Стратегія і тактика фінансових інвестицій підприємства

     Світова практика довела, що запорукою залучення іноземних інвестицій в країну є “сприятливий інвестиційний клімат”. Це поняття, як свідчать дослідження провідних вчених-економістів і практика країн з ринковим механізмом, включає в себе наступні основні елементи:

- стабільна макроекономічна і політична ситуація; 
 

Таблиця 1.4

     ПІІ в пріоритетні для іноземних інвесторів регіони України

- стабільна законодавча інвестиційна база протягом досить тривалого

часу;

- достатній розвиток інвестиційної інфраструктури;

     - існування високого внутрішнього попиту на інвестиційні ресурси поряд із важливістю одержання віддачі від інвестування.

     Що стосовно макроекономічної ситуації, то незважаючи на незначне зростання ВВП у грошовому вимірі, що намітилося протягом останніх років, значення ВВП на душу населення, в порівнянні зі світовими стандартами, складає досить незначну величину (в 2009 р. цей показник дорівнював 7267 грн.). Це свідчить про те, що держава і її населення бідні. Зростання ВВП значною мірою обумовлене ростом цін, які подекуди сягнули світового рівня, тоді як заробітна плата в 10-20 разів нижче за світові стандарти.

     Однією з позитивних ознак інвестиційного клімату України часто називають дешеву робочу силу. Але разом з меншою, ніж в країнах Східної Європи, заробітною платою співіснують нижчий рівень продуктивності праці 

та нижчий кваліфікаційний рівень персоналу сучасних професій. Крім того, низький рівень доходів населення знижує його платоспроможність, знижуючи тим самим ринки збуту продукції.

     Політичну ситуацію в Україні можна назвати більш-менш стабільною. Та часті зміни в керівництві всіх гілок влади, існування великої кількості політичних партій та громадянських організацій, які відкрито конфліктують між собою, мають дуже різні платформи діяльності, а головне - висловлюють думку про необхідність поліпшення сучасного стану української економіки та не розробляють комплексів чітких заходів щодо цього поліпшення, є негативною ознакою політичної ситуації.

     Одним із чинників, що гальмують процес іноземного інвестування, є нестабільність українського законодавства, зокрема стосовно іноземного інвестування. Так, дію прийнятого у березні 1992 року Закону України «Про іноземні інвестиції» в травні наступного року було призупинено Декретом Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування». У березні 1996 року прийнято Закон України «Про режим іноземного інвестування», який визначає особливості режиму іноземних інвестицій на території України, але в ньому не конкретизовані пріоритетні об'єкти чи галузі, що підпадають під регулювання, через що ускладнюється надання пільг при залученні іноземного капіталу, не врегульовуються портфельні інвестиції тощо. Упродовж перших семи років незалежності України законодавство з питань діяльності іноземних інвесторів змінювалося сім разів. Саме нестабільність законодавства, а не скасування пільгового режиму для зарубіжних інвесторів, є стримуючим фактором для розвитку іноземного інвестування, оскільки робить неможливим довгострокове планування.

     Стан розвитку інфраструктури інвестиційного ринку не відповідає сучасним вимогам. Фондовий ринок України не відіграє своєї ролі у формуванні інвестиційних ресурсів та залученні їх у виробництво, тобто незадовільним є розвиток таких необхідних інститутів, як інвестиційні фонди і інвестиційні компанії. Низький рівень довіри населення до цінних паперів

також негативно впливає на загальну характеристику третьої складової сприятливого інвестиційного клімату. Через наявність досвіду втрати коштів, вкладених у державні цінні папери, та недовіру населення України до банків залучити кошти населення неможливо навіть через існуючу банківську систему. Зокрема, комерційні банки беруть незначну участь у фінансуванні довгострокових інвестиційних проектів, короткострокові ж кредити надають під значні проценти.

      Стосовно  четвертого елемента “сприятливого інвестиційного клімату’ можна сказати, що, як було зазначено вище, Україна потребує близько 40 млрд.дол.США, тобто в країні існує значний попит на інвестиційні ресурси. Та зростає необхідність формування оптимальної структури інвестицій. Потрібно інвестувати кошти в такі об’єкти, які в разі свого успішного розвитку сприяли б розвитку пов’язаних з ними об’єктів. Значний розвиток української економіки через її сучасний стан можливий лише за умов реалізації довгострокових стратегічних проектів.

      Протягом  останніх років Україна зацікавлена  у залученні іноземних інвестицій до своєї економіки. Використовувати досвід минулого – головний закон історії. З цього приводу звернемо увагу на запровадження у законодавстві Південної Кореї – однієї з чотирьох “драконів” Південно-Східної Азії – в сфері залучення іноземного капіталу. Учать іноземного капіталу у спільних підприємствах обмежувалась, як правило, 50% власності. Були визначені пріоритетні галузі, а також великі проекти в металургійній, машинобудівній та електронній промисловості, орієнтовані на експорт. При цьому інші галузі залишались закритими для іноземних інвестицій. На наш погляд, досвід цих країн стане в нагоді для України.

     Іноземне  інвестування не є головним фактором, що забезпечує покращення економічного стану та зумовлює економічний розвиток країни. Звичайно,  залучення необхідного обсягу іноземних інвестицій допоможе вирішити існуючі проблеми. При цьому необхідно не втратити економічну незалежність через занадто високі обсяги іноземних інвестицій.  

     1.2 джерела інвестиційних  ресурсів та їх  збалансованість 

     Реалізація   затвердженого інвестиційного проекту передбачає, насамперед, наявність в розпорядженні підприємства певного обсягу інвестиційних ресурсів. Стратегія формування інвестиційних ресурсів,  як правило, має чотири етапи [23]:

1. Визначення необхідного загального розміру інвестиційних ресурсів.
2. Вивчення можливостей  формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел.
3. Визначення способів фінансування окремих інвестиційних програм та проектів.
4. Вивчення можливостей оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів.

     Джерело – це те, що дає початок будь-чому. Детально розглянемо джерела інвестиційних  ресурсів та існуючі підходи до їхньої класифікації.

     При виборі джерел інвестиційних ресурсів враховується їхня доступність та вартість залучення до фінансування проектів певного підприємства. Підприємство, вкладаючи власні фінансові ресурси в конкретний інвестиційний проект, ліквідує таким чином можливість вкладання цих ресурсів в інший проект і, як наслідок, отримання позитивного ефекту у разі успішної реалізації цього проекту. Саме тому вартістю цих ресурсів є «заробіток» підприємства від їхнього альтернативного вкладання [4]. Оцінюючи вартість власних інвестиційних ресурсів, слід враховувати, крім втраченого ефекту від їхнього альтернативного вкладання, ефект від запланованої реалізації. При цьому вартість власних інвестиційних ресурсів дорівнюватиме різниці розмірів ефектів прийнятого до реалізації та альтернативного (втраченого) проектів. Платою за використання залучених коштів (частіше у вигляді акціонерного капіталу) є дивідендні виплати з одержаного за результатами інвестиційної діяльності прибутку. Позичальник інвестиційних ресурсів, на відміну від розглянутого акціонера, не претендує на прибуток, платою за використання позикових на зворотній основі інвестиційних ресурсів є фіксований розмір винагороди у вигляді відсотків.

     Чимало  економістів пропонують класифікації джерел інвестиційних ресурсів:

1. Розподіл джерел інвестиційних ресурсів на власні, залучені та позикові найбільш розповсюджений серед економістів. Крім В.П. Савчука [4], таку класифікацію висловлювали також Н.О. Татаренко, А.М. Поручник [27], О.Є. Кузьмін, С.В. Князь, Н.В. Тувакова [24], Т.В. Майорова [28],      А.Г. Загородній, Ю.І. Стадницький [16], С.Ф. Покропивний, В.М. Колот [18].
2. О. Єрмошкіна [31], Реверчук С.К., Реверчук Н.Й., Скоморович І.Г. та інші виділяють тільки власні та позикові джерела інвестиційних ресурсів, виключаючи залучені як окреме джерело.
3. А.А. Пересада, А.П. Загороднюк, М.В. Алікаєва, М. Денисенко [7] всі джерела інвестиційних ресурсів розподіляють на внутрішні та зовнішні.
4. В.Г. Федоренко та А.Ф. Гойко [30] не дійшли до чіткої класифікації.

     На  основі детального вивчення досліджень вище зазначених економістів, а також  характеристик кожної з трьох  груп джерел інвестиційних ресурсів (власні, залучені, позикові) можна залучені джерела розділити на залучені на оплатній основі (оплатно залучені) та залучені на безоплатній основі (безоплатно залучені) (рис. 1.2).

     До  оплатно залучених відносяться  такі джерела інвестиційних ресурсів, за використання яких для фінансування конкретного інвестиційного проекту їх власникові сплачується винагорода, але її розмір прямо залежить від результатів реалізації інвестиційного проекту.

     До  безоплатно залучених відносяться  такі джерела інвестиційних ресурсів, які їх власник самостійно передає для використання у фінансуванні конкретного інвестиційного проекту попередньо усвідомлюючи однозначне неотримання будь-якої винагороди за використання коштів цих джерел стороннім суб’єктом.

     Рис. 1.2 Класифікація залучених  джерел інвестиційних  ресурсів

      Крім  того, до оплатно та безоплатно залучених  джерел інвестиційних ресурсів відносяться  різні джерела залежно від  їх приналежності до країни, де здійснюватимуться  інвестиції, тобто від того, є вони вітчизнними чи зарубіжними.

      Аналізу збалансування конкретних джерел, оптимізації  структури інвестиційних ресурсів, що залучаються до інвестиційного проекту, в сучасній економічній літературі приділено недостатньо уваги.

     Нерівномірність кругообігу та обігу капіталів, викликана різною природою відтворення їхньої вартості, галузевою специфікою виробництва, особливостями реалізації товарів, віддаленістю місця виробництва товару від потенційних ринків збуту та іншими причинами, обумовлює виникнення кредитних відносин.

     Слід  зауважити, що показник ефекту фінансових інвестицій доцільніше застосовувати  не в межах всієї діяльності підприємства, а в межах конкретного інвестиційного проекту. Практика господарювання визначила наступні форми фінансування інвестиційного проекту підприємства щодо диверсифікації інвестиційних ресурсів проекту:

1. Використання лише власного капіталу підприємства. Ця форма придатна тільки для підприємств, інвестиційні потреби якого не перевищують розмір його нерозподіленого прибутку. Та в цьому випадку не спостерігатиметься ефекту фінансового левериджу через відсутність у фінансуванні коштів сторонніх інвесторів.