Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

 Колективна власність  — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

 Партнерська власність  є об'єднанням чинників виробництва,  фізичних та юридичних осіб  з метою спільної господарської  діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

 Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

 Важливе місце в  економічних системах країн із  ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах — понад 50 %, у США та Японії — близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

17. Види і форми власності.

ТИП ВЛАСНОСТІ

ЯКІСНО ОСОБЛИВА СУТНІСТЬ ВІДНОСИН НАЛЕЖНОСТІ, ВОЛОДІННЯ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ  ТА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ВЛАСНОСТІ, ЩО ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЯКІСНО ОСОБЛИВИМ СУБ  ’ЄКТОМ ВЛАСНОСТІ.

РОЗРІЗНЯЮТЬ СПІЛЬНИЙ ТА ПРИВАТНИЙ ТИПИ ВЛАСНОСТІ.

СУТНІСНА ОСОБЛИВІСТЬ СПІЛЬНОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ:

1. ОБ’ЄКТ СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НЕ РОЗПОДІЛЯЄТЬСЯ МІЖ ЇЇ СУБ’ЄКТАМИ, НЕ Є НАЛЕЖНІСТЮ ОКРЕМИХ СУБ’ЄКТІВ.
2. ПЕРШЕ ВИЗНАЧАЄ РІВНІСТЬ КОЖНОГО ЇЇ СУБ’ЄКТА ЩОДО ВОЛОДІННЯ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ ОБ’ЄКТІВ.

СУТНІСНА ОСОБЛИВІСТЬ ПРИВАТНОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ ПОЛЯГАЄ У НАЛЕЖНОСТІ ФАКТОРІВ ТА ПРОДУКТУ ВИРОБНИЦТВА ОДНІЙ ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ. ОСОБИ ПРИВАТНОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ ВОЛОДІЮТЬ, РОЗПОРЯДЖАЮТЬСЯ ТА ВИКОРИСТОВУЮТЬ ОБ’ЄКТИ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД ТА У СВОЇХ ІНТЕРЕСАХ

ВИД ВЛАСНОСТІ  – ЯКІСНО ОСОБЛИВИЙ ЗМІСТ ВІДНОСИН НАЛЕЖНОСТІ, ВОЛОДІННЯ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ  ТА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ВЛАСНОСТІ, ЗУМОВЛЕНИЙ ЯКІСНО ОСОБЛИВИМ СПОСОБОМ ПОЄДНАННЯ (БЕЗПОСЕРЕДНЬО СУСПІЛЬНИЙ, ПРИМУСОВИЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ) ОСОБОВОГО  ТА РЕЧОВИХ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА  В МЕЖАХ ТОГО САМОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ.

у МЕЖАХ СПІЛЬНОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ ВИДІЛЯЮТЬ ПЕРВІСНООБЩИННИЙ, КОЛЕКТИВНИЙ, МУНІЦИПАЛЬНИЙ, ЗАГАЛЬНОНАРОДНИЙ (СУСПІЛЬНИЙ) ВИДИ ВЛАСНОСТІ.

А У МЕЖАХ ПРИВАТНОГО ТИПУ ВЛАСНОСТІ РОЗРІЗНЯЮТЬ:

• РАБОВЛАСНИЦЬКУ ВЛАСНІСТЬ, ЯКА ЕКОНОМІЧНО РЕАЛІЗУЄТЬСЯ НА ОСНОВІ ПРАЦІ РАБІВ;
• ФЕОДАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ, ЯКА РЕАЛІЗУЄТЬСЯ НА ОСНОВІ ПРАЦІ КРІПОСНИХ СЕЛЯН;
• КАПІТАЛІСТИЧНУ ВЛАСНІСТЬ, ЯКА РЕАЛІЗУЄТЬСЯ НА ОСНОВІ НАЙМАНОЇ ПРАЦІ;
• ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ, ЗАСНОВАНУ НА ВЛАСНІЙ ПРАЦІ БЕЗПОСЕРЕДНІХ ВИРОБНИКІВ.

ФОРМА ВЛАСНОСТІ  – ПЕВНА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДНОСИН НАЛЕЖНОСТІ, ВОЛОДІННЯ, РОЗПОРЯДЖЕННЯ  ТА ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ВЛАСНОСТІ В МЕЖАХ ПЕВНОГО ТИПУ ТА ВИДУ ВЛАСНОСТІ

18. Натуральне господарство та його риси.

Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб

Основні риси натурального господарства:

• замкненість економічної діяльності

• грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці

• відсутній обмін

• панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях

19. товарне виробництво

Товарне виробництво – така форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а для обміну, для продажу на ринку

Основні риси товарного виробництва:

• відкрита економічна форма господарства

• господарські зв’зки між виробниками опосередковуються ринком

• виробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів

• функціонує та розвивається на основі властивих йому економічних законі

20. Товар і його властивості.

 Товар - це продукт  праці, який виробляється для  обміну шляхом купівлі-продажу.

 Кожний товар має  дві властивості: по-перше, задовольняє  певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

 Послуга - це економічне  благо, що немає товарної форми,  її надають людям, котрим вона  потрібна, у формі цілеспрямованої  корисної дії чи обслуговування.

 Споживна вартість - здатність  речі задовольнити певну потребу  людини. Причому тут йдеться про  задоволення потреб не самого  товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо.

 Споживна вартість  речей, їх корисність для людей  тісно пов'язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи тощо, а й послугам - вчителя, лікаря, актора. Особливого значення набуває така споживна вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про ступінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про основну його цінність - людину.

 З'ясування природи  другої властивості товару - вартості - є більш складним. Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ. Вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість.

 Вартість - уречевлена  в товарі суспільно-необхідна  праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

 Мінова вартість - видиме  кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

 Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари сумірними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукти праці. Як згустки певної кількості людської праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.

 Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг. Наприклад, транспортування вантажів і пасажирів можна здійснювати за допомогою літаків, поїздів та автомобілів. Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).

 Споживна вартість  і вартість товару зумовлені  двоїстим характером праці, втіленої  у ньому. Праця товаровиробника  є водночас і конкретною, і  абстрактною. Конкретна форма  праці обумовлена тим, що вона  завжди спрямована на створення  цілком конкретних споживних  вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.

 Таким чином, конкретною  називається корисна праця, яка  створює речі, що задовольняють  ті чи інші потреби. Види конкретної праці якісно відмінні один від одного. Відрізняються вони за метою, предметами, засобами праці, характером трудових прийомів та кінцевими результатами. Конкретна праця, створюючи споживну вартість, не може створювати вартість. Вона виражає те, чим товари відрізняються один від одного. Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. В такому випадку ми побачимо, що і стіл, і костюм, і туфлі-це все праця взагалі.

 Слід зазначити, що  абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому не-будь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.

 Кожна людина, яка купує  або продає будь-який товар,  стикається з певними величинами  його вартості. Якщо людина не  знайома з економічною теорією,  то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо детальніше.

 Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

21. Закон вартості і його функції.

 Закон вартості –  особливий економічний закон,  який виражає внутрішньо необхідні,  суттєві і сталі і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції. У найбільш загальній формі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послуг між виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення.

 Закон вартості виражає  по-перше, внутрішньо необхідні,  суттєві і сталі зв’язки між індивідуальним і суспільно-необхідним робочим часом. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього виробництва. Згідно із законом вартості мінові пропорції при обміні товарів регулюються суспільно необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижувати індивідуальну вартість їхніх товарів, цей закон є рушійною силою розвитку продуктивних сил. Про приблизне співвідношення індивідуального і суспільно-необхідного робочого часу багато товаровиробників можуть дізнатися ще до того, як вивезуть товар на ринок.

 Другою рисою закону  вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому разі він діє у сфері обміну.

 Третя риса закону  вартості – наявність сталих  зв’язків між виробниками одного  виду товарів через конкуренцію,  за якої здійснюється взаємний  тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості у цьому разі виконує в нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну.

 Четвертою важливою  рисою цього закону є наявність  сталого зв’язку між попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них суспільно необхідного робочого часу. Так, за недостатньої кількості товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гірших умов, а за надлишкової їх кількості – виготовлені за найкращих умов. Конкретизацією цієї риси закону вартості є взаємозв’язок між кількістю і якістю суспільної праці, витраченої на виробництво певного товару, і суспільною потребою. Якщо кількість праці відповідає розмірам суспільної потреби, то товар продається за його вартістю. Таким чином закон вартості стихійно регулює пропорції розподілу суспільної праці між галузями.

 Закон вартості, по-п’яте, виражає внутрішньо необхідні зв’язки між працею виробника товарів у минулому і теперішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх відтворення

 По-шосте, цей закон  виражає внутрішньо необхідні  і сталі зв’язки між вартістю  й цінами товарів. Тому він  керує рухом цін так, що зменшення  або збільшення необхідного робочого  часу веде до зниження або  підвищення цін виробництва.

 Основні функції закону  вартості. Закон вартості є:

1) стихійним регулятором  товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними  законами (законами відповідності  виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо – у період існування товарного виробництва: законами додаткової вартості, середньої норми прибутку та ін. – у період розвитку капіталістичного товарного виробництва);