Особливості формування етносу глобального світу

 

ВСТУП

Велике значення в людському житті набули не тільки практичні знання, а й ті, які відносилися до загальних уявлень про природу, суспільство і саму людину. Саме останні зв’язують в єдине ціле духовний світ людей. На їх основі виникли, формувалися і розвивалися традиції у всіх сферах людської діяльності, формувалася свідомість притаманна кожному етносу. Важливу роль при цьому відіграє те, як людина сприймає світ. Вона прагне уявити собі навколишнє середовище, знайди своє місце серед оточуючих її речей. З давніх часів людей турбують питання влаштування світу,про шляхи пізнання свідомості. Без прагнення пізнати світ у його цілісності, бажання зрозуміти природу і суспільні явища людство не створило б ні науки, ні мистецтва, ні літератури.

З самого народження людина має певну систему цінностей, на неї непримітно впливає оточуючий її світ, притаманність до певного етносу. Тому на кожному етапі розвитку людства люди по-різному сприймали явища та процеси, що їх оточували і вже на основі світобачення будували відповідну систему цінностей. На сучасному етапі розвитку людина також сформувала своє власне бачення світу, самої себе, її відносин з природою та людьми. Все це бачення та сприйняття кардинально відрізнялися від уявлень людини традиційного чи індустріального суспільства, яка мала власну система цінностей та власне світобачення, які відповідали тодішньому періоду часу.

Актуальність  теми полягає в тому, що на кожному етапі людського розвитку формується нове сприйняття людини і суспільства, та зв'язку людини з людиною. Кожна епоха встановлює свою ієрархію цінностей та світосприйняття людей. Разом із еволюцією, людства розвивається й поняття етносу.

Важливо те, що наші дії сьогодні формують наше майбутнє, а наші дії в минулому сформували наше сьогодення. У цьому сенсі все те, що ми маємо зараз, створено нашим світоглядом, яке ми мали кілька років тому. І дуже важливо простежити тенденції розвитку, адже на сучасному етапі розвитку, в умовах глобалізації, формується таке поняття як глобальні цінності.

Основною  метою роботи є простеження нових планетарних зрушень  в системі цінностей починаючи від первісно-общинного ладу до сьогодення. Визначити головні орієнтири та загальну тенденцію свідомості, що впливала на формування системи цінностей на кожному етапі розвитку суспільства.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

- простежити  основні етапи формування етносу;

- виявити еволюцію  системи загальнолюдських цінностей на різних етапах розвитку суспільства;

- оцінити наслідки  та результати глобальної революції свідомості.

Об’єктом дослідження є система цінностей, яка притаманна свідомості кожного етносу.

Предметом курсової роботи виступають планетарні зрушення у системі цінностей кожного  етносу, процес глобальної революції  свідомості та особливості формування етносу глобального світу.

Джерельна база курсової роботи. Для розкриття поставленої мети і завдань автором роботи було використано широке коло джерел: художня та наукова література в аспектах соціології, культурології, психології та міжнародної інтеграції. Також ряд статей та виступів на суміжні теми.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Основний текст роботи розміщений на 42 сторінках.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Особливості формування етносу глобального світу

Із самого народження людина належить до якоїсь раси, лише потім вона займає своє місце в структурі суспільства. Вона може змінити свій соціальний статус, вона може вибирати професію, державу для проживання, а на сьогоднішній день навіть і свою стать. Причому правом вибору вона може користуватися не один раз, але вона ніколи не зможе поміняти свою приналежність до тієї чи іншої раси, до того чи іншого етносу. Народжений бушмен ніколи не стане слов'янином, а народжений ескімосом не стане німцем. Належність до раси першорядна сутність, яку людина не здатна змінити.

Етнос – спільнота людей  об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом. Етноси є  найдавнішими природними людськими спільнотами котрі виникли задовго до появи класів та держав.

Етнос є індивідуальним, унікальним неповторним феноменом, він піддається змінам у ході етнічних процесів природної та штучної асиміляції.

Впродовж історії етнос  розвивався в кількох формах, головними з яких вважаються: плем’я, народність, нація.

Першою формою етносу було плем’я. Плем'я - історично перша сходинка формування етносу, це етносоціальна спільнота докласового суспільства, заснована на кровноспоріднених зв'язках яка складалося з родів. Воно включало значне число родів і кланів, які мали спільне походження від одного предка. Воно  володіло власною мовою або діалектом, територією, формальною організацією (вождь, племінна рада), єдністю релігійних уявлень і обрядів. Їх чисельність доходила до десятка тисяч людей.

Цей тип етнічної організації властивий родовому ладу. У племінній самосвідомості особливо важливу роль відігравало уявлення про спільність походження від якої-небудь реальної чи міфічної особистості, а іноді від тварини або навіть рослини. Тотемізм, фетишизм і анімізм.

Потім почалася “неолітична революція”-  революційний переворот у виробництві, пов'язаний, як правило, з переходом від привласнюючого до відтворюючого господарства, який створив передумови для формування ранньокласового суспільства. Ця революція, за Чайлдом, трансформувала людську економіку, дала людині контроль над його власним запасом продовольства», створивши тим самим умови виникнення цивілізації.

Отже, саме в цей час людина освоїла землеробство і приручила “братів наших менших”. Відбувся перший в історії “демографічний вибух”: якщо в епоху палеоліту населення планети обчислювалося сотнями тисяч, то в період неолітичної революції воно відразу підскочило до десятків мільйонів. Племена стали, з одного боку, більш стійкими за рахунок зв'язку із землею, а з іншого - більш уразливими: адже якщо з кочівників і взяти-то нічого, то у хлібороба завжди є запаси їжі і домашня худоба. Починаються військові конфлікти, грабежі, захоплення вже обжитих територій.

Відбуваються процеси  об’єднання племен в союзи, що володіють загальними органами влади. Часто різні племена в складі союзу продовжували говорити на різних мовах і суттєво відрізнятися в культурному відношенні. У деяких племен такі союзи протрималися до нашого століття, наприклад, групи “братніх племен” у бедуїнів Північній Аравії. Поширюючись по великій території, племінні союзи підкоряли собі окремі племена і цілі одноплемінні, асимілювавши їх. Асиміляція - етнічний процес, в результаті якого відбувається поступове поглинання дрібніших народів більшими шляхом мирного або насильницького засвоєння чужої мови та культури. Таким чином окремі племена возз'єднувалися в потужні племінні об'єднання, що володіли великим військовим потенціалом, комплексною землеробсько-скотарською економікою і високою мобільністю, тому що для їзди використовували приручених тварин.

Але паралельно з об'єднанням йшов і процес диференціації (роз'єднання): племена і племінні союзи, які  володіли однорідної промовою, матеріальною культурою, віруваннями, потрапивши в різні природні ландшафти, ввібравши релігійні та культурні уявлення асимільованих племен, дали початок розвитку новим одноплемінним об’єднанням - кельтської, індоарійської , давньогерманської та ін. Так виникли великі цивілізації в долинах Нілу і Дворіччя, суспільства, що володіли державною структурою, містами, а головне, писемністю. Саме її поява і знаменує небувалий підйом комунікації - комунікації не тільки з сучасниками, але і з предками: так виникає письмова етнічна традиція.

Замість родоплемінний поділу утвердився розподіл населення за територіальною ознакою. Поступово зменшувалися і навіть втрачалися племінні відмінності, відмирали мови, стиралися культурні особливості племен.

Таким чином, в епоху розпаду родового ладу і формування класового суспільства, племена об'єднуються в союзи, на основі яких виникає новий історичний тип етносу - народність.

Народність - етнічна спільність, яка виникає в епоху рабовласництва і феодалізму, являють собою мовну, територіальну, економічну та культурну спільність.

Держава об'єднувала великі території, встановлюючи більш тісний зв'язок між людьми та етнічними групами. Найчастіше в народності консолідувалися близькоспоріднені племена, а нерідко сюди включаються також неспоріднені етнічні групи. Тому багато в чому ця форма етнічної спільності визначалася державою: державні кордони зумовили економічні зв'язки між окремими областями, участь жителів цих областей в спільних військових діях, загальні правові норми. Всі ці фактори значно ущільнили комунікацію членів таких товариств і зміцнили небувалі досі уявлення людей, що належать до однієї держави, про їх єдність.

Отже, народність відрізняється від племінної організації більш високим рівнем розвитку економіки, формуванням певного економічного укладу, наявністю фольклорної, тобто народної культури у вигляді міфів, сказань, обрядів і звичаїв. Народність має вже сформовану мову, особливим способом життя, спільністю вірувань, які взяли форму релігії, інститутами влади, самосвідомістю, що виражалося у його назві. Для народності характерно набагато більшу єдність культури та соціально-психологічних особливостей; тут вже можна говорити про формування якогось спільноетнічного характеру.

