Курс лекций по "Трудовому праву"

— для повернення частини  заробітку, виплаченого працівникові авансом;

— для повернення сум, виданих під авансовий звіт для  господарських потреб, службових  відряджень і т.д.;

— для повернення помилково  виплачених сум;

— для відшкодування  матеріальної шкоди, завданої працівником  підприємству, але лише в розмірі, що не перевищує середнього місячного  заробітку;

— для повернення сум  оплати відпустки за невідпрацьовані  дні відпустки, яку працівник, звільняючись за власною ініціативою, отримав наперед;

— для перерахування  прибуткового податку, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування;

— для виплати і  перерахування сум за виконавчими  листами.

Загальний розмір всіх утримань із заробітної плати не може перевищувати 20%, а в випадках, передбачених законодавством, — 50% належної працівникові заробітної плати.

Законом України «Про оплату праці» встановлено різні  види відповідальності, зокрема дисциплінарну, матеріальну, адміністративну і навіть кримінальну, за порушення законодавства про оплату праці.

 

Лекція №7 Трудова дисципліна.

 

1. Поняття,  значення і методи забезпечення  дисципліни праці.

Будь-яка спільна діяльність людей повинна бути, як мінімум, належним чином узгоджена, тобто здійснюватись в певній послідовності, у взаємодії між різними її учасниками, у злагодженому виконанні ними покладених на них функцій, тому що результативність такої діяльності, її успіх залежать від того, наскільки вдало вона організована, наскільки чітко і неухильно виконують свої обов'язки всі учасники такої діяльності. Щодо пронесу праці, як спільної діяльності людей, то її результат залежить від того, наскільки відповідально виконує свої обов’язки и власник або уповноважений ним орган стосовно організації пронесу праці, створення нормальних умов прані для працівника і наскільки рівень фактичної поведінки працівників відповідає вимогам правових норм щодо такої. Дотримання учасниками трудового процесу встановлених правил поведінки в процесі праці, точне виконання ними своїх трудових обов'язків забезпечує дисципліну праці. Отже, дисципліна праці — не заснований на загальновизнаних принципах моралі та санкціонований правовими нормами порядок взаємодії між сторонами трудових відносин у процесі прані.

Дисципліна праці — досить різнобічне поняття. Воно включає трудову дисципліну, виробничу, технологічну, службову, фінансову, інші види дисципліни і с найбільш загальним порівняно з іншими.

Термін «трудова дисципліна»  в широкому значенні є синонімом  терміна «дисципліна праці», в вузькому — може означати лише дотримання працюючими правил внутрішнього трудового розпорядку.

Виробнича, службова дисципліна — це дотримання працівниками правил, що регламентують їх трудову функцію  і визначаються посадовими положеннями  та інструкціями і розпорядженнями керівництва. Різновидом виробничої дисципліни є дисципліна технологічна — дотримання сукупності технічних норм і технологічних вимог по проведенню технологічних процесів, виконанню технологічних операцій, поводженню з устаткуванням і обладнанням, механізмами та інструментами. Вимоги щодо дотримання технологічної дисципліни закріплені в інструкціях, технологічних картках, технічних правилах.

Фінансова, фінансово-кредитна дисципліна — це теж різновид службової  дисципліни, яка означає своєчасне і правильне проведення розрахунків і перерахувань грошових коштів відповідно до фінансово-правових норм за­конодавче-нормативних актів.

В цілому дисципліна праці  базується на правових нормах, що регулюють  внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працюючих, і свідомості та почутті відповідальності учасників трудового пронесу, від чого залежить їх фактична поведінка в процесі праці.

В найбільш загальному вигляді  правова регламентація дисципліни праці міститься в главі X КЗпП України «Трудова дисципліна».

Відповідно до ст. 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до . праці. В ній закріплено два основних методи забезпечення дисципліни праці. Метод переконання — впливу, спрямованого на стимулювання працівника до такої поведінки, яка відповідає його волі. Правовим засобом реалізації метолу переконання є заохочення — публічне виявлення пошани працівникові за сумлінну працю. І метод примусу — через встановлення відповідальності працівника за недотримання вимог дисципліни праці.

Обидва методи спрямовані на виховання у працівника свідомого  ставлення до праці, формування у  нього зацікавленості в додержанні дисципліни праці, переконаності в доцільності правомірної поведінки при здійсненні трудової функції.

Крім того, до окремих  несумлінних працівників в необхідних випадках застосовуються заходи дисциплінарного  та громадського впливу.

 

2. Внутрішній  трудовий розпорядок і його  основні елементи.

Внутрішній трудовий розпорядок — не сукупність норм, що встановлюють порядок взаємовідносин у трудовому колективі в процесі  праці: між власником або уповноваженим  ним органом і працівниками, між працівниками безпосередньо — взаємовідносини в порядку підпоряд­кованості і взаємодії.

Внутрішній трудовий розпорядок на підприємстві, в установі, організації встановлюється локальним  нормативним актом — Правилами  внутрішнього трудового розпорядку, розробленими на основі типових і галузевих правил і затвердженими, відповідно до ст. 142 КЗпП України, трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу разом з профспілковим комітетом.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку — це державний нормативний акт загальної дії. Нині діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців, затверджені Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20.07.84р.

Міністерства і відомства  з метою врахування особливостей трудових обов'язків працівників своєї галузі, режиму їх праці і відпочинку видають на основі типових галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку.

У деяких галузях народного  господарства для окремих категорій  працівників діють статути і  положення про дисципліну. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.96 р. № 877 затверджений Статут про дисципліну працівників зв'язку; за погодженням з Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.93 р. № 55 затверджене Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку закріплюють такі його елементи як порядок прийому і звільнення працівників, основні їх обов'язки, встановлюють режим робочого часу і відпо­чинку, визначають порядок заохочення працівників за успішну роботу і види та порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи основні  обов'язки власника або уповноваженого ним органу, КЗпП України зобов'язує його правильно організувати працю працівників, постійно створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватись вимог законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Працівники повинні  працювати чесно і сумлінно, додержуватись  дисципліни праці, своєчасно і точно  викопувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати  продуктивність прані, поліпшувати  якість продукції, додержуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні прані, техніці безпеки та виробничій санітарії.

Це основні обов'язки працюючих. Конкретизація їх відбувається за допомогою посадових Інструкцій, затверджуваних на підприємствах, в  установах, організаціям, наказів і розпоряджень керівництва, технічних інструкцій з експлуатації обладнання, машин і механізмів.

Доповненням до режиму роботи, встановленого на підприємстві, в  установі чи організації, с графіки  змінності, графіки відпусток та інші локальні акти, що регулюють час роботи І відпочинку працюючих.

Одним із методів забезпечення дисципліни прані (згідно зі ст. 140 КЗпП) с заохочення, стимулювання ініціативи працівника спрямоване на сумлінне виконання  ним його трудових обов'язків. Саме тому заохочення с важливим елементом внутрішнього трудового розпорядку. Види і форми заохочення працівників, відповідно до ст. 143 КЗІІП України визначаються і затверджуються трудовим колективом підприємства, установи, організації в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Власник або уповноважений ним орган разом з профспілковим комітетом або за погодженням з ним може застосовувати види морального (оголошення працівникові подяки, нагородження грамотою, занесення на дошку пошани і т. д.) і матеріального (нагородження премією, цінним подарунком) заохочення, навіть поєднуючи їх. За особливі трудові заслуги працівники представляються у виші органи до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за професією.

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) керівництва  і заносяться до трудової книжки працівника. Якщо заохочення — це форма визнання позитивної поведінки працівника в  трудовому процесі, вияв схвалення  його роботи і поведінки під час праці, то недотримання ним вимог дисципліни праці, невиконання трудових обов'язків тягне застосування до нього видів дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність — це застосування до працівника видів  дисциплінарного стягнення в  результаті осуду його трудової поведінки. Застосування дисциплінарної відповідальності передбачає наявність правових підстав вчинення працівником дисциплінарного проступку — винного невиконання ним (зумисне чи з необережності) його трудових обов'язків, недотримання встановлених для нього правил поведінки, невиконання наказів І розпоряджень керівництва. До дисциплінарних про­ступків трудове законодавство зокрема відносить запізнення, прогули, невиконання норм виробітку, виготовлення бракованої продукції і т. ін.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями  про дисципліну можуть бути передбачені  для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення можуть застосовуватись тільки органом, якому надане право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'яжу з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців  з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного  стягнення власник або уповноважений  ним орган повинен зажадати від  порч шпика трудової дисципліни письмові пояснення. При відмові працівника дати такі пояснення повинен бути складений відповідний акт.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник  або уповноваженні] ним орган  повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому главою XV «Індивідуальні трудові спори» КЗІІП України. Якщо протягом року і дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Воно може бути зняте і до закінчення одного року, якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і проявив себе як сумлінний працівник.

Протягом строку дисциплінарного  стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Власник або уповноважений ним  орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу.