Впроваждення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в освіті КНР

• об'єднання школи, сім'ї і суспільства в єдину виховну систему;

• взаємопроникаючий і взаємодоповнюючий вплив морального, естетичного, трудового і розумового виховання, які мають у своїй основі єдину дидактичну і виховну системи;

• всебічне та постійний розвиток вчителя;

• прагнення до виховання людини, здатної бути вартим громадянином і одночасно щасливим в особистому житті;

• віра в дитину і любов до нього як основа навчання і виховання [16, с.17].

Таким чином, в китайській історіографії існують два різних підходи до періодизації розповсюдження практичного впровадження ідей В.О. Сухомлинського. В основу періодизації Чжу Сяомань лежать глибокі внутрішні потреби китайського суспільства і освіти, призвели до поширення, широкому використанню ідей українського вченого-педагога не тільки в діяльності окремих вчителів-новаторів, але й цілих вчительських колективів. Сяо Су і Ван Ігао, навпаки, акцентують увагу, перш за все, на поширенні праць В.О. Сухомлинського, які завоювали велику популярність серед китайської педагогічної громадськості, цілісності його підходів до освіти і виховання, на заходах, пов'язаних з популяризацією його ідей, зусиллями послідовників [81, с.26-27].

Особливу актуальність для сучасного китайського освіти, на думку професора Пекінського педуніверситету Сяо Су, має концепція виховання всебічно і гармонійно розвиненої людини, створена В.О. Сухомлинським. Цінність її в тому, що формувалася вона протягом десятиліть у звичайній сільській школі. Українському педагогу вдалося передати зміст ідей зрозумілою мовою, зворушливо і без прикрас, тому вони зручні для використання багатьом вчителям. І саме тому серед педагогів Китаю, особливо вчителів молодшої та середньої школи, В.О. Сухомлинський найвідоміший зарубіжний педагог. [79, с.14-16]

Сьогодні, на думку Сяо Су, коли пропагується всебічне впровадження виховання «природних» якостей, повторне прочитання педагогічних праць В.О. Сухомлинського призводить до думки про те, що його педагогічна теорія і практика важливі для нас як керівництво. Хоча в російській і українській мовах немає точної відповідності поняттю «виховання природних якостей», але, виходячи з перекладу цього терміна, можна зробити висновок, що основні педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського про виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості абсолютно збігаються з тим, що ми називаємо «вихованням природних якостей». Тому правомірно говорити, що педагогічна концепція українського педагога подібна процесу виховання природних якостей особистості, тобто тих, які закладені природою [79, с.17].

Теоретичні витоки особистісно-орієнтованого виховання беруть початок з античної думки про органічному поєднанні всебічного і вільного розвитку. Радянська педагогіка під всебічним розвитком передбачає моральне, фізичне, естетичне і трудове виховання, відкриття потенційних здібностей в учнів. Сучасна китайська педагогічна думка сприйняла ці ідеї. Вона розцінює вільне як повне, незалежне, творчий та активний розвиток, а всебічне − як передумову й основу до вільного розвитку, яка виступає кінцевою метою всебічного розвитку. Вони тісно взаємопов'язані, взаємодіють і впливають один на одного, органічно поєднані в процесі виховання особистості. Китайські педагоги також вважають, що суть особистісного виховання полягає в постійному акцентуванні уваги на розвитку основних людських якостей учнів у процесі навчання, підвищення їхньої свідомості [93, с.5].

У процесі переходу від освіти, націленого на успішну здачу іспитів, до всебічного розвитку особистості, китайської педагогіці необхідно було вирішити, на кого має бути орієнтоване освіта: окремі особистості або більшість учнів.

«Павлиська середня школа» В.О. Сухомлинського вперше була переведена на китайську мову і опублікована у 1982 р. Популярність цієї книги настільки велика, що поряд «Серце віддаю дітям» вона виходила у світ практично у всіх провінціях Китаю і стала настільною книгою багатьох педагогів, яких хвилювали питання всебічного розвитку особистості [79, с.16-17].

На початку 80-х рр. особливу увагу стали приділяти реалізації принципу обов'язкового навчання та необхідності добре навчати відстаючих учнів. Сьогодні китайські педагоги прагнуть враховувати, перш за все, індивідуальні особливості та особистісну позицію кожного учня. Вони стверджують, що у кожної людини є вроджені здібності, які школа повинна розвивати. Вважається, що талановитим дітям простіше проявити свої здібності і стати корисними суспільству. Застосування адекватної методики навчання дасть можливість кожному учневі в повному обсязі проявити свої здібності [43, с.109].

Такий підхід зумовив посилення уваги вчителів до невстигаючих учнів. Китайські педагоги вважають необхідним вивчати психологію таких дітей, аналізувати їх поведінку, шукати причини і точки докладання зусиль. У зв'язку з цим особливо актуальним для китайської педагогіки досвід В.О. Сухомлинського в роботі з дітьми із заниженою здатністю до навчання. Таких учнів український педагог вважав крихкими, ніжними квітами в безмежно різноманітному квітнику людства. З ними треба працювати тонко, делікатно, з індивідуальним підходом. Ці діти не повинні відчувати своєї неповноцінності. Адже не їхня вина в тому, що вони прийшли у школу крихкими, слабкими, з недостатньо розвиненою здатністю до розумової праці [43, с. 145-147].

Китайські педагоги уважно вивчають праці В.О. Сухомлинського, де він розкриває досвід роботи з відстаючими дітьми в Павлиській середній школі. Досліджуючи фізичний і розумовий розвиток невстигаючих і відстаючих дітей, В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що 85% не встигають і відстають через незадовільну роботу на уроках і вдома, поганого стану здоров'я. Особливий інтерес китайських педагогів викликає методика роботи з такими дітьми, коли пропонувався особливий режим навчальної роботи, підкріплюваний заходами щодо зміцнення організму. В.О. Сухомлинський радив вчителям не захоплюватися модними прийомами так званого «ефективного», «оптимістичного», «комплексного», «прискореного» навчання і т.п., «в основі яких лежить підхід до дитини як до електронного механізму, здатному без кінця засвоювати і засвоювати. Дитина − жива істота, її мозок − найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитися дбайливо і обережно» [75, с.127].

Відомий китайський реформатор в області педагогіки (послідовник В.О. Сухомлинського Вей Шушень розробив оригінальні підходи до навчання невстигаючих учнів і досяг у цьому значних успіхів. Він приділяє багато уваги індивідуальної позиції учнів, допомагає формувати впевненість у своїх силах, почуття власної гідності, відчути радість пізнання і щастя успіху. Створюючи сприятливі умови для того, щоб кожен з цих учнів мав можливість досягти високої мети, він рішуче виступив проти зрівнялівки і постійно формував позитивні звички. Якщо раніше в Китаї вся увага зосереджувалась на відстаючих школах (комплектація і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів , зміцнення матеріально-технічної бази і т.д.), то сьогодні − це орієнтація на кожного учня, в тому числі і відсталого, на навчання, доступне і цікаве кожній дитині. Виховання освітою, орієнтоване на всіх учнів, розумове виховання − основна ознака сучасної освіти в Китаї [4, с.155].

Переорієнтація на освіту та розвиток особистості дитини, її індивідуальності зумовила актуальність для китайських педагогів ідей В.О. Сухомлинського у напрямі розумового виховання Василь Олександрович вважав, що після закінчення школи в життя не повинен вступати жоден невихована у розумовому відношенні людина. Неуки небезпечні для суспільства, незалежно від того, утворені вони чи ні. Неук не може бути щасливим сам і приносить нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він обов'язково має бути розумною людиною. При цьому завжди треба пам'ятати, що розумова вихованість не рівнозначна обсягу набутих знань: весь сенс в тому, як використовуються знання у складній і багатогранній діяльності людини.

Розумовий (інтелектуальне) виховання китайські педагоги виділяють як одне з найважливіших ланок у системі виховання. Вони згодні з В.О. Сухомлинським, який писав: «Інтелектуальне виховання включає в себе придбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці» [ 75, с.213].

Педагогічна творчість В.О. Сухомлинського розкриває китайським вчителям методику проектування розвитку особистості дитини на тривалу перспективу, підкреслює самостійність дитячого життя, показує цілісну педагогічну систему розвиваючого навчання, в якій гармонійно представлені різні напрямки, але головна роль належить розумовому вихованню. «Воно включає в себе придбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці» [65, с.21].

У зв'язку з цим показовий досвід китайського педагога Вей Шушеня. У навчально-виховному процесі він закликає направляти дії учнів відповідно до їх розумових здібностей і природних даних, поважати їх схильності, інтереси, захоплення. Вільному розвитку індивідуальних здібностей і потенційних можливостей, пробудження у дітей активності та ініціативи сприяє, на думку педагога, широке використання нетрадиційних методик навчання. З іншого боку, необхідно поважати індивідуальну позицію учня, його незалежність і навчитися спонукати до активної роботи. Викладачі повинні думати не тільки про методики навчання, а й методиках вивчення. Особливу увагу слід приділяти виробленню звички самостійно вчитися і розвиватися.

Інтелектуальний розвиток − це активний, живий процес. Експерименти, що проводилися в китайських школах, показали, що уявлення, думки про себе і затвердження самосвідомості є обов'язковою умовою активного розвитку дитини. Вей Шушень з цього приводу писав: «Класна кімната − це зал, де навчають, а навчальні матеріали - це предмети, які вивчаються. Тільки тоді, коли учень стане справжнім господарем аудиторії, процесу навчання, всієї школи, він зможе в майбутньому стати господарем всього суспільства»[22, с.109].

Сам педагог виховує, навчає дітей науково обґрунтованої організації життєдіяльності, планування свого майбутнього, дозволяє їм експериментувати, створює умови, за яких учні творять самі себе. На думку цього видатного китайського педагога, самоосвіта − це найвища ступінь освіти. Тільки оволодівши нею, учень зможе впевнено увійти в суспільство. Здатність до самоосвіти включає вміння читати, писати творчі роботи і висловлювати свої думки. Ці вміння є основою безперервної освіти.

Цей процес надзвичайно важливий для становлення самосвідомості дитини, адже для того, щоб учні активно розвивалися, необхідно працювати над формуванням їх самосвідомості. А для цього у них необхідно формувати здатність до самоосвіти і самовиховання, зазначає Вей Шушень, оскільки «ці дві здібності − головні серед багатьох інших, які повинен мати людина, що живе на межі тисячоліть» [22, с.135].

Інтелектуальне виховання Вей Шушень пропонує втілювати в життя, виходячи з рівня розвитку учнів, їх вчинків. Він порівнює роботу вчителів з роботою селян, «тому що наше завдання − сіяти, обробляти землю зрошувати її, підрізати дерева і листя. Ми не можемо стверджувати: сьогодні цього не можна робити, а завтра − можна ... Що стосується учнів, то ким вони стануть, нехай покаже майбутнє [22, с.137].

Досвід всебічного розвитку особистості, застосовуваний Вей Шушенем, широко запозичують китайські педагоги, і він повсюдно дає хороші результати.

У Китаї багато уваги приділяють естетичному вихованню, основою якого є художня освіта. Головною метою естетичного виховання в початковій і середній школах є пробудження в учнів інтересу до мистецтва, оволодіння основами музичного та образотворчого мистецтв; виховання естетичного смаку, естетичного ставлення до краси природи і життя; виховання патріотизму і високих моральних переконань. На думку китайських педагогів, художню освіту, як основа естетичного виховання, має орієнтуватися на кожного без винятку учня. Згідно з новими реформаційними ідеями, воно має стати обов'язковим предметом у всіх без винятку школах і бути представленим як професіоналізація в спеціальних школах [12, с.45].

У початковій і середній школі з повним навчальним днем, у відповідності з діючими навчально-методичними планами, проводяться уроки музики та образотворчого мистецтва. Органічною складовою естетичного виховання є різні позакласні заходи, завдяки яким учні мають можливість розвивати творчі здібності й естетичні смаки. У школах організуються музичні, інструментальні, танцювальні групи, гуртки образотворчого мистецтва, каліграфії і т.д. У багатьох школах засновані товариства любителів культури і мистецтва, самодіяльні художні колективи. Конкурси, виставки та інші заходи сприяють підвищенню рівня та якості естетичного виховання [22, с.156].

Важливою складовою реформованої системи виховання в Китаї виступає моральне виховання. За своїм змістом воно спирається на багатовікові традиції виховання в Китаї, біля витоків яких стояв ще Конфуцій.

У центрі його уваги «благородний духом чоловік», основними якостями якого є гуманність, справедливість знання і ритуал. Вчення Конфуція перейнято духом збереження досвіду і традицій, прояви гуманності, людинолюбства і проходження своєму обов'язку.

З вченням Конфуція перегукуються ідеї В.О. Сухомлинського, який визначав суть морального виховання як оволодіння вихованцями моральним багатством суспільства, перетворення його в норми і правила моральної поведінки. Переорієнтація системи освіти Китаю на виховання громадянських і моральних якостей підростаючого покоління актуалізувала такі ідеї В.О. Сухомлинського: