Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

В історії розвитку поняття  маніпуляції особливе місце відводять політику, філософу, історику й письменнику Нікколо Мак’явеллі, який заклав основи нового вчення про державу. Визначними його творами є «Державець», «Про військове мистецтво», «Флорентійські хроніки», «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія» та інші. Із них найбільш високохудожнім, куди він уклав усю душу, знання і досвід, визнають працю «Державець». Вважаючи, що саме політика має стати новою силою, здатною докорінно змінити тогочасне італійське суспільство, політичну діяльність він виділяє в окрему сферу і розглядає її особливості. Ця діяльність, на його думку, у першу чергу спрямована на завоювання та утримання влади. В «Державці» детально розроблено методи досягнення поставленої мети, а також переконливо доведено, що влада повинна триматися на силі та згоді («мак’явеллівський кентавр»), і державець неодмінно повинен завойовувати та утримувати згоду підлеглих.

Здійснення політичної діяльності вимагало розмежування політики і моралі. Оскільки мораль, на думку філософа, залишалася виразником волі Божої, а політика – проявом людської волі, то мудрість державця полягала у пошуку сприятливих можливостей для керування підлеглими. При цьому моральним вважалося все те, що давало можливість досягнути успіхів за будь-якої ціни. Це сприяло виникненню поняття «мак’явеллізм» (яке зараз називають маніпуляцією). Протягом 480 років цей термін набував різного смислового навантаження, - єдине, що не змінювалося, - це негативне сприйняття самого поняття, яке ототожнювалося із виразом «мета виправдовує засоби». Таке відношення до реалізації поставленої мети, а також одкровенні зізнання в листі від 17 травня 1521 року в тому, що «…довгий час не казав я того, у що вірю, ніколи не вірю я і в те, що кажу, і якщо іноді трапляється так, що я і насправді кажу правду, я огортаю її такою неправдою, що її важко віднайти» [84; 25], дали змогу деяким його сучасникам назвати Мак’явеллі циніком. Проте це була яскраво виражена думка, що слова політиків завжди потребують тлумачення.

За наказом Ватикану, виданим уже після смерті Мак’явеллі, через такі «єретичні» міркування, було спалено не тільки його листи та твори, але й усі портрети, «…в матеріалах Тридентського собору, - як зазначає А.Бичко, - в спеціальному меморіалі було сказано, що «Державець» написаний «рукою сатани» (1546), а 1559 р. всі твори Мак’явеллі було внесено до «Списку заборонених книжок».» [113; XVII] Такий наступ клерикалів сформував репутацію мислителя як людини жорстокої, аморальної, без честі й совісті. Проте з позицій сьогодення зауважимо, що Мак’явеллі підняв проблему, яка й нині залишається актуальною, - поєднання норм високої особистої моралі й успіху в політиці. А провідною думкою праці «Державець» є проголошення могутності та сили людини, її розуму, знань та волі, що й робить її творцем Деміургом, здатним змінювати світ відповідно до власних потреб та планів. Над тими смислами, що мають місце у творах Мак’явеллі, належить ще довго міркувати прийдешнім поколінням. Від мак’явеллізму в маніпуляцію перейшло міркування, що слова необхідно використовувати із певним підзмістом і заради певної мети. 

