозиції робочої сили.

2.3.Аналіз та виявлення удосконалення процесів функціонування ринку праці

Аналіз ринку праці монофункціональних міст дозволив визначити загальні закономірності їхнього утворення, орієнтовані на специфіку профілюючих галузей. Вузька спеціалізація виробництва обумовила і специфічний характер ринку праці, що проявляється у виробничій спеціалізації населення, його житло-побутових умовах і, нарешті, загальнокультурному та освітньому його рівні. Тому формування і функціонування ринку праці у різноманітних монофункціональних містах потребує врахування галузевого і регіонального чинників та особливостей виробничо-технологічної і соціально-економічної структури міста.

 Проведене дослідження дозволило виокремити, виходячи з особливостей розвитку ресурсного потенціалу, чотири групи монофункціональних міст:

- Міста з надлишковим  ресурсним потенціалом і сприятливим  екологічним середовищем. Ці міста  мають довгостроковий запас "міцності" і можуть нормально функціонувати  за наявності ринку збуту продукції.

- Міста, які не мають  матеріальних ресурсів, але мають  надлишкові трудові ресурси. Для  таких міст є дві альтернативи: а) імпорт сировинних й інших  ресурсів і б) експорт надлишкової робочої сили. Реалізуючи одну з альтернатив можна досягти балансу на ринку праці.

- Міста, розташовані в  зоні впливу екологічних забруднень  техногенного походження (наслідки  негативної діяльності АЕС, хімічних  та металургійних заводів і  т.д.). Для цих міст повинні бути  створені сприятливі екологічні  умови, що дозволять забезпечити  комфортне життя населенню.

- Міста з унікальними  рекреаційними функціями, що потребують  значних інвестицій із тривалим  терміном окупності. Тут, як правило, значного розвитку набула індустрія  послуг, що потребує регулярних  видатків на її утримання, відновлення  і відтворення основних фондів. Тому фінансово-кредитна система  вирішальним чином впливає на  розвиток ринку праці монофункціонального  міста.

 Для ринку праці  монофункціонального міста характерним  є високий рівень безробіття. Тільки у 80 містах, де нами у 1999 році було проведене соціологічне  дослідження, чисельність зареєстрованих  безробітних становила 124 640 осіб, тобто  майже 10% працездатного населення  в працездатному віці, що в  них мешкає. Діапазон розбіжності  рівня зайнятості у розрізі  окремих міст надзвичайно великий  – від 0,6% загальної кількості  працездатного населення в працездатному  віці до 28%. Слід враховувати також, що до об'єктів обстеження не  увійшла численна група міст, які спеціалізуються на вуглевидобутку, переробці сільськогосподарської  сировини, деревообробці, де безробіття  ще вище. До цього слід додати, що 96 тисяч жителів монофункціональних  міст перебувають в умовах  вимушеної неповної зайнятості.

 Другою характерною  ознакою ринку праці монофункціональних  міст є "непрозорість" трудової  сфери, переважання в ній латентних  процесів, виражених високим рівнем  незареєстрованої зайнятості і  незайнятості населення, невпорядкованості  виплати по зарплаті або її  незафіксованої виплати, виникнення  умов для використання устаткування  підприємства для власного збагачення. Звичайною стала практика часткового  або повного закриття підприємств, надання робітникам відпусток  за ініціативи адміністрації, неповного  використання фонду робочого часу. Наприклад, кількість працівників, які перебувають в умовах вимушеної неповної зайнятості в м. Марганець сягає 8 800 чол., в м. Знам'янка. – 14 200 чол, а у м. Калуші – 17 700 чол. В дисертації аргументовано необхідність у таких випадках забезпечувати диференційований підхід до оцінки виробничої діяльності підприємства. В цьому зв'язку пропонується: ті заводи, що активно працюють на споживчий ринок, повинні мати адекватну підтримку місцевих державних органів. В той же час неефективно працюючі заводи треба ліквідувати (реорганізувати) порівняно безболісно стосовно персоналу, який звільняється. У цьому може допомогти організація громадських робіт, яка повинна бути ініційована органами місцевого самоврядування і службою зайнятості. Поглиблення і прискорення процесу звільнення робітників неминучі, але у монофункціональних містах він набуває більшого загострення через обмежену базу використання праці.

Проблема зайнятості населення не може бути вирішена без активізації інвестиційної політики. Інвестиційна модель кожного міста повинна бути тісно пов'язана або вмонтована в соціально-економічну і демографічну ситуацію ринку праці. Можливість регулювання ринку праці досягається зміною відповідних параметрів інвестиційної політики регіону. Не викликає сумнівів те, що інвестиції в реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств будуть мати, як правило, працезберігаючий ефект. Проте, в цілому значне збільшення капіталовкладень буде означати створення нових робочих місць, що допоможе зняти напруженість на ринку праці.

 Сучасне становище  на ринку праці визначається  тим, що крім офіційної зайнятості, в ньому сформувалися інші  центри тяжіння робочої сили, які об'єднуються загальним поняттям  неформальної зайнятості. Цей вид  зайнятості забезпечує заробіток  не тільки "вільному" працездатному  населенню, але й пенсіонерам, студентам, а також в якості вторинної  зайнятості багатьом офіційно  зайнятим робітникам. У монофункціональних  містах, де набули свого розвитку  малий бізнес та самозайнятість  населення, вони можуть стати  своєрідним чинником диверсифікації, що сприятиме зниженню високого  рівня безробіття. Зараз завдання  місцевих органів влади полягає в тому, щоб підтримати малий бізнес та самозайнятість населення і зацікавити зайнятих в них осіб у реєстрації цих форм трудової діяльності.

 Наявна вітчизняна  практика (дуже низька динамічність  розвитку малого бізнесу у  виробничій сфері) і досвід зарубіжних  країн підтверджують необхідність  змістити акценти у державній  політиці підтримки малого бізнесу. Зокрема, в питаннях їх кредитування, розробки форм і методів зацікавлення  крупних містоутворюючих підприємств  монофункціональних міст щодо  формування "власної" мережі малих  підприємств, що дасть змогу останнім  мати гарантований збут виробленої  продукції. Найбільш важливо це  для монофункціональних міст, де  великі підприємства були основою  їх виникнення і зостаються  основним джерелом існування. Вони  і сьогодні є майже єдиним  об`єктом, що утримує місто, його  соціальну інфраструктуру, забезпечує  зайнятість населення.

 У третьому розділі "Стратегічні напрямки державної  політики регулювання ринку праці  монофункціональних міст" обґрунтовано  пропозиції з вдосконалення управління  процесом функціонування ринку  праці на містоутворюючих підприємствах, запропоновано форми і методи  розвитку соціально-економічної  бази державного регулювання  зайнятості, використання в Україні  досвіду зарубіжних країн у  сфері стабілізації ринку праці  у монофункціональних містах. Значну  увагу приділено узагальненню  вітчизняного досвіду, набутого  у цій сфері місцевими органами  влади в Україні.

 Безумовно, що розвиток  соціально-економічної бази ринку  праці монофункціональних міст  неможливий без хоча б тимчасової  державної підтримки виробничої  діяльності і соціальної інфраструктури  у так званих депресивних містах. За будь-яких обставин центральні  державні органи повинні передбачати  матеріальні і фінансові ресурси  для підтримки таких населених  пунктів. Йдеться не лише про  прийняття постанов Кабінету  Міністрів, видання указів Президента, а й, можливо, про внесення до  державного бюджету окремим рядком  видатків на вище названі цілі.

 У цьому контексті  доцільно використовувати досвід  тих країн, де вже давно вирішується  проблема виведення з експлуатації  фізично зношених і морально  застарілих підприємств, зокрема  досвід Великобританії, де протягом  багатьох десятиріч закриваються  шахти, а підприємства в містах  перепрофілюються на інші види  діяльності. Так, на перепрофілювання  шахтарських міст Йоркшира у  бюджеті Великобританії передбачено  окрему статтю витрат. Природно, що розміри державних дотацій  на зазначені цілі у Великобританії  і в Україні не можуть, з  відомих обставин, порівнюватись. Але  зарубіжний метод розв`язання  соціально-економічних проблем монофункціональних  міст може бути творчо використаний  і в нашій країні. Зокрема, в  шахтарських містах (Артемове, Білицьке, Гірник, Дзержинськ, Кіровське, Моспине, Родинське, Вуглегірськ, Шахтарськ, Зимогір'я, Лутугіне, Привілля тощо) доцільним  є розміщення додаткових виробництв  на базі переробки відходів "вторинної  сировини" вугільної промисловості, відвалів гірничодобувних підприємств  і золи з теплових електростанцій, а також трудомістких галузей  матеріального і нематеріального  виробництва з орієнтацією на  використання праці членів сімей.

Для запобігання формуванню моногалузевої структури в цих населених пунктах можуть бути створені підприємства по виробництву будівельних матеріалів, точного машинобудування, радіоелектроніки, легкої промисловості.

 Розвиток енергетичної  промисловості у монофункціональних  містах України супроводжується  нагромадженням значних мас вторинної  сировини у вигляді зол і  шлаків теплових електростанцій. Наприклад, в зонах дії електростанцій - Зміївської, Добротворської, Ладижинської, Трипільської, Кураховської, Слав'янської  та ін. - на золошлакових відвалах  накопичилось понад 170 млн. т. золи  і шлаків, які майже не використовуються  і займають близько 5 тис. га сільськогосподарських  угідь. Тому практичне розв`язання  такої важливої господарської  проблеми, як утилізація або використання  відходів сприятиме розміщенню  в цих міських поселеннях підприємств  з виробництва будівельних матеріалів. Це не тільки збільшить матеріальне виробництво, а й вивільнить з-під відвалів земельні ресурси, сприятиме поліпшенню екологічної ситуації.