Економічне значення та напрямки поліпшення використання основних фондів ТОВ фірми «Украгросинтез»

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та організації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об`єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв`язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати.

Дя здійснення економічно вигідного процесу наравхування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

Прямолінійний ( рівномірний ) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього терміну їх служби [52,с.47].

Сума амортизації ( А ) визначається як добуток первісної балансової вартості об`єкта основних фондів та норми амортизації:

                         А = ( Вп х На ) : 100, грн.                                              ( 1.9 )              

Цей метод має той недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а використовуються вони нерівномірно ( поломки, прогстої, неповне завантаження тощо ).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дощволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу  протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодовувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортзації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

                              На = 1 - х 100%,                                             ( 1.10 )

де n – термін корисного використання основних фондів, років [63,с.258].

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об`єкта на почапток звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється.

Для визначення норми амортизації для будь-якого t –го року служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

                             Наt = Hа.підв. х ( 100 – На.підв. : 100 )t-1 , %,                 ( 1.11 )

де На.підв. – підвищена ( подвоєна ) норма амортизації, %;

t – рік служби устаткування, за який нараховуєтся амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині [64,с.321]. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються  числові значення років служби об`єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби:

1 + 2+ 3+ 4 + 5 + 6 = 21 – кумулятивне  число.

2. Утворюються дроби типу 1/21; 2/21 … 6/21 і розміщуються у зворотному порядку: 6/21; 5/21 … 1/21 – кумулятивні коефіцієнти.
3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг ) ( Qфакт ) та виробничої ставки амортизації ( Са ):

                                А = Qфакт х СА, грн.,                                             ( 1.12 )

                                СА =  ( ВП – ВЛ ) : Qплан                                         ( 1.13 )

де Qплан - загальний обсяг продукції ( робіт, послуг ), який підприємство очікує виробити із використанням об`єкта основних засобів, грн. [72,с.125].

Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством  амортизаційні відрахування обчислюються  окремо за кожною із чотирьох згаданих груп основних фондів ( таб. 1.1).

Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигід від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації ( крім виробничого методу ) визначається діленням річної суми амортизації на 12.

 

Таблиця 1.1

Норми амортизації по групах основних фондів

Групи основних фондів	Норми амортизації ( з розрахунку на календарний квартал )                                       на 01.01.2004року
	До затрат, здійснених платником податків після 1 січня 2004р. у зв`язку з придбанням ( виготовленням ) нових основних фондів групи 1,2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платниками податку та які раніше не були в експлуатації, а також витрат на поліпшення зазначених новопридбаних ( виготовлених ) основних фондів, понесених платником податку після 1 січня 2004р.**	До інших затрат
1	2%	1,25%
2	10%	6,25%
3	6%	3,75%
4	15%

 

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об`єкт основних фондів став придатним для корисного використання.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів ( деталей, вузлів тощо ), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об`єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Ремонт основних фондів – це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів ( вузлів, деталей ) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби [ 73, стр. 113 ].

За економічним змістом ремонти поділяються на

• поточний;
• капітальний;
• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налагоджувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією з форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, змінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний,  потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності [68, с.45].

Загальна вартість ремонтів ( Врем ) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

                             Врем  =  Взам.елем + Взар.плат , грн.                                ( 1.14 )

де Взам.елем – вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн/рік;

Взар.плат - витрати на заробітню плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

                          Взам.елем = Вlелем х Крем х Y , грн./рік,                            (1.15 )

де Вlелем – вартість одного замінюваного елемента ( середньозважена величина ), грн.;

Крем – кількість ремонтів протягом року;

Y – коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

                            Крем = Ф`д : tнапр                                                                                                 ( 1.16 )

де Ф`д – дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

tнапр – час напрацювання на відмову ( час від однієї відмови до наступної ), год.

                          tнапр = 1 : І, год.,                                                         (1.17 )

де І – середня частота відмов у рік.

                        Взар.плат = tрем х Сгод.рем х Крем х ( 1 + ПСЗ/100 ),          (1.18)

Де tрем  - витрати часу на один ремонт, год.;

Сго.рем  - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ – процент відрахувань на соціальні заходи [26,с.14].

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздадегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними какпітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів ( продовжують термін служби, підвищують продуктивність ), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене – шляхом здійснення тезнічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва [31,с.24].

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва,  заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція – це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства – це спорудження других наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства [62,с.127].

Нове будівництво – будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств є взаємозв`язаними елементами єдиного відтворювального процесу, які доповнюють один одного. Проте пріоритетними для переважної більшості різногалузевих виробництв ( господарств ) треба вважати технічне переозброєння і реконструкцію діючих виробничих об`єктів. Нове будівництво стає економічно доцільним за умови вичерпання можливостей нарощування виробничого потенціалу на діючих підприємствах, а також за організації нових видів виробництва ( надання нових послуг ) та необхідності забезпечення належного рівня екологічної безпеки виробничо-господарської діяльності.

Порівняння питомої ваги обладнання за строками служби в динаміці за ряд років з середньо галузевими показниками та показниками передових підприємств дозволяє відпрацювати заходи щодо оновлення, модернізації та заміни морально застарілого обладнання. Своєчасний і якісний ремонт, науково обґрунтований догляд та обслуговування забезпечують необхідний технічний стан основних фондів та відновлення втрачених внаслідок зносу якостей. Цьому сприяє аналіз виконання планів всіх видів ремонтів та модернізації обладнання за обсягом, вартістю, своєчасністю, якістю; виявлення причин відхилень від планових показників.

 

 

3. Показники ефективності використання основних фондів на підприємстві

 

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача ( Фв ):

                                Фв = Q : Sсер , грн.,                                               ( 1.19 )

де Q – обсяг товарної ( валової, чистої ) продукції підприємства за рік, грн.;

Sсер – середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість ( Фм ):

                               Фм = Sсер : Q , грн.                                                 (1.20 )