Міжнародний тероризм

В останні десятиліття  заговорили про "політичний іслам", "ісламський радикалізмі", "ісламський фундаменталізм", "Islamic Resurgence", "Islamic Revival", ставлячи між цими поняттями  чи ледве не знак рівності. Фундаменталізм може бути оборонним (покликаним зберегти й уберегти, очистити віру), але може бути й наступальним, агресивним. Саме останній різновид ісламського фундаменталізму, що ставить у главу кута принцип "джихада" (буквально - зусилля, які  мусульмани повинні додавати як для  захисту своєї віри, так і для  самовдосконалення, невідступного  проходження завітам Пророка), відома під ім'ям ісламського радикалізму (скорочено - ісламізму). Послідовники радикалізму розуміють джихад як необхідність боротьби - аж до збройної - із християнським, у їхніх очах безбожним і матеріалістичним, західним миром. У різних російськомовних  джерелах цьому поняттю залежно  від часу й мети видання дається  різне тлумачення, причому основна  увага приділяється його "військової" складової, називаної "джихадом меча".

От що говориться в Корані про це: "И боріться на шляху Аллаха з тими, хто бореться з вами, але не переступайте, - воістину Аллах не любить переступаючих" (сура 2, аят 186), "И не боріться з ними, поки вони не стануть боротися з  вами" (сура 2, аят 187), "А якщо вони відійдуть від вас і запропонують вам мир, то Аллах не дає вам  ніякого шляху проти них" (сура 4, аят 92).

У початковий період поширення ісламу під джихадом, насамперед, розумілася боротьба в захист нечисленної  й слабкої мусульманської громади. У Корані відносно цієї боротьби є  й такі вказівки, які пов'язані  з конкретними подіями, що мали місце  в певний час у певному місці. Ці вказівки жадають від увірувавших:

По-перше, не вступати в конфлікт з мушрікинами (багатобожниками) і прагнути схиляти їх до щирої  віри "мудрістю й гарним умовлянням".

По-друге, із супротивниками релігії вести оборонну війну  з метою захисту досягнутого "гарним умовлянням".

По-третє, уникнути воєнних дій у священні місяці (мухаррам, раджаб, шаабан, рамазан).

По-четверте, вести  воєнні дії так, щоб, "борючись на шляху Аллаха, захищати слабких із чоловіків, а також жінок і  дітей" (сура 4, аят 77), не винищувати худоби, не отруювати води, поля, не губити сади, не руйнувати будівлі.

Треба підкреслити, що мусульмани ніколи не проголошували  війну християнству - адже це одна із трьох авраамістических религий (поряд  з ісламом і іудаїзмом), і прихильники  ісламу почитають як пророків Авраама  й Ісуса. Джихад для войовничого  ісламізму - це боротьба із Заходом  як ворогом ісламу. При цьому фундаменталізм (салафійя) виступає для них ідейною  підставою, але це не є головним.

Радикальні ісламісти  переконані, що сам іслам як релігія  постав перед смертельною небезпекою. Держава ефективно вбиває щирий  іслам через світське законодавство, парламентаризм, науково-матеріалістичне  уявлення, репресивний апарат, засоби масової інформації. При цьому  ісламісти прибігають до екстремізму, сполученому з різними формами  терору й насильства, порушуючи головні  принципи, закладені в основу мусульманського  віровчення, серед яких присутні наступні коранічні установки: "Немає примусу  в релігії" (сура 2, аят 257); "Істина - від вашого добродії: Хто хоче, нехай  вірує, а хто хоче, нехай не вірує" (сура 18, аят 28).

Щоб урятувати іслам  і свої душі, правовірні мусульмани повинні об'єднається, і захопити владу. Кінцевою метою ісламських фундаменталістів у будь-якій країні є державотворення, кероване духівництвом і засноване  на законах шаріату. На сьогоднішній день подібного результату фундаменталісти  домоглися у двох країнах: Ірані  й Судані. У всіх інших мусульманських країнах вони перебувають в опозиції, причому досить часто їх заганяють  у підпілля (наприклад, у Тунісі, Сирії, Іраку, Алжирі), але навіть у  цьому випадку радикальні ісламісти  здатні істотно впливати на суспільно-політичну  ситуацію.

Насправді "фундаменталізм" зовсім не обов'язково рівнозначний політичному  радикалізму, екстремізму й безпосередньо  не виступає причиною тероризму. [34]

Фанатики-терористи  найменше думають про "очищення" ісламу; корінь їхньої ненависті до Заходу, у першу чергу, до Америки, носять не релігійний, а культурно-цивілізаційний, психологічний і геополітичний  характер. [34]

Більшість екстремістських  груп, що виступають під прапором ісламу, ведуть своє походження від "Суспільства  братів-мусульман", що заснував наприкінці 20-х років у Єгипті шкільний учитель  Хасан аль-Банна. Виникши як релігійна  організація по "виправленню долі" мусульман, "Братерство" швидко перетворилося  в подобу політичної партії із чіткою ідеологією. Сам Хасан аль-банна  вважав, що торжество ісламу в рамках "однієї, окремо взятої країни" (конкретно - у Єгипті) може наступити мирним шляхом: через пропаганду ісламських цінностей, ісламське виховання  підростаючого покоління, особистий  приклад морально бездоганних народних ватажків. "В ісламі релігія невіддільна  від держави, від політики. Щирий  мусульманин не той, хто тільки молиться Аллахові. Він повинен жити проблемами всього мусульманства й боротися за те, щоб навколишнє суспільство  жило по шаріату, а єдиною конституцією був Коран", - учив Хасан аль-Банна. [25]

Боротися передбачалося  при необхідності зі зброєю в руках. "Джихад - наш шлях, смерть заради Аллаха - наше вище прагнення", говорив  девіз "Братерства". В 1948 році загони "Братів-Мусульман" взяли участь у Палестинській війні, а коли Єгипет поряд з іншими арабськими країнами потерпів у ній поразка, розгорнув терор проти його "винуватців". Після вбивства прем'єр-міністра Єгипту Махмуда Ну-Краши уряд спохватився: активісти "Братерства" потрапили  у в'язниці, а його лідер Хасан  аль-банна був застрелений агентами таємної поліції. [5,78]

Чергова зміна кабінету в Єгипті дозволила "братам" знову  легалізуватися. Вони вступили в контакт  із революційною організацією "Вільні офіцери", в 1952 році скинувшій короля Фарука. Однак незабаром новий  режим обрушив на них ще більш  жорстокі репресії. Приводом до них  послужив замах одного зі членів "Братерства" на життя президента Гамаля Абдель Насера.

В 1964 році частина "братів" вийшла на волю по амністії, але незабаром  влада розкрила чергову змову  проти Насера. Головним обвинувачуваним  на процесі став відомий теоретик "Братерства" Сайид Кутб, інтелектуал, що вчився в США й у молодості  захоплювався соціалістичними ідеями. Погляди Кутба на "виклики сучасності" відрізнялися крайнім радикалізмом.

На відміну від  аль-банны, аль-кутб уже не сподівався на мирне торжество ісламських ідей у сучасному арабському суспільстві. Він говорив, що воно перебуває в  стані "джахілійя" (доісламского варварства), тому є слабким у  моральному відношенні, уразливим для  будь-яких далеких явищ. Завдання істинно  віруючих - внутрішньо відділиться  від такого суспільства, замкнуть у  колі однодумців. Завдяки відділенню, їхня віра зміцниться, вони забезпечать  свою безпеку, створять істинно ісламське  суспільство в мініатюрі.

