Управление потенциалом прадприятия

2. Оцінка за відновленою вартістю активів. Така оцінка передбачає, що фактично відображена в балансі вартість груп матеріальних і нематеріальних активів (у першу чергу усіх видів основних засобів, деяких видів нематеріальних цінностей, усіх товарно-матеріальних запасів) повинна бути скоригована з урахуванням цін на період проведення оцінки. Така оцінка активів повинна базуватися на реальних темпах інфляції за весь період з моменту останньої їх індексації, тобто враховувати реальну зміну індексу цін на деякі види продукції.

Розрахунок відновленої вартості чистих активів здійснюється за наступними формулами:

,                                                               (3.9)

або

,                                                                    (3.10)

де      – відновлена вартість чистих активів підприємства;

 – загальна вартість активів  підприємства за балансовою оцінкою;

– результати переоцінки деяких видів  активів підприємства з урахуванням індексу інфляції;

 – фінансові зобов’язання  підприємства усіх видів, які  становлять у сукупності суму  позикового капіталу;

- фактично відображена балансова  вартість чистих активів (розрахованих за раніш наведеною формулою).

3. Оцінка за вартістю  виробничих активів. Така оцінка в деякій мірі дозволяє усунути недоліки попередніх методів. В її основі лежить оцінка тільки активів, що використовуються на виробництві і генерують прибуток підприємства, тобто безпосередньо беруть участь у його господарській діяльності. У процесі такої оцінки з загальної суми вартості активів за балансом спочатку виключаються невиробничі активи (невстановлене або вибуле обладнання; запаси деяких видів сировини і матеріалів, які не використовуються у виробництві; раніш виготовлена продукція, яка не користується попитом; безнадійна дебіторська заборгованість і т.п.). Далі до вартості виробничих активів за балансом додають орендовані активи, які використовує підприємство. І на останню чергу, з загальної вартості виробничих активів виключають вартість усіх видів фінансових зобов’язань підприємства. Алгоритм здійснення цих розрахунків може бути представлений у вигляді формулі:

,                                                     (3.11)

де  – вартість чистих виробничих активів підприємства;

 – загальна вартість активів  підприємства за балансовою оцінкою;

 – результат переоцінки  деяких видів активів підприємства з урахуванням індексу інфляції;

 – реальна вартість невиробничих  активів підприємства, що відображені  у його балансі;

 – реальна вартість орендованих  активів, що використовуються  підприємством;

 – фінансові зобов’язання  підприємства усіх видів, що  являють у сукупності суму  запозиченого капіталу.

II. Метод оцінки  вартості заміщення (його характеризують як витратний метод) заснований на визначенні вартості витрат, які необхідні для відновлення усіх аналогічних активів, які входять до складу майнового комплексу. Тобто, у процесі оцінки моделюються усі витрати по відновленню цього майнового комплексу в сучасних умовах за кожним його елементом з урахуванням реальної вартості зносу кожного з цих елементів. Цей метод оцінки вартості майнового комплексу має два різновиди:

1. Оцінка за фактичним комплексом активів. Така оцінка може проводитись за комплексом активів, які входять до звітного балансу, а також за групою орендованих активів (при визначенні вартості заміщення виробничих активів майнового комплексу). В процесі цього методу оцінки калькулюються усі види витрат, пов’язані з будівництвом, придбанням і установкою кожного виду активів (вартість проектних робіт, матеріалів, оплати праці і т. п.). Оцінка здійснюється за наступними етапами:

На першому етапі  з загального комплексу активів  виключають ті їх види, які не потребують оцінки вартості заміщення – грошові  активи, дебіторська заборгованість, фінансові вклади, витрати майбутніх  періодів та ін.

На другому етапі  усю сукупність матеріальних і нематеріальних активів підприємства структурують за елементами, які різняться за засобами здійснення оцінки. Як правило  така диференційована оцінка здійснюється за такими елементами активів:

• будинки і споруди;
• виробниче обладнання, машини, механізми;
• офісні меблі;
• технічні засоби управління;
• запаси сировини і напівфабрикатів;
• запаси малоцінних предметів;
• запаси готової продукції;
• нематеріальні активи, які надані у складі балансу;
• інші види активів.

На третьому етапі, використовуючи диференційовані підходи до оцінки різних елементів активів, знаходять повні витрати на їх виробництво в сучасних умовах.

На четвертому етапі з повних витрат на відновлення елементів  активів вираховують вартість усіх форм зносу.

На п’ятому етапі на основі складання  вартості заміщення елементів матеріальних і нематеріальних активів, а також  фактичної вартості фінансових активів  знаходять повну вартість заміщення  активів майнового комплексу.

На шостому етапі знаходять  вартість заміщення чистих активів підприємства. Для цього з повної вартості заміщення його активів відраховують суму усіх його фінансових зобов’язань.

Алгоритм розрахунків наданий  у такій формулі:

,                                                   (3.12)

,                                                                      (3.13) 

де  – повна вартість заміщення активів підприємства;

 – вартість заміщення чистих  активів підприємства;

 – повна вартість заміщення  конкретного матеріального або  нематеріального активу;

 – вартість усіх форм  зносу визначеного матеріального  або нематеріального активу;

 – сукупна вартість усіх  фінансових активів підприємства;

– сума усіх фінансових зобов’язань  підприємства.

2. Оцінка вартості заміщення з урахуванням гудвілу. Така оцінка дозволяє суттєво доповнити уявлення про реальну вартість майнового комплексу за рахунок тих видів, не відображених у балансі нематеріальних активів, які здійснюють суттєвий вплив на формування прибутку підприємства. У відповідності з діючими принципами бухгалтерського обліку такі види активів, які формують його гудвіл, трактуються не як нематеріальні активи, а як його поточні витрати – витрати на підготовку і підвищення кваліфікації; витрати на рекламу і маркетингові дослідження; витрати на дослідницькі підрозділи підприємства тощо. В процесі оцінки гудвілу такі витрати розглядаються як інвестиції в нематеріальні активи, які не відображені у балансі.

