Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

 Таким чином слід визнати, що знакові системи духовного-естетичного сприйняття людиною оточуючого світу дедалі більше стають головними об’єктами маніпуляційних впливів. Мова, яка споконвік передавала народні традиційні смисли української культури і духовності, довершений зоровий образ, який надихав людину на осягнення естетичної довершеності, музика, яка піднімала на вершини творчого злету і польоту фантазії, створили духовно-психологічне підґрунтя для маніпуляційних впливів. Діяльність людини, за досить невиправданих обставин, дивним чином змінила вектор руху і спрямовується на знищення надбань століть, стирання людської індивідуальної самобутності та неповторності.

2. Образне  мислення і почуття як духовно-естетичне підґрунтя  можливостей  маніпуляції

Вміння людей правильно робити умовисновки, на думку Ф.Ніцше, стало найбільшим прогресом людства. Мислення – це цілеспрямований процес духовного освоєння людиною оточуючого світу, який сприяє логічному моделюванню можливих ситуацій, плануванню дій та передбачення їх наслідків. Баумгартен визначив естетику як pulchre cogitandi, тобто мистецтво мислити. Таке трактування було побудоване за аналогією до визначення риторики як ars bene diced, тобто мистецтва гарно говорити. Оскільки риторику він вважав універсальною формою людської комунікації, то естетика виступала мистецтвом гарно мислити. Тут приховувалася вказівка на те, що для вирішення поставлених перед нами завдань особливу роль мають відігравати словесні мистецтва.

Цим ставився акцент на важливості естетичних міркувань у формуванні основних понять, оскільки наша естетична думка бере за зразок образотворче мистецтво. До нього найкраще прилучається понятійна система естетики. Це полегшується не тільки тим, що витвір просторового мистецтва можна зафіксувати, чого не можна зробити з театральним твором через його процесуальність, як неможливо це і з музикою або поетичним твором, існуючим лише миттєвість; великою мірою це відбувається тому, що наше розуміння прекрасного усе ще перебуває під владою платонівської спадщини. Платон мислив істинне буття як прообраз, а всю оточуючу дійсність як його відображення. Це було переконливо за умови, якщо розумілося нетривіально. Щоб зрозуміти естетичний досвід, намагалися поринути в глибини містичних скарбниць мови, апелювати до нових слів, наприклад до слова «Anbild», яке виражало фокусування погляду на образі. Адже ми ніби здобуваємо із речей образ та міркуємо, що він у них містить, - і це один і той самий процес. Естетична думка цікавиться перш за все уявою, здатністю людини творити (мислити) образ.

Існує два типи мислення – первісне (дологічне, або пралогічне) і логічне. «Первісне» мислення не вибудовує ланцюга причинно-наслідкових зв’язків, не співставляє свої висновки із досвідом, і тому механізми його прослідкувати майже неможливо. К.Леві-Строс у праці «Первісне мислення» називав його «неприрученою думкою» [99; 111], що означало сукупність характеристик процесу мислення, які споконвічно притаманні йому й зберігалися більш виразно у менталітеті традиційних суспільств і є присутніми також у тканинах нашого мислення, співіснуючи з формами наукової думки. «Природне, емоційне, непідготовлене мислення, яке без контролю розуму намагається оволодіти своїм предметом» [189; 281], воно лише підготовлює шлях до логічного мислення. Такий тип мислення ми використовуємо повсякчас: спілкуючись удома з членами родини, або наодинці обмірковуючи події власного життя; воно є непередбачуваним, тому ним майже неможливо маніпулювати. Логічне ж мислення – прозоре і добре передбачуване; воно намагається вибудувати логічно сконструйовану систему понять, переконань, образів. «Мислення, що спирається на логіку, - писала про нього І.Бондаревська, - має кінцеву мету у створенні несуперечливої понятійної структури дисципліни. Воно ніби прагне здолати структурну аморфність безпосереднього досвіду, відкриває «істинне» лице або каркас дійсності». [27; 52] Оскільки в основі логічного мислення лежить «ratio» - розумове сприйняття світу, у нього можна легко втрутитися і «спотворити» його програму. Людина, зазнавши зовнішнього впливу, стає нездатною відтворити систему морально-ціннісних орієнтацій і, відчуваючи свою безпорадність, починає шукати «поводиря».

Сповідуючи розвиток науково-технічного прогресу, раціоналізація мислення почала відкидати культурні надбання, які складали національну самобутність народів. Міркування, ніби лише раціонально доцільне складає надійну основу людського знання, звільнило людину від безлічі норм і заборон та призводило іноді навіть до згубних наслідків. Такий підхід, як зауважує К.Лоренц, спонукав ««науково освічену» молодь викидати за борт безцінні скарби мудрості й знань, які містяться в традиціях будь-якої старої культури і вченнях великих релігій». [106; 37] Радикальна відмова від батьківської культури, підсумовує далі автор, «може викликати собою згубні наслідки, зробивши юнака, який знехтував напутньою порадою, жертвою самих безсоромних шарлатанів». [106; 43] Мислення, з якого знято цензуру естетичних норм та етичних переконань, стає настільки «розкутим», що як зразок сприйме будь-що, запропоноване із зовні.

Мислення може бути раціональним і асоціативним, проте в маніпулятивному акті їх не розділяють, це відбувається як одна «операція». Сприймання такої інформації перетворюється на сканування, де логічна думка приймає лише фрагментарну участь у переконанні, виступаючи у вигляді коротких послідовностей, які пов’язують сусідні поняття у сфери мислення. Місце раціонального мислення починає займати асоціативне. Асоціація (від лат. associatio – поєднання) – це такий зв'язок уявлень, «коли одне, з’явившись, викликає у свідомості інше». [189; 30] За допомогою асоціацій можна поєднати які завгодно поняття і встановити між ними який завгодно зв'язок. В.Джеймс виділив чотири види асоціацій: асоціація за сумісництвом (рекламне зображення продукту та об’єкту, пов’язаного з ним); за несподіваністю (поєднання з певною гротескністю абсолютно не пов’язаних між собою предметів); за суміжністю (розміщення на одному просторовому полі); за схожістю (звуковою або кольоровою). Головне завдання асоціативності – запропонувати певне поняття в готовому вигляді та «спокусити» його прийняти.

 Зазвичай, для створення  певної асоціації людині пропонують  уже готові формули (метафори), – навмисне виготовлені естетично привабливі штампи мислення або художньо виражені стереотипи. Термін стереотип походить від грецьких слів stereos – твердий і typos – відбиток, що означають «стійке спрощене уявлення про соціальний об’єкт або явище, яке виражає звичне відношення до них людини» [92; 447] на основі попереднього досвіду та життєвих умов. Уперше його використав у 1922 році журналіст У.Ліппман, який зазначав, що стереотип є найбільш витонченим із усіх засобів впливу, і до того ж володіє виключною силою навіювання. Р.Барт написