У переддень війни

27 Миргородські вісті. — 1 липня.

28 Лохвицьке слово. — 1943. —  3 липня.

Про обсяги матеріальної допомоги потребуючим  свідчать статистичні дані по Машівському району. Тут благодійне товариство, яке існувало при районній управі, протягом літа 1942 року надало допомогу 8247 особам, серед яких були військовополонені, біженці, сім'ї репресованих радянською владою людей, престарілі та батьки, чиї діти перебували на примусових роботах у Німеччині [29].

29 Голос Полтавщини. — 1942. — 20 вересня.

Крім благодійних товариств, допомогу найбільш знедоленим надавали також  органи допоміжної української адміністрації  та громадські двори. Площанська сільська управа Решетилівського району (Староста — Юрин) одноразову допомогу сільськогосподарськими продуктами надавала багатодітним сім'ям, непрацездатним односельцям та родинам репресованих. Зокрема, з урожаю 1942 року їм було роздано 2400 кг зерна. Згідно розпорядження старости Новосанжарського району П. Коряка, одноразову допомогу в розмірі 100-200 крб. одержували також біженці, які з різних причин опинилися на теренах району без засобів до існування. Збори пожертвувань у районі проходили регулярно. Незважаючи на скрутне матеріальне становище населення і постійні побори з боку німців, полтавці ділилися з потребуючими останнім: грошима, одягом, картоплею, квасолею, борошном, крупами, олією та ін. З тієї кількості продуктів (від 100 грамів олії до 2-3 кг картоплі чи борошна), які жертвували люди на благодійні цілі, видно, в якій бідності перебували полтавці і, допомагаючи ближньому, вони часто відривали від себе останнє. Напередодні Різдва 1942 року члени громадського двору "Вільний степ" Новосанжарського району, крім продуктів, зібрали між собою 384 крб. (130) Крім того, місцевий драматичний гурток з виручених за спектаклі грошей передав на доброчинну справу 500 крб. [30].

30 ДАПО, ф.Р-2342, оп.1, спр.17, арк.9.

Благодійну діяльність церкви та громадськості  Полтавщини вирішили використати у своїх цілях німці. Уже взимку 1941-1942 років стадо зрозумілим, що розрахунки на "блискавичну війну" провалилися і перед Німеччиною постала примара затяжної війни, до якої вона була не готова. Тому серед населення окупованих територій СРСР був оголошений збір теплого одягу для німецьких вояків. Оскільки добровільно здавати речі мало хто хотів, збір відбувався у примусовому порядку. Так, для 87 громадських дворів (12 261 господарство) Новосанжарського району німці встановили завдання: зібрати 150 кожухів. Виконати його, говорилося в розпорядженні районної управи, потрібно було за будь-яку ціну, "навіть при потребі за допомогою поліції" [31].

31 ДАПО, Р-2338, оп.1, спр.4, арк.4.

У Полтаві збір теплого одягу  для німецьких вояків тривав три  дні. Кількість зібраних кожухів і валянок була такою великою, що перевищила встановлене завдання, і з 24 січня 1942 року збір припинили. Голова міської управи Ф. Борківський через газету "Голос Полтавщини" висловив подяку жителям міста за допомогу німецьким воякам.

На початку другої воєнної зими асортимент теплого одягу для  німецьких вояків був значно розширений: здачі підлягали також піджаки  і фуфайки. Враховуючи, що більшість  полтавців не бажала одягати окупантів, німці добровільно-примусовий принцип  доповнили матеріальним заохоченням: за здані речі платили окупаційними марками та видавали премії горілкою і махоркою. У селах Лубенського району теплих речей було здано на 44 762 крб., а в самих Лубнах — на 85 тисяч. "Рекордсменами" стали жителі села Березоточі, які здали теплих речей на 12 790 крб. і одержали в якості премії 140 літрів горілки та 70 кілограмів махорки, та селяни Халепців —1963 крб., 23 літри горілки i 11 кілограмів махорки [32]. Населення Покровобагачанського району, крім грошей, за зібраний для вояків німецького вермахту теплий одяг, отримало 171 літр горілки і 835 пачок махорки.

32 ДАПО, ф.Р-2434, оп.1, спр.3, арк.138.

Спекулюючи на властивих для  українського народу почуттях милосердя  і гуманізму, німці почали пов'язувати  збирання пожертв для радянських військовополонених з подарунками для вояків вермахту. Нав'язана німцями спільна акція була (131) проведена на Полтавщині напередодні Великодня 1942 року. Згідно розпорядження старости Зіньківського району О. Дехтярьова, гуманітарна допомога мала збиратися одночасно для військовополонених і "німецьких вояків, які своєю кров'ю жертвують для звільнення народів і нашої неньки-України від більшовицького ярма" [33]. Для військовополонених дозволялося жертвувати продукти харчування, гроші, одяг і взуття, а для німців — лише квіти, гроші і крашанки.

33 ДАПО, ф.Р-2701.оп.1, спр.11, арк.2.

171крб.[34]

34 ДАПО, ф.Р-2701.оп.1, спр.11. арк.24, 37, 54, 61, 90.

Як видно з таблиці, населення  Зіньківщини робило більш вагомі пожертви для німецьких вояків, ніж  для радянських військовополонених. Безумовно, що "подарунки" для вояків вермахту робилися під тиском окупаційної влади, але незрозуміло, що заважало людям робити більш значні пожертви для своїх співвітчизників?

У міру погіршення становища Німеччини  на фронтах другої світової війни збільшувалися і побори для Третього рейху (132) з підневільних народів, як у формі податків та повинностей, так і в формі "подарунків". Напередодні Великодня 1942 року з жителів Полтави було зібрано стільки грошей для придбання "подарунків" пораненим німецьким воякам, що 19 640 крб. залишилися невикористаними, і бургомістр П. Галанін передав їх німецькому Червоному Хресту [35].

Отже, в умовах німецько-фашистської  окупації централізованої допомоги соціально незахищеним верствам населення Полтавщини, як і всієї України, не існувало. Найбільш нужденними і знедоленими опікувалися благодійні товариства, які утворювалися з ініціативи церкви та самих полтавців, як вияв їх милосердя і любові до ближнього. Завдяки доброчинній діяльності полтавців було врятовано життя тисячам військовополонених, сиротам, інвалідам, старим і немічним. З поверненням радянської влади в 1943 році будь-яка благодійна діяльність була заборонена.