В умовах здійсненого продажу підприємства гудвіл виступає у формі різниці  між ринковою і балансовою вартістю підприємства, тобто у цьому випадку  визначення його вартості дуже просте. Однак на стадії попередньої оцінки вартості майнового комплексу визначити розмір гудвілу доволі важко. Найчастіше при такій оцінці використовують такий метод: оцінка гудвілу на основі середньогалузевого прибутку. У цьому випадку гудвіл характеризується як зверхприбуток підприємства, що виражений сумою синергетичного ефекту, по відношенню до середньої норми прибутку, генеруємого активами (середньогалузевої норми рентабельності активів). Для нейтралізації впливу випадкових динамічних факторів показники беруться середніми за останні три роки. Розрахунок суми гудвілу при цьому методі здійснюється за наступною формулою:

,                                                             (3.14)

де  – сума гудвілу на основі оцінки за фактичною сумою прибутку підприємства;

 – середньорічна сума чистого  прибутку підприємства;

 – середньорічна вартість  активів підприємства;

 – середньогалузева норма  рентабельності активів, яка виражається  у десятковому дробі.

На останньому етапі  оцінки вартості заміщення активів  суму гудвілу складують з визначеною вартістю цих активів за балансом:

,                                                                    (3.15)

,                                                                    (3.16)

де  – повна вартість заміщення активів підприємства з урахуванням гудвілу;

 – вартість заміщення чистих  активів підприємства з урахуванням  гудвілу;

 – сума гудвілу, розрахована  за цим підприємством. 

III. Метод оцінки ринкової  вартості заснований на ринкових індикаторах цін купівлі-продажу аналогічної сукупності активів. Цей метод оцінки має два різновиди:

1. Оцінка за котируємою вартістю акцій даного підприємства. Така оцінка може проводитися за підприємствами, які організовані у формі відкритих акціонерних товариств, акції яких вільно обертаються на організованому чи неорганізованому фондовому ринку. Ця оцінка базується на фактичній котировці (середня ринкова вартість) однієї акції.

Алгоритм цих розрахунків має  таку форму:

,                                                           (3.17)

де  – ринкова вартість чистих активів акціонерного товариства;

 – середній рівень котировки  акцій компанії, які обертаються  на фондовому ринку;

 – кількість емітованих  акцій;

 – кількість акцій, які  викуплені компанією.

2. Оцінка за  аналоговою ринковою вартістю. В основі використання цього методу лежить дослідження цін купівлі-продажу аналогічних майнових комплексів. Підприємство – аналог обирається для здійснення такої оцінки з урахуванням його галузевої приналежності, регіону розміщення, розміру і структуру активів. Оцінка вартості майнових комплексів цим методом передбачає, що при достатньо подібних характеристиках об’єктів – аналогів вони мають для покупців однакову споживчу вартість.

Оцінка цілісних майнових комплексів на основі аналогової ринкової вартості здійснюється за наступними етапами.

На першому етапі  за основними показниками фінансового  стану і результатами господарської  діяльності даного підприємства визначають основні параметри, за якими необхідно  здійснювати добір підприємств-аналогів.

На другому етапі  за результатами дослідження ринкових угод формується попередній список реалізованих підприємств, які могуть потенційно виступати як аналоги оцінюваного  підприємства.

На третьому етапі  здійснюється порівняння підприємств-аналогів з раніше визначеними параметрами підприємства. При цьому розраховують коригуючі коефіцієнти для  параметрів.

На четвертому етапі з урахуванням  коригуючих коефіцієнтів за параметрами  уточнюють вартість купівлі-продажу  майнових комплексів-аналогів в умовах функціонування підприємства, яке оцінюється.

IV. Метод оцінки майбутнього  чистого грошового потоку заснований на «концепції економічно обґрунтованої вартості». В відповідності з цією концепцією вартість підприємства як сукупність його потенціалу характеризується поточною вартістю майбутніх грошових потоків, що генеруються його сукупними активами. Іншими словами, економічно обґрунтована вартість майнового комплексу визначається сумою  чистого доходу, який може бути отриманий інвестором (покупцем) в процесі його використання. Така концепція не враховує результати оцінки майнового комплексу балансовим методом та методом вартісного заміщення, тобто зовсім не прив’язана до складу і якісної характеристики активів підприємства.

Метод оцінки вартості майнового комплексу  заснований на майбутньому грошовому потоці має два різновиди:

1. Оцінка при незмінному  об’ємі чистого грошового потоку. Такий варіант майбутнього грошового потоку дозволяє використовувати спрощений метод оцінки вартості майнового комплексу. У цьому випадку проводиться оцінка за наступними етапами.

На першому етапі знаходять  показник, що характеризує обсяг майбутнього  грошового потоку. Найчастіше, це сума прибутку і амортизаційних відрахувань.

На другому етапі знаходять  середньорічний обсяг чистого грошового  потоку.

На третьому етапі знаходять  норму (або ставку) капіталізації  чистого грошового потоку, яка  звичайно  відповідає  нормі прибутку на капітал або середній ставці судного  відсотка на ринку капіталу. Норма  капіталізації чистого грошового  потоку повинна враховувати відповідний рівень фінансового ризику. Як один з варіантів формування норми капіталізації чистого грошового потоку може бути використаний широко відомий у країнах з розвиненою ринковою економікою «мультиплікатор ціни/доходу» акцій компанії. У цьому випадку капіталізація чистого грошового потоку буде складати: