Фінансове забезпечення соціального захисту населення України

 

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ КОМІТЕТ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ СТАТИСТИКИ ОБЛІКУ ТА АУДИТУ

 

 

 

 

 

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

З дисципліни

«Фінанси та кредит»

На тему:

«ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка групи Фд 08.04/1

Шехман І.А.

Перевірила:

Кан.екон.наук,доцент,проф..НАСОА

Момотюк Л.Є.

 

КИЇВ 2013

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Соціальна проблематика цілком закономірно входить у число найперших проблем економічного аналізу, пріоритетів діяльності будь-якого уряду, займає чільне місце у платформах та програмах політичних партій і об'єднань. Постійне зростання уваги до питань соціального розвитку в нашій державі об'єктивно обумовлене тривалою трансформаційною кризою, яка далася взнаки не лише у вигляді наростання суто економічних суперечностей, але й як соціально-демографічна криза.

Сьогодні у розвинених країнах світу вкладення у соціальний розвиток ототожнюються з інвестиціями в людський капітал - один із визначальних чинників забезпечення національної конкурентоспроможності. Врахування пріоритетів соціального розвитку - соціального забезпечення бідних верств, освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення є специфічною відмінною рисою сучасного типу економічного зростання.

В останні роки в Україні спостерігається значне посилення уваги до вирішення соціальних проблем з боку Президента, парламенту та уряду. Активні дії в цьому напрямі вже дозволили досягти помітних позитивних зрушень. На жаль, панівною досі залишається побудова соціальної політики за принципом соціального забезпечення - намагання у міру можливостей виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за рахунок консолідації фінансових ресурсів з усіх можливих джерел. Зворотним боком такої політики стає посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки, що в стратегічній перспективі перешкоджає належному зростанню доходів економічно активної частини населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Формується "зачароване коло" соціального забезпечення. Діяльність держави у соціальній сфері набуває переважно "пожежного" характеру, що не дозволяє розглядати її як повноцінну соціальну політику.

Соціальна політика повинна насамперед передбачати створення належних умов для довгострокового збільшення доходів населення та підприємств як вихідних джерел забезпечення достатнього рівня життя та соціального забезпечення громадян. Видається очевидним, що з цією метою соціальна політика має бути інтегрованою у систему стратегії економічних реформ та відбуватися узгоджено із заходами грошово-кредитної, фіскальної, промислової політики, заходами стимулювання економічного зростання тощо.

Економічні процеси в Україні все більшою мірою набирають позитивного характеру. Починаючи з 2000 року відбувається збільшення ВВП України, у середньому на 5,6 % на рік, що повинне впливати, у першу чергу на підвищення життєвого рівня та соціальну гарантію народу України. Проте реалії свідчать, що даний зріз економічних проблем ще залишається невтішним.

Соціальна політика в сучасному розумінні — це громадський інститут, діяльність якого спрямована на забезпечення основних соціальних потреб суспільства та його прошарків. Водночас — це один із найважливіших напрямів внутрішньої політики держави, що має в своїй основі соціальну доктрину, яка визначає стратегію та мету розвитку суспільства, а також діяльність інститутів громадянського суспільства. У своїй фундаментальній основі — це напрям соціальної теорії, галузь наукових досліджень, а також навчальна дисципліна. І нарешті, — це система практичних заходів, спрямованих на поліпшення стану всіх напрямів соціальної сфери.

Нині соціальну політику нерідко уявляють лише як заходи у сфері соціального забезпечення, як прикладну галузь, віддалену від творчого наукового пошуку. Така ситуація багато в чому зумовлена ставленням до соціальної політики в колишньому СРСР, де в умовах планової економіки проводили відповідну соціально орієнтовану діяльність, відмінну і від соціальної політики дореволюційної Росії, а також від моделей соціальної політики країн з розвиненою ринковою економікою.

Новий період в історії України, як і в РФ та інших країнах СНД, поставив перед ученими нові завдання, серед яких і досі переважають проблеми ринку праці і безробіття. Дуже популярною стала тема бідності, що надала широке поле для різноманітних розрахунків — прожиткового мінімуму, рівня життя, споживацького кошика, зіставлення верхньої і нижньої квінтильних та децильних груп тощо.

Наукові дослідження з питань соціального захисту населення та вдосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі проводили вітчизняні й зарубіжні вчені та фахівці. Серед них: В. Вакуленко, І. Гнибіденко, Т. Лопушняк, О. Пищуліна, С. Салига, Ю. Скулиш, Й. Хендшель, П. Таундсен, Ю. Шклярський та багато інших. Проте, нез важаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальною залишається проблематика, пов'язана з фінансуванням закладів соціальної сфери, а саме соціального обслуговування населення.

Головною метою магістерської дипломної роботи є висвітлення актуальних проблем фінансового механізму забезпечення реалізації соціальної функції держави в галузі соціального захисту, соціального страхування та виконання системи соціальних гарантій в Україні.

Предметом дослідження є механізм фінансового забезпечення соціальної функції держави в Україні.

Об’єктом дослідження є соціальна функція держави.

До основних завдань дослідження відносяться:

• узагальнення теоретичних аспектів фінансового забезпечення соціальної функції держави;
• визначення функцій та економічного механізму системи соціального захисту, соціальних гарантій та соціального страхування у єдиному комплексі соціальної політики держави;
• дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні та особливостей її нормативно-правового забезпечення;
• розкриття специфічних рис державного соціального страхування, соціальних гарантій та норм;
• аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фінансового забезпечення;
• визначення приорітетних напрямків подальшого реформування механізму фінансового забезпечення соціальної функції держави в Україні із використанням провідного світового досвіду.

В ході дослідження використовувалися методи економічного аналізу, прогнозування, моделювання, опису, аналогій тощо.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

 

1.1. Соціальна політика та соціальна функція держави в умовах ринку

 

Соціальна політика держави — один з напрямків діяльності з регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави полягає в підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів для участі в суспільному виробництві. При цьому слід зазначити, що соціальна політика держави, яка виступає складовою заходів, що провадяться державою з метою регулювання умов суспільного виробництва в цілому, тісно пов'язана з загальноекономічною ситуацією в країні [61, с.105].

Соціальна політика держави передбачає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

- захист довкілля тощо.

Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові та короткострокові (рис.1.1).

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

- життєздатності суспільства;

- стабілізації та розвитку суспільства;

- консолідації суспільства.

 

 

 

Рис.1.1. Різновиди завдань соціальної політики

Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість та соціальна безпека [29, с.8].

Раціональність проявляється у досягненні оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації. Соціальна справедливість — це є визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; а соціальна безпека — можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.

Формування та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (рис.1.2):

 

 

 

Рис.1.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики держави

Мета соціальної політики в період переходу до ринку має стратегічний та поточний характер.

Стратегічному характеру відповідають такі цілі:

- наповнення реформ соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

- створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

- формування ефективної системи соціального захисту населення;

- реформування пенсійної системи;

- розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

- зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточному характеру відповідають такі цілі:

- ліквідація заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат;

- забезпечення прожиткового мінімуму;

- боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

- захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

- обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

- створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

- запобігання соціальної деградації тощо [34, с.158].

Модель соціальної політики Української держави являє собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість за умов відсутності достатніх фінансових коштів у держави надати можливість для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

У світі існує багато моделей соціальної політики і кожна має свої нюанси та особливості залежно від особливості економічного розвитку країни, менталітету нації, розвитку соціального партнерства (японська, німецька, американська, шведська, англосаксонська).

Соціальна політика

Субєкти соціальної політики України

Об’єкти соціальної політики України

Держава в особі відповідальних за вироблення та здійснення такої політики органів законодавчої та виконавчої влади

Ринок праці

Уряд

Мінімальна заробітна плата та доходи населення

Верховна рада

Система соціального захисту населення

Міністерство праці та соціальної політики

Громадяни держави

Міністерство охорони здоров’я

Міністерство освіти і науки

Елементи соціальної інфраструктури

Міністерство культури і мистецтва

Інші міністерства, комітети, відомства залежно від напрямів діяльності

Органи місцевого самоврядування та виконавчої влади

Учасники соціальної політики

Громадські, політичні організації

Партії

Профспілки

Благодійні фонди та асоціації