Курс лекций по "Трудовому праву"

Підставами припинення трудового договору за вказаною статтею  є заборона використання праці жінок  і осіб, молодших 18 років, на роботах  з важкими і небезпечними умовами  праці.

Додаткові підстави припинення трудового договору для деяких категорій працівників викладені в діючих законах, які безпосередньо стосуються їх трудової діяльності. Наприклад, Закон України «Про державну службу» містить додаткові підстави припинення трудових відносин з державними службовцями, Закон України «Про статус суддів» передбачає підстави припинення повноважень суддів, Закон України «Про адвокатуру» регулює порядок анулювання свідоцтва на адвокатську діяльність і т. д..

7. Порядок звільнення  з роботи.

Припинення трудового  договору є правомірним лише за наявності передбачених законодавством підстав та за умови дотримання певного порядку звільнення працівника щодо кожної конкретної підстави.

Порядок звільнення —  певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового  договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.

Якщо ініціатива припинення трудового договору належить працівникові, то він подає заяву на ім'я власника або уповноваженого ним органу про  своє бажання звільнитись з роботи.

Якщо ініціатором виступає власник або уповноважений ним  орган, то закон передбачає деякі  процедурні гарантії від неправомірного звільнення працівника.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за підставами, передбаченими ст. 40 (п. 1 (у зв'язку із змінами в організації виробництва, крім випадків ліквідації підприємства, установи, організації), п. 2 (невідповідність працівника посаді чи виконуваній роботі), п. З (систематичне невиконання працівником без поважних причин його трудових обов'язків), п. 4 (прогул), п. 5 (нез'явлення на роботу більше 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), п. 7 (поява працівника на роботі в нетверезому стані, стані наркотичного чи токсичного сп'яніння)), п. 2 ст. 41 (винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові та ма­теріальні цінності), п. З ст. 41 (вчинення аморального проступку працівником, який виконує виховні функції), може бути проведене лише за попередньою згодою профспілкового органу.

Для отримання такої  власник або уповноважений ним орган звертається до виборного профспілкового органу з проханням про надання згоди на звільнення працівника з вказівкою підстави розірвання трудового договору. При цьому прохання повинне надходити тільки від службової особи, яка має право прийому і звільнення з роботи.

Профспілковий комітет, з'ясувавши обґрунтованість і доцільність  розірвання трудового договору, в  десятиденний строк в письмовій  формі повідомляє власника або уповноважений  ним орган про прийняте рішення  — згоду чи незгоду зі звільненням працівника.

Рішення е дійсним, якщо воно прийняте більшістю присутніх  на засіданні членів профспілкового комітету, за умови правомочності  засідання.

Власник або уповноважений  ним орган може скористатись згодою профспілкового комітету па звільнення працівника протягом місяця з дня її отримання. При ньому необхідно враховувати, то закон не дозволяє звільнен­ня працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу під час тимчасової непрацездатності працівника {крім її. 5 ст. 40 — нез'явлення на роботу протягом більше як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), а також під час перебування його у відпустці, за винятком випадку повної ліквідації підприємства.

Без зголи профспілкового органу за ініціативою власника або уповноваженого ним органу може бути звільнений працівник у таких випадках: ліквідація підприємства (установи, організації); незадовільні результати проходження випробного строку; поновлення на роботі праців­ника, який раніше виконував цю роботу; звільнення з суміщуваної посади у зв'язку з прийняттям на цю посаду працівника не за сумісництвом; вчинення працівником розкрадання майна власника за місцем роботи (встановленого вироком суду, що набрав законної сиди); звільненій! керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян; звільнення керівника підприємства, його заступників, головного бухгалтера підприємства, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєні персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; звільнення працівника, який не є членом профспілки на підприємстві, і звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації.

Стаття 43-1 КЗпП вказує, що законодавством можуть бути передбачені  також інші випадки розірвання трудового  договору за ініціативою власника або  уповноваженого ним органу без погодження з профспілковим комітетом. Підтвердженням ньому може слугувати Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», в статті 32 якого зазначено, що порядок і гарантії захисту працівників щодо звільнення, передбачені статтею 43 КЗпП, не застосовуються до осіб, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, а також до осіб, які перешкоджають припиненню незаконного страйку.

Відповідно до діючого  трудового законодавства у певних випадках для звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу потрібна подвійна санкція. Так, ст. 252 КЗпП зазначає, що звільнення осіб, обраних до складу профспілкових органів і не звільнених від основної роботи, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, дише з попередньої згоди профспілкового органу, членами якого вони є, а голів і членів профспілкових органів на підприємстві, крім того, — тільки за згодою відповідного об'єднання профспілок.

Звільнення профспілкових  організаторів і профгрупоргів за ініціативою власника або уповноваженого ним органу допускається лише за згодою органу відповідного профспілкового об'єднання.

Члени ради (правління) підприємства, обрані до її (його) складу від трудового  колективу, не можуть бути звільнені за ініціативою власника або уповноваженого ним органу без згоди загальних зборів (конференції) трудового колективу, які їх обрали. Те ж саме стосується членів ради трудового колективу — вони не можуть бути звільнені за ініціативою власника або уповноваженою ним органу (навіть за наявності згоди профспілкового органу) без згоди ради трудового колективу.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про статус депутата місцевої Ради народних депутатів» депутат  місцевої ради народних депутатів не може бути звільнений з роботи за ініціативою власника або уповноваженого ним органу без попереднього погодження з відповідною радою народних депутатів (крім випадків повної ліквідації підприємства).

Стаття 32 Закону України  «Про статус народного депутата України» гарантує неможливість звільнення депутата Верховної Ради України за ініціативою адміністрації в порядку дисциплінарного стягнення протягом п'яти років з моменту закінчення строку його повноважень без згоди Верховної Ради України.

Звільнення працівників, молодших вісімнадцяти років, допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного комітету у справах неповнолітніх. А при змінах в організації виробництва і прані, невідповідності працівника виконуваній роботі або при поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (гш. 1, 2, 6 ст. 40) звільнення цієї категорії працівників проводиться лише у виняткових випадках і пс допускається без працевлаштування.

При звільненні за ініціативою  власника або уповноваженого ним органу з них же підстав останній зобов'язаний запропонувати переведення на іншу роботу і іншим категоріям працівників. Розірвання трудового договору з ними в таких випадках можливе лише за умови їх незгоди з переведенням на іншу роботу.

Припинення трудового договору і звільнення працівника після виконання вищезазначених умов оформляється виданням наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації. В ньому зазначаються підста­ви припинення трудового договору, формулювання яких повинно відповідати формулюванням законодавства про працю з посиланням на відповідний пункт і статтю закону, а також дата звільнення працівника. Записи про при­чини звільнення відповідно до наказу робляться в трудовій книжці працівника, яка повинна бути видана йому в день звільнення разом з розрахунком — виплатою всіх належних працівнику сум грошових коштів — нарахованої і невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку і т.д.

У передбачених законом  випадках (пп. З, 6 ст. 36 і пп. 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП) працівникам, які звільняються за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, виплачується вихідна допомога, розмір якої залежить від підста­ви звільнення. Працівникам, які звільняються у зв'язку з відмовою від переведення на іншу роботу або у зв'язку із зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП), а також у зв'язку із змінами в організації праці і виробництва, невідповідністю працівника виконуваній роботі чи посаді, поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (пп. 1. 2, 6 ст. 40 КЗпП), вихідна допомога виплачується у розмірі середнього місячного заробітку. Працівникам, які звільняються у зв'язку з призовом чи вступом на військову чи альтернативну службу, вихідна допомога виплачується в розмірі двомісячної заробітної плати. Працівникам, які звільняються на підставі ст.ст. 38, 39 КЗпП за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про охорону праці, умов колективного договору з цих питань, вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому умовами колективного договору, але не менше тримісячного заробітку.

Розглядаючи порядок  звільнення працівників, необхідно  зазначити, що закон забороняє звільнення за Ініціативою власника вагітних жінок  і жінок, які мають дітей віком  до трьох років (за наявності медичного висновку — до шести років), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли дозволяється звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Протягом двох років  після закінчення виборних повноважень  забороняється звільнення за ініціативою  власника працівників, які обирались  до складу профспілкових органів, крім випадків повної ліквідації підприємства або вчинення працівником винних дій. за які законодавством передбачена можливість звільнення.

Закон не дозволяє звільнення працівників приватизованого підприємства за ініціативою нового власника протягом шести місяців з дня переходу до нього права власності, так  само, як не дозволяється звільнення працівників з підприємства, що приватизується, крім випадків вчинення працівником дисциплінарного проступку і поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Лекція № 5 Робочий час і час відпочинку.

1. Поняття робочого часу і його види.

Однією із основних умов праці, що складають предмет і  зміст трудового договору, є робочий  час,

Робочий час — це той  час, протягом якого найманий працівник  відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового  розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Регулюючи трудові відносини  між працівником і власником, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність якого  пов'язана з оплатою, охороною і  дисципліною праці. Тому робочий  час— обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значиму для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу. Саме тому робочий час і час відпочинку складають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості робочого дня. робочої зміни, робочого тижня, види І тривалість часу відпочинку — вихідні, святкові дні, відпустки, перерви в роботі.

Останні можуть відноситись  як до часу відпочинку, так і безпосередньо  до робочого часу. Законодавством передбачені  випадки, коли працівник за рахунок  частини часу, визначеного для  виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов'язку. Це право надане матерям для годування дітей віком до 1,5 року; перерви в роботі, що відносяться до робочого часу, мають для обігріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робочого. Всі ні види перерв зараховуються і оплачуються як робочий час.

Правове регулювання  робочого часу здійснюється нормативними актами, виданими на державному та місцевому  рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається державою безпосередньо підприємствам, установам і організаціям. У централізованому порядку встановлені максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарною періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП підприємствам і організаціям надане право при укладенні колективного до­говору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.