Анатомо-топографічні дані сечостатевої системи

відповідно, і  збереження певного виду. Статевій системі властива й гормональна функція, яка впливає на ріст і розвиток організму. Статевий апарат самців і самок має багато спільного в будові: 1) статеві залози (парні) у самців —сім’яники, у самок — яєчники, які виробляють здатні до запліднення статеві клітини; 2) статеві протоки, що проводять статеві клітини: сім’явиносна протока (сім’япровід) у самців і маткова труба (яйцепровід) у самок; 3) матка розвинута у самок і призначена для виношування плода; 4) зовнішні статеві органи: у самців — статевий член, у самок —присінок піхви, соромітні губи з соромітною щілиною й клітором, які забезпечують контакт статевих органів. Статева клітина самців, або сперматозоон (спермій) — spermatosoon (spermium), — значно відрізняється від статевої клітини самок (яйцеклітини — ovocytus) як за формою, розміром, так і за рухливістю. Об’єм сперматозоона, наприклад, у свині в 12–20 разів менший за об’єм яйцеклітини, у кроля — в 20–30 тисяч разів. Сперматозоон рухливий, а яйцеклітина інертна. Швидкість руху сперматозоона становить у людини — 3–3,3, у собаки — 2,6, у великої рогатої худоби — 4–4,5, у коня — 5 мм за 1 хвилину. Сперматозоони в статевих органах самців можуть зберігати життєздатність до 3 діб навіть після смерті самця. Зовнішнє середовище на них діє згубно. У статевих шляхах самки вони живуть тривалий час (у жінки до 24 діб, у кажанів — кілька місяців).

      Органи розмноження самців — organa genitalia masculina — складаються із сім’яникового мішка, парних сім’яників, придатків сім’яників, сім’явиносних проток, сім’яного канатика, сечостатевого каналу, додаткових статевих залоз, статевого члена і препуція.

      Сім’яниковий мішок — saccus testicularis — являє собою випин черевної стінки, в якому розміщені сім’яники й придатки сім’яників. Форма сім’яникового мішка, ступінь його звисання та розміщення під черевною стінкою значно різняться у тварин. В одних тварин він зміщений більш назад і наближається до анального отвору (кнур), у інших, навпаки, більше зміщується краніально і звисає у вигляді відтягнутого мішка (жуйні).

      Сім’яниковий мішок складається з мошонки, загальної піхвової оболонки та зовнішнього підвішувача сім’яника.

      Мошонка — scrotum — складається зі шкіри і м’язовоеластичної (м’язистої) оболонки. Шкіра мошонки — cutis scroti — вкрита рідким волоссям, зморшкувата, з потовими та сальними залозами. По середній лінії виділяється шов. Шкіра щільно з’єднується з м’язистою оболонкою — tunica dartos, яка бере участь в утворенні серединної перегородки — septum scroti. Перегородка поділяє порожнину мошонки — cavum scroti — на дві камери.

     Загальна піхвова оболонка — tunica vaginalis communis — складається з двох пластинок, які міцно з’єднані між собою. Зовнішня пластинка — фасціальна (продовження поперечної черевної фасції), внутрішня — серозна (продовження пристінкової пластинки очеревини). Разом пластинки формують піхвовий мішок, у якому міститься піхвова порожнина — cavum vaginale. Між загальною піхвовою оболонкою і мошонкою знаходиться слабко виражена зв’язка мошонки — lig. scroti. Пахвинна зв’язка — lig. inguinale — з’єднує загальну піхвову оболонку з хвостом придатка сім’яника. Ця зв’язка міцна, її перерізують при кастрації відкритим способом.

      Зовнішній підвішувач сім’яника — m. cremaster externus — є продовженням внутрішнього черевного косого м’яза живота і розміщений на латеральній поверхні загальної піхвової оболонки. Зовні м’яз вкритий фасцією підвішувача сім’яника — fascia cremasterica, яка є залишком фасції зовнішнього косого м’яза живота.

      Сім’яник — testis, s. orchis, s. didymis — парний орган яйцеподібної форми, дещо сплющений з боків. Лівий сім’яник більший за правий. Особливо великі сім’яники у жуйних, кнура, малі — у верблюда. На сім’янику розрізняють два кінці — головчастий і хвостатий — extremitas capitata et caudata, два краї — придатковий і вільний — margo epididymalis et liber, дві поверхні — латеральну й медіальну. Зовні сім’яник вкритий спеціальною піхвовою оболонкою — tunica vaginalis propria, яка переходить на придаток сім’яника, утворюючи брижу сім’яника — mesorchium. Під серозною оболонкою розміщена щільна білкова оболонка — tunica albuginea. Від неї з боку головчастого кінця відходять сполучнотканинні тяжі, які тягнуться в бік хвостатого кінця, формуючи середостіння сім’яника — mediastinum testis — та перегородочки сім’яника — septula testis. Останні поділяють сім’яник на часточки. У білковій оболонці, середостінні та перегородочках проходять судини й нерви. Судини особливо помітні на білковій оболонці. Всередині часточок сім’яника міститься паренхіма сім’яника — parenchyma testis, яка складається із звивистих сім’явиносних трубочок — tubuli seminiferi contorti — та проміжної (інтерстиціальної) тканини. У звивистих сім’явиносних трубочках утворюються і розвиваються сперматозоони. Довжина кожної трубочки у випрямленому стані — 35–75 см. Таких трубочок нараховується від 200 до 600, загальна їх довжина становить 200–300 м. Звивисті сім’явиносні трубочки переходять у прямі — tubuli

seminiferi recti, які переходять у середостіння, де формують сім’яникову сітку — rete testis. Із сім’яникової сітки виходять 12–23 виносних канальців сім’яника — ductuli aberrantes testis, які формують голівку придатка сім’яника.

       Клітини проміжної тканини виділяють статевий гормон самців.

      Придаток сім’яника — epidіdymis  — розміщений у вигляді тонкого тяжа на придатковому краї сім’яника і з’єднується з ним брижею, а з латеральної поверхні між ними є вузька щілина — придаткова пазуха — sinus epididymidis. Форма придатка і ступінь його розвитку у тварин надзвичайно різні. У придатках сім’яника розрізняють голівку, тіло і хвіст — caput, corpus et cauda epididymidis.

      Виносні канальці переходять у протоку придатка сім’яника — ductus epididymidis, яка переходить у сім’явиносну протоку — ductus deferens. Протока придатка сім’яника досягає значних розмірів (у жеребця — 20–86 м, у бугая — 30–50, у барана й цапа — 47–58, у кнура — 17–18, у пса — 5–8, у чоловіка — 11 м). У протоці придатка зберігаються статеві продукти. Придаток сім’яника з’єднується із сім’яником власною зв’язкою сім’яника — lig. testis proprium, а із загальною піхвовою оболонкою — пахвинною зв’язкою.

     Сім’явиносна протока (сім’япровід) — ductus deferens — починається з хвоста придатка сім’яника і являє собою довгу вузьку трубку. Стінка сім’явиносної протоки складається із слизової, м’язової та серозної оболонок. Сім’явиносна протока проходить через пахвинний канал у черевну порожнину в складі сім’яного канатика, потім прямує в складці сім’явиносної протоки — plica ductus deferentis — у тазову порожнину. У тазовій порожнині сім’явиносні протоки розміщені на дорсальній стінці сечового міхура в сечостатевій складці — plica urogenitalis. Позаду шийки сечового міхура сім’явиносні протоки з’єднуються з вивідними протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім’явипорскувальну протоку — ductus ejaculatoris, яка відкривається на сім’яному горбку — colliculus

seminalis. У жеребця і бугая кінцеві відділи сім’явиносних проток утворюють розширення — ампулу сім’явиносної протоки — ampulla ductus deferentis. Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечостатевій складці, розміщена чоловіча матка — uterus masculinus.

       Сім’яний канатик — funiculus spermaticus — являє собою складку сім’яникової брижі, в якій розміщені сім’явиносна протока, сім’яникова артерія і вена, нерви, лімфатичні судини та внутрішній підвішувач сім’яника — m. cremaster internus. Сім’яний канатик лежить у пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямована до сім’яника і його придатка. Сім’яникова артерія знаходиться в судинній складці — plicа vasculosa, яка по черевній стінці спрямовується дорсально до аорти. В складці проходять вена і нерви. Сім’яникова вена формує лозоподібне сплетення — plexus pampiniformis. Сім’явиносна протока розміщена з медіального боку брижі.

      Сечостатевий канал — canalis urogenitalis — утворюється сечівником і сім’явиносними протоками і призначений для виведення сечі та сперми. Канал поділяється на тазову частину — pars pelvina, яка позаду сідничної дуги переходить у статевочленну (губчасту) частину — pars spongiosa. Остання розміщена на вентральній поверхні статевого члена і на його голівці закінчується зовнішнім отвором — ostium urethrae externum. При переході тазової частини в статевочленну утворюється перешийок сечостатевого каналу — isthmus urethrae. Стінка сечостатевого каналу складається із слизової, судинної (кавернозної) та м’язової оболонок. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм. Судинна оболонка (кавернозна) в тазовій частині слабкіше виражена, ніж у статевочленній. Основою оболонки є сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та густу сітку кровоносних судин з розширеннями — лакунами. Під час ерекції лакуни заповнюються кров’ю, забезпечуючи зіяння сечостатевого каналу.

М’язовий шар складається  з товстого шару посмугованих м’язових волокон, які формують сечостатевий м’яз — m. urogenitalis.

     Додаткові статеві залози виділяють секрет у тазову частину сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне призначення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова та цибулино-сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.

