Шпаргалка по "Психологии"

1) направленість  групи (соціальна цінність прийнятої мети, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і групових норм); 2) організованість групи (як здатність до самоуправління) та інтегративність її (як міра єдності членів групи); 3) мікроклімат, чи психологічний клімат групи (який визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній. Кожен намагається бути серед інших людей, бути членом хорошої групи, мати бажання відчувати і отримувати у відповідь дружні почуття; 4) референтність (як ступінь прийняття членами групи певних еталонів на групу в цілому для вирішення поставлених завдань). [Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну і порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших.]; 5) інтелектуальна активність і комунікативність (характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння, знаходження спільної мови); 6) емоційна комунікативність (міжособистісні зв’язки емоційного характеру, задоволення потреби в емоційно насичених контактах);7) вольова комунікативність ( здатність групи протистояти впливам інших груп, обставинам, стресовим ситуаціям, надійність групи в екстремальних ситуаціях, наполегливість в конкурентних умовах).

38. Механізми групової динаміки. Групова згуртованість

Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.  Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. 1.Механізми розвитку:а)ідіосинкразійний кредит лідера; (грец. idios — особливий, незвичний і synkrasis — змішування) Феномен “ідіосинкразійного кредиту” є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку; б)нормативний вплив меншості: сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення; в)внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; виокремлюють такі типи суперечностей: між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям “ціннісний внесок індивіда”. У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей “обмінюється” на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація); г)ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2.Механізми стабілізації: а)конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків; б)сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи; в)згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування. Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

39. Характеристика групового конформізму

Конформізм - це підпорядкування судження або дії індивіда груповому тиску, що виникає з конфлікту між його власною думкою і думкою групи. Те є людина демонструє конформне поведінка в ситуації, коли вважає за краще вибрати думку групи на шкоду своєму власному.

Від чого залежить величина конформності людини? Перш за все, від значимості для нього висловлюваних думок. Чим воно важливіше особисто для нього, тим нижче рівень конформності.

 По-друге, від авторитетності  людей, висловлюють у групі ті  чи інші погляди. Чим вище їх  статус та авторитетність для  групи - тим вище конформність  членів групи.

 Конформність залежить  і від кількості членів групи, висловлюють позиція, від їх одностайності. Особливо яскраво феномен конформізму працює, коли на людину робить тиск групове більшість, і воно одностайно у своїх переконаннях.

 Рівень конформності  залежить від віку і статі  людини.

 Конформність - важливий  механізм підтримки внутрішньої  однорідності та цілісності групи. Значення цього механізму пояснюється  тим, що він служить підтримання  групового сталості в рівнях  зміни та розвитку групи. Аналізуючи  процес розвитку групи, ми зупинимося на особливостях розвитку внутрішньогрупових міжособистісних відносин, механізми згуртування та етапи групового розвитку.

40. Зміст, механізми  та інститути соціалізації людини

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Соціалізація – акумулятивний процес, у ході якого накопичуються соціальні навички. Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки. Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки. Інститути соціалізації — конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, неформальні організації, засоби масової інформації тощо). Вони характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом правил, принципів, норм, що її регулюють. Водночас інститути соціалізації є різновидами особливих соціальних зв'язків, що забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства; заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях.

41. Особливості  процесу соціалізації в онтогенезі

Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Він відбувається на трьох різних стадіях: 1) стадії наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих; 2) ігрової стадії, коли діти усвідомлюють поведінку як виконання ролі; 3) стадії групових ігор, на якій діти учаться розуміти, що від них чекає ціла група людей. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни, які спричиняють визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості.Як такий зрілий вік не є самостійним етапом соціалізації. Це збірне поняття, яке охоплює кілька циклів людського життя, розділених найважливішими подіями: оволодіння професії, проходження армійської служби, початок трудової діяльності, чи одруження заміжжя, створення родини, народження дітей. Якщо нижня границя зрілого віку не визначена, то його верхня границя позначена виходом на пенсію. Відчуття наближення старості і почуття безперспективності виникають тому, що в старих губиться те, що властиво іншим віковим групам, а саме – наявність життєвих планів.

42. Структура групи та проблема лідерства

Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології, бо обидва ці процеси не просто ставляться до проблеми інтеграції групової діяльності, а психологічно описують суб'єкта цієї інтеграції. Коли проблема позначається як «проблема лідерства», то цим лише віддається данина соціально-психологічної традиції, пов'язаної з дослідженням даного феномена. У сучасних умовах проблема повинна бути поставлена значно ширше, як проблема керівництва групою. Б.Д. Паригін називає наступні відмінності лідера і керівника: 1. лідер в основному покликаний здійснювати регулювання міжособистісних відносин в групі, в той час як керівник здійснює регуляцію офіційних відносин групи як певної соціальної організації. 2. лідерство можна констатувати в умовах мікросередовища (якою і є група), керівництво - елемент макросередовища, тобто воно пов'язане з усією системою суспільних відносин. 3. лідерство виникає стихійно, керівник будь-якої реальної соціальної групи або призначається, або обирається, але так чи інакше цей процес не є стихійним, а навпаки, цілеспрямованим, здійснюваним під контролем різних елементів соціальної структури. 4. явище лідерства менш стабільно, висування лідера у великій мірі залежить від настрою групи, в той час як керівництво - явище більш стабільне. 5. керівництво підлеглими на відміну від лідерство має набагато більш визначеною системою різних санкцій, яких в руках лідера немає. 6. процес прийняття рішення керівником значно складніший і опосередкований безліччю різних обставин і міркувань, не обов'язково вкорінені в даній групі, в той час як лідер приймає більш безпосередні рішення, що стосують