Психологічні особливості пам'яті та уваги молодших школярів

Перехід до змістового запам'ятовування здійснюється в процесі загального розумового розвитку школяра. Цьому значною мірою сприяють такі види його навчальної роботи, як виклад, письмові твори за малюнком, ілюстрації до прочитаного оповідання або вірша, робота над планом літературного твору.

Чим старші діти, тим дедалі більшу роль в їх пам'яті починають відігравати змістові зв'язки, тим більше і повніше функція пам'яті включає в себе процеси мислення і уявлення і тим менш продуктивним буде дослівне запам'ятовування. Тому для навчальної роботи учнів І-IV класів особливо істотна роль словесних змістових опор.

Навчальна діяльність істотно  змінює процес розвитку довільної пам'яті. Вона набуває дедалі більшої сили і більших можливостей. Характерно, що в міру того, як дитина звикає до шкільного життя, зростає й значення навчального мотиву в запам'ятовуванні (Т.Н.Баларич, О.М.Леонтьєв, Т.В.Розанова). Найбільш значущий для дошкільників ігровий мотив  поступово втрачає провідне значення.

На запам'ятовування дітей-дошкільників помітно впливає і установка. Залежно від того, на що орієнтована дитина, змінюється продуктивність її пам'яті. Створюючи в учнів установку на тривалість збереження, на передавання матеріалу своїми словами (або дослівно), на необхідність відтворювати його послідовно, дорослий спостерігає помітне поліпшення пам'яті учнів.

Рис.1.3.  Графік мимовільного запам’ятовування ( Зінченко П.І., Смирнов А.А. )

Однак формування довільної пам'яті  зовсім не є витісненням або подавленням  мимовільного виду запам'ятовування. Дослідження П.І.Зінченка і А.А.Смирнова із співробітниками показують, що мимовільне запам'ятовування продовжує відігравати істотну роль у набуванні досвіду навіть у дорослої людини, особливо в умовах її активної діяльності. У 7-10-річних дітей мимовільне запам'ятовування високопродуктивне, коли запам'ятовуваний матеріал стає змістом їх активної діяльності, хоч ця діяльність і не має спеціальної мнемонічної спрямованості. Поставивши перед молодшими школярами завдання запам'ятати демонстровані малюнки, П.І.Зінченко показав, що діти добре відтворили їх зміст, але зовсім не могли пригадати, які числа були написані на кожному з них. Змінивши задачу, дослідник дістав протилежний результат. Діти могли досить успішно скласти ряд з чисел, але запам'ятати лише незначне число предметів, зображених на малюнках.

У тих умовах, коли учнів  навчали способів кращого запам'ятовування, продуктивність пам'яті підвищилася: від 7 до 7,4% у дошкільників; від 10 до 18% у школярів; від 11,5 до 14% у дорослих.

Узагальнюючи дослідження з  проблеми пам'яті, А.А. Смирнов[46,89] зазначає, що мимовільне запам'ятовування, яке здійснюється в активній розумовій діяльності дітей, продуктивніше, ніж довільне запам'ятовування, що відбувається в звичайних умовах і не має мнемонічної спрямованості. Якщо учень (і дорослий) не вміє користуватися раціональними прийомами запам'ятовування, продуктивність пам'яті значно знижується.

Основними процесами пам’яті є: запам’ятовування, збереження та відтворення.

Пам’ять у людей проявляється по-різному, відрізняться змістом і обсягом зафіксованої інформації, силою пам’яті, швидкістю запам’ятовування та відтворення, міцністю збереження, точністю відтворення. Індивідуальні відмінності проявляються також в тому, на який вид уявлень спирається людина під час запам’ятовування.

Розрізняють: зоровий, слуховий, руховий і змішаний типи пам’яті.

Згадані типи мають спільне, що всі  вони стосуються образних об’єктів їхня основна риса – чуттєва конкретність. Однак вони втрачають своє значення, коли перед учнем постає завдання на запам’ятовування і відтворення понять. Сучасні ефективні ейдотехнічні методи розвитку пам’яті дають змогу компенсувати цей дефіцит, перевести абстрактне в більш конкретне. Переважна більшість наших систематичних знань виникає внаслідок спеціальної діяльності, мета якої – запам’ятати відповідний матеріал. Така діяльність спрямована на запам’ятовування і відтворення інформації називається мнемонічною діяльністю.

