Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

1. Становлення і основні  етапи розвитку економічної теорії  як науки. 

 Англійська політична економія початку XIX ст. характеризувалась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий переворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.

 Водночас полеміка  з основних теоретичних питань  політичної економії, що постійно  велася між представниками класичної  школи, мала своїм наслідком  посилення уваги до економічних  досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні економісти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

 Період розквіту політичної  економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

 Політична економія  у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

 Представниками французької  класичної економічної школи  були Жан Батист Сей, найбільш  видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

 Американська економічна  наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:

 він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

 Засновником ліберальної  економічної теорії в США вважають  Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях  якого капіталізм розглянуто  як економічний устрій, що керується  об'єктивними економічними законами  і не потребує втручання держави. 

 Оптимізм Кері, як і  оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні.

 Основні праці Кері  опубліковано протягом 1835—1859 pp., коли  країна перебувала у стадії  бурхливого розвитку: населення  зростало, але теорія Мальтуса  не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

 Основними теоретичними  засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історичних фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.

 В останній третині  XIX ст. в економічній теорії виникла  нова течія — маржиналізм,  яка згодом стала визначальним  напрямом розвитку політичної  економії. Об'єктивна зумовленість  її появи полягала в глибоких  змінах, що стались у цю добу  в суспільно-економічному житті  розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі.

 

 Найбільш вагомий внесок  у розробку ідей маржиналістів  зробила австрійська школа політекономії,  яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори  Віденського університету Карл  Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

 Її теоретичними принципами  були суб'єктивний ідеалізм та  теорія граничної корисності. Внесок  у науку і впливовість їхніх  теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

4. Предмет и функції економічної теорії.

Предмет еволюціонує разом  з економікою. Вперше термін вводиться  ще до н.е. Ксенофонтом та Аристотелем  як „економія” – правило ведення  світового господарства. Пізніше меркантилісти, А. Де Моркент’єн (1615) вводить термін „політична економія”.

 Є багато сучасних  визначень поняття "економічна  наука". Серед них головними  є ті, що визначають її як  науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

 Кожний з цих підходів  відображає лише певний бік економіки і тому не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні аспекти багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв'язок економіки з виробництвом і ринком.

 Різні напрями ек теорії по різному трактують предмет цієї науки. Ек наука тривалий час розвивалась під назвою „політична економія”. Цю назву сприйняли і класики, і марксисти, однак предмет науки трактували неоднаково. Класики вважали, що це наука про багатство, його вир-во та розподіл. Класики вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу сусп життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

 Марксисти предмет  політекономії вбачали не у  вир-ві та розподілі багатства,  а у відносинах, що виникають  і функціонують в тій сфері  людського сус-ва, де виготовляються  та споживаються матеріальні  блага, тобто у сфері сусп  вир-ва.

 Інший підхід до визначення предмета ек теорії у сучасних економістів-немарксистів. Ек теорія у них отримала назву „економікс”. При визначенні її предмета представники виходять з того положення, що економічна, госп діяльність здійснюється за умов обмеженості ресурсів для цієї діяльності, тому здійснюючи госп діяльність кожний суб’єкт має постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Тому представники економікс визначають предметом науки не ек відносини, а дослідження поведінки людей в процесі ек діяльності за умов обмеженості ресурсів. Економікс досліджує проблеми ефективного використання дефіцитних ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

 Всі ек течії та школи сходяться в одному, що предмет науки пов’язаний з сферою людського сус-ва, де здійснюється госп та ек діяльність. На сучасному етапі, коли все більшого значення набувають загальнолюдські цінності, багато економістів схиляється до думки, що ек теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та ек поведінку людей.

 Ек теорія має два  рівня вивчення ек сфери людського сус-ва, кожен з яких має свій специфічний предмет вивчення:

- мікроекономіка вивчає  діяльність окремих ек суб’єктів  (домогосподарство, підприємство, галузі, окремі ринки, товари і послуги, ціни на них); визначаються закономірності розподілу витрат вир-ва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств; тобто визначаються принципи поведінки суб’єктів на нижчому рівні ек, рівні окремого господарюючого суб’єкта.

- Макроекономіка досліджує закономірності ек діяльності в межах усього сус-ва; встановлює закономірності оцінки створеного в рамках нац ек продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи сус-ва, аналізується ек роль держави.

Функції економічної теорії

- теоретико-пізнавальна  полягає в тому, щоб розкрити  зміст ек законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки ек процесів, форми їх виявлення, об’єктивні внутр суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек рух сус-ва. Процес пізнання починається з розгляду фактів, масових ек спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів, на основі чого відбирають сталі, типові явища.

- практична полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їх вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення госп завдань, здійснення ек політики; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання ек суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня населення.

- прогностична має забезпечувати  сус-ву можливість в ек діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку ек процесів; завдяки вивченню ек теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню ек криз, зменшенню інфляції, скорочення безробіття, зростання реальних доходів населення тощо; по суті – складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

- методологічна дає можливість  використовувати ек знання для  здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології, спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати спостереження в ек процесах, дає змогу об’єктивно оцінювати ек політику держави.

5. Економічні категорії та закони.

 Результатом дослідження предмету „економ.теорія” різними методами є створення категорій та законів.

 Економічна категорія  – логічне поняття, що відображає  в узагальненому вигляді певні  сторони або процеси економічного  життя суспільства, тобто родові  ознаки економічних явищ. Наприклад:  товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата,  робоча сила та ін.

 Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутр зв’язок та залежність.

 Економічні закони  відбивають найсуттєвіші, стійкі, ті, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності ек процесів та явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Ек закони носять об’єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об’єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи відмінити ці закони не можуть.

 Економічні закони  у своїй сукупності поділяють на:

1. Всезагальні. – функціонують  у всіх ек системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення).

2. Загальні. – функціонують  у кількох ек. Системах, де існують для них відповідні ек умови (закон ринкової економіки).

3. Специфічні. – функціонують  у межах лише однієї ек. системи.

 Об’єктивний характер  ек законів не виключає їх  пізнання та використання у практиці господарювання.

 Пізнання економічних законів – з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, що існують у тих чи інших ек процесах.

 Форми пізнання та використання ек законів:

- Емпірична, коли люди, не знаючи сутності ек законів,  використовують їх несвідомо,  інтуїтивно у своїй практичній діяльності.

- Наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність ек законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй ек діяльності.

 Ек закони використовуються  на певних рівнях, а саме:

1. науково-теоретичний. На  основі результатів наукового  аналізу ек процесів та явищ відкриваються та формулюються ек закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.

2. державно-управлінський.  Державна влада, спираючись на  закони ек теорії і провідні  концепції, розробляє відповідні  правові закони та положення,  визначає програми ек розвитку  та форми і засоби виконання  їх.

3. господарсько-практичний. Використання ек законів у  практиці господарювання ек суб’єктів.

 У сфері ек життя  суспільства крім ек законів,  діють ще і суб’єктивно - психологічні. Вони безперечно впливають на економіку. Суб’єкти ек діяльності – люди, наділені свідомістю. Здійснюючи ек діяльність, вони виявляють певну волю, визначають свої потреби та інші аспекти поведінки у сфері економіки, тобто формують певну ек психологію, певний ек спосіб мислення. Особливо важлива роль цього фактора за умов ринкової економіки, коли кожен її суб’єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій у цій сфері. На їх поведінку істотно впливають психологічні закони.

7.Види потреб та їхня  безмежність.

Економічні потреби - це частина  суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного  виробництва, включаючи виробничу  і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені  налічують близько 11 тис. потреб, серед  яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні  здібностей людини. В зв'язку з цим  виділяють: