Економічне значення та напрямки поліпшення використання основних фондів ТОВ фірми «Украгросинтез»

Необхідною умовою правильного обліку  й планування відтворення основних фондів підприємства є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натуральноречового складу розподіляються на певні види. З 2003 року згідно Закону України “Про оподаткування” в Україні основні засоби поділяються на чотири групи:

перша - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої в тому числі житлові будинки та їх частини ( квартири і місця загального користування ), вартість капітального поліпшення землі;

друга – автомобільний транспорт та вузли ( запасні частини ) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське  ( офісне )обладнання, устаткування та приладдя до них;

третя – будь-які інші основні фонди, які не відносяться до першої, другої і четвертої груп;

четверта – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов`язані з ними засоби зчитування або друку інформації,інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації,. Вавртість яких перевищує вартість малоцінних товарів ( предметів ) [1, с.6].

Зображена на рис. 1.1 видова класифікація основних фондів     використовується    існуючими     системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних   відрахувань   і   розрахунків   щорічних амортизаційних   сум   застосовують   більш   детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основних фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють   засоби   праці   аналогічного   виробничо-технологічного призначення  з  приблизно  однаковими строками експлуатації [25,с. 13].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Видова класифікація основних фондів [23,с.250].

Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, задовольняючи соціальні ( побутові, житлові, культурні, медичні ) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін [9,с.3].

Оскільки елементи основних фондів відіграють  неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди – гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини [6, с.54].

Структура основних засобів є різною в різних галузях промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості України частка будівель у загальній вартості основних засобів найвища в легкій та харчовій промисловості ( близько 44% ); споруд – у паливній промисловості ( 17% ); передавальних пристроїв – в електроенергетиці ( 32% ); устаткування та робочих машин – на підприємствах машинобудівного комплексу ( 45% ). Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4%. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.

Основними факторами, які впливають на структуру основних засобів підприємств,є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств, рівень організації будівельних робіт, форми відтворення основних фондів. Кожний фактор по-різному впливає на структуру основних засобів. Поліпшити структуру основних засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації усаткування; ефективнішого використання виробничих приміщень; установлення додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування [8,с.58].

Співвідношення окремих видів ( груп ) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає виробничу (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. Часто цю структуру розглядають як співідношення активної і пасивної частини основних фондів. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини [27,с.225].

На виробничу структуру основних фондів впливають такі фактори:

1. виробничі та матеріально-технічні особливості галузі;
2. форми суспільної організації виробництва;
3. форми відтворення основних фондів;
4. технічний рівень виробництва;
5. рівень організації будівельних робіт;
6. розміщення підприємства.

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів – це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості. Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів:

• нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років;
• 5 – 10 років;
• 10 – 15 років;
• 15 – 20 років;
• старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років.

 

 

2. Характеристика стану основних фондів і амортизаційна політика підприємства

 

 

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного ( матеріального ) і економічного зношування, а також техніко-економічного старіння ( рис.1.2).

Зношування – це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування – фізичне і моральне. Фізичне зношування – це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться [ 14, стр.106].

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання  в результаті дії зовнішнього середовища ( атмосферні впливи, корозія ).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1. якість самих основних фондів ( визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів );
2. умови експлуатації основних фондів ( ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо ).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів ( Кф.знош ), який можна обчислити:

              Кф.знош  = Вкап.рем : Вп   або  Кф.знош = Асум  : Вп ,                          ( 1.2 )

де Вкап.рем - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн;

Асум  - сума амортизаційних відрахувань від початку служби ( сума зношуваня ), грн;

0 < Кф.знош

1.

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою:

                        Кф.знош  = (Тф :Тн ) х 100%,                                             ( 1.3 )

де Тф  , Тн  - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Рівень фізичного зношування основних засобів залежить від: первісної якості основних фондів; ступеня їх експлуатації; рівня агресивності середовища, в якому функціонують основні фонди; рівня кваліфікації обслуговуючого персоналу. Облік цих факторів в роботі підприємств може в значній мірі вплинути на фізичний  стан основних фондів [13,с.5].

Моральне зношування – це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів ( моральне зношування першого роду ), або використанням більш продуктивних засобів праці ( моральне зношування другого роду ) [ 28, с.107 ].

Моральне зношування першого роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами і вони дешевшають.

Моральне зношування другого роду – це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці [30,с.15]. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування другого роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів ( рис.1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення [23,с.280].

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів визначається:

                          Кзнош.заг  = 1- ( 1 – Кф.знош ) х ( 1 – Кмор.знош1 )                 ( 1.4 )

Техніко-економічне старіння основних фондів– це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу [32,с.12]. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживчої вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що вирорбляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв`язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта ( відносного показника ) Ктес  , що його розраховують за формулою

                                 Ктес  = 1 – В1 : Во х По : П1,                                    ( 1.5 )

де Во , В1  - повна вартість  застосовуваного й нового засобів праці;

По , П1  - відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування  [40,с.21].

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1. коефіцієнт оновлення ( Конов )

                               Конов = Sвв  : Sк ,                                                         ( 1.6 )

де Sк - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

Sвв  - вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

2. коефіцієнт вибуття ( Квиб )

                               Квиб = Sвив  : Sпоч ,                                                       (1.7 )

Де Sвив – вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Sпоч – вартість основних фондів на початок року, грн.

Безперервний процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, що здійснюється через амортизаційні відрахування . Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування [ 23, стр. 107 ].

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення ( реновацію ) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

                                 Нав  = ( Ф – Л : Ан  х Ф ) х 100,                              (1.8 )   

де Ф – балансова ( первісна чи відновна ) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ан  - амортизаційний період ( нормативний строк функціонування ) основних фондів [47,с.34].

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення.