Анатомо-топографічні дані сечостатевої системи

                     2. Анатомо-топографічні дані сечостатевої  системи.

1.1 Анатомо-топографічні дані сечової системи.

   До органів сечовиділення — organa uropoetica — належать парні нирки і сечоводи, непарний сечовий міхур, сечівник, сечостатевий канал. У самок сечівник відкривається в сечостатевий присінок. Органи сечовиділення виробляють сечу, тимчасово її зберігають і виводять з організму. З крові сечею виділяються кінцеві продукти білкового обміну, неповного окиснення жирів і вуглеводів, різні солі та вода. В сечі містяться деякі гормони (пролан, фолікулін, андростерон).

    Нирки підтримують сталий осмотичний тиск і хімічний склад крові виділенням надлишків солей, кислих продуктів та інших шкідливих речовин. Процес виділення сечі надзвичайно складний. На першому етапі виділяється первинна сеча, що містить солі, цукор, білок та інші речовини і суттєво відрізняється від вторинної сечі. Вважають, що для виділення 1,5 л сечі у людини через нирки проходить до 1500 л крові.

      Нирка — ren, s. nephros — парний компактний паренхіматозний орган червоно-бурого кольору. Нирки мають різний тип будови, що впливає на їх зовнішню форму. Вони можуть бути гладенькі й борозенчасті. При класифікації будови нирок за основу взято найменшу структурну одиницю, що відповідає ембріональній часточці нирки, маленьку нирку — reniculus. Кожна маленька нирка має таку саму будову, як і звичайна нирка. Всі маленькі нирки з’єднуються стебельцями з одним спільним сечоводом. Нирки такого типу належать до множинних нирок і спостерігаються у ведмедя й дельфіна.         

       Множинно-компактні нирки є перехідними формами від множинних нирок до компактних, коли маленькі нирки зростаються тією чи іншою мірою між собою. Такі нирки борозенчасті, маленькі нирки згруповані в єдиний компактний орган. Сечові протоки з’єднуються в один сечовід. Ниркової миски немає. За таким типом побудовані нирки тюленя, бегемота, носорога.

      Борозенчасті багатососочкові нирки частково зливаються середніми ділянками і з поверхні борозенчасті. Всередині такі нирки зберігають багатососочковість. Протоки, що відходять від кожної чашечки, зливаються і переходять у сечовід. Такі нирки властиві великій рогатій худобі, слону, деяким мавпам.

       Гладенькі багатососочкові нирки являють собою неповне злиття маленьких нирок, сосочки ще відокремлені один від одного. Кожний сосочок має свою чашечку, що відкривається в ниркову миску. Нирки з поверхні гладенькі. На розрізі таких нирок можна побачити сліди межі маленьких нирок у вигляді особливих пірамід. Такі нирки у свині, ламантина, людини.

       Борозенчасті однососочкові нирки — коли маленькі нирки з поверхні ще не злилися, але сосочками вже об’єдналися в одне ціле, трапляються у гієн.

       Гладенькі однососочкові нирки характеризуються тим, що маленькі нирки розміщені в один ряд і повністю злилися між собою Сліди ниркових пірамід непомітні. Загальний сосочок спрямований у ниркову миску. Такі нирки властиві більшості ссавців (кінь, верблюд, дрібні жуйні, хижаки, більшість оленів, мавпи, гризуни, комахоїдні). Іноді у дрібних жуйних, собак, шимпанзе зустрічається перехідний тип нирок, коли не всі сосочки зливаються між собою, а два-три лишаються самостійними, внаслідок чого утворюється гладенька нирка з кількома сосочками.

        Нирки за формою нагадують дещо сплющений біб. Права і ліва нирки за розмірами майже однакові. Кожна нирка має дорсальну й вентральну поверхні, дещо загострений краніальний і притуплений каудальний кінці.

        Медіальний край увігнутий і несе ворота нирок — hilus renalis — місце входження артерій, нервів і виходу сечоводу, лімфатичних судин та вен.

        Латеральний край нирки опуклий. На розрізі нирки розрізняють кіркову (сечоутворювальну), пограничну та мозкову (сечовивідну) зони, а також ниркову порожнину.

        Кіркова зона — cortex renis — тонкий зовнішній шар темночервоного кольору, дрібнозернистої будови. В цій зоні знаходиться структура й функціональна одиниця нирок — нефрон (nephron). Нефрон складається з ниркового тільця —corpusculum renis — і покрученої ниркової трубочки — tubulus renalis contortus. Ниркове тільце складається із судинного клубочка — glomerulus — і капсули клубочка — capsula glomeruli. Останню ще називають капсулою Боумена—Шумлянського. В кожній нирці міститься кілька мільйонів нефронів.

         Мозкова зона — medulla renalis — внутрішня, найтовща, червоно-жовтуватого кольору. Заходячи в кіркову зону нирки, мозкова зона утворює мозкові промені, а ділянки кори в мозковій зоні відділяють ниркові піраміди — pyramis renalis. Основа піраміди спрямована до периферії, а верхівка утворює нирковий сосок — papilla renalis.

         У пірамідах звивисті ниркові трубочки переходять у прямі ниркові трубочки — tubuli renalis recti, утворюючи основу мозкової зони. Прямі трубочки переходять у ниркові петлі (петлі Генле), які переходять у збиральні канальці. Всі канальці збираються в соскові протоки —ductuli papillarеs, що відкриваються отворами на нирковому соску. Всі отвори на нирковому соску утворюють решітчасте поле — area cribrosa.

        Погранична (проміжна) зона — zona intermedia — знаходиться на межі між попередніми зонами. Вона має вигляд вузенької стрічки темно-червоного кольору. В зоні знаходяться дугові артерії, які віддають у мозкову зону променеві артерії. Уздовж артерій розміщені ниркові тільця. Ця зона не в усіх тварин різко виділяється, хоча багата на судини. Навколо кожного ниркового сосочка (багатососочкові нирки) розміщена ниркова чаша — calix renalis. Кожна чаша від-

кривається  короткою протокою в ниркову миску  — pelvis renalis. Стінка чаші складається із слизової та м’язової оболонок і адвентиції. Ступінь вираженості й розвитку зон у нирках тварин значно коливається. Зони можуть бути добре виражені (кінь, хижаки, верблюд) або майже непомітні (морська свинка). У гризунів мозкова зона розвинута гірше, ніж у свині, оленів, приматів. У коня, дрібних жуйних усі три зони майже однакові, проте у хижаків, верблюда, приматів краще розвинута мозкова зона. Погранична зона добре розвинута у дрібних жуйних, хижаків і верблюда. Розвиток зон залежить і від віку — у молодих тварин кіркова зона слабко розвинута, проте з віком потовщується. У молодому віці краще виражені ниркові піраміди.

        Зовні нирки вкриті щільною волокнистою капсулою — capsula fibrosa, яка легко знімається з нирки. Капсула може бути дуже щільна (верблюд, кішка, буйвіл, олені) або менш щільна (кролик, свиня). З поверхні волокниста капсула обмежена пухкою сполучною тканиною, в якій міститься багато жирових відкладів, що в цілому формують жирову капсулу — capsula adiposa. Остання вкрита фасцією. Вентрально нирки вкриті очеревиною. Отже, нирки розміщені ретроперитонеально, тобто між м’язами ділянки попереку й очеревиною. Проте у деяких тварин ліва нирка звисає, прогинає очеревину і підвішена на брижі. Це особливо помітно у великої рогатої худоби, дещо менше — в оленів і верблюдів. Така нирка може зміщуватися в черевній порожнині (внаслідок наповнення рубця) і називається блукаючою ниркою. Нирки у ссавців лежать асиметрично, тобто на різному рівні. Права нирка лежить дещо спереду відносно лівої.

        У великої рогатої худоби нирки борозенчасті, багатососочкові. Ниркових пірамід 16–35. Ниркові сосочки обмежені нирковими чашами. Чаші відкриваються в дві основні протоки й утворюють сечовід. Ниркової миски немає. Ліва нирка за формою нагадує біб, скручена по довгій осі. Каудальний кінець її товщий від краніального. Нирка лежить на рівні 2–5-го поперекових хребців і висить на короткій брижі. Права нирка міститься попереду лівої нирки на рівні від 12–13-го ребра до 2–3-го поперекових хребців.

        У кози й вівці нирки гладенькі, багатососочкові, товсті, бобоподібної форми. Ниркових пірамід 10–16. Є ниркова миска. Права нирка торкається печінки і утворює ниркове втиснення. Ліва нирка лежить на рівні 3–6-го поперекових хребців.

       У коня нирки гладенькі, однососочкові. Права нирка серцеподібної, а ліва — бобоподібної форми. Ниркових пірамід 10–12, ниркових чаш немає. Ниркова миска продовжується в кінцеві заглибини — recessus terminalis. Ліва нирка розміщена на рівні від 18-го грудного до 3-го поперекового хребця, а права — від 14–15-го ребра до 2-го поперекового хребця. Права нирка утворює на печінці втиснення.

       У свині нирки гладенькі, багатососочкові, бобоподібної форми. Ниркових пірамід 10–12. Ниркові сосочки обмежені нирковими чашами, що з’єднуються з нирковою мискою. Обидві нирки лежать майже на одному рівні — 1–4-го поперекових хребців. Права нирка не досягає печінки.

      У собаки нирки гладенькі, однососочкові, бобоподібної форми, товсті. Кінцеві заглибини виражені менше, ніж у коня. Нирки розміщені на рівні 1–3-го поперекових хребців. Права нирка торкається печінки.

Нерви: n. vagus, nn. splanchnici lumbales.

Судини: aa. renales.

     Сечовід — ureter — парний трубчастий орган, який проводить сечу з нирки в сечовий міхур. Він розміщений на бічній стінці черевної порожнини. Злегка звисає, утворюючи коротку складку очеревини — сечостатеву складку. У сечоводі розрізняють черевну і тазову частини. В тазовій порожнині сечовід переходить на дорсальну стінку сечового міхура, косо пронизує останню і, пройшовши певну відстань (3–5 см) між м’язовою й слизовою оболонками, відкривається біля шийки сечового міхура. Таке співвідношення сечоводу з оболонками сечового міхура запобігає зворотному відтоку сечі.

      Слизова оболонка сечоводів вистелена перехідним епітелієм, в початковій частині містить слизові залози. М’язова оболонка сечоводів складно побудована, утворює сполучення з нервами, що дає змогу здійснювати перистальтичні скорочення і переміщувати сечу в сечовий міхур. М’язова оболонка побудована з непосмугованої м’язової тканини. Зовні сечоводи вкриті адвентицією.

Нерви: гілки  нервів з каудального брижового  й тазового сплетень.

Судини: артерія сечоводу.

      Сечовий міхур — vesica urinaria — непарний еластичний порожнистий орган овальної форми, що виконує роль резервуара, в якому накопичується сеча. Його розмір, а відповідно, і форма змінюються залежно від наповнення. Порожній сечовий міхур має округлу форму, зморшкуватий, з товстими стінками. Сечовий міхур розміщений на дні тазової порожнини і в наповненому стані звисає в черевну порожнину. В сечовому міхурі розрізняють тіло — corpus vesicae, верхівку — vertex vesicae — і шийку — cervix vesicae, що спрямована каудально і переходить у сечівник. Слизова оболонка сечового міхура блідо-рожева, вистелена перехідним епітелієм, без залоз. На дорсальній стінці міхура, біля шийки, виділяється два сечовідних стовпи — columnae uretericae, які ведуть до отвору сечоводу — ostium

uretericae. Від цих отворів  продовжуються каудально сечовідні складки — plicae uretericae, що обмежують трикутник міхура — trigonum vesicae. Складки каудально зливаються і утворюють сечівниковий гребінь — crista urethralis.

       М’язова оболонка товста, складається з двох поздовжніх (зовнішнього й внут-

рішнього) і колового шарів  непосмугованих м’язових волокон. Останній шар розміщений між поздовжніми шарами. Коловий шар утворює в ділянці шийки сечового міхура стискач. Верхівка й тіло сечового міхура вкриті серозною оболонкою, а його шийка — адвентицією.

       Сечовий міхур має зв’язки: непарна — серединна зв’язка міхура — lig. vesicae medianum — проходить до лобкового зрощення і продовжується краніально по черевній стінці до пупка, в ній у плодів проходить сечова протока — urachus — до сечового мішка зародка (allantois); парні — бічні зв’язки міхура — lig. vesicae laterale — є залишком початкової частини пупкової артерії. Дорсально сечовий міхур межує з прямою кишкою (у самців) і з маткою та піхвою (у самок).

      У великої рогатої худоби трикутника міхура немає, а у коня він ледве виражений. У коня вентральна частина тіла і шийки сечового міхура не вкриті серозною оболонкою. У свині сечовідні складки подвійні.

Нерви: гілки  нервів тазового сплетення.

Судини: міхурові артерії.

      Сечівник — urethra— має значні статеві особливості. У самок він короткий і широкий, має вигляд прямої трубки, що починається від шийки сечового міхура, спрямовується назад і вгору. Він відкривається в нижню стінку статевих органів на межі між піхвою і сечостатевим синусом — зовнішнім отвором сечівника — ostium urethrae externum. У жуйних, верблюда і свиней на нижній стінці сечівника, перед його відкриттям у сечостатевий синус, є значний підсечівниковий випин — diverticulum suburethralle. У верблюда, крім того, є ще ряд дрібних випинів, що слід враховувати при введенні катетера. Слизова оболонка сечівника вистелена перехідним епітелієм, без залоз. У товщі слизової оболонки проходять великі вени.

М’язова оболонка складається з непосмугованої м’язової тканини, проте в каудальній частині знаходяться посмуговані м’язові волокна, які формують сечівниковий м’яз — m. urethralis, виконуючи функцію стискача. У корови сечівник завдовжки 10–14, у кобили — 6–8 см.

     У самців сечівник майже відразу з’єднується із сім’явипорскувальною протокою, утворюючи сечостатевий канал. Сечівник починається внутрішнім отвором — ostium urethrae internum — у шийці сечового міхура, а зовнішнім отвором закінчується на голівці статевого члена.

Нерви: гілки  нервів тазового сплетення.

Судини: гілки артерії  передміхурової залози.

2.2 Анатомо-топографічні дані статевої системи.

       Органи розмноження — organa genitalia — забезпечують відтворення тварин, а