Впроваждення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в освіті КНР

Прилучаючи дітей до світу прекрасного, В.О. Сухомлинський завжди використовував ряд психологічних моментів і педагогічних заповідей. Насамперед, виховання прекрасним ґрунтувалося на позитивних емоціях. Там, де починається хоч найменший примус дитячої душі, про естетичне виховання не може бути і мови. Заплакана дитина чи розстроєний чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть самого тричі розпрекрасного, котре його буде оточувати. Прекрасне тільки тоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього з завмиранням серця, із трепетом душі чекає зустрічі з ним.

Світ прекрасного для дитини починається в родині. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини − усе це осягається насамперед у родині. Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою є мати. Мати − це не тільки тепло, затишок, увага. Це − світ сонця, любові, добра, ласки, увесь світ  у руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якою виросте людина.

При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується - психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри думають, що кілька місяців позбавлення материнського впливу досить для того, щоб у психіці дитини відбулися зміни, що уже не можна цілком усунути в майбутньому. Для В.О. Сухомлинського культ матері − це результат серйозних роздумів  про необхідність зв'язку поколінь, про передачу духовної культури.

Людина, що любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, що оточує її, людина, для якої пошуки потрібного слова стали такою же потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття про красу людську виражається, насамперед, у повазі людської гідності, в утвердженні самих справедливих відносин між людьми, − така людина не може стати грубіяном, циніком. Краса – засіб виховання чуйної совісті. Вже в дитинстві людина повинна навчитися індивідуально освоювати естетичні цінності. Важливо, що б це освоєння продовжувалося все життя.

• Розумове виховання

Праця і культура, уся життєдіяльність сучасної людини з  кожним роком усе більше залежать від рівня його духовності, моральної позиції. Духовну повноту і насиченість життя може дати тільки широке, різнобічне утворення, допитливе пізнання світу, активне прагнення до знання, радість цього знання.

Дитина не може бути щасливою, якщо в школі їй нудно і погано, якщо вона не почуває себе досить здатною, що б опанувати шкільну науку. Зробити дитину щасливою – значить, насамперед, допомогти їй вчитися. Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце мету: «Вивчити, запам'ятати!». Шкода зубріння величезна − вона мимоволі знищує основні ідеї навчального предмета. Учитель повинний точно розмежувати, що треба запам'ятати на все життя, а що треба тільки зрозуміти і засвоїти без зубріння – у вправах.

Одне за іншим робить В.О. Сухомлинський маленькі відкриття: виявляється, кожен учитель, який предмет би він не викладав, повинний бути викладачем словесності...Слово – от перший крок до думки учня. «Велике лихо, вважав педагог, якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, що необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини.  Якщо в процесі виховання норм моралі і моральності ми не викликаємо позитивних емоцій, подібних тим, що з'являються в людини від зіткнення з чимось близьким і дорогим. Слово повинно бути ємним, мати глибокий сенс, емоційний колір, воно повинно залишати слід у думках і душі  вихованця. Адже якщо слова, нехай навіть самі потрібні і красиві, про високу мораль не викликають емоцій, не хвилюють, то вони так і залишаться порожніми звуками, благими побажаннями. В тому і полягає майстерність вихователя, щоб розмова з вихованцем викликала  в останнього власні думки, переживання, спонукаючи до активної діяльності» [65].

У виховній роботі важливий і зміст матеріалу, і тон розмови, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, і манери його поводження. Слово вчителя знаходить відгук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних принципів. Діти дуже добре почувають фальш слів, якщо вони не відповідають моральному переконанню вихователя. Вони нехтують того, хто намагається видати темне за світле, прикрити похмуре темними словами. Десятки, сотні ниток, що духовно зв'язують вчителя і того хто вчиться, − це ті стежини, що ведуть до людського серця, це найважливіша умова дружби, товариства вчителя й учнів. Вчителя й учнів повинна поєднувати духовна спільність, при якій забувається, що педагог − керівник і наставник. Виховання без дружби з дитиною, без духовної спільності з ним можна порівняти з блуканням у темряві. «Інтерес підтримується успіхом, до успіху веде інтерес. А без успіху, без радісного переживання перемоги над труднощами немає інтересу, немає розвитку здібностей, немає навчання, немає знання» [62, с.26].

В.О. Сухомлинський показує: діти повинні постійно переживати радість успіху, подолання труднощів. Не можна давати дитині відчути, начебто вона гірша від інших, не здатна, відстає, не можна принижувати її гідність: вона не винувата в тому, що думає повільніше від інших. Постійно підтримувати дитину, не ставити їй поганих оцінок, не ставити їй ніяких оцінок, поки вона не досягне успіху. Оцінювати не знання саме по собі і не старанність, а саме просування вперед, цей результат з'єднання знання зі старанністю. «Навчання – праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця, успіх у праці, подолання перешкод у праці, його результат – усе це надійні джерела людської радості» [2, с.127].

Отже,  творча спадщина В.О. Сухомлинського не лише в минулому, а і на сьогоднішній день є дуже актуальною. Сучасна освіта повинна кожному юнакові, кожній дівчині дати моральну, розумову, практичну і психологічну підготовку, розкрити в кожному з них індивідуальні задатки, нахили і здібності. Педагог прагнув навчити, виховати, всебічно та гармонійно розвинути учня, не лише як школяра, а як дорослу і відповідальну особистість,  підготувати своїх вихованців до високоморальних і естетичних відносин, побудованих на дружбі і товаришуванні, на повазі до всього справді людського в кожній чесній людині.

Важливою проблемою виховання В.О. Сухомлинський вважав необхідність перетворення освіти у важливу життєву цінність. «Здається парадоксальним, незрозумілим той факт, − писав педагог, − що для деякої частини підлітків і юнацтва це велике благо − тортури, учіння − важкий тягар, а вчителям в ряді випадків доводиться без кінця воювати з ледарями і неробами» [29, с.107].

Звичайно, В.О. Сухомлинський не міг не розуміти того, що глибинними джерелами втрати інтересу до знань, до навчання є соціальна деформованість тоталітарного суспільства, недооцінка ролі інтелігенції в суспільному розвитку, зниження стандартів навчання при переході до загальної середньої освіти, слабкість кадрового і методичного забезпечення школи, нарешті, неадекватність фінансових і матеріально-технічних ін'єкцій в освіту і виховання. Розуміючи все це, він пристрасно закликав до перетворення школи в місце, де б процвітав культ знань. Хоч досягти цього в умовах, коли суспільство, а точніше його керівна верхівка сповідали дещо прямо протилежне, було практично неможливо. В розумінні цієї суперечності, в усвідомленні свого безсилля з точки зору її можливого подолання, мабуть, головна духовна драма В.О. Сухомлинського як педагога-гуманіста.

На думку В.О. Сухомлинського, свідомість формується як активна форма встановлення духовно-практичного зв'язку з навколишньою дійсністю [29, с.105]. Саме тому одним із пріоритетних напрямів сучасної системи початкової освіти повинна бути організація діяльності учнів за законами природи. «Школа радості» − це школа, в якій основні види діяльності пов'язані з почуттям збереження і охорони навколишнього середовища. Саме тому зміст і характер комунікативної, пізнавальної, трудової і творчої діяльності учнів початкової школи повинні мати екологічну забарвленість, бути підпорядковані законам, що дозволяють примножувати прекрасне у сфері охорони природи, збереження природних об'єктів.

Позаурочна робота у педагогічному досвіді В.О. Сухомлинського ґрунтується на добровільній участі дітей, розвитку їхніх індивідуальних творчих здібностей, практичних умінь та навичок, сприяє формуванню світогляду учнів, а також допомагає організувати цікаве й корисне дозвілля школярів. «Дитяча пам'ять саме тому гостра, що в неї вливається чистий струмок яскравих образів, картин, сприймань, уявлень. Як важливо не допустити, щоб шкільні двері відгородили від свідомості дитини навколишній світ» [65, с.113]. Ще видатний педагог писав, що у світлі нових завдань, які постали нині перед школою, у зв'язку з підготовкою вихованців до виховання, проблема розумового розвитку молодших школярів набуває великого значення. Від умілого використання методів залежить не тільки міцність знань та практичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання, бажання вчитися.

Успіх виховання багато в чому залежить від методів навчання, їх відповідності завданням розумового розвитку школярів, що у свою чергу визначає відповідну структуру уроків. Вчителі Павлиської школи виходили із принципів: сполучення, об'єднання практичної роботи, яка виконується учнями, з первинним сприйняттям знань, з їх поглибленням, розвитком, використанням [73, с.198]. Важливим є  творче застосування методів навчання, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання, наголошував педагог. Він, маючи багаторічний досвід, дійшов висновку, що всі методи можна поділити на 2 групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань і вмінь учнями та методи осмислення, розвитку, поглиблення знань.

До першої групи В.О. Сухомлинський відніс: розповідь, пояснення, лекцію, опис, тлумачення понять, інструктаж, бесіду, самостійне читання книг з метою первинного сприймання знань; демонстрацію, ілюстрацію (кіно, схеми, картини, телебачення, діаграми, макети, таблиці, муляжі, моделі); трудовий процес, уміння; самостійне спостереження, екскурсію, практичну і лабораторну роботи в процес самостійного оволодіння знаннями; показ фізичних вправ [19, с.17].

До другої групи він відніс: вправи (усні, письмові, технічні); пояснення факторів і явиш природи праці, суспільного життя; дискусії, творчі письмові роботи (твори, реферати, анотації, складання задач, програмування), виготовлення навчальних посібників і приладів, графічні роботи, лабораторні роботи, експеримент (на навчально-дослідній ділянці, у лабораторії, кабінеті), керування машинами, механізмами, апаратами, застосування знань і вмінь; тривала трудова діяльність, що поєднує мету практичної діяльності і мету вдосконалення вмінь, із поглиблення знань (у майстерні, на навчально-дослідній ділянці) [21, с.18].

Педагог звертав увагу на те, що кожний метод має особливості, які залежать від специфіки предмета, змісту матеріалу, цілей та завдань всебічного розвитку школяра. Він рекомендував вчителям, готуючись до уроку, продумувати, як вплинуть на розум дитини повідомлені знання, як використовуватимуться набуті учнем знання в майбутньому, яка їх роль у розумовому розвитку дитини. Успішне оволодіння учнями змісту знань багато в чому залежить від умілого використання методів, які викликають високу пізнавальну активність учнів, методів, що забезпечують розвивальний характер навчання. Успішність навчального процесу залежить і від самого учня, від його бажання працювати та активності процесу пізнання на уроці. Учень має стати активним учасником процесу пізнання, формувати власні знання - така вимога часу. В.О. Сухомлинський підкреслював, що виняткову роль відіграє вміння вчителя скерувати хід думки учнів так, щоб вони активно, зосереджено прагнули побачити невидиме, зрозуміти приховане, розгледіти незвичайне у звичайному [36, с.11].

Беручи до уваги інтереси учнів, враховуючи їхні вікові особливості та специфічні можливості позаурочної роботи, у практиці педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського було створено різні форми шкільних об'єднань, в яких вирішувалися такі завдання:

• підтримка та розвиток інтересів учнів до природного середовища, заохочення їх до творчого самовдосконалення;

• створення соціально-педагогічних та психолого-педагогічних умов, сприятливих для набуття учнями знань, практичних умінь і навичок поведінки та діяльності в природі;

• виховання естетичних смаків, збагачення культурними цінностями українського народу;

• організація дозвілля з урахуванням інтересів дітей на основі їх ініціативи і самодіяльності [21, с.18].

Важливий момент виховного впливу педагогічної системи В.О. Сухомлинського пов'язаний з використанням ресурсів казки та рольової гри у навчанні та вихованні дітей, у чому він був новатором.

Пізнавальна частина «уроків мислення» серед природи обов'язково чергувалася із грою. Їх метою було ознайомити дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і більшу частину приділити екологічному вихованню. В.О. Сухомлинський закликав батьків і вчителів молодших класів «уводити дітей в обстановку, де є яскраві образи і причинно-наслідкові зв'язки між явищами, де діти захоплюються, переживають почуття подиву перед красою і водночас мислять, аналізують» [84].

Отже, методи В.О. Сухомлинського можна поділити на 2 групи: методи, які забезпечують первинне сприймання знань і вмінь учнями та методи осмислення, розвитку, поглиблення знань. Також в своїх педагогічних працях В.О. Сухомлинський наголошував, що на уроці треба застосовувати такі форми і методи роботи, щоб учень був перш за все здобувачем знань, а не пасивно запам'ятовував знання під керівництвом вчителя. Не треба забувати і про творче застосування методів навчання вчителями, від різноманітності тих деталей, які зумовлюються конкретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання. Бо від умілого використання методів, форм та засобів навчання залежить не тільки міцність знань та практичних умінь і навичок, а й формування в учнів поглядів на знання та бажання вчитися.

1.3. Діяльність Павлиської «Школи радості»

Нині педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського стає особливо актуальною. Тому вивчення і використання його творчого доробку — моральний і професійний обов'язок кожного працівника освіти.

«Школа лише тоді осередок виховання, коли вона стала для дитини вогнищем радісного, цікавого життя, що кличе до знань, науки», — писав В.О. Сухомлинський. Великий Учитель створив таку школу і пропрацював у ній 22 роки директором. Сьогодні це Павлиська загальноосвітня школа І-IІІ ступенів.