Міжнародний тероризм

На думку фахівців ІНТЕРПОЛу “отримана інформація не може бути надбанням лише однієї держави”. Іншими словами, одним з  головних методів боротьби залишається  співробітництво країн у цій  сфері.

Не можна також  забувати про інститут видачі злочинців. Відповідні міжнародно-правові угоди  Україна вже уклала з державами  СНД, Польщею, Угорщиною, Словаччиною  та іншими членами міжнародного співтовариства. Проте є багато проблем, що ускладнюють  цей процес:

а) існуючі угоди  не охоплюють усіх питань антитерору;

б) вибірковість існуючих норм;

в) невідповідність  норм законодавства один одному;

г) відсутність ув'язки між міжнародним регулюванням та міжнародним комплексом заходів;

д) розрізненість  зусиль країн.

Насамкінець зупинимося на аналізі системи органів України, що ведуть боротьбу з тероризмом та його міжнародними формами. Законодавчим забезпеченням займаються два парламентські  комітети: з питань оборони та державної  безпеки та з питань боротьби з  організованою злочинністю та корупцією. Спеціальний Антитерористичний  центр ще й досі відсутний. Між  тим формування централізованого підрозділу є конче потрібною справою. На практиці лише Управління захисту конституційного  ладу (Управління “Т”) СБУ веде попереджувальну, оперативно-розшукову та слідчу роботу у справах, пов'язаних із діяльністю ю терористичних організацій. Підрозділи МВС, Державного митного комітету, прикордонні  війська, МЗС України займаються цією проблематикою лише в окремих  випадках. В результаті ще досі не сформовано міжвідомчий банк даних з тероризму, відсутня цілістна картина потерактах, скоєних не лише проти іноземних  громадян в Україні, а й проти  українських громадян та власності  України за кордоном, відчувається брак наукових розробок з проблематики сучасного міжнародного тероризму. 1

Розділ ІІ. Соціологічний аналіз тероризму

2.1 Тероризм як фактор сучасного  громадянського життя

Терористичні акти приносять масові людські жертви, роблять сильний психологічний  тиск на великі маси людей, тягнуть  за собою руйнування матеріальних і  духовних цінностей, що часом не піддаються відновленню, сіють ворожнечу між  державами, провокують війни, недовіру й ненависть між соціальними  й національними групами, які  іноді неможливо перебороти протягом життя цілого покоління. Тероризм - це форма війни, і дотого ж дуже ефективна її форма. Далеко не кожний удар ворога можна відбити без  надмірних втрат. Існують поразки, викликані грубими помилками  однієї зі сторін. Але набагато частіше  до поразки приводить тонка й  неочевидна "гра" супротивника. Тероризм - постійний супутник людства, що відноситься  до числа самих небезпечних і  важкопрогнозованих явищ сучасності, що здобуває усе більше різноманітні форми й загрозливі масштаби.

В XX столітті спектр мотивів для використання методів  терору істотно розширився. Якщо російські  народовольці й есери розглядали терор як самопожертву на благо суспільства, то для “червоних бригад” у Італії він служив способом і коштами самоствердження. “Червоний терор" і “чорний" терор фашистського, неонацистського толку недалекі один від одного і не мають нічого загального зі справами народовольці. У сучасного тероризму одна жадана мета: захоплення влади. І ні про якому “благу суспільства" тут і говорити не доводиться.

Саме в XX столітті технологічний ривок: небачене раніше розвиток високих технологій і створення  глобальних технологічних систем і  мереж (залізниці, мережа авіаліній, електроенергетика, ядерні технології, комп'ютерні мережі й т.д.) зробили тероризм надзвичайно  ефективною і "широко вживаною" зброєю. Західний світ зараз повністю залежить від них. Ще століття - півтора назад  на Землі просто не існувало таких  об'єктів, руйнування яких могло б  паралізувати життя у великій  країні. А сьогодні ці об'єкти є у  величезній кількості.

Вибух однієї електричної  підстанції може повалити в повний хаос рух на залізницях або повітряне  сполучення. Хімічне отруєння повітря  в метро (як показала секта "Аум  Синрике", що здійснила теракт із застосуванням газів у токійському  метрополітені), здатно не тільки спричинити десятки й тисячі людських жертв, але й викликати в суспільстві  повну паніку. Розпилення небезпечної  інфекції в один-єдиний водонакопичуватель здатний збудити епідемію не тільки в одному місті, але й у багатьох країнах світу, куди виїхали ти що заразилися. І розсилання лабораторного  штаму сибірської виразки, не пристосованого для ведення бактеріологічної війни, здасться дитячою грою в порівнянні з бойовими зразками бактеріологічної зброї або комп'ютерних вірусів, що знищують системи автоматичного  контролю на атомних електростанціях.