"Брати" повинні  вести джихад - священну війну  - проти варварського суспільства,  з метою завоювання влади й  перетворення його в "істинно  ісламське". Джихад - це громадянська  війна істинно віруючих проти  "невірного" суспільства. Звідси  знамените гасло аль-кутба: "Аллах  - ідеал, Пророк Мухаммед - вождь,  джихад - засіб досягнення мети, смерть  в ім'я Аллаха - заповітна мрія". [25]

Під впливом ідей аль-кутба і його прихильників угруповання "Братів мусульман" стало екстремістським, широко використовуючим терористичні методи. Не випадково на її емблемі  зображені дві схрещені шаблі  й Коран.

Сайд Кутб скінчив  життя на шибениці, але його ідеї надихнули багатьох представників  молодого покоління "братів", що сиділи тоді в тюремних камерах. З початку 70-х років уже при президенті Анваре Садате в Єгипті стали з'являтися екстремістські групи послідовників  Кутба, що обрали терор головним методом  боротьби.

В 1974 році члени "Партії ісламського звільнення" влаштували спробу захоплення Військово-технічної  академії в Каїрі. В 1977році "Суспільство  мусульман" викрадає, а потім вбиває мусульманського богослова шейха  Мухаммеда аз-захаби. Екстремістські групи нападають на поліцейські  ділянки, влаштовують вибухи в нічних клубах, нападають на християн-коптів. В університетських городках з'являються "ісламські групи", які тероризують  лівих і нерелігійно настроєних студентів, борються за устрій у кампусах молельних приміщень і беруть участь в антиурядових демонстраціях.

З кінця 70-х років "Брати-Мусульмани" взяли активну  участь в афганській війні, потім  налагодили тісне співробітництво  з мусульманським населенням Югославії  й Албанії, сталі надавати допомогу пакистанським екстремістським  організаціям, що воювали в Кашмірі. У підсумку до кінця 80-х років "Брати-Мусульмани" перетворилися у всемусульманську асоціацію ісламських організацій, ставши фактично міжнародною організацією. [25]

До цього часу майже всі рухи, що входили в  неї, і групи прийняли як єдину  ідеологію ваххабізму, що вони, однак, трансформували з офіційного напрямку ісламу в якийсь соціально-політичний рух, що, поряд із прихильністю "чистому" ісламу, характеризується крайньою нетерпимістю до інакомислення, відмовою людини від  власної волі, фанатизмом. Примикали  до "братів" організації й групи  в Південній Азії (Пакистан, Бангладеш), що оголосили себе прихильниками  деобандійскої школи богослов'я, по всіх основних питаннях теорії й  практики боротьби за проголошені ідеали ісламу були близькі до ваххабізму.

У період бойових  дій радянських військ в Афганістані (1979-1989 р. р.)"Брати-Мусульмани" розгорнули активну діяльність у цій країні, допомагаючи спецслужбам Пакистану, Саудівської Аравії, а також і  ЦРУ США розгортати "священну війну" проти Радянської Армії. На Близькому Сході при їхній  участі була створена система таборів  і навчальних центів для підготовки й посилки в Афганістан "борців за іслам" з арабських країн (загальна чисельність "арабських афганців" за різними оцінками досягла від 8 до 15 тисяч). В Афганістані також  воювали бойовики із країн Південно-Східної  Азії, спрямовані туди по каналах "Братів-Мусульман". Всі вони після закінчення війни й повернення у свої країни зберегли зв'язок з афганськими, пакистанськими й арабськими ісламськими центрами й фондами, через які стали одержувати зброю й фінансові кошти для формування бойових груп на місцях. [25]

Багато дрібних  радикальних груп, що виникли на початку 80-х років, швидко дискредитували себе у своїх країнах терором  проти державних чиновників і  зв'язками з іноземними спецслужбами. Однак з початку 90-х років на сцену виходить нове, ще більш агресивний рух, натхненний ідеями того ж Кутба. Його ядром стають "арабські афганці" - добровольці, що воювали проти радянських військ в Афганістані.

У жовтні 1981 року сам  президент Садат падає під  кулями бойовиків із групи "Джихад". Терористи виконують указ свого  духовного лідера-сліпого шейха  Омара Абдель Рахмана, що виніс смертний вирок Садату за підписання миру з  Ізраїлем.

Схожий процес відбувається й в інших куточках мусульманського  світу. В арабських країнах більшість  екстремістських груп виникає на ґрунті невдоволення радикалів "зайвою помірністю" керівництва місцевих "Братів мусульман". Так з'явилися, наприклад, "Палестинський ісламський джихад", створений в 1979-1980 роках  палестинськими студентами в Єгипті, і "Армія Мухаммада", створена в 1990 році в Йорданії.

В 90-ті роки як би "візитною карткою" терористів "Братів-Мусульман" стали нападу в Єгипті на іноземних  туристів. Наприклад, такі напади були зроблено 4 лютого 1993 року (на автобус  із туристами з Південної Кореї) і 26 лютого (3 іноземця убито й 18 поранені в каїрському кафе); 8 червня 1993 року (загинули 6 англійців і 2 єгиптянина, 15 чоловік було поранені); 27 грудня 1993 року (одержали поранення 7 австрійців і 8 єгиптян). Аналогічні напади на туристичні автобуси, поїзди, круїзні судна  на Нилі, кафе, відвідувані іноземцями, тривали й в 1994 - 99 роках.

Нова сторінка історії "ісламського" тероризму відкривається  зі створенням у пакистанському Пешаварі в розпал війни в Афганістані "Бюро послуг" - організації, що зайнялася  переправленням в Афганістан з арабських  країн добровольців "священної  війни". Творцями "Бюро" були два  чоловіки - представник палестинських "Братів-Мусульман" у Пешаваре Абдалла Аззам і всесвітньо відомий  нині саудівський мільйонер Усама  бен Ладан.

Відділення "Бюро" створені в багатьох країнах світу, включаючи Західну Європу й США. Вважається, що в Афганістані пройшли  навчання близько 10 тисяч моджахедів, більшість із яких були не афганцями, а вихідцями із Саудівської Аравії, Алжиру, Єгипту, Ємену, Пакистану, Судану й інших мусульманських країн. У  ті роки, як відомо, моджахеди користувалися  активною підтримкою США. На їхнє утримування  й оснащення сучасною зброєю, включаючи "Стінгеры", ЦРУ витрачало 500 млн. доларів у рік.

В 1988 році бен Ладан  створив в Афганістані нову організацію  за назвою "Аль-Каіда" (База), метою  якої було поширення "джихада" на інші країни світу. Після догляду  з Афганістану радянських військ бен Ладний повернувся в Саудівську Аравію, де незабаром виступив з різким осудом присутності на "священній землі ісламу" американських військ у період війни в Затоці. За заклик населення до повстання проти "лицемірного" королівського режиму він був в 1994 році позбавлений саудівського підданства й висланий із країни. Саудівська Аравія стає центром ваххабітів. Це екстремістська течія в ісламі, що вважається попередницею ісламізму. [52, 34]

Після короткого  перебування в Судані бен Ладний в 1996 році повернувся в Афганістан, де тоді у влади знаходився рух "Талібан". До цього часу у Вашингтона нагромадилися  серйозні претензії до колишнього протеже, що оголосив Америку головним ворогом  мусульманського світу. США обвинуватили Усаму бен Ладена в організації  диверсій проти американських військових баз на території Саудівської  Аравії - в Ер-Ріяді (листопад 1995 року) і Дахране (червень 1996 року). У лютому 1998 року бен Ладан оголосив про  створення "Всесвітнього ісламського  фронту боротьби проти іудеїв і хрестоносців", у який увійшли деякі арабські і пакистанські терористичних організацій. А в серпні того ж року відбулися  вибухи американських посольств  у Кенії й Танзанії, у яких США  обвинуватили бен Ладена.