Педагогічні засади роботи з інтелектуально обдарованою студентською молоддю

У Франції створено чи не найкращу у світі систему профорієнтації. Вона спрямована на виявлення здібностей учнів та допомогу у виборі подальшого шляху навчання. Робота з орієнтації складається з вивчення особистості учня, виявлення його здібностей, рівня підготовки, визначення потреб економіки конкрет них спеціалістах, інформування батьків та учнів про наявні можливості продовження професійного навчання і працевлаштування.Участь у ній беруть учителі, радники з орієнтації, шкільні психологи та медики, працівники служби соціального забезпечення.Центральним органом орієнтації є Національне бюро інформації з питань освіти та професій, існують департаментська рада з орієнтації, рада викладачів, класу. Основними етапами, коли вказані органи орієнтують, тобто рішуче впливають на долю дитини, є V і III класи середньої школи. Після V-го класу учні, залежно від здібностей: ідуть учитися до IV гo класу коледжу середньої освіти; залишаються у V-му класі на наступний рік; за згодою батьків ідуть учитися у професійні класи, де готуються до вступу у професійний або загальноосвітній навчальний заклад; ідуть учитися до професійного ліцею. Після ІІІ-го класу: йдуть учитися до ІІ-го класу ліцею; вступають до професійного ліцею; стають до учнівства на виробництві [38].

У ліцеї теж є диференціація навчання за трьома секціями: гуманітарна (А), природничо-математична (С), технічна (Т) – 1 і 2 класи. В останньому класі навчання організовано за 9 секціями: А – філософія і філологія, В – економічні та соціальні науки, С – математика і фізика, Д – математика і природничі науки, Е – агрономія і техніка, Є – математика і техніка, І – промисловість, К – економіка, H – інформатика. Для продовження освіти у ВНЗ кращі шанси мають секції А, С і Д, найбільш підготовленими для трудової діяльності є випускники секцій І, Е і Н. Найбільшим престижем користуються секції, які дають серйозну природничоматематичну підготовку, перш за все секції «С» і «Д», на які орієнтуються кращі учні. Вирішальне слово при направленні ліцеїста в одну з цих секцій належить шкільній раді з орієнтації.

Навчання у старшій середній школі Японії починається із вступних іспитів у вигляді тестів, що визначають успішність навчання учнів з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Після восьми років, протягом яких здібні і не дуже здібні рухаються вперед однаковими темпами, дев'ятикласники проходять через дуже суворі випробування, щоб визначити, хто може вступити до першокласної загальноосвітньої школи, хто піде до хорошої приватної школи, а кого направлять до професійно-технічного училища.

Отже, навчання стає диференційованим, із поділом на потоки та профілі. Виділяють два відділення: загальноосвітнє та професійне. Перше відділення поділяється на академічний (гуманітарний та природно-математичний) та загальний профілі. Друге відділення – на сільськогосподарський і риболовний, промисловий, комерційний, домогосподарський профілі та на цикли більш вузької спеціальності.

Академічний профіль готує учнів до вступу в університет. На загальному профілі знання мають більш прикладний характер. Тут вивчають ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні. Загальноосвітня программа професійного відділення зведена до мінімуму, оскільки воно готує учнів до праці з певної спеціальності.

У США виділяють три профілі: академічний, загальний та виробничий (трудовий). Відбір учнів до відповідного потоку здійснюють дуже ретельно. Враховують середній бал, думку вчителів, рекомендації тестів щодо IQ учня (інтелектуальні здібності), рекомендації працівника профорієнтаційної служби. Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і дає оптимальні результати, оскільки забезпечує максимальні можливості отримання знань високої якості, що корелюють з особистісними властивостями і професійними планами школярів. У цьому зв'язку заслуговують на увагу різні види індивідуальних програм, що запроваджують на академічних потоках: незалежні, збагачені, прискорені, просунуті, професійно спрямовані, еклективні. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Для того, щоб закріпитися у привілейованій групі «академічно здібних», бажані такі характеристики: невимушеність спілкування з дорослими; високий рівень вербальних навичок; лідерські якості; охайна зовнішність; здатність адаптуватися у групі.

В Японії, як і в інших розвинутих країнах, діє принцип «якісна освіта – престижна робота». Однак японцями до цієї формули внесені певні корективи: «здібності + наполеглива навчальна праця = відмінні показники успішності = статус еліти» [5, c. 211].

Провідне місце серед методів навчання належить проблемному і дослідницькому підходам, застосування яких у поєднанні з іншими сприяє творчому розвитку обдарованих учнів, зростанню їхнього інтелектуального потенціалу. Великі можливості для застосування дослідницького методу надає навчання у межах інтегрованого курсу за допомогою методу проектів. В англійській школі на старшому етапі широко застосовують метод самостійних розробок проектів, при якому учні, користуючись лише консультаціями вчителя, самі визначають предмет дослідження, складають план його реалізації, підбирають необхідні джерела і здійснюють дослідження. У цій роботі великої допомоги надають викладачі вищих навчальних закладів, працівники бібліотек, музеїв та інші.

Проблемі обдарованості приділяють велику увагу і у вищих навчальних закладах розвинутих країн. Так, у ВНЗ Німеччини традиційним є заохочення обдарованих студентів і молодих учених, яке розпочинається з ґрунтовного відбіркового конкурсу, що проводиться серед абітурієнтів, чиї кандидатури запропоновано школою, переможців усіляких конкурсів, учнів початкової і середньої, художньої і музичної шкіл, а також серед інших кандидатур (скажімо, докторанти можуть самі висунути свою кандидатуру). Стипендіати заохочуються не тільки матеріально. Їм допомагають особисті консультанти, для них організовують мовні курси, влітку вони мають можливість проходити практику на підприємствах, відряджаються за кордон. Також інтенсивно, хоча і не в такому обсязі, надають матеріальну допомогу обдарованим студентам благодійні громадські організації.

Обдаровані учні Ізраїлю, які складають, за підрахунками чиновників від освіти, 23% від усіх школярів, після відповідного тестування навчаються за більш складними програмами у спеціалізованих школах або відвідують додаткові заняття, навчаючись у звичайній школі. Для вступу до ВНЗ необхідно пройти загальний психометричний іспит. Він складається з тестів на перевірку обсягу словникового запасу, здібностей до логічного мислення, рівня знання математики і володіння англійською. Психометричний тест проводять у жорстко встановлений термін незалежним Ізраїльським центром тестування й оцінки. До кожного питання надається кілька варіантів відповідей, з яких необхідно обрати правильний. Результати оцінюють за шкалою від 200 до 800 балів і дійсні протягом семи років. Перевага надається спеціальним классам для обдарованих дітей, що функціонують у структурі загальноосвітньої школи. Такі класи не відгороджують цих дітей від інших школярів, крім того, надають їм можливість учитися з такими самими або ще більш обдарованими учнями. Другим важливим напрямом є функціонування різних факультативних програм і курсів, проведення творчих конкурсів та олімпіад [38, c. 61-65].

Отже, підсумовуючи досвід роботи з обдарованою молоддю в розвинутих країнах, можна виділити три основні підходи, які широко використовують:

- перший підхід полягає в тому, що обдаровані діти навчаються і виховуються в умовах звичайного класу, однак за індивідуальними програмами, які містять елементи «збагачення» і «прискорення».

- другий підхід – створення для обдарованих дітей особливих класів у структурі звичайної школи.

- третій підхід – організація для цього контингенту учнів спеціальних шкіл.

Усі три підходи передбачають надання учням можливості витрачати частину навчального часу на самостійну роботу у бібліотеці, яка має бути забезпечена для цього всім необхідним.

У роботі з обдарованою молоддю беруть участь не лише навчальні заклади. Ця функція покладена також на батьків, розгалужену мережу різних консультаційних агентств і служб, державні освітні  органи, велику роль відіграють громадські організації.

1.4. Інтелектуальна обдарованість: сутність, структура, ознаки

Обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку, індивідуальних особливостей особистості, внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на розвиток і реалізацію здібностей людини. Сучасні дослідники припускають існування не лише загальної обдарованості, як інтегральної якості особистості, а й часткових проявів (видів) обдарованості, тому у 1998 році російські вчені-психологи спробували узагальнити світовий і вітчизнний досвід та розробили «Робочу концепцію обдарованості». Авторський колектив (Д. Богоявленська, В. Шадріков, В. Дружинін, Н. Лейтес, А. Матюшкін, М. Холодна, В. Юркевич та ін.) виходили з того, що існуючі в світі на сучасному етапі розвитку психології різноманітні або навіть суперечливі моделі обдарованості створюють певні труднощі у роботі з талановитими дітьми [37, c.24].

У «Робочій концепції обдарованості» названі такі критерії класифікації видів обдарованості:

•  вид діяльності та відповідні їй сфери психіки: інтелектуальна, творча, художня, спортивна, конструкторська, організаторська; сфери психіки представлені інтелектуальною, емоційною, мотиваційно-вольовою.

Згідно цього підходу можуть бути виділені такі види обдарованості:

 у практичній діяльності: обдарованість у ремеслах (професійна), спортивна (психомоторна), організаційна (лідерська);

 у теоретичній діяльності:інтелектуальна обдарованість різної спрямованості;

 у художньо-естетичній діяльності: хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворча, музична;

 у комунікативній діяльності: лідерська, атрактивна;

 у духовно-ціннісній діяльності: створення нових духовних цінностей і змістів, служіння людям.

• ступінь сформованості обдарованості: потенційна та актуальна обдарованість.

Потенційна обдарованість – це психологічна характеристика особистості, що підтверджує наявність певних визначених психічних можливостей (потенціалу) для високих досягнень у тому чи іншому виді діяльності, який не може бути реалізованим на цей момент часу з причини їхньої функціональної недостатності. Розвиток цього потенціалу може стримуватися рядом несприятливих причин (важкими сімейними обставинами, недостатньою мотивацією, низьким рівнем саморегуляції, відсутністю необхідного освітнього середовища і т.д.).

Актуальна обдарованість – це психологічна характеристика особистості, яка демонструє наявність таких показників її психічного розвитку, що проявляються у більш високому рівні виконання людиною діяльності у конкретній предметній галузі порівняно з віковою і соціальною нормою.

• форма прояву: наявна та прихована обдарованість.

Наявна обдарованість проявляється у діяльності особистості досить яскраво і чітко навіть у несприятливих умовах. Досягнення настільки очевидні, що обдарованість не викликає сумніву.

Прихована обдарованість проявляється у діяльності менш виражено, у замаскованій формі. Це створює небезпеку помилкових висновків про відсутність обдарованості взагалі.

• широта прояву в різноманітних видах діяльності: загальна і спеціальна обдарованість [33].

Ці види обдарованості виокремлюються відповідно до того, що у конкретно-психологічній характеристиці різних здібностей виділяються як загальні якості, що відповідають вимогам кількох видів діяльності, так і специфічні, які відповідають вузькому колу вимог певної діяльності.    Загальна обдарованість проявляється стосовно різних видів діяльності і виступає як основа їхньої продуктивності. Психологічним ядром загальної обдарованості є розумові здібності (чи загальні пізнавальні здібності), навколо яких вибудовуються емоційні, мотиваційні і вольові якості особистості.

Спеціальна обдарованість проявляється у конкретних видах діяльності і може бути визначена лише щодо окремих галузей діяльності (музика, живопис, спорт і т.д.).

• особливості вікового розвитку: стабільний та віковий згасаючій з часом); рання і пізня обдарованість.

Існує певна залежність між віком, у якому проявляється обдарованість, і сферою діяльності. Раніше за всі інші обдарування проявляються у мистецтві, особливо в музиці. Пізніше обдарованість проявляється у сфері образотворчого мистецтва. Досягнення значимих результатів у науці (видатні відкриття, створення нових галузей і методів дослідження тощо) відбувається звичайно пізніше, ніж у мистецтві [27, c. 10-12].

Серед сфер прояву обдарованості окремо виділяється інтелектуальна.

Поняття «інтелектуальна обдарованість» тісно пов’язано з поняттями «інтелект» та «інтелектуальні здібності» Вважаємо за доцільне докладніше проаналізувати ці категорії для обґрунтування робочого визначення поняття «інтелектуальна обдарованість».

Поняття «інтелект» (лат. intellectus – розум, розсудок, пізнання, розуміння), визначається у педагогіці  через розумові здібності людини і означає здатність орієнтуватися в навколишньому середовищі, адекватно його відображати й перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і переймати соціальний досвід; спроможність розв'язувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати. До структури інтелекту належать такі психічні процеси, як сприймання і запам’ятовування, мислення й мовлення та ін. Розвиток інтелекту, як зазначає С.У. Гончаренко, залежить від природних задатків, можливостей мозку й від соціальних факторів – активної діяльності, життєвого досвіду [18,с. 146].

На перших етапах дослідження проблеми обдарованості провідним чинником у виявленні наявного потенціалу у людини вважався інтелект. «Інтелектуальні здібності» наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття розуміли як здатність самостійно набувати знання, відкривати їх, переносити у нові умови, знаходити оригінальні шляхи розв’язування проблем на противагу діям за зразком на основі алгоритму чи наслідування. Вчені того часу вважали, що інтелектуальна людина здатна правильно оцінювати, розуміти і думати, завдяки своєму «здоровому глузду» та «ініціативності» може «пристосуватися до умов життя». Тобто «інтелект – це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами», «успішно мірятися силою з навколишнім світом» [38, с. 9-13]. Сьогодні більшість психологів погоджуються з розумінням інтелекту як здатності індивіда адаптуватися до навколишнього середовища. У широкому значенні поняття «інтелект» характеризує всю пізнавальну діяльність особистості, у вузькому –це найбільш узагальнене поняття, яке охоплює сферу розумових здібностей людини [32].