Моделювання демографічних процесів в контексті соціальних реформ

До медико-демографічних  факторів належить участь в шлюбі  або партнерстві, кількість вже  наявних дітей, стан репродуктивного  здоров’я. Останнім часом спостерігається зміна шлюбної поведінки, що в свою чергу відображається на демографічній ситуації країни, тобто репродуктивна поведінка не диференціюється за шлюбним станом. Стан репродуктивного здоров’я, на що впливає несприятлива екологічна ситуація, може значно позначитись на смертності та народжуваності населення.

На базі аналізу даних  по країнах Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) А. Д’Аддіо та М. М. Д’Ерколе виділяють  дві основні групи факторів, що впливають на репродуктивну поведінку та викликають зменшення рівня народжуваності у сучасному суспільстві. До першої групи відносяться структурні зміни середовища існування та ролі жінки у суспільстві, першочерговими з яких є освітній фактор, фактор зайнятості жінок, фактор доходу і зміни в сутності та становищі сімейних формацій.

Друга група включає ціннісні фактори, такі як більша спрямованість жінки до фінансової незалежності, менша орієнтація на традиційні цінності та зростаюче поширення гендерної рівності. Отже, має місце розподіл факторів впливу на дві категорії, одна з яких включає погляди та цінності, інша – реальні соціальні та економічні обставини [14].

Розглянемо основні  індикатори факторів впливу на демографічну ситуацію в Україні, зокрема рівень доходів, наявний дохід у розрахунку на одну особу, захворюваність населення, кількість вищих навчальних закладів, обсяги викидів забруднюючих речовин та кількість зареєстрованих шлюбів.

Рис. 1.1. Динаміка доходів  та чисельності постійного населення  України за 2002-2011 роки

З 2002 року чисельність  постійного населення України скорочується, не зважаючи на те, що рівень доходів  зростає (рис. 1.1., дод. Б). Це пояснюється  тим, що реальні доходи населення  залишаються на низькому рівні. Як свідчать дані дод. А, у структурі доходів найбільшу частку  займає заробітна плата, при цьому обсяг соціальної допомоги у структурі доходів населення також є високим, що є негативним. Зважаючи на те, що при достатньому рівні соціальних виплат в Україні спостерігається демографічна криза, ми вважаємо, що цей фактор не відіграє основної ролі в зростання чисельності населення та його добробуту. У структурі витрат переважають витрати на придбання товарів та послуг, які у 2011 році становили 81,87% від загальних витрат. Це пояснює той факт, що в Україні найбільша частка сімей з однією дитиною, оскільки  доходів для простого або розширеного відтворення недостатньо.

Зменшення кількості  вищих навчальних закладів (див. дод. Б) в Україні також могло позначитись  на демографічній ситуації, зокрема  зниження рівня освіченості негативно відображатиметься на працевлаштуванні й відповідно на доходах населення, що в свою чергу знизить рівень життя населення та рівень народжуваності.

Дані дод. Б   також  свідчать про зростання обсягів  викидів забруднюючих речовин в  Україні, що негативно впливає на здоров’я населення, призводячи до скорочення тривалості життя. В останні роки в Україні спостерігається зростання народжуваності поза шлюбом, тому не можна стверджувати, що збільшення кількості шлюбів позитивно впливає на чисельність населення, хоча в цілому кількість зареєстрованих шлюбів за останні роки суттєво зростає. Тому ми вважаємо, що репродуктивна поведінка в Україні не значно диференціюється за шлюбним станом.

Отже, проаналізувавши  основні чинники впливу на демографічну ситуацію, можна сказати, що демографічні процеси залежать від трьох основних груп факторів: соціальних, економічних та медико-демографічних. В Україні відтворення населення значною мірою залежить від рівня реальних доходів та житлового забезпечення, а другорядними чинниками виступають рівень захворюваності, соціальні виплати, кількість шлюбів та забруднення навколишнього середовища.

1.3. Характеристика  соціальних реформ в Україні

Соціальні реформи, як правило, відносно швидко надають відчутні позитивні результати, такі як зміцнення соціальної справедливості, покращення рівня життя, полегшення доступу до соціальних послуг і підвищення їх якості, що зміцнює довіру населення до влади. Майже за два десятиріччя ринкових економічних перетворень в Україні реформи у соціальному секторі були здійснені тільки частково. Значною мірою він досі зберігає риси радянської системи, такі як максимальне охоплення населення соціальною допомогою, велика кількість платежів при дуже малому їх розмірі, незначний зв'язок між платежами й потребами, відсутність прив’язки державного фінансування до послуг, що надаються, великий обсяг необґрунтованих видатків.

Як наслідок, соціальний сектор України потерпає від трьох  недоліків. По-перше, соціальні видатки  в цілому занадто великі для країни з таким рівнем економічного розвитку, як Україна. Зокрема, Україна має найвищу в світі частку державних пенсійних видатків до ВВП – близько 18 відсотків, що майже вдвічі більше, ніж у Європейському Союзі. По-друге, соціальні послуги не дуже ефективні, й населення вельми незадоволено обсягом і якістю послуг, що надаються. По-третє, соціальна допомога більшою частиною надається людям, які не дуже її потребують, тоді як ті, хто насправді потерпають, належної соціальної підтримки не одержують [24].

Через багато причин Україна впровадила тільки мінімальні соціальні реформи. Соціальні реформи завжди масштабні та складні, в них задіяна велика бюрократія та багато працівників. У червні 2010 року Комітет з економічних реформ, створений Президентом України, розробив Програму економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», що охоплює 18 стратегічних перетворень за п’ятьма напрямами: 1) створення передумов економічного росту; 2) формування режиму максимального сприяння бізнесу; 3) модернізація інфраструктури та базових секторів; 4) розвиток людського й соціального капіталу; 5) підвищення ефективності державного управління [24].

Після прийняття Програми економічних реформ Кабінет Міністрів  України та Міністерство соціальної політики України визначили пріоритети реформування соціального сектора, які охоплюють саме: 1) пенсійну систему; 2) легалізацію зайнятості та заробітної плати; 3) питання зайнятості та безробіття; 4) систему соціального страхування; 5) систему соціальної допомоги та соціальних послуг; 6) питання міграції; 7) питання гендерної політики [24].

Основною метою реформування системи пенсійного страхування було посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи на засадах збалансованості інтересів пенсіонерів і громадян, які працюють [26].

В результаті проведення пенсійної реформи відбулось підвищення пенсійного віку для жінок на п’ять років, підвищення для жінок і чоловіків страхового стажу на десять років, зміни формули нарахування пенсій (у бік зменшення пенсійних нарахувань), значне погіршення умов пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, працюючих пенсіонерів, інвалідів, чорнобильців, інших категорій громадян. Систему спеціальних пенсій, до якої входять пенсії урядовців, суддів, прокурорів, силовиків, народних депутатів та інших чиновників, не було реформована. Така ситуація викликала протест громадськості, в результаті чого Верховна Рада постановила обмежити пільги народним депутатам України, в основному колишнім народним депутатам та виключно на 2012 рік [26].

У 2010-2012 роках в Україні були впроваджені соціальні ініціативи, що стосувались членів сімей померлих інвалідів війни (підвищення пенсійних виплат), війни (підвищення розміру пенсійних виплат), військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які залишили службу (гідна пенсія), попередження негативних ситуацій у родині, особливо у сім’ях з дітьми (надання своєчасної допомоги), дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, малозабезпечених сімей (підвищення державної допомоги), інвалідів (підвищення соціального захисту), колишніх вкладників «Ощадбанку» (повернення частини коштів). В результаті цього було підвищено обсяги соціальних виплат для всіх вище зазначених категорій населення, що насправді не дало позитивного ефекту, оскільки рівень життя населення фактично не змінився [24].

Однією з ініціатив  в соціальні сфері було реформування системи пільг, яка мала відбуватись аналогічно до пенсійної реформи. Тому через численні протести та різку реакцію суспільства все звелося до реєстрації у Верховній Раді України лише двох урядових законопроектів – № 9127 та № 9516. Першим законопроектом було передбачено переведення «в ручне керування» пільг найуразливіших категорій: чорнобильців, афганців, дітей війни, учасників та інвалідів війни й ін. Другий законопроект пропонував обмежити право одиноких матерів на отримання державної соціальної допомоги [24].

Однією зі змін у соціальній сфері було впровадження виплат при  народженні дитини, що б мало стимулювати народжуваність. У 2001 році Правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності встановлено, що розмір допомоги при народженні дитини становить 177 грн (64 % розміру прожиткового мінімуму для дитини до 6-ти років на той час). Перше значне підвищення розміру одноразової допомоги при народженні дитини (більш, ніж в десять разів) відбулось у 2005 р. Цей процес триває й досі (див. дод. К). Зокрема у 2011 році розмір виплат при народженні становить на першу дитину 24 960 грн, на другу дитину 49 920 грн, на третю і кожну наступну дитину 99 840 грн [24].

На нашу думку, екстенсивний підхід до вирішення проблем народжуваності шляхом постійного збільшення розміру грошових виплат не є ефективним та забезпечує зростання народжуваності лише в короткостроковій перспективі.

Узагальнивши вище зазначені  соціальні реформи можна виділити основні їх недоліки:

1) реформування у соціальній  сфері стосується виключно бідних верств населення та не стосується змін щодо виплат спеціальних пенсій;

2) впроваджені зміни  зводяться в багатьох випадках  до підвищення або зменшення  певних видів соціальної допомоги, а не підвищення якості соціального  захисту населення;

3) реформування, в тому числі, пенсійна реформа викликають обурення з боку громадськості та не приносять ніяких суттєвих позитивних результатів.

Таким чином, реформи у соціальному секторі здіснюються тільки частково. Більшість соціальних реформ не схвалюються населенням України, зокрема пенсійна та реформи системи пільг, оскільки вони стосуються не заможних верств населення. Окрім цього, фактичне реформування соціальної сфери не відбувається, оскільки всі соціальні зміни стосуються здебільшого підвищення або зниження розмірів соціальних виплат різним категоріям населення.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ  СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

2.1. Аналіз динаміки  та структури чисельності населення  в Україні

Проаналізуємо основні демографічні процеси в Україні за 2009-2011 роки: чисельність наявного та постійного населення, природний та механічний приріст населення. Як свідчать дані таблиці 2.1.,  з 2009 року  по 2011 рік спостерігається скорочення як наявного, так і постійного населення, зокрема з 46,1 млн. осіб у 2209 році до 45,8 млн. осіб у 2011 році наявного населення, з 45,8 млн. осіб у 2009 році до 45,5 млн. осіб у 2011 році постійного населення. Зокрема у структурі наявного населення міське займає більшу частку ніж сільське, становлячи близько 69% загальної чисельності, тоді як частка жителів сіл – 31%. Характерною особливістю демографічної ситуації в Україні є переважання чисельності жінок над чисельністю чоловіків, зокрема частка жінок становить близько 54%, тоді як частка чоловіків – 46%.

Таблиця 2.1.

Структура чисельності  наявного та постійного населення України  за         2009-2011 роки