Економічна сутність самоменеджменту та його співвідношення з іншими видами менеджменту

глобальною інформаційною  мережею,  яка  дає  можливість  відмінного  обміну

інформацією.

      Раціональне  ведення кореспонденції.

      Для  цього потрібно:

      - Підготувати  стандартні відповіді;

      - Прагнути  писати резолюцію відразу, не  накопичуючи паперів;

- Прагнути писати  резолюцію відразу, не накопичуючи  паперів;

      - Своєчасно  знищувати архіви;

      - Довіряти  секретарю розбір пошти.

      Можна  зробити висновок про те, що  управління часом торкається  більшою

мірою  організації  робочого  часу,  ніж  його  економії.  Менеджер  повинен

прагнути правильного  розподілу  часу,  виходячи  з  особистих  інтересів  і

інтересів  бізнесу.  Потрібно  так  використовувати  час,  щоб   забезпечити

виконання  максимального  числа  задач,  які  у  свою  чергу   обуславливают

виконання проміжних  задач, що  ведуть  до  реалізації  основної  мети.  Свої

власні плани  часу  менеджер  повинен  погоджувати  з  планами  підлеглих  і

безпосереднього керівника, щоб досягти максимального ефекту.  То,  наскільки

успішно  менеджер   втілюватиме   в   свою   роботу   принципи   ефективного

використовування  часу, залежить в першу чергу від  нього самого  і  від  його

бажання працювати  раціональне, оскільки  для  того,  щоб  шляхом  постановки

ясних  цілей,  правильного  вибору  пріоритетів  і  планування  свого  часу,

добитися більшої  ефективності в роботі, потрібно докласти  певні  зусилля  і

затрачувати небагато часу.

 

 

 

 

 

 

      1.2 Особливості самоменеджменту та  тайм-менеджменту в умовах України

 

 

 

      Ринкова  економіка, яка заснована на  економічній свободі  господарюючих

суб'єктів  незалежно  від  форми  власності  їх  економічного  залучення  до

раціонального  господарювання,   в   значній   мірі   дозволяє   суспільству

реалізувати  сильні  сторони  товарного  виробництва  і  ринку  на   користь

соціально-економічного прогресу.

        Вона  створює  оптимальну  (хоча  і  не   абсолютно   якнайкращу   в

економічному  і  соціальному  плані)  систему   залучення   до   ефективної,

ініціативної і  відповідальної економічної поведінки.  В  ринковій  економіці

останнє якщо і нав'язується, то перш за все економічними  методами.  Люди  і

колективи орієнтуються на власні інтереси і сили, а  за  негативні  наслідки

господарювання самі ж і відповідають.  Це  примушує  пильно  відноситися  до

ресурсів, ініціативної, активної, меткої економічної діяльності.

      Одночасно  з цим ринкова економіка   є  досить  жорсткої  в   соціальному

плані, вона не допускає зрівнялівки і заборони, виключає можливість  рівного

розподілу  доходів  і  багатства  суспільства,   і   тому   характеризується

хронічною соціальною нестабільністю.

       Ринковій економіці властиве  нераціональне використовування  ресурсів,

яскравим проявом  якого  є  економічні  кризи  з  їх  руйнівним  впливом  на

створені    суспільством    виробничі    сили,     збільшенням     неповного

використовування  виробничих потужностей і безробіття. Але забезпечити  більш

гідний життєвий рівень всім членам суспільства  без  переходу  до  соціально

орієнтованого ринку, як визнає зараз більшість  економістів  і  практиків  в

Україні, неможливо.

      Дорога  до  соціально  орієнтованої  ринкової  економіки  непроста   і

хвороблива, вона передбачає дозвіл комплексу кардинальних проблем:

      1) Оволодіння  різними формами власності і  господарювання, забезпечення

їх економічної  рівності, роздержавлення економіки;

      2)Обеспечення   структурної  перебудови  економіки   і   подолання   її

дефіцитного характеру;

      3)Оздоровлення   фінансово-кредитної   і   грошової    інфраструктури,

подолання інфляційних  процесів;

      4) Поступовий  відхід від витратної  моделі  ціноутворення  "звільнення

цін на основну частину  продукції  промисловості,  сільського  господарства,

сфери послуг;

      5) Демонополізація  сфери обігу, кредитного обслуговування  підприємств

і населення, наукового  забезпечення економіки;

      6)  Перевлаштування   національного   ринку   як   частини   світового

господарства;

      7)  Подолання  неринкової  орієнтації  системи  освіти  і  професійної

підготовки. За даними соціологічних досліджень, до роботи в умовах  ринку  в

Україні поки що готові не більше 5% керівнику       і  фахівців  економічних

служб підприємств.