Діти молодшого шкільного  віку  характеризуються достатньо  високим рівнем розвитку пам’яті, і  насамперед це стосується механічної пам’яті [16,98]. Пам'ять дитини відзначається великою пластичністю, що створює сприятливі умови для швидкого пасивного запам'ятовування матеріалу і його легкого забування. З розвитком дитини пам'ять набуває вибіркового характеру: дитина краще і на більший строк запам'ятовує те, що їй цікаво, і використовує цей матеріал у своїй діяльності.

Розвиток дитини виявляється  в тому, що:

а) збільшується обсяг  того, що запам'ятовується;

б) зростає повнота, системність  і точність відтворюваного матеріалу;

в) подовжується прихований (латентний) період;

г) запам'ятовування   дедалі   частіше   спирається на змістові зв'язки, що забезпечує учневі можливість вільно оперувати набути 
ми знаннями в різних умовах, великий обсяг  запам'ятовування і 
тривалість збереження;

д) пам'ять набуває  довільного характеру;

ж) діти засвоюють раціональні  способи заучування;

з) пам'ять звільняється з полону сприймання, пізнавання втрачає своє виняткове значення, дедалі більшу роль починає відігравати вільне відтворення старшими дітьми збереженого мератіалу.

 1.3. Увага як основний компонент розумової працездатності.

 У кожен момент життя на  людину діє безліч об'єктів.  Проте не всі вони однаково  відображаються людиною. Одні  предмети і явища, які безпосередньо  пов'язані з нею, усвідомлюються ясно і чітко, другі - відступають на задній план, а треті у даний момент взагалі не існують. Отже, усвідомлення середовища має вибірковий характер. Це явище не випадкове, а закономірне, тому що людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна. Відображувана діяльність мозку людини організована таким чином, що вона буває спрямована на певні об'єкти, на них зосереджується, в наслідок чого підвищується її ефективність.

Серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага[38;38-40].

Увага - форма психічної  діяльності людини, що виявляється  в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які  мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється  в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.

Оцінюючи роль уваги в психічній  діяльності, слід згадати слова К.Д. Ушинського [51,36] про те, що увага  є тими дверима, через які проходить  все, що входить у душу людини із зовнішнього світу.

Мимовільна увага виникає в  перші тижні життя дитини Це є  безумовно-рефлекторна увага, що викликається подразниками безпосередньо пов'язаними  із задоволенням органічних потреб. Годування  дитини, світлові, звукові, дотикові та інші подразники починають привертати її увагу і викликати відповідні реакції. Так, дитина починає позитивно реагувати на голос матері, вигляд її обличчя, на вигляд пляшечки з молоком тощо. Мимовільна увага її стає умовно-рефлекторною. Увага дитини розвивається у зв'язку з дальшим розвитком її життєдіяльності, виникненням у неї нових потреб, оволодінням нею вмінням сидіти, ходити, бігати, говорити. Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів створює ґрунт для дальшого розвитку їх мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу.

У дошкільному віці у дітей починає  формуватись довільна увага. Необхідні  для цього умови складаються  в процесі спілкування дитини та дорослого, виконанні дитиною  доручень, участі у колективних іграх. Розвиток усвідомлення необхідності виконувати певні завдання, відповідні правила поведінки також сприяє формуванню довільної уваги. Спочатку довільна увага є нестійкою і потребує підтримки з боку дорослого. Проте старші дошкільники вже вміють ставити перед собою завдання і спрямовувати увагу на їх виконання [31,79].

Розвиток розумової діяльності сприяє зародженню внутрішньої уваги, яка й виявляє себе у пригадуванні минулих подій, лічбі про себе.

Шкільне навчання та позашкільна діяльність сприяють подальшому розвиткові як довільної так і мимовільної уваги. Увага дітей молодшого шкільного віку має свої особливості: легкість зосередження на конкретному матеріалі, що підкріплений наочністю; важкість підтримання уваги при несприятливих зовнішніх умовах роботи; інтерес до роботи сприяє зростанню стійкості уваги.

У школярів середнього і старшого віку зростає стійкість уваги, здатність  зосереджуватись на об'єктах мислено  і без наочності, виробляється вміння бути уважним у несприятливих  умовах, контролювати свою увагу і володіти нею; вдосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу. У розвитку уваги школярів спостерігаються й індивідуальні відмінності.

Умови виховання уваги

1. Наявність достатньо  широких та стійких інтересів.

2. Вміння заставити себе довільно зосереджувати увагу у будь-який момент і на будь-якому предметі.

3. Привчити себе працювати у  несприятливих умовах.

4. Ніколи не працювати неуважно. Слід пам'ятати, що всяка неуважна  робота привчає людину бути  неуважною.

5. Краще пізнавати особливості своєї уваги, її сильні та слабкі сторони. Для повного виправлення недоліків своєї уваги потрібна велика робота над собою.

Для виникнення уваги  необхідно виділити об'єкт, зосередитись на ньому і відволіктися від сторонніх  подразників. Увага не може бути безпредметною. Предметом уваги може виступити зовнішній світ, на який спрямовано акт пізнання, сама психічна діяльність: думки, переживання, аналіз дій, вчинки.

Фізіологічний механізм уваги є складним. На сьогодні він  розглядається як фільтр, що розташований на різних рівнях нервової системи і відсіює ті сигнали, які є мало значущими для людини. Відповідно до поглядів І. М. Сєченова, увага людини має рефлекторний характер. Розвиваючи це положення, І. П. Павлов висловив гіпотезу, що увага пов'язана з виникненням осередків оптимального збудження в результаті особливого орієнтувального рефлексу (мимовільна увага ). Важливий вклад в розкриття фізіологічних механізмів уваги вніс А.А. Ухтомський. Відповідно до його уявлення, збудження розподіляється в корі великих півкуль нерівномірно і може створювати в ній осередки оптимального збудження, котрі набувають домінуючого характеру. Мозковий центр, котрий набагато легше відкликається на подразники ("домінанта" по А.А. Ухтомському ) характеризується стійкістю збудження в ньому ("інертність домінанти") і здатністю "підтягувати" до себе ті нервові імпульси, котрі викликають незначні осередки збудження ("субдомінанти") і підкріплюватись за їх рахунок ("підкріплені домінанти"). Точка зору І.П.Павлова і А.А. Ухтомського отримала в наш час ряд підтверджень в експериментах з реєстрацією біотоків мозку тварин і людей. Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль коркових механізмів в регуляції уваги. Встановлено, що увага можлива лише на основі загальної бадьорості кори головного мозку, підвищеної активності її діяльності. Декотрі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобних долей мозку у відборі інформації. На даному етапі в мозку знайдені особливі нейрони, які отримали назву " нейронів уваги". Важлива роль в регуляції уваги належить скупченню нервових клітин, розміщених в стовбурній частині мозку, які отримали назву ретикулярна формація. Передбачають, що ретикулярна формація являє собою комплекс кількох систем, одна з котрих забезпечує активацію орієнтувального рефлексу, інші - захисного, а треті - харчового. В даний час довільна увага розуміється як діяльність, котра спрямована на контроль своєї поведінки, на підтримку стійкості вибіркової активності.

Під увагою розуміється  спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному  об'єкті [32,56 ]. Перші прояви уваги можна спостерігати уже у новонародженого під час смоктання. За час дошкільного віку розвиваються властивості уваги і її довільність. Дитина вчиться керувати собою і свідомо скеровувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увага стає опосередкованою.

В дошкільному дитинстві  збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється  стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і сконцентрувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно. Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на другий, з одного виду діяльності на другий. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільнят суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості для них матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Показники уваги значно зростають в сюжетно-рольовій і дидактичних іграх. Розвиток уваги тісно пов'язаний з розвитком волі і довільності поведінки, здатності керувати своєю поведінкою.

          Молодший шкільний вік сприятливий  для розвитку уваги. Без достатньої  сформованості цієї психічної  функції процес навчання неможливий. На уроці  учитель привертає увагу учнів до учбового матеріалу, намагаючись утримати її тривалий час, переключаючи з одного виду роботи на іншу. В порівнянні з дошкільнятами молодші школярі набагато уважніші. Вони здатні сконцентрувати увагу на нецікавих діях, але у них домінує мимовільна увага. Для цих дітей зовнішні  враження - сильний відволікаючий фактор, їм важко  зосередитись на незрозумілому складному матеріалі. Увага молодших  школярів характеризується невеликим об'ємом , малою стійкістю, вони можуть зосереджено займатися однією  справою 10-20 хвилин (підлітки - 40-45 хвилин, а старшокласники до 45-50 хвилин). У цих дітей затруднений розподіл уваги і переключення її з одного завдання на інше. В учбовій діяльності розвивається довільна увага дитини. Спочатку діти діють за вказівками учителя, працюють під постійним його контролем, вони поступово набувають уміння виконувати  завдання самостійно - самі ставлять ціль і контролюють свої дії. Дуже часто зустрічаються неуважні учні, які сконцентровують увагу не на учбових заняттях, а на чомусь іншому - на своїх думках, які далекі від навчання, малюванні на парті і т.д.  Коли така дитина дивиться в підручник, вона не бачить правило чи вправу, а цілеспрямовано вивчає  текст чи малюнок, який не має відношення до уроку – увага цих дітей достатньо розвинута, але через відсутність необхідної спрямованості вони складають враження розсіяних. Неуважні  молодші школярі сильно відволікаються, погано  сконцентровують увагу, для них  характерна нестійка увага, що в значній мірі впливає на результати  навчання. Шкільному психологу постійно приходиться  вислуховувати скарги учителів та батьків на те, що діти даного віку відволікаються на уроках, є неуважними та незібраними. Найбільш часто ці скарги відносяться до першокласників 6-7 років. Їхня увага дійсно ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка, що пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги. За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо  різко (в 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу[40,51]. Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, учні, які краще навчаються, мають кращі показники розвитку уваги. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги розвиваються не в однаковій мірі. Найбільш піддається впливу об'єм уваги, він індивідуальний, одночасно властивості розподілу  і  стійкості можна і потрібно тренувати, щоб  запобігти їхньому стихійному розвитку. Успіх  тренування уваги в значній мірі визначається індивідуально - типологічними особливостями[10,72]. Виявлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти, або навпаки заважають оптимальному розвитку характеристик уваги. Учні з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку увагу, яка легко переключається. Для дітей  з інертною і слабкою  нервовою системою характерна нестійка увага, яка погано розподіляється і переключається. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості переключення і розподілу досягають середньої ефективності(Єрмолаєв О.Ю. та ін., 1987). Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу тільки в конкретних межах. Неуважність молодших школярів  - одна із  найпоширеніших причин зниження успішності навчання. Помилки "за неуважність" в письмових роботах і під час читання - найбільш образливі для дітей. Як правило, наявність значної кількості таких помилок у першокласників можна пояснити впливом одразу багатьох факторів, загально-вікових особливостей  розвитку (незрілість нейрофізіологічних механізмів), початком етапу оволодіння навиками організації учбової діяльності та іншими причинами, пов'язаними з періодом адаптації до нових умов школи. Тому в перших класах заняття по розвитку уваги рекомендуються проводити як профілактичні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування уваги у всіх дітей. Заняття по  формуванню уваги проводяться як  навчання "уважному письму" і будуються на матеріалі роботи з текстами, які містять різні типи помилок "за неуважність": заміна чи пропуск слів в реченні, заміна або пропуск букв в слові. Важливим моментом процесу формування  уваги є робота дитини зі  спеціальною  карточкою, на якій виписані "правила"  перевірки, тобто порядок операцій при перевірці тексту. Наявність такої карточки являється необхідною матеріальною опорою для оволодіння повноцінною дією контролю.