Але справа не тільки в масштабах сучасного терору або в його технічній глобалізації. Сьогодні теракти здобувають глобальний характер завдяки роботі засобів  масової інформації й насамперед електронних. Адже кошмар нью-йоркських  хмарочосів, спостерігав по телебаченню  й у мережі Інтернету увесь  світ, і тому увесь світ без винятку  був підданий терору. Людство явно вступає у фазу нової перебудови життя, і в цій перебудові першу  роль буде грати тероризм, як універсальний  інструмент залякування націй і  співтовариств. Винуваті в такому божевільному торжестві терору, звичайно ж, не телебачення  й Інтернет. Вони просто створюють  сприятливе середовище для поширення  інформації про теракти. Ця тема все  більше привертає увагу фахівців і органів влади.

“Адже публічний  відгук є головним, а часто і  єдиною метою терористів”, - зазначив у своєму виступі головний редактор популярного в Україні тижневика  “Дзеркало тижня" В. Мостовий на круглому столі “ЗМІ проти тероризму”, який проходив у рамках Міжнародного форуму “Міжнародний тероризм: сучасний стан, витоки і шляхи протидії”  в Києві 25-28 травня 2004 р. [8, c.6]. В. Крутов у своєму виступі на цьому круглому столі конкретизував проблему. Зокрема, він зауважив, що при плануванні і здійсненні терористичних акцій  терористи, як правило, ставлять за мету прорив до широкої аудиторії. І в  цій ситуації журналісти, висвітлюючи  конкретні ситуації, стають не просто незалежними свідками, а - бажають  вони того чи ні - активними учасниками подій. “Де та межа, перейшовши яку, репортер стає інструментом терористів? Наскільки інформація, що передається, укріплює позиції терористів; утруднює дії співробітників спецпідрозділів; створює прямо або побічно додаткові загрози життю і здоров'ю заручників? ” - піднімає питання В. Крутов. Вихід із ситуації, на його думку, вбачається в грамотній організації порядку і процесу інформування громадськості як про прояви тероризму, так і про контртерористичні операції. Але основним критерієм вибору журналіста, на думку В. Крутова, мають бути не нормативні акти, а професіоналізм і відповідальність, здатність прогнозувати наслідки своїх дій [8, c.7].

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАСІ) 20 червня 2005 р. прийняла резолюцію з проблеми ЗМІ і  тероризму, де рекомендувала журналістам  розробити єдиний перелік правил щодо висвітлення терактів. У тексті резолюції Асамблея закликає журналістів  не допускати сприяння меті терористів, не нагнітати паніку, яку часто  створюють терористичні акти, не надавати терористам можливості спілкування  з широкою аудиторією [ПАСЄ].

Сьогодні світу  вже загрожують ядерним тероризмом, тероризмом із застосуванням отруйних речовин. Характер епідемії придбали викрадення людей з метою шантажу або  одержання викупу. Сьогодні багато з людей випробовують на собі всі  “принадності” інформаційного тероризму. На початку XXI століття говорити про  історію й географію тероризму  можна тільки в досить умовному змісті - тероризм уже не знає національних і природних границь. Глобалізація терору привела до того, що найчастіше в підготовці й проведенні теракту  можуть брати участь відразу кілька терористичних груп з різних країн: наприклад, арабська "Аль-Кайда", баскська ЦЯ, ірландська ІРА й корсиканська "мафія". Проте, у світі існують  певні центри зосередження терористичної  діяльності й підготовки до неї. Звичайно такі центри перебувають у країнах  або районах, де існують гострі конфлікти (Палестина, Ольстер, Країна Басків), або  там, де влада взагалі не здатна здійснювати  досить повний контроль над територією, і отже, можливе функціонування повноцінних  тренувальних таборів терористів (Афганістан, Колумбія, Індонезія). Основних джерел фінансування світового тероризму  багато. По-перше, це:

пряма злочинна діяльність самих тергруп (пограбування, викуп  за заручників, фінансові афери). Елементарна  кримінальна діяльність використовувалася  ще російськими революціонерами  на рубежі XIX-XX століть. Не хто інший, як Сталін і Камо, особисто робили зухвалі  нальоти на банки й транспорти, що перевозили готівку. Цим методом  не гидували й "Червоні бригади" у Європі 1970-х років. По деяких підрахунках, в 1993-1994 роках у дудаєвську Чечню "по недогляду" чиновників Центробанку  Росії пішло по фальшивим авізо  в цілому більше 2 мільярдів доларів. Неважко припустити, що ці гроші  були використані в основному  на терористичні дії.

Надходження від  незаконної торгівлі наркотиками, зброєю, "живим товаром" (експорт повій, робітників-гастарбайтерів і т.п.). Наркотики  й зброя є, звичайно, самим підходящим товаром для одержання багатопроцентних прибутків. Можна із упевненістю  говорити про те, що світовий ринок  наркотиків, що становить по оцінках експертів, не менш 200 мільярдів доларів у рік, стабільно відраховує "комісійні" на користь світового тероризму. Незаконний ринок зброї помітно менше, але теж здатний підтримувати на плаву дрібні тергрупы.

Спонсування з боку великих міжнародних корпорацій. Ці корпорації можуть бути зацікавлені  або в усуненні конкурентів, або  в зміні бізнес-клімату в якихось  регіонах світу. Тут у справу розвитку терору вступають довгострокові  інтереси. Наприклад, через прокладку  трубопроводу через Північний Кавказ "пропускна здатність" російських експортерів нафти зросте на 1 мільйон  барелів у день (приблизно 10 мільйонів  тонн у рік). А це означає зайві 7 мільярдів доларів річного прибутку, що отримає Росія, і не отримає, наприклад, нефтовиробники Перської Затоки. Тому принципові інтереси цих нафтопромисловців  будуть полягати в тому, щоб якнайглибше  дестабілізувати обстановку на Північному Кавказі за допомогою терору - це самі зручні кошти. На нього не шкода  витратити кілька відсотків від  можливого виграшу, які-небудь "жалюгідні" сто-двісті мільйонів доларів.

Одержання непрямої допомоги від державних органів. Звичайно такі таємні операції здійснюються або за посередництвом служб безпеки, або через контрольовані державними чиновниками фірми. У цьому випадку  метою використання тергруп стають уже не стільки чисто економічні, скільки глобально-політичні виграші. Як приклад можна привести фінансування Сполученими Штатами афганських моджахедів у період першої війни  в Афганістані. Тоді США закрили  очі на те, що в Афганістані наростає виробництво опійного маку, і зволіли  годувати бойовиків, що борються з радянськими  військами. Але політична фортуна  мінлива, і коли радянський вплив  в Афганістані остаточно зник після захоплення влади талібами, США відступилися, а в 2001-2002 році й зовсім розгромили уряд талібів, оголошених "терористами" (начебто раніше вони такими не були!).

Тероризм - злочин проти  суспільної безпеки, суб'єктами якої є  особистість, суспільство, держава. Тероризм виникає не на порожнім місці, існують  певні причини й умови громадського життя, що сприяють цьому. Він має  тенденцію до росту саме в перехідні  періоди й етапи життя суспільства, коли в суспільстві об'єктивно  створюються умови соціального  протистояння, формується особливий  стан масової свідомості, для якого  характерна неадекватна оцінка реальної дійсності, широке поширення одержують  настрої непевності, очікувань що не виправдалися, соціального страху, озлобленості й агресивності. У цих  умовах легко сприймаються екстремістські заклики до акцій соціального  протесту. Коли це ще доповнюється слабістю державної влади, її нездатністю  забезпечити фізичну безпеку  особистості і її майна, культ  насильства починає стрімко прокладати собі дорогу, і екстремізм у цих  умовах стає невід'ємною частиною менталітету  суспільства. Отже, визначимо основні  протиріччя й відповідні їм фактори, що впливають на характер і тенденції  розвитку тероризму на сьогодні.

Насамперед, це протиріччя економічного характеру, основними  з яких у цей час є: гостра невідповідність  результатів економічної реформи  очікуванням суспільства; нерозмірна висока ціна реформи (падіння вдвічі виробництва, зубожіння більшості населення).

Все це викликає дію  таких довгострокових факторів, як некомпенсоване зростання цін, безробіття, звуження внутрішнього ринку й витиснення з його вітчизняного виробника, труднощі становлення підприємництва, криміналізація економіки й т.д. В умовах обмежених  фінансових, матеріально-технічних, ресурсних  і інших можливостей вони ведуть до важких соціальних наслідків, створюючи  основу напруженості в суспільстві, і тим самим формують соціальну  базу політичного екстремізму.

Особливе значення придбали в сучасній соціальній дійсності  соціальні протиріччя.

По-перше, це протиріччя, обумовлені розколом суспільства на групи з різним економічним становищем. На цій основі виникла й продовжує  розвиватися поляризація в суспільстві. Розрив у рівні доходів між  самими багатими й самими бідними  країнами перевищує норму, і, звичайно, це не додає соціальній стабільності.

По-друге, це протиріччя, обумовлені поглибленням національних, релігійних, регіональних і інших  конфліктів, що спричинило дію таких  факторів, як:

формування довгострокових вогнищ соціальної напруженості й протиборства, здатних легко перейти в стадію відкритого конфлікту з активним застосуванням форм насильства, у  тому числі й тероризму (особливо - осетино-інгушський конфлікт, Чечня, конфлікти на Близькому Сході, Африка);