      Одночасно  з рішенням даних питань необхідно  передбачити і  підготувати

систему заходів, направлених  на захист населення, особливо тій його  частині

систему заходів, направлених  на захист населення, особливо тій його  частині

яка одержує низькі доходи.

      Система  реальних планомірно ринкових  відносин в Україні тільки  починає

формуватися.  Слід  врахувати,  що  ринок   виступає   не   кінцевою   метою

радикальної перебудови економічної системи суспільства,  а  тільки  способом

рішення його кардинальних соціально-економічних проблем  з  метою  реального

підвищення рівня  добробуту народу. Тобто, йде мова про формування  соціально

орієнтованого ринку.

      Більшість   зарубіжних   авторів   концепції   соціального   ринкового

господарства  негативно  оцінює   макроекономічне   регулювання   і   навіть

ототожнює його з  державним економічним интервенционизмом.

      В  наших же умовах економіка  України ще достатньо довго   залишатиметься

постсоціалістичною  і  напівринковою.  А  це  означає   існування   протягом

відносно тривалого  часу разом з приватним  сектором  могутнього  державного,

що   народжується   передбачаючого    необхідність    достатньо    жорсткого

макроекономічного регулювання.

      Кажучи  про те, які істотні сторони   соціально  орієнтованої  економіки

необхідно буде адаптувати на Україні, потрібно виходити з  схожості  (хай  і

віддаленого) між  сучасною економічною ситуацією  в Україні і в  тих  країнах,

які першими стали  сповідати принципи кейнсианства і  неолиберализма.

      Вийшовши    з    Союзу,    Україна    успадковувала    монополізовану,

мілітаризовану, центрально керовану економіку. Серед найважливіших  задач  на

сьогоднішній момент є відмова від жорсткого адміністративного  регулювання  і

демілітаризація   економіки,   її   структурна   перебудова   на    початках

пріоритетності виробництва  соціально значущій продукції.

      Пропорції   між   приватним   і    державним    секторами    поступово

змінюватимуться на користь першого, але все-таки  належить  тривалий  період

їх співіснування. Цей симбіоз з його всілякими  конфліктами  і  тертями  буде

неминучий протягом досить довгого терміну

      Хоча  спроби змоделювати нову парадигму  української економіки на основі

змішаної економіки  і соціально орієнтованого  ринкового  господарства  можна

визнати за деяке  порушення класичного підходу, таке звинувачення нам  просто

нікому пред'явити. Бо більшість цивілізованих країн  стан  постсоціалістичної

економіки ніколи не переживала. Наші ж  сусіди  по  колишній  соціалістичній

співдружності    демонструють    часом    такі    екстравагантні     способи

перевлаштування економіки, що пропонований варіант представляється  мало  не

зразком економічного  класицизму.  До  того  ж  всі  без  виключення  моделі

економічного розвитку є настільки динамічними і  бистротранс  формирующимися,

що часто у стадії  своєї  зрілості  вельми  віддалено  нагадують  початковий

стан.

      Більш  того, в даний час фахівці в  області  теорії  і  практики  ринку,

кажучи про найцивілізованіші  його форми, мають у вигляді  перш  за  все  так

званий соціально  орієнтований ринок. Представляється, що "під  дахом"  цього

визначення вже  сьогодні  успішно  уживаються  модифіковані  неолиберализм  і

кейнсианство, соціальне  ринкове господарство і змішана  економіка

      Менеджмент  в Україні, як і в будь-якій  іншій  країні,  відображає  її

історичні особливості, культуру і суспільну  психологію.  Він  безпосередньо

пов'язаний з суспільно-економічним  устроєм країни.

      Через   історичні  особливості  економіка   нашої  країни   розвивається

стрибкоподібно,  тобто  всі  процеси  у  нас  відбуваються  в  більш  стислі

тимчасові інтервали. В  радянський  період  історії  України  була  відсутня

приватна власність,  тоді  як  наука  управління  одержала  основний  сплеск

розвитку по всьому світу. Тому зараз менеджери вимушені працювати  більше  і

ефективно, і не дивно, що у більшості з них проблеми з  використовуванням  і

плануванням  часу.  Всі  вітчизняні  економісти  визнають,  що   раціональне

використовування  часу  є  неодмінною  умовою  всякого  процесу   праці,   і

управлінського теж, але, не дивлячись на  це,  по  теперішній  час  проблема

ефективного використовування часу в  більшості  досліджень,  і  особливо  що

стосуються питань управління, або ігнорується, або  освітлюється дуже  слабо.

Вітчизняні керівники  вимушені користуватися розробками іноземних фахівців.

       В даний час керівників можна  умовно розділити на дві групи:

      - керівники  старого гатунку, що працювали  в умовах планової економіки,

багато чим з  яких важко пристосуватися  до  нових  умов.  Вони  вважають  за

краще працювати  так само, як працювали раніше;

      - нові  менеджери, більшість з яких  навчалася по зарубіжній літературі,

вчилися або стажирувалися  за рубежем. Вони використовували  досвід  західних

менеджерів і тому мало чим відрізняються від своїх  колег з інших країн.  Для

них  природно  піклуватися  про  максимальну  ефективність  використовування

свого робочого часу.

      Українська  економіка пережила зараз перехідний  період. При плановій  і

ринковій  економіці  зовнішнє  середовище  відносно  стабільне,  а  сьогодні

ринковій  економіці  зовнішнє  середовище  відносно  стабільне,  а  сьогодні

підприємства діють  в  постійно  змінних  умовах.  Така  ситуація  ускладнює

процес ухвалення  рішень. Плани доводиться  постійно  переглядати.  Цілі,  що

стоять перед менеджером не завжди ясні і  послідовні.  Множинність  цілей  в

поєднанні  з  існуванням  різних  груп  і  інтересів  часто   приводить   до

суперечностей.  Неможливість  постановки  ясних   і   несуперечливих   цілей

приводить  до  порушення  на  найпершому  ступені   самоменеджменту.   Отже,

утрудняють процеси  планування  і  ухвалення  рішень  (виникають  несподівані

задачі, неможливо  однозначно розставити пріоритети ).

      Як  вже наголошувалося, вживання принципів   тайм-менеджменту  пов'язано

не тільки з економічними, але і з суспільно психологічними чинниками.

      В  нашій країні велика питома  вага витрат часу  на  виконання   рутинної

роботи в бюджеті  часу керівників. Це говорить про проблеми з делегуванням  у

російських менеджерів. Багато хто з них не делегує  рутинну роботу або  через

те, що підлеглі і  такі завантажені роботою, або через  те,  що  вважають,  що

самі виконають  цю роботу кращою В результаті менеджеру  не вистачає  часу  на

дійсно важливі, перспективні задачі.

      Ще  одна особливість у використовуванні  робочого часу полягає  в   тому,

що в українських  компаніях більш поширені  дружні  відносини  між  колегами.

Багато  хто  вважає  за  краще  починати  робочий   день   з   неформального

спілкування з  колегами,  а  не  з  найважливіших  справ;  обговорення  умов

контракту може плавно перейти в дружню бесіду.

      В  Україні склався образ керівника,  як людини, у  якої  постійно  немає

часу, і чим більше йому  бракує  часу,  тим  значніше  він  здається.  Деякі

керівники із захопленням  заявляють, що  вони  працюють  по  12-13  годин  на

добу, виражаючи цим  відданість своїй справі. Об'єктивно  ж, це говорить  лише

про те, що людина не може розставити  пріоритети  і  правильно  організувати

свій час.

      В  основному то, наскільки  ефективно   менеджер  розпоряджається  своїм

часом, залежить від  його особи, від того,  чи  хоче  він  упорядкувати  свою

діяльність,  послідовно   упроваджуючи   в   роботу   правила   і   принципи

самоменеджменту, оскільки  для  цього  не  вимагається  ніяких  надприродних

зусиль ні для  російського менеджера, ні для людини будь-якої іншої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      1.3 Сучасні наукові погляди на  сутність самоменеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Початок  наукового осмислення проблеми  самоменеджменту  у  вітчизняній

управлінській і  соціологічній літературі можна  віднести, на наш  погляд,  до

середини 90-х років. В одній з перших публікацій на цю  тему  В.  Карпичевым

була зроблена спроба "введення  в  проблему"  самоменеджменту,  висунуті  на

обговорення  деякі  контури  моделі  самоменеджменту.  Дещо  раніше  поняття