       Міхурцева залоза — gl. vesicularis — парна, розвинута в різних тварин неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура. Вивідна протока залози зливається із сім’явиносною протокою, утворюючи сім’явипорскувальну протоку. Секрет залози клейкий і виділяється в останню чергу.

      Передміхурова залоза — prostata — непарна, обмежує початкову частину сечостатевого каналу. Вона буває застінна і пристінна. Застінна частина розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині сечостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками латерально від сім’яного горбка. Пристінна, або розсіяна, частина залози — pars disseminata prostatae — розміщена між слизовою й м’язовою оболонками сечостатевого каналу. Її численні протоки відкриваються в дорсальну стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку передміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім’яників, тобто сильніше вона розвинута у тварин з великими сім’яниками. Рідкий секрет залози виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу масу.

       Цибулино-сечівникова залоза — gl. Bulbourethralis — парна, розміщена в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза прикрита цибулино-печеристим м’язом. Протока залози відкривається в дорсальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал перед проходженням сперматозоонів.

       До додаткових статевих залоз слід віднести розсіяні по сечостатевому каналу незначні за розмірами сечостатеві залози — gll. urogenitales, які виділяють невелику кількість секрету. Сюди ж можна віднести залози чоловічої матки, залозиста частина якої особливо розвинута у гризунів і кроля.

       Статевий член — penis — складається з печеристого тіла — corpus cаvеrnosum

penis — та сечостатевого каналу. Парні печеристі тіла члена розміщені дорсально від сечостатевого каналу і розділені поздовжньою фіброзною перегородкою. Печеристе тіло складається з білкової оболонки і печеристих порожнин.

        Білкова оболонка — tuniсa albuginea — щільна, фіброзна, утворює перетинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Перетинки містять непосмуговані м’язові волокна. Каверни — це видозмінені судини, які всередині вкриті ендотелієм. Кров до статевого члена приноситься глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними венами. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров’ю.

       На статевому члені розрізняють голівку, тіло, корінь і дві ніжки. Парні печеристі тіла члена беруть початок від сідничних горбів і утворюють ніжки члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре розвинутим сіднично-печеристим м’язом (стискаючи ніжку, м’яз обмежує відтік крові під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена — radix penis, який переходить у тіло — corpus penis, що закінчується голівкою — glans penis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечостатеву борозну — sulcus urethralis. На голівці статевого члена розрізняють вінець голівки — corona glandis, шийку — collum glandis — і перегородку — septum glandis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans penis — у тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний утвір (кінь, пес, примати), і чохол — galea penis, коли потовщення на верхівці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд, кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2–4 лопаті (єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті).

        У деяких тварин верхівка статевого члена зігнута назад, проте під час ерекції вона випрямляється і спрямовується вперед (верблюд, слон, носоріг). У передній частині статевого члена, на межі печеристих тіл сечостатевого каналу, розвивається особлива борозенчаста кістка — os penis (у моржа — великих розмірів). Ця кістка є у сумчастих, хижаків, багатьох гризунів, кажанів, мавп (у людини інколи спостерігається сполучнотканинний чи хрящовий тяж).

       Препуцій (крайня плоть) — preputium — складка шкіри, яка вкриває зовні голівку статевого члена. Внутрішня пластинка крайньої плоті дуже ніжна і переходить безпосередньо на голівку, вкриваючи її. Вона містить видозмінені сальні залози — залози крайньої плоті — gll. preputiales, які виділяють секрет — смегму, що має специфічний запах.

       Препуцій натягується на голівку статевого члена парним краніальним м’язом крайньої плоті — m. preputialis cranialis, який починається в ділянці мечоподібного відростка груднини. Голівка статевого члена втягується в препуцій парним м’язом — відтягувачем статевого члена — m. retractor penis, що починається від 2–3-го хвостового хребця.

       У бугая сім’яниковий мішок розміщений перед лобковими кістками, кисетоподібний, шкіра непігментована. Сім’яники розміщені в мішку вертикально, головчастим кінцем догори. Вони добре розвинуті, мають видовжено-овальну форму, на розрізі — жовтуватий колір. Придаток сім’яника розвинутий слабко, звужений. Власна зв’язка сім’яника не виражена. Лівий сім’яник більший, ніж правий. Маса сім’яників у бугая становить 550–650 г. Сім’яний канатик звужений. Сім’явиносна протока в кінцевому відділі утворює розширення — ампулу. Сечостатевий канал має човноподібну ямку — fossa navicularis urogenitalis, яка знаходиться каудально від перешийка сечостатевого каналу. Міхурцеві залози великі, компактні, з горбкуватою поверхнею. Застінна частина передміхурової залози має довгу середню частину (3–5 см). Пристінна частина залози концентрується в основному в дорсальній стінці сечостатевого каналу.