Соціально – психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів – психологів

Завдяки принципові системності соціально-психологічний підхід може успішно допомогти розв'язати комплекс проблем, пов’язаних з соціально-психологічними чинниками становлення емоційної культури студента – психолога. Ця засада передбачає виокремлення певної системи особливостей емоційної культури, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, в систему зв'язків, у структуру. Застосування цього принципу уможливлює такий підхід до соціально-психологічних особливостей емоційної культури, за якого окремі елементи предмета пізнання й дослідження розглядаються як взаємодіючі, взаємозумовлені, взаємопов'язані елементи єдиного цілого.

Важливим у нашому дослідженні є принцип гуманізму, який є етичним чинником соціально-психологічного відображення, визнає й характеризує студентів - психологів у сфері спілкування та взаємодії з навколишнім середовищем як важливу складову.

В соціально-психологічних дослідженнях особливостей розвитку емоційної культури студентів – психологів необхідно дотримуватися таких основних вимог: процес розвитку емоційної культури необхідно вивчати у ході її розвитку, взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими соціально-психологічними явищами та процесами; метод соціально-психологічного дослідження особливостей розвитку емоційної культури студентів – психологів повинен бути адекватним предмету дослідження, розкривати суттєві, а не випадкові, другорядні закономірності процесу розвитку емоційної культури.  

Крім цього, застосовувались: метод спостереження, тестування за допомогою ряду підібраних методик. У процесі обробки експериментального матеріалу застосовувались методи математичної статистики та комп`ютерна обробка даних. Для виявлення міри зв’язку – t – критерій Стюдента.

Опираючись на теоретичне положення, ми провели експериментальне дослідження соціально – психологічних особливостей розвитку емоційної культури  студентів – психологів методом вільної вибірки. Основними показниками дослідження, щодо даної проблеми були рівень емфатичних тенденцій, «перешкоди» у встановленні емоційних контактів та рівень емпатійних здібностей для вияву їх взаємозв’язку та значення у процесі розвитку емоційної культури. Для цього нами було використано: «Дослідження емоційного відгукування» (А. Мехрабіен і Н. Ейнштейн) (Додаток А),  «Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів» (В.В. Бойка) (Додаток Б), «Методика діагностики рівня емпатійних здібностей» (В.В. Бойао) (Додаток В).

Для визначення рівня емоційних тенденцій була використана методика «Дослідження емоційного відгукування» (А. Мехрабіена і Н. Ейнштейна) Дослідження за допомогою тесту-опитувальника емпатичних тенденцій можна проводити в груповому варіанті чи пропонуючи відповідати на нього одному досліджуваному.

Кожному учаснику дослідження видається тест-опитувальник, який містить 33 твердження, котрі відображають ті чи інші ситуації, що можуть викликати співчуття, співпереживання під час спілкування та взаємодії з людьми, з продуктами їхньої діяльності, з живою та неживою природою. Крім цього, кожен отримує бланк для відповідей з нумерацією відповідних опитувальнику тверджень і два варіанти можливих відповідей: "Так" і "Ні". Бланки для відповідей бажано не підписувати, а певним чином пронумерувати, щоб потім визначити респондента, збільшивши при цьому його довіру.

«Методика діагностики «перешкод» у встановленні емоційних контактів»  (В.В. Бойко) дає можливість дослідити емоційні перешкоди у встановленні емоційних контактів — невміння управляти емоціями, дозувати їх, невміння виражати емоції, домінування негативних емоцій, небажання зблизитися з людьми на емоційній основі тощо. Звертаючись до цієї методики, можна визначити чинники комунікативних бар´єрів, пов´язані з емоційною сферою.

Обробка даних здійснюється за допомогою поданого нижче "ключа" :

"перешкоди" у встановленні  емоційних контактів : номери питань  і відповіді за "ключем"

1 Невміння керувати емоціями, дозувати їх +1, - 6, +11, +16, - 21

2 Неадекватний прояв емоцій - 2, +7, +12, +17, +22

3 Негнучкість, нерозвиненість, невиразність емоцій +3, +8, +13, +18, - 23

4. Домінування негативних  емоцій +4, +9, +14, +19, +24

5. Небажання зближатися  з людьми на емоційній основі +5, +10, +15, +20, +25

Сума набраних балів може коливатися в межах від 0 до 25. Чим більше балів, тим очевидніша емоційна проблема досліджуваного у повсякденному спілкуванні. Однак, якщо досліджуваний набравши дуже мало балів (0 - 2), то це свідчить про нещирість у відповідях або неадекватне бачення собі зі сторони.

Приймаються при дослідженні методику «діагностика рівня емпатії В. В. Бойка».

Загальною характеристикою відомих психологічних методик, успішно зарекомендували себе в практичних експериментальних дослідженнях емпатії можна вважати те, що всі вони виявляють у випробуваного будь-який вид емпатії: емоційну, когнітивну, предикативну. Класифікація видів емпатії в методиці В. В. Бойко виділяє такі провідні елементи:

• раціональну емпатію, яка здійснюється за допомогою причетності, уваги до іншого, інтенсивної аналітичної переробки інформації про нього;
• емоційну емпатію, реалізовану за допомогою емоційного досвіду (переживань, почуттів) в процесі відображення стану іншої;
• інтуїтивну емпатію, що включає в себе як засоби відображення іншого інтуїтивність, що дозволяє обробляти інформацію про партнера на несвідомому рівні

Автор даної методики запропонував види емпатії, які виявляють цілісний образ емпатічності людини.

Результати експериментальних досліджень представляють по шести шкалах з номерами певних тверджень.

Раціональний канал емпатії характеризує спрямованість уваги, сприйняття і мислення людини на розуміння сутності будь-якого іншого людини, на його стан, проблеми і поведінку. Це спонтанний інтерес до іншого, відкриває шлюзи емоційного та інтуїтивного відображення партнера.

Емоційний канал емпатії фіксується здатність емпатірующего входити в емоційний резонанс з оточуючими - співпереживати, брати участь. Емоційна чуйність стає засобом входження в енергетичне поле партнера. Зрозуміти внутрішній світ іншої людини. Прогнозувати його поведінку і ефективно впливати можливо тільки у випадку. Якщо сталася енергетична підстроювання до партнера. Співучасть і співпереживання виконує роль сполучної ланки між людьми.

Інтуїтивний канал емпатії дозволяє людині передбачити поведінку партнерів, діяти в умовах дефіциту вихідної інформації про них, спираючись на досвід, що зберігається в підсвідомості. На рівні інтуїції замикаються та узагальнюються різні відомості про партнерів.

Установки, які або перешкоджають емпатії. ефективність емпатії знижується, якщо людина намагається уникати особистих контактів, вважає недоречним виявляти цікавість до іншої особистості, переконав себе спокійно ставитися до переживань і проблем оточуючих. Подібні умогляду різко обмежують діапазон емоційної чуйності та емпатичних сприйняття.

Проникаюча здатність в емпатії розцінюється як важливе комунікативне властивість людини, що дозволяє створювати атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Розслаблення партнера сприяє емпатії, а атмосфера напруженості, неприродності, підозрілості перешкоджає розкриттю та емпатичних розуміння.

Ідентифікація - важлива умова успішної емпатії. Це вміння зрозуміти іншого на основі співпереживань, постановки себе на місце партнера. В основі ідентифікації легкість, рухливість і гнучкість емоцій, здатність до наслідування.

Підраховується число відповідей, відповідних «ключу» кожної шкали (кожен співпав відповідь, з урахуванням знака, оцінюється одним балом), а потім визначається їх загальна сума. Оцінки за кожною шкалою можуть варіюватися від нуля до шести балів і вказують на значимість конкретного параметра в структурі емпатії. При аналізі показників шкальні оцінки виконують допоміжну роль в інтерпретації основного показника - рівня емпатії, який може варіювати від 0 до 36 балів:

30 балів і вище - дуже  високий рівень емпатії;

29-22 - середній рівень;

21-15 - занижений;

14-0 - дуже низький.

Опитувальник В.В. Бойко містить 36 питань. Які оцінюються випробуваним за принципом згоди або незгоди із запропонованими твердженнями.

У дослідженні приймали участь 35 респондентів юнадського віку, які є студентами Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського, Інституту педагогіки, психології та мистецтв. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах. Перед початком проведення експериментальної частини, ми провели інструкцію щодо виконання даних методик, ознайомили студентів – психологів з метою їх зібрання для діагностування, забезпечили необхідні умови для проведення дослідження, пояснили про необхідність щирих відповідей.

 

2.2. Порівняння  та аналіз залежності рівня  емоційного відгукування і рівня  емпатійних здібностей студентів  – психологів

 

Емпатичний процес, так чи інакше, виступає у всіх трактуваннях як відгук одного суб'єкта на почуття і переживання іншої. Але як би не здавалося дане поняття, універсально об'єднуючим певні емоційні стани особистості, деякі зарубіжні автори поділяють співпереживання і співчуття як різні способи емоційного реагування: злиття з об'єктом, ототожнення своїх почуттів з його переживаннями або співучасть в переживаннях іншого при збереженні незалежних почуттів суб'єкта.

Вітчизняні психологи неоднозначно трактують зміст поняття емпатії, визначаючи її або як здатність, або як процес, або як стан, пов'язуючи її з різними психічними процесами і психологічними особливостями особистості. У зв'язку з цим в роботах багатьох дослідників емпатія розглядається під термінами соціальна сензитивность, доброзичливість, чуйність, емоційна ідентифікація, гуманні відносини, співпереживання, співчуття.

С.Л. Рубінштейн розглядав емпатію як компонент любові людини до людини, як емоційно опосередковане відношення до оточуючих. Істинно емпатичних відносин він протиставляє феномен «розширеного егоїзму».

Д.Б. Ельконін вважав, що здатність людини емоційно відгукуватися на переживання іншого є однією з умов розвитку соціальної децентрації. У зв'язку з цим Д.Б. Ельконін відзначав вплив емпатії на формування когнітивної та емоційної децентрації дитини в процесі подолання «пізнавального егоцентризму».

П.М. Якобсон вказує на два види прояви почуттів: перший грунтується на співпереживанні і залежить від уміння людини «входити в ілюзорну, уявну ситуацію», другий - грунтується на реальних ситуаціях, що «мають життєву основу».

Т.П. Гаврилова виділяє два види емпатійних переживань (співпереживання і співчуття) і стверджує, що у разі співпереживання проявляються егоїстичні тенденції, а в разі співчуття - альтруїстичні.

Крім того, Т.П. Гаврилова вважає співпереживання більш простою формою емпатії, а співчуття - більш складною. Провівши серію експериментів за методикою проективного типу, вона встановила, що співпереживання характерно для молодшого шкільного віку, а співчуття - для підлітків.

Критикуючи положення висунуті Т.П. Гаврилової, А.В. Запорожець, А.З. Неверович і ряд інших співробітників інституту дошкільного виховання АПН РСР висунули свої положення про особливості розвитку емпатичних процесу, вони вважають, що співпереживання і співчуття є ланками одного єдиної емпатичних ланцюга й має властивість односпрямованість (а саме - від співпереживання до співчуття). До цього висновку вони дійшли на основі аналізу даних, отриманих при сприйнятті дітьми-дошкільнятами художнього твору, коли піддослідні були поставлені в певні умови, що вимагають від них переходу від переживання до прояву співчуття і навіть сприяння.

Як показали результати експериментів створювалися при проведенні їх умови не завжди стимулювали випробовуваних на прояв не тільки сприяння персонажам казки, а й просто співчуття ім. Спостерігалися факти, коли навіть при дуже сильному співпереживанні діти не виявляли готовність до співчуття того чи іншого персонажа.

Вони викликали в піддослідних співчуття до персонажем, що виражається більш-менш точно в різних дітей. Однак багато хто з піддослідних, навіть при наявності явного співчуття персонажам казки, не виявляли ніякого сприяння тим, кому вони співчували: імпульс до сприяння був, ймовірно, на стільки слабкий, що не реалізувався у сприянні.

Було припущено, що повторно ініційоване дорослим переживання на основі виниклого співчуття зможе викликати не тільки поява імпульсу до сприяння, а й, можливо, його реалізацію. З цією метою були проведені повторні ігри-драматизації з випробуваними, що дозволяли хіба що програвати ролі саме позитивного персонажа, моделювати повторну і більш повне ідентифікацію їх з позитивним героєм на фоні пережитого і вираженого співчуття йому, що з'явився в іграх-бесідах з персонажами. Все це спонукало піддослідних прагнути до розв'язання тієї чи іншої драматичної ситуації, до виходу з неї шляхом надання сприяння персонажу (інакше кажучи, імпульс до сприяння реалізувався тут в реальному вчинок надання допомоги і т.д.)

Однак імпульс до сприяння може перетворитися на скороминущий порив і не реалізуватися. У цьому випадку основною причиною нездійснення такого прориву може бути відсутність у дитини (у його досвіді) розвинених способів співчувати і сприяти іншим.