Міжнародний тероризм

широкомасштабне поширення  криміногенних процесів;

зниження ефективності діяльності правоохоронних органів  і зростання погрози безпеки  особистості й майна;

По-третє, це протиріччя, обумовлені руйнуванням у великій  кількості країн сформованої  ефективної системи соціальних гарантій життя населення. У рамках цих  протиріч негайно позначилося й  продовжує позначатися дія таких  факторів, як: ріст соціальної незадоволеності, формування у зв'язку із цим настроїв соціальної відчуженості, посилення егоїзму, апатії з боку значної частини суспільства;поступове втягування певної частини населення в кримінальні відносини;

Економічні кризи, які більшою мірою зачіпають  інтереси середніх верств населення, додатково  вливаються в масове безробіття серед  потенційно активних у політичних відносинах і організованих на професійній  основі верств населення, які при  цьому створюють своєю поведінкою політичну нестабільність у вигляді  страйків, пікетів, перекриттів транспортних магістралей. Безробіття молоді, у чинність її низької кваліфікації, у комплексі  з іншими факторами, поєднання її в групи, а наявність великої  кількості вільного часу приводить  до того, що для них участь у справах  групи стають основною формою діяльності. А залежно від особистих якостей  людини (відсутність працьовитості, бажання швидко розбагатіти, залучити до себе увага хоч на якийсь час, стати популярним у своєму середовищі) може спонукати людину, а також  і інших членів групи до активної терористичної діяльності. Саме економічні фактори, на думку більшості вітчизняних учених, детермінують тероризм у всіх його проявах.

Корінні причини  тероризму лежать в глибокій соціальній і політичній кризі, з якою зітнулася  велика кількість країн світу, в  ослабленні правопорядку, що й породжує нові протиріччя, для вирішення яких окремі особистості й організації  всі частіше прибігають до насильства.

Таким чином світовий тероризм має досить багато різновидів, але в будь-якій формі він є  самою небезпечною по своїх масштабах, непередбачуваності й наслідкам  соціально-політичною проблемою XXI сторіччя. Ще не дуже давно тероризм був локальним  явищем, однак за останні 10-15 років  придбав глобальний характер і усе  більше загрожує безпеки багатьох країн, робить сильний психологічний тиск на їхніх громадян, тягне величезні  політичні, економічні, моральні втрати, несе усе більше життів ні в чому не винних людей.

Тероризм - це найгостріша  проблема сучасності, що стоїть не перед  однією державою, а перед всім людством, і з нею необхідно боротися якнайшвидше.

2.2 Соціальні причини й витоки  міжнародного тероризму

Незважаючи на велике розходження конкретних історичних умов існування тих або інших  держав і народів на нинішньому етапі  розвитку суспільства, у світі і  його регіонах діють різноманітні довгострокові  соціальні процеси, які стійко детермінують широкі масштаби використання насильства, у тому числі у формі тероризму, у політичній боротьбі.

Серед різноманіття цих процесів у першу чергу  повинні бути названі такі, як:

існування значного дисбалансу потреб і інтересів різних соціальних груп і держав;

поширення радикалізму  й екстремізму в політичній ідеології  й політичній боротьбі;

відновлення й поглиблення  в практиці міжнародних відносин економічної й політичної нерівності, тенденцій диктату й колоніалізму;

становлення націоналізму й релігійного екстремізму як глобальних політичних факторів;

різка поляризація  в розміщенні чинностей у світі;

хворобливий процес переходу від тоталітаризму до демократії. Сучасні умови й мети використання тероризму в політичній боротьбі на "національному" і міжнародному рівнях ведуть до істотної зміни його утримання організації й тактики. Під впливом цих умов у розвитку тероризму в останнє десятиліття XX століття сформувався ряд більш-менш виразних тенденцій, вивчення яких має  важливе значення як для розуміння  його ролі як глобальної погрози людству, багатьом країнам світу, так і  для наукової розробки системи мір, необхідних для ефективної боротьби з ним.

Першою основною тенденцією сучасного тероризму, характерної  для багатьох держав світу, є неухильний ріст його суспільної небезпеки як для міжнародних відносин, міжнародної  безпеки, так і для конституційного  ладу й прав громадян. За даними спецслужб, міжнародний тероризм за період 1998-1993 рр. характеризується наступними показниками (перша цифра - кількість терактів, друга - число потерпілих): Африка - 175 і 758; Азія - 410 і 1172; Євразія (мається на увазі територія колишнього СРСР) - 22 і 10; Латинська Америка - 915 і 769; Близький Схід - 513 і 783; Північна Америка - 10 і 1008; Західна Європа - 818 і 806. Число терористичних актів у світі в 2000 році збільшилося в порівнянні з 1999 роком з 392 до 423. Зросло число жертв терактів: 405 чоловік убите й 791 поранений (в 1999 році 233 і 706 чоловік відповідно).

Ситуація у світі  в останні 15-20 років показує, що тероризм дійсно придбав загрозливі розміри. Змінилися стратегія й тактика  терористів, методи впливу, мотиваційна  система, з'явилися деякі нові види позначеного феномена. Сучасна практика свідчить, що тероризм став більше масовим, більше аморфним, що утрудняє боротьбу з ним.

Поряд з існуючим у країнах стосовних до західної, ринкової моделі суспільного устрою давно відомих соціальних, у тому числі класових, протиріч, які тривалий час є джерелом правого й лівого екстремізму, і як слідство - міжнародні тероризм, у сучасних умовах усе  більше небезпечний характер здобуває деякі нові протиріччя, які також  носять довгостроковий характер. Частина  з них має соціально-економічну й політичну основу, значною мірою  торкається багато країн, що ставляться до колишніх конфронтуючих суспільних систем, і пов'язана з потужними  міграційними процесами, чреватими  гострими міжнаціональними конфліктами.

Дослідники причин стрімкого поширення тероризму  у світі часто задаються питанням - чому, незважаючи на активну антитерористичну діяльність, здійснювану в різних регіонах світу й державах, тероризм не тільки не сходить із політичної арени, але й перероджується в  нові, більше тверді й організовані форми? Як відповідь на це питання  може бути, по-перше, той факт, що людство  розвивається останнім часом так  стрімко, що ледве не щодня ми стаємо свідками нових глобальних відкриттів і змін. Все це приводить до того, що рік у рік збільшується число  тих процесів і явищ, які ми не в змозі зрозуміти й прийняти, до яких ми не в змозі пристосуватися, які, у свою чергу, породжують нові екстремістські настрої в суспільстві і їхнє поширення

Масштабні теракти  у Росії, Америці, Ізраїлеві й  ряді інших країн поставили тероризм в центрі уваги суспільства. Однак  цей інтерес, на жаль, поширюється  в основному на зовнішню сторону  справи, тобто на саму практику терору. Для більшості сучасних обивателів терористи - це люди в чорних масках з автоматами, що викрикують слова  незрозумілою мовою. Подальші суспільні  дискусії ведуться тільки навколо того, як нам захищатися від цих людей. У найкращому разі, обговорюється, що ними рухає.

Терор, як форма  насильства, спрямований, насамперед, на досягнення конкретних цілей, на реалізацію особистих амбіцій, замішаних на корисливих інтересах. І зовсім не важливо  з методологічної точки зору, у  які одяги при цьому він  виряджається: національні, релігійні  й т.д. Попри все те його суть залишається  незмінної - це збройна боротьба. Тому ми можемо з повною впевненістю стверджувати - суттю тероризму є застосування крайніх форм насильства для досягнення певних політичних цілей. Люди, що застосовують терор як форму політичного насильства, не можуть використовувати його, не опираючись на конкретну соціальну базу, тобто на конкретні соціальні групи й верстви населення.

Такою основою базою, що формує людські резерви тероризму, є соціальні відносини й соціальний стан більших груп населення: верств, класів. Характерна риса соціального  стану мас - сьогодні постійний процес зубожіння, маргіналізація й люмпенізація. Цей процес характерний для абсолютної більшості країн Азії, Африки, у  тому числі й для великої кількості  людей в странах СНД, особливо в Північно-Кавказькому регіоні, де серед населення найвище число  безробітних, повний розпад економічної  інфраструктури.

Безробітні, залишившись  без коштів до існування люди готові на все, щоб нагодувати свої родини, у тому числі й на будь-яку злочинну діяльність, якщо вона дає хоч якісь  кошти до існування. Саме ці групи  населення й становлять основну  соціальну базу всіх видів злочинності, у тому числі й тероризму. Але  це не головна причина тероризму. Бідним людям ніде взяти зброю, або  вибухівку, аби відстоювати свої права, тобто хтось повинен витратити  великі суми грошей, аби надати масам  таку можливість. Звичайно, свої витрати  вони не дають задарма. Використовуючи ідеологічні гасла, вони спрямовують  дії терористів для досягнення власних  цілей. Лідери тероризму добре усвідомлюють, що вибуховий потенціал знедолених соціальних груп необхідно направити  на рішення конкретного завдання. А для цього варто знайти й  указати ворога, сконцентрувавши  весь народний гнів проти нього.

Цьому завданню в  найбільшій мері відповідає націоналізм  і релігійний екстремізм, тому що вони:

дозволяють за камуфлювати  справжні цілі політичних груп або  їхніх лідерів, що вирішують свої групові, кланові або особисті інтереси;

надають протесту організований  політичний характер;

іменують ворога й концентрують весь потенціал протесту на боротьбу з ним.

Що й відбувається в країнах мусульманського віросповідання й зокрема республіках Північного Кавказу, насамперед у Чечні.

Ні іслам сам  по собі, ні національна самосвідомість людей не спричиняють екстремізм. Вся справа у використанні їх у  політичних цілях. На Кавказі такою  формою камуфляжу став ваххабізм, як один із напрямків "чистого" ісламу.

Настільки ж небезпечною  є й націоналістична діяльність, що нерідко ведеться під гаслами  національно-визвольних рухів. Тут  також як і в попередньому випадку  немає внутрішніх прямих зв'язків, але  є зовнішній збіг - з метою, тактику - що й дозволяє досить успішно камуфлювати  політичне насильство і його крайні форми в національно-визвольну  боротьбу.

Якщо оцінювати  через призму цих особливостей дії  терористів-виконавців, у тому числі  й камікадзе, то стає очевидним, що в  основі їхніх фанатичних дій лежать не терористичні цілі (терор тільки засіб), а фанатична віра в правоту  своєї справи в ім'я Аллаха, в  ім'я свого народу. Тероризму потрібна жертовність. Без неї він не здатний  вирішити яке-небудь серйозне завдання. Одурманене релігійною й націоналістичною отрутою населення, особливо молодь, щиро вірить у власну місію, ототожнюючи своє життя й долю з ідеями, що лежать не в терорі, а в ідеології націоналізму й релігії. На жаль пропаганда, ЗМІ, так і не знайшла слів і доводу, які розкривали б цей самообман. Одними засудженнями тут погоди не зробиш. Сьогодні необхідний інший підхід у пропагандистській роботі, який би не тільки розкривав антилюдську сутність тероризму, але й показував суть справи в доступних для сприйняття рядового громадянина образах, вираженнях, доводах.

Сучасний тероризм придбав масовий характер, має  організовану структуру, власну фінансову  систему й штаб-квартири, що координують  діяльність багатьох, на перший погляд, зовсім різних по завданнях і цілях  терористичних організацій. І зовсім очевидно, що раз ми визнаємо інтернаціональний  характер сучасного тероризму, ми також  повинні визнати ефективність саме міжнародної координації в боротьбі з ним.

Феномен тероризму  дуже часто намагаються представити  як ідеологічно культурно або  релігійно зумовленим. Мова йде навіть про "війну цивілізацій", деякі  з яких нібито більше схильні до тероризму. Насправді ніякою особою "терористичної ідеології", не існує. Тероризм не ціль, а засіб  досягнення цілей. Ці методи може використовувати  хто завгодно - починаючи від приватних  осіб і закінчуючи державами. Більше того, "терористичні ідеології", тобто, ідеологічні системи, що заохочують і виправдують тероризм (наприклад, так званий "ісламський фундаменталізм") - це така ж частина терористичного спорядження, як "Калашников" і  пластид. Тому немає ніякого сенсу  вважати лише іслам "терористичним  ученням". Якщо буде потреба, агітку, що прославляє тероризм можна зробити  із чого завгодно, включаючи такі мирні  речі, як скажемо, екологія. Світ знайомі  з ісламським тероризмом більше, ніж  з іншим тільки тому, що ісламські  держави з ряду причин використовують терористичні прийоми.

З іншого боку, настільки  ж вірно, що тероризм - це певний спосіб мислення. Терористи, за які би ідеали вони не боролися, звичайно добре розуміють  один одного, і найчастіше співробітничають.

Основною причиною існування тероризму є його ефективність. Поки кілька людей з автоматами або  вибухівкою можуть нав'язати свою волю державі - бажаючі скористатися цим  найдуться завжди. Також є люди добре знають як ударити болючіше.

У демократичних  державах ефективними є теракти  проти населення. У державах недемократичного типу жертвами терактів часто виявляються  представники влади. У релігійних суспільствах терористи можуть загрожувати святиням, у світських - предметам національної гордості. Проте, у сучасному світі  найпоширенішою мішенню для терактів є прості люди, звичайні обивателі. Це пояснюється трьома обставинами. По-перше, звичайна людина в будь-якій державі найменш захищена від  збройного насильства - на відміну  від представників влади, святинь  або коштовних об'єктів власності, які, як правило, добре охороняються. По-друге, більша частина терактів відбувається саме в демократичних державах, де життя простих людей вважається найважливішою цінністю. У таких  країнах суспільство звичайно впевнене, що влада, не здатна захистити громадян, не справляється зі своїми обов'язками й підлягає заміні. По-третє, демократичні режими звичайно практикують гуманні методи покарання. Навіть у випадку провалу теракту його виконавці мають шанс залишитися живі. До того ж родинам терористів, їхнім друзям, ідейним натхненникам і співчуваючим нічого не загрожує - а для фанатичного терориста це може бути куди більше значущім, чим його власне благополуччя.

Таким чином, комбінація соціального протесту, культурного  конфлікту й психологічної люті збільшує число загрози у світі, уподібнює їх непередбаченим природним  катаклізмам, перетворюючи тим самим  і суспільство в квазіприродну  спільність.

Крім того, в останні  роки стали з'являтися різні організації  ірраціонального напрямку, що відкрито проповідують насильство. Самі типові приклади організацій подібної користі - японська секта "Аум Сенріке", що взяла на себе відповідальність за проведення терористичного акту в  токійському метро в березні 1995 р., а також бойовики з американської  провінції, що підірвали у квітні 1995 р. будинок в Оклахома-Сіті й  що вбили 167 ні в чому не винних людей.

По-друге, однієї із причин розширення міжнародного тероризму  є важлива зміна в його природі. Тероризм розвивається й процвітає  як знаряддя в рамках більше широких  конфліктів. Як традиційний інструмент ідеологічної боротьби (правий/лівий  тероризм) він здобуває більше "цивілізаційний характер", і в "внутріцивілізаційних конфліктах він продовжує залишатися привабливим знаряддям для будь-якої малої групи, що претендує на непропорційно  великий вплив.