До кінця ХІХ століття в теорію маніпуляції поступово залучаються уже накопичені знання про людину та її поведінку. Так, у Франції вперше з’являється поняття «ідеології» (від грец. – вчення про ідеї), яке означало метод встановлення практичних правил виховання, етики і політики через точне пізнання фізіологічної й психологічної організації людини і фізичного світу. У наш час ідеологію розглядають виключно як «характеристику неістинного світогляду, призначеного для обману заради матеріальних, а також політичних інтересів». [187; 170] У Франції створюється і впливова організація – Інститут, в якому керували ідеологи, що створювали «науку про людські думки». У члени свого дуже вузького гуртка («Інституту») вони узяли Наполеона, який на той час підіймався до влади і, у свою чергу, правильно оцінював важливість такої спілки. Будучи уже членом Директорії, він підписувався «Наполеон Бонапарт, член Інституту». Але пізніше, коли Наполеон став імператором, а ідеологи продовжували претендувати на занадто велику участь у владі, він вказав їм на їх місце, але призначив надзвичайно велику платню. Після того, як «деякі спритні», узявши гроші, продовжували «каламутити воду», Наполеон опублікував у газеті яскраву неперевершену статтю проти ідеологів – тих, хто «задурює людям голови». З того часу зірка цих ідеологів закотилася, але справа продовжувала жити, і їх місце у владі визначалося досить чітко – отримувати велику платню, але бути непомітними. Перші спеціалісти-ідеологи абсолютно правильно визначили дві головні сфери духовної діяльності людини, які необхідно було узяти під контроль аби програмувати її думки – пізнання і спілкування. Для теорії маніпуляції це було надзвичайним відкриттям.

З кінця ХІХ століття ряд європейських учених починають акцентувати увагу на значенні навіювання у суспільних процесах та висувають гіпотезу про наявність у людини «інстинкту підкорення». В 1903 році В.Бехтерєв видає книгу «Навіювання та його роль у суспільному житті», де описує явище масового навіювання під впливом «психічного зараження», тобто при передачі інформації за допомогою різних знакових систем. Тут навіювання прямо пов’язується з маніпуляцією, оскільки передбачає втручання у свідомість сторонньої ідеї без прямої і безпосередньої участі у цьому процесі «Я» суб’єкта. Саме в цьому й полягала принципова відмінність навіювання від переконання. Досліджено, що здійснюючись словами чи іншими знаками, воно завжди впливає не шляхом логічного переконання, а діє безпосередньо на психіку без відповідної обробки, завдяки чому відбувається прищеплення чужих (потрібних замовникові) ідей, почуттів, емоцій та того чи іншого психічного стану. Якщо переконання передбачає активну участь суб’єкта, якому пропонується низка аргументів, що можна логічно осмислити, а потім прийняти або відкинути, то навіювання, навпаки, «обходить» розум. Ефективним навіювання виявляється лише тоді, коли вдається приборкати активність свідомості, - воно проникає у психічну сферу, поза власною свідомістю і, без особливої переробки, входить безпосередньо у сферу загальної свідомості, закріплюючись там як усякий предмет пасивного сприйняття.

Уже з 30-х – 40-х років ХХ століття починає розроблятися теорія раціональності навіювання (що, на відміну від ірраціональної, заперечувала процес навіювання, який протікав поза розумом), згідно котрої при навіюванні людина змінює не свої оцінки і переконання, а об’єкт сприйняття. Тобто, за допомогою навіювання у свідомості здійснюють підміну об’єкту мислення, уміло створюючи такий контекст, коли думки людини протікають у потрібному для маніпулятора напрямку. На цій теорії згодом була заснована так звана «коментована преса», де повідомлення про подію супроводжувалося інтерпретацією коментатора, який пропонував читачу або слухачу декілька розумних варіантів пояснень, у які закладалася найбільш достовірна та необхідна маніпулятору думка. Від вправності коментатора залежало зробити необхідний маніпулятору варіант найбільш сприйнятливим. Однак, можливості такого «раціонального навіювання» виявилися досить незначними. З теорії «навіювання» в теорію «маніпуляції» переходить важливий маніпулятивний принцип – змінити об’єкт осмислення.

Суттєвим доповненням стали  дослідження психоаналізу. З.Фрейд озвучив думку, яка давно перебувала на вустах – у підсвідомості криється страшна сила. Людська душа стає головним об'єктом дослідів, оскільки розум – найцінніша і найлюдяніша із людських властивостей, сам є схильним до викривленого впливу пристрастей, і тільки розуміння цих пристрастей може звільнити й забезпечити його нормальну діяльність. Провідним принципом вчення про підсвідомість стала думка Фрейда про те, що у психіці ніщо, одного разу з’явившись, не може зникнути, - усе десь зберігається, і за визначених умов може з’явитися на поверхні духовного життя індивіда.

Утвердженню її сприяли успіхи застосування в рекламі. Так, у США з метою поширення рекламних повідомлень основні поняття психоаналізу починає застосовувати учень З.Фрейда Е.Діхтер, - від рекламування мила він переходить до реклами автомобілів і, зробивши негадану кар’єру, створює Американський інститут з вивчення мотивації поведінки. Відкидаючи теорію раціонального навіювання, він стверджував, що основна цінність товару для покупця полягає не в його функціональному призначенні, а в задоволенні прихованих глибоко у підсвідомості бажань, про які сам покупець може навіть і не підозрювати. У більшості випадків це темні інстинкти і потаємні бажання, витіснені у підсвідомість саме тому, що є несприйнятливими для свідомості. На думку Діхтера, рекламні агентства в США стали передовими лабораторіями психологів – вони маніпулюють мотиваціями і бажаннями людини, створюючи потребу в товарах, з якими вона ще навіть не була знайома і, можливо, навіть не побажала б їх купити. Успіх Інституту Діхтера у вивченні процесів маніпуляції поведінкою покупців привернув увагу політиків. Так, із реклами товарів основи психоаналізу було перенесено на маніпуляції у політичній сфері. В подальшому він став доповнюватися методами герменевтики, семіотики, етнографії та культурології, залишаючись основою міждисциплінарного підходу. Услід за інститутом Діхтера виникають інші дослідницькі центри, в яких вивчаються можливості використання психоаналізу для застосування у більш приватних напрямках.

Психолог Л.Ческін починає дослідження особливостей впливу кольору на підсвідомість, за висновками яких створюється реклама парфумної продукції, цигарок та харчових продуктів. Оскільки це товари масового вжитку, отриманий статистичний матеріал від їх продажу мав вражаючі результати, за якими можна було визначити, наприклад, які емоції викликає естетика кольорової гами виборчого плакату у пристойних кварталах і в провінційних, у людей різного віку, із різними рівнями статку й освіти, національності. У царині радіомовлення проводяться дослідження, як впливає на підсвідомість стать диктора, тональність та тембр голосу, темп мови. Усі ці параметри почали підбирати у залежності від того, які «струни» у підсвідомості потребувалося зачіпати у тому або іншому повідомленні.

Важливі дослідження зробив Дж.Вайкері, який вивчав підсвідомий фактор у семантиці, тобто вплив слова на підсвідомість, оскільки саме в мові знаходяться головні можливості маніпуляцій. Відомо, наприклад, що на підсвідомість позитивно впливає слово «життя» і похідні від нього, у тому числі префікси «біо», «мульти» та слова «життя», «енергія», до того ж вони мають додаткову силу від того, що асоціюються із наукою і користуються її авторитетом. В сучасній рекламі ці знаки використовуються досить широко – варто увімкнути екран телевізора, одразу можна почути: біойогурт, пральний порошок з біодобавками, мультивітаміни, енергія маккофе, чай, який дає відчуття «смаку життя». Винайдені та опрацьовані методи і прийоми семантики із царини реклами було перенесено в ідеологічну та політичну сфери.

Але найбільшу популярність Вайкері принесло приголомшливе  відкриття, назване ним «сублімінальною» рекламою, або сублімінальним кіно. Відомо, що процеси сприйняття нелінійні і мають чітко виражені пороги – у свідомість людини поступають тільки ті сигнали, які за своєю силою і тривалістю перевищують деякий поріг, а інші, більш слабкі й короткотривалі «шуми» відсіюються. Але для того, щоб дізнатися, що з ними відбувається, Вайкері проводить дослід (детально його описав у праці «Маніпуляція cвідомістю» С.Кара-Мурза): домовившись із власником кінотеатру, він ставить другий кінопроектор, який у проміжках між кадрами кінофільму на коротку мить (0,003 секунди) проектує на екран слова «Кока-кола» і «Їжте поп-корн». Ці сигнали були нижчими порогу сприйняття, тому що свідомість фіксує зорові образи, які затримуються не менше як на 0,05-0,06 секунд. Сигнали, які посилав другий проектор, свідомість зафіксувати не могла; навіть той, кого було про це попереджено, не зміг помітити цих кадрів. Оскільки око їх бачило, Вайкері робить припущення, що ці сигнали відбилися десь у підсвідомості. За декілька місяців такі дослідження показали переконливий результат – на тих сеансах, коли вмикали другий кінопроектор з рекламою, продаж кока-коли в буфеті зріс на 16%, а поп-корну – на 50%. Для реклами подібних продуктів ефективність була неймовірною. Але головне виявилося в одразу зрозумілій спеціалістам новій великій можливості маніпуляції поведінкою людини взагалі – за допомогою різних сигналів, надісланих їй з інтенсивністю вище «порогу реєстрації» (оком, вухом, нюхом), але нижче «порогу сприйняття» (свідомості). Це отримало назву «впливу на підсвідомість на рівні підсприйняття». Після дослідів Вайкері результати досліджень, які проводилися у цьому напрямку, майже зникли з відкритого друку, а використання сублімінального впливу в рекламі було офіційно заборонено.

Із психоаналізу в теорію маніпуляції перейшло дуже важливе поняття – «психологічний захист», - спочатку ним позначали особистісне, внутрішньо психологічне явище, згодом межі його використання розширилися і почали говорити про «психологічний захист» у міжособистісних та міжгрупових відносинах. Проблему діяльності захисних механізмів психіки, які протидіють впливам із зовні, поставив сам З.Фрейд, послідовники ж його розробили розділи проблеми – виявили ті межі і структури психіки, які знаходяться під «захистом» (наприклад, самооцінка, образ «Я»), основні «класи загрози» і «шкоди», ознаки і головні прийоми «запуску механізму захисту» (виникнення тривоги). Успіх маніпуляції наполовину залежить від уміння нейтралізувати та відключати засоби психологічного захисту кожної особистості й суспільних груп, тому весь накопичений у психоаналізі інтелектуальний багаж був із задоволенням сприйнятий тими, хто присвятив себе розробці механізмів маніпуляції.

Важливою концепцією стало зображення психіки людини як арени боротьби різноманітних  складових її поодиноких «Я». У цій  боротьбі перевагу може отримати то одна, то інша іпостась людини, один або інший бік її «Я», який і програмує поведінку людини. З цієї точки зору завдання маніпулятора полягає у тому, щоб правильно визначити, на яке суб-Я йому вигідніше понадіятися і як допомогти цьому одинокому «Я» перебороти своїх супротивників. Ймовірно, що поштовхом до розробки цієї концепції міг стати роман М.Достоєвського «Брати Карамазови», де сукупність усіх членів сім’ї Карамазових, включаючи незаконно народженого Смердякова, разом і створила особистість, у якій відбувається безперервна боротьба безпристрасного Івана з пристрасним Дмитром і чистим душею Альошею, з похітливим старим Карамазовим та підлим Смердяковим. У кульмінаційному моменті перемогу отримує Смердяков при таємному союзі з розумом і моральністю Івана. Можна вважати бідою роду людського той висновок, якого дійшли прагматики психоаналізу, що маніпулятору простіше увійти у спілку з нікчемними і темними частинами суб-Я людини, «легше викликати і перетворити на міцний імпульс порочні і пригнічувані потяги, - пише С.Кара-Мурза, - посилити та «підкупити» їх, схиливши зробити невластиву усій особистості справу, - нехай навіть ця перемога союзу маніпулятора з ницьою іпостассю людини тимчасова і короткотривала, для цілей маніпуляції цього зазвичай достатньо, для нього важливо домогтися потрібного вчинку, і нехай потім розум і совість людини каються». [84; 72] Саме схильність ницих рис характеру до укладання союзу із «зовнішнім ворогом» – маніпулятором, стала висновком багатьох досліджень, а біда людства полягала в тому, що на цій основі виникла велика індустрія активізації ницих потягів людини, яка постійно губить всю масову культуру і сферу спілкування.