Курс лекций по "Трудовому праву"

Існуюча па сьогодні основна  міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях — це робочий  тиждень: тривалість робочого часу в  годинах протягом 7-денного календарного тижня.

Законодавством встановлена нормальна тривалість робочого часу і скорочена.

Стаття 50 КЗпП визначає. Ідо нормальна тривалість робочого часу для працюючих не повинна  перевищувати 40 голий на тиждень. Виходячи з нього, встановлюються два види робочого тижня: 5-дснпий з двома вихідними днями і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6-дснпий — з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня, розрахованою так, що напередодні вихідного дня робочий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6-ден-ний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думку працівників трудового колективу, а також узгодивши це питання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у  віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для неповнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працюють протягом навчального року у вільний від занять час. то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами  прані, тривалість робочого часу встановлена  законодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74 р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75 р. Право на скорочений робочий день мають працівники, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий  тиждень тривалістю 36 годин встановлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та II груп.

Для всіх категорій працівників  відповідно до законодавства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробочих  святкових днів скорочується на одну годину, крім тих. для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Деякими пільгами щодо встановлення скороченого робочого часу відповідно до законодавства користуються працівники, які навчаються в загальноосвітніх шкодах, професійних навчально-виховних закладах, на останніх курсах вищих  навчальних закладів, в аспірантурі без відриву від виробництва.

Скорочення робочого часу у всіх вище перерахованих випадках чітко регламентовано законодавством. Крім такого виду скорочена тривалість робочого часу може бути визначена  угодою між працівником і власником  або уповноваженим ним органом на умовах неповного робочого дня, неповного робочого тижня або поєднання першого й другого.

На відміну від скороченого  робочого часу, встановленою законодавством і оплачуваного в повному розмірі, робота на умовах неповного робочого часу, встановленого угодою сторін на прохання працівника, оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

У певних випадках закон  зобов'язує власника або уповноважений  ним орган укласти трудовий договір  або погодитись на зміну його умов за бажанням працівника щодо неповного робочого часу. До таких випадків ст. 56 КЗІІП відносить надання роботи на умовах неповного робочого дня чи тижня вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітей-інвалідів, особам, що здійснюють догляд хворих членів сім'ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій.

Встановлення неповного  робочого часу, як правило, передбачає тривалість робочого дня не менше 4-х  годин, а робочого тижня — не менше 20—24 годин. Особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство, їм на загальних підставах надається відпустка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачуються премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин па день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

2. Надурочні  роботи і ненормований робочий  день.

Відповідно до законодавства  про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад  встановлену норму тривалості робочого часу. Дозволяється їх проведення лише у визначених законом випадках, перелік яких, наведений у статті 62 КЗпП, є вичерпним. Він включає наступне: а) проведення надурочних робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; б) проведення необхідних для суспільства робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'яз­ку — для усунення виняткових або несподіваних обставин, що порушують їх правильне функціонування; в) проведення надурочних робіт за необхідності закінчити роботу, яка внаслідок не передбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена протягом нормальної тривалості робочого часу, коли припинення такої роботи може призвести до псування чи загибелі державного або громадського майна; г) у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів та іншого устаткування, коли несправність його може призвести до зупинки роботи значної кількості працівників; л) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення чи усунення простою поїздів або скупчення вантажів в пунктах призначення і відправлення; є) продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви, до прийняття власником або уповноваженим ним органом заходів щодо негайної заміни працівника, який відпрацював свою зміну, іншим працівником.

Законодавство забороняє  залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей  віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще й всупереч медичним рекомендаціям). Всі інші категорії працівників можуть залучатись до виконання надурочних робіт.

Для проведення надурочних робіт власник або уповноважений ним орган повинен отримати дозвіл профспілкового органу. Такий дозвіл видається лише після перевірки підстав і підтвердження нагальної потреби в проведенні надурочних робіт.

Відповідно до законодавства  тривалість надурочних робіт не повинна перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного працівника.

Від надурочних робіт  необхідно відрізняти роботу за ненормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю.

Робота за ненормованим робочим днем — це викликана виробничою необхідністю погреба у виконанні працівником трудових функцій без додаткової їх оплати, яка компенсується наданням йому додаткової відпустки.

Перелік професій і посад, відповідно до яких допускається робота за ненормованим робочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору конкретного підприємства, установи, організації.

Від надурочних робіт  і роботи за ненормованим робочим  днем відрізняються також чергування. Чергування — це перебування працівника на підприємстві, в установі, організації  в неробочий час (по закінченню робочого дня, в вихідні та святкові дні), мета якого — оперативне вирішення невідкладних організаційних питань, які не входять до повноважень працівника відповідно до трудового договору. Чергування проводяться у виняткових випадках за погодженням з профспілковим комітетом і до нього залучаються працівники не частіше одного разу на місяць. Порядок їх проведення регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС «Про чергування на підприємствах» від 2 квітня 1954 року.

3. Режим роботи  і облік робочого часу.

Режим робочого часу —  це розподілення часу роботи в межах  доби чи іншого календарного періоду. До елементів режиму роботи відносяться  час початку і закінчення робочого дня чи робочої зміни, початок  і закінчення пе­рерв у роботі, послідовність чергування змін.

Режим роботи конкретного  підприємства, установи, організації  визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, розробленими на підставі типових правил власником  або уповноваженим ним органом  спільно з профспілковим комітетом  і затвердженими трудовим колективом.

Лише для однозмінних  підприємств, установ, організацій  з метою кращої організації роботи пасажирського транспорту, дитячих  дошкільних установ початок робочого дня встановлюється місцевою радою  народних депутатів, па території якої ці підприємства, установи, організації знаходяться. Інші елементи режиму робочого часу розробляються ними самостійно.

При застосуванні багатозмінного (дві і більше змін) режиму роботи працівники рівноправно чергуються в роботі відповідно до графіків змінності. Графіки змінності повинні бути розроблені відповідно до вимог законодав­ства щодо чергування працівників у змінах, тривалості змін, часу відпочинку між змінами і протягом зміни і затверджуються власником підприємства або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.

Навіть при однозмінній  роботі початок і закінчення роботи може бути встановленим для різних працівників у різний час, то може бути обумовлено інтересами виробництва  і потребами ефективності його організації. Такий порядок може стосуватись не тільки окремих працівників, а також окремих структурних підрозділів.

На деяких виробництвах, характер роботи яких обумовлений нерівномірним  розподілом об'ємів роботи, особливими умовами, відповідно до законодавства  застосовується режим роботи з розподілом робочого часу на частини. Відповідно до ст. 60 КЗпП загальна тривалість роботи з таким режимом не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня. Прикладом організації робіт з роздробленим робочим часом може слугувати режим роботи водіїв пасажирського транспорту, які виводяться на лінію як додаткові в часи пік, режим роботи акторів, артистів та інших працівників театрально-видовищних закладів, робочий час яких розподіляється для репетицій і виступів, працівників сільського господарства, зайнятих в тваринництві, і т.ін.

Нововведенням останніх років стало запровадження так  званих «гнучких» графіків роботи. Такий режим роботи передбачає самостійне регулювання працівником його робочого часу з відхиленням від встановленого на підприємстві (в організації, установі) режиму роботи в межах двох годин щодо початку і закінчення роботи. При цьому ним повинні обов'язково дотримуватись дві умови: повне відпрацювання встановленої законодавством для цієї категорії працівників сумарної тривалості робочого часу протягом облікового періоду і обов'язкове перебування такого працівника па робочому місці протягом фіксованого власником або уповноваженим ним органом часу. Рекомендації щодо застосування режиму гнучкого робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях народного господарства затверджені постановою Держкомстату СРСР і ВЦРПС від 30 травня 1985 року.

Для підрахування робочого часу відповідно до законодавства застосовуються поденний і підсумований облік. Застосування поденного обліку робочого часу можливе при однаковій тривалості робочого дня протягом певного календарного періоду — тижня, місяця, року. Порядок ведення такого обліку визначається власником або уповноваженим ним органом самостійно і може здійснюватись як в кожному структурному підрозділі, так і по підприємству в цілому.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, відділеннях і на деяких роботах, де за умовами виробництва не може бути дотримана щоденна однакова три­валість робочого часу, встановлена для даної категорії працівників, застосовується підсумований облік робочого часу за певні періоди: місяць, квартал, рік.

Спеціальними правилами  регулюється застосування підсумованого  обліку робочого часу при вахтовому методі організації робіт (порядок ведення і застосування такого методу робіт передбачений Типовим положенням про вахтовий метод організації робіт, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 3 грудня 1981 р.), при обліку робочого часу працівників метрополітену, залізничного, водного транспорту, сільського господарства та ін. — відповідними спеціальними положеннями про робочий час і час відпочинку.

4. Поняття і  види часу відпочинку.

Відповідно до трудового  законодавства, і в першу чергу Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Час відпочинку — це частина  календарного часу, протягом якого  працівник звільняється від виконання  його трудової функції і яка надасться  йому для відновлення його фізичного  І морального трудового потенціалу. Законодавство передбачає такі види часу відпочинку:

— перерви протягом робочого дня чи робочої зміни;

— щоденні (міжзмінні) перерви;

— щотижневі перерви (вихідні дні);

— щорічні святкові (неробочі) дні;

— щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня (зміни) надаються працівникам для відпочинку і харчування і відповідно до ст. 66 КЗпП не можуть перевищувати за тривалістю двох годин. Як правило, така перерва правилами внутрішнього трудового розпорядку надається через 4 години після початку роботи і триває від ЗО хв. до 1 години. Вона використовується працівником на свій розсуд і не включається до робочого часу, тому, відповідно, — не оплачується.

До оплачуваних короткочасних  перерв у роботі відносяться ті, що надаються працівникові для відпочинку і особистих потреб, в тому числі ті, що надаються працівникам, зайнятим на відкритих роботах в холодний період року, для обігріву, вантажникам для відпочинку і т.ін.