Давньоруська народність сформувалася в другій половині 1 тисячоліття н.е. з близькоспоріднених східнослов'янських племен. Проте вже на ранньому етапі в неї були залучені також неслов'янські етноси: фінно-угорські, балтійські, тюркські.

Але народності - досить нестійкі етнічні утворення. В епоху феодалізму вони розпадаються на більш дрібні частини, з яких поступово формуються нові етноси. І при переході до капіталізму основною формою етносу стає нація.

Нація - вищий історичний тип етносу. Нації як найбільш розвинені етнічні утворення виникли на індустріальній стадії розвитку суспільства.

Існують різні підходи  до трактування  поняття “нація”. У науковій і політичній літературі воно вживається в декількох значеннях. У західній соціології переважає погляд, що нація - це сукупність громадян держави, а отже - це народ, який досяг високого рівня культури і високого ступеня політичної організації, що становить спільність з єдиною мовою і культурою і об'єднаний на основі системи державних організацій. Таким чином, у розумінні західних соціологів, нація - це співгромадянство, тобто територіально-політична спільність.

В такому разі нація збігається з державою. Саме ці держави-нації  утворюють світове співтовариство держав, у тому числі Організацію  Об'єднаних Націй. У цьому ж  контексті в світовому політичному  мовою і в міжнародно-правовій практиці й теорії існують і використовуються поняття “національна держава”, “національні інтереси”, “національна безпека”, “національна армія”, “національна наука” і т. д.

Не менш поширеним є  розуміння нації як історично  сформованої стійкої спільності людей, для якої характерна спільність економічного життя, мови, території і певних рис психології (національний характер, самосвідомість, інтереси і т. д.), що виявляється в особливостях її культури і побуту. Як соціально-історичне явище нація виникає в період ліквідації феодальної роздробленості і розвитку капіталістичних відносин, коли усталюються економічні зв'язки між окремими областями країни, складається загальнонаціональний ринок. Важливу роль у консолідації націй відіграє держава, хоча наявність державності не є обов'язковою ознакою нації.

Становлення нації - процес складний і тривалий, і визначальну  роль у цьому процесі відіграють соціально-економічні чинники. Разом  з тим виділення нації серед  інших соціальних спільнот можливо  на основі її власне етнічних властивостей. Економічна та політична консолідація нації сприяє утворенню єдиної національної мови, на цій основі складається загальнонаціональна культура, формуються особливості національного характеру, виникає національна самосвідомість, яке включає в себе усвідомлення етнічної спільності, прихильність до національної мови, території, культури, почуття національної гордості, а також виробляються певні стереотипи ставлення до своєї нації і іншим спільнотам.

Рух від народності до нації пов'язаний з появою єдиного ринку і відповідних економічних зв'язків, поширенням грамотності, загальнонаціональної мови і єдиної національної культури. Цей рух здійснювався неодночасно і непланомірно, а відбувався поступово і стрибкоподібно, іноді протягом десятиліть, а деколи і століть. Так, наприклад велика частина націй західної Європи сформувалася до 17 ст., Тоді як в Росії - лише до 19 в. Деякі нації (в'єтнамська, кхмерська) склалися лише в 20 столітті, а в Лаосі та Індонезії цей процес тягнеться до цих пір.

Іноді нація  формується на основі однієї народності (як це сталося зі шведами), а іноді  в цьому русі задіяні кілька різних народностей: так, спочатку до складу французької  нації входили північнофранцузька, провансальська, нормандська, саксонська і бургундська народності. Таке з'єднання декількох етнічних груп в одну націю завжди пов'язане з їх асиміляцією. Цьому сприяє і загальнонаціональна літературна мова, і міська культура. Якщо раніше можна було легко відрізнити вестфальця від баварця по діалектних особливостях, деталями костюму, орнаменту, головного убору, то тепер ознаки етнічної приналежності людини не настільки явні: вони криються в глибинах психіки - в системах цінностей, в тому, що прийнято називати "національним характером "," ментальністю ".. Але, на відміну від інших видів етнічних спільнот, нація неможлива без держави або без автономії в рамках якої-небудь держави.