Організаційні типи виробництва

Коефіцієнт  загальної ліквідності у базовому варіанті дорівнює 1,67, а в заданому – 1,42. Це говорить про те, що господарство базового варіанту має більшу ліквідність, ніж господарство заданого варіанту.

Коефіцієнт  термінової ліквідності теж більше в базовому варіанті і дорівнює 1,24, а в заданому – 0,99.

Коефіцієнт  миттєвої ліквідності (абсолютної). Оптимальне значення цього коефіцієнта – 0,5.Критичне значення коефіцієнта – 0,2. У господарствах базового і заданого варіантів значення цього коефіцієнта набагато більші критичного рівня.(рівні відповідно 0,8 та 0,43).

Найважливішою характеристикою фінансового стану  підприємства є його автономність (інвестиційна незалежність від зовнішніх джерел). Характеризується фінансова стійкість  наступними показниками:

Коефіцієнт  незалежності (автономії ) показує, скільки  одиниць власного капіталу припадає на одиницю авансованого капіталу. Критичне значення цього показника 0,5. Якщо він менше 0,5, то підприємство піддається ризику банкрутства. В заданому варіанті значення цього показника  майже критичне (0,68 в базовому і  0,69 – в заданому).

Коефіцієнт  фінансової стабільності розраховується як відношення суми зобов’язань підприємства по заполученим коштам (позичковий капітал) до власного капіталу. Оптимальне значення цього коефіцієнта –  менше 1. В обох варіантах цей показник менше 1 (0,45 в базовому варіанті і 0,49 – в заданому).

Коефіцієнт  маневреності показує здатність  підприємства своєчасно здійснювати  поточні платежі, задовольняти потреби  в ресурсах. Маневрувати можна  тільки високоліквідними оборотними коштами, причому власними. Коефіцієнт маневреності показує, скільки власних поточних активів припадає на одиницю власного капіталу. Коефіцієнт маневреності дорівнює 0,19 в базовому варіанті і 0,12 в заданому.

Рентабельність  продажів розраховується діленям операційного прибутку на виторг від реалізації продукції, виражена у відсотках. Цей  показник дорівнює 24,2 в базовому варіанті і 23,01 – в заданому.

Рентальність  власного капіталу також більше в  заданому варіанті(2,56 проти 1,22 – у  базовому).

Рентабельність  активів характеризує ефективність використання всього наявного майна  підприємства і складає у заданому варіанті 2,56, що більше на 204,76% ніж у  базовому.[5] 

3.ШЛЯХИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ОРГАНІЗАЦІЇ  ВИРОБНИЦТВА

3.1.Вдосконалення  підготовки виробництв

Форма організації  виробництва являє собою певне  поєднання в часі і в просторі елементів виробничого процесу  при відповідному рівні його інтеграції, виражене системою стійких зв'язків.

Різні часові та просторові структурні побудови утворюють  сукупність основних форм організації  виробництва. Временнаґя структура  організації виробництва визначається складом елементів виробничого  процесу та порядком їх взаємодії  в часі. По виду тимчасової структури  розрізняють форми організації  з послідовною, паралельної і  паралельно-послідовною передачеюпредметів праці у виробництві.

Форма організації  виробництва з послідовною передачею  предметів праці представляє  собою таке поєднання елементів  виробничого процесу, при якому  забезпечується рух оброблюваних виробів  по всіх виробничих ділянках партіями довільної величини. Предмети праці  на кожну наступну операцію передаються  лише після закінчення обробки всієї  партії на попередній операції. Дана форма  є найбільш гнучкою по відношенню до змін, що виникають у виробничій програмі, дозволяє досить повно використовувати  обладнання, що дає можливість знизити  витрати на його придбання. Недолік  такої форми організації виробництва  полягає у відносно великий тривалості виробничого циклу, тому що кожна  деталь перед виконанням наступної  операції пролежівает в очікуванні обробки всієї партії.

Форма організації  виробництва з паралельною передачею  предметів праці заснована на такому поєднанні елементів виробничого  процесу, що дозволяє запускати, обробляти  і передавати предмети праці з  операції на операцію поштучно і без  очікування. Така організація виробничого  процесу призводить до зменшення  кількості деталей, що знаходяться  в обробці, скорочення потреб у площах, необхідних для складування і  проходів. Її недолік - у можливих простоях обладнання (робочих місць) внаслідок  відмінностей у тривалості операцій.

Форма організації  виробництва з паралельно-послідовною  передачею предметів праці є  проміжною між послідовної і  паралельної формами і частково усуває властиві їм недоліки. Вироби з операції на операцію передаються транспортними партіями. При цьому забезпечується безперервність використання обладнання і робочої сили, можливо частково паралельне проходження партії деталей по операціях технологічного процесу.

Просторова  структура організації виробництва  визначається кількістю технологічного обладнання, зосередженого на робочому майданчику (числом робочих місць), і розташуванням його щодо напрямку руху предметів праці в навколишньому  просторі. Залежно від кількості  технологічного обладнання (робочих  місць) розрізняють однозвенную  виробничу систему і відповідну їй структуру відокремленого робочого місця і багатоланкову систему  з цехової, лінійної або комірчастою  структурою. Можливі варіанти просторової  структури організації виробництва  представлені на рис. 1. Цехова структура  характеризується створенням ділянок, на яких устаткування (робочі місця) розташоване  паралельно потоку заготовок, що передбачає їх спеціалізацію за ознакою технологічної  однорідності. У цьому випадку  партія деталей, що надходить на ділянку, направляється на одне з вільних  робочих місць, де проходить необхідний цикл обробки, після чого передається  на іншу ділянку (в цех).

На ділянці  с лінійної просторової структурою обладнання (робочі місця) розташовується по ходу технологічного процесу і  партія деталей, оброблювана на ділянці, передається з одного робочого місця  на інше послідовно.

Комірчаста  структура організації виробництва  об'єднує ознаки лінійної та цехової. Комбінація просторової і тимчасової структур виробничого процесу при  певному рівні інтеграції часткових  процесів обумовлює різні форми  організації виробництва: технологічну, предметну, прямоточну, точкову, інтегровану. Розглянемо характерні риси кожної з них.

Технологічна  форма організації виробничого  процесу характеризується цехової  структурою з послідовною передачею  предметів праці. Така форма організації  широко поширена на машинобудівних заводах, оскільки забезпечує максимальне завантаження обладнання в умовах дрібносерійного  виробництва і пристосована до частих змін в технологічному процесі. У  той же час застосування технологічної  форми організації виробничого  процесу має ряд негативних наслідків. Велика кількість деталей і їх багаторазове переміщення в процесі  обробки призводять до зростання  обсягу незавершеного виробництва  і збільшенню числа пунктів проміжного складування. Значну частину виробничого циклу становлять втрати часу, обумовлені складною межучастковой зв'язком.

Предметна форма  організації виробництва має  порожнисту структуру з паралельно-послідовною (послідовної) передачею предметів  праці у виробництві. На предметноій ділянці встановлюється, як правило, все обладнання, необхідне для обробки групи деталей з початку і до кінця технологічного процесу. Якщо технологічний цикл обробки замикається в межах ділянки, він називається предметно-замкнутим.

Предметна побудова ділянок забезпечує прямо точності і зменшує тривалість виробничого циклу виготовлення деталей. У порівнянні з технологічною формою предметна дозволяє знизити загальні витрати на транспортування деталей, потреба у виробничих площах на одиницю продукції. Разом з тим дана форма організації виробництва має і недоліки. Головний з них у тому, що при визначенні складу обладнання, встановлюваного на ділянці, на перший план висувається необхідність проведення певних видів обробки деталей, що не завжди забезпечує повне завантаження обладнання.

Крім того, розширення номенклатури продукції, що випускається, її оновлення вимагають  періодичної перепланування виробничих ділянок, зміни структури парку  обладнання. Прямоточна форма організації  виробництва характеризується лінійною структурою з поштучної передачею  предметів праці. Така форма забезпечує реалізацію низки принципів організації: спеціалізації, прямоточності, безперервності, паралельності. Її застосування призводить до скорочення тривалості виробничого циклу, більш ефективному використанню робочої сили за рахунок більшої спеціалізації праці, зменшення обсягу незавершеного виробництва.

При точковій формі організації виробництва робота повністю виконується на одному робочому місці. Виріб виготовляється там, де знаходиться його основна частина. Прикладом служить збірка вироби з переміщенням робочого навколо нього. Організація точкового виробництва має ряд переваг: забезпечується можливість частих змін конструкції виробів і послідовності обробки, виготовлення виробів різноманітної номенклатури в кількості, що визначається потребами виробництва; знижуються витрати, пов'язані зі зміною розташування обладнання, підвищується гнучкість виробництва.

Інтегрована форма організації виробництва  передбачає об'єднання основних і  допоміжних операцій в єдиний інтегрованийвиробничий процес з комірчастою або лінійною структурою при послідовній, паралельної  або паралельно-послідовною передачу предметів праці у виробництві. На відміну від існуючої практики роздільного проектування процесів складування, транспортування, управління, обробки на ділянках з інтегрованою формою організації потрібно пов'язати ці часткові процеси в єдиний виробничий процес. Це досягається шляхом об'єднання всіх робочих місць за допомогою автоматичного транспортно-складського комплексу, який являє собою сукупність взаємопов'язаних, автоматичних і складських пристроїв, засобів обчислювальної техніки, призначених для організації зберігання і переміщення предметів праці між окремими робочими місцями.

Економічний ефект при переході до інтегрованої формі організації виробництва  досягається за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу виготовлення деталей, збільшення часу завантаження верстатів, поліпшення регулювання  та контролюпроцесів виробництва.

Зміна в номенклатурі продукції, що випускається і перехід  на випуск конструктивно нової серії  виробів вимагають перепланування ділянки, заміни обладнання та оснащення. До числа жорстких відноситься потокова форма організації виробничого процесу.

Гнучкі форми  дозволяють забезпечити перехід  на випуск нових виробів без зміни  складу компонентів виробничого  процесу при незначних витратах часу та праці.

Найбільше поширення  на машинобудівних підприємствах в  даний час отримали такі форми  організації виробництва, як гнучке точкове виробництво, гнучкі предметна  і потокова форми.

Гнучке точкове  виробництво передбачає просторову структуру відокремленого робочого місця без подальшої передачі предметів праці в процесі  виробництва. Деталь повністю обробляється на одній позиції. Пристосованість  до випуску нових виробів здійснюється за рахунок зміни робочого стану  системи. Гнучка предметна форма  організації виробництва характеризується можливістю автоматичної обробки деталей  в межах визначеної номенклатури без пpериванія на переналагодження. Перехід до випуску нових виробів  здійснюється шляхом переналажіванія  технічних засобів, перепрограмування  системи управління. Гнучка предметна  форма охоплює область послідовною  і паралельно-послідовної передачі предметів праці в поєднанні  з комбінованою просторовою структурою.

Гнучка прямолінійна форма організації виробництва  характеризується швидкого переналагодження на обробку нових деталей у  межах заданої номенклатури шляхом заміни інструментального оснащення  і пристосувань, перепрограмування  системи управління. Вона заснована  на рядном розташуванні обладнання, суворо відповідному технологічним процесом з поштучної передачею предметів праці.

На стадії структурного проектування визначаються склад і взаємозв'язку основних компонентів  виробничого процесу.

На стадії організаційно-економічного проектування об'єднуються технічні та організаційні  рішення, намічаються шляхи реалізації принципів колективного підряду  та самоврядування в автономних бригадах. Другим напрямком розвитку форм організації  виробництва є перехід на складання  складних агрегатів стендовим методом, відмова від конвеєрного складання  за рахунок організації мініпотока.

Іншим рішенням організації потокового виробництва  є збереження конвеєрної системи  з включенням в неї і підготовчих  операцій. У такому випадку складальники на власний розсуд працюють то на основних, то на підготовчих операцій. Зазначені підходи в розвитку потокової форми організації виробництва не тільки забезпечують зростання продуктивності праці іпідвищення якості, а й дають складальникам почуття задоволення від роботи, виключають монотонність праці.

Сучасне виробництво  являє собою складний процес перетворення сировини, матеріалів, напівфабрикатів  та інших предметів праці в  готову продукцію, що задовольняє потребам суспільства.

Сукупність  всіх дій людей і знарядь праці, що здійснюються на підприємстві для  виготовлення конкретних видів продукції, називається виробничим процесом.

Основною  частиною виробничого процесу є  технологічні процеси, які містять  цілеспрямовані дії по зміні і  визначенню стану предметів праці. В ході реалізації технологічних  процесів відбувається зміна геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей предметів праці.

Поряд з технологічними виробничий процес включає також  і нетехнологічні процеси, які не мають своєю метою зміна геометричних форм, розмірів або фізико-хімічних властивостей предметів праці або  перевірку їх якості. До таких процесів належать транспортні, складські, вантажно-розвантажувальні, комплектувальні та деякі інші операції та процеси.

У виробничому  процесі трудові процеси поєднуються  з природними, в яких зміна предметів  праці відбувається під впливом  сил природи без участі людини (наприклад, сушіння пофарбованих деталей  на повітрі, охолодження виливків, старіння литих деталей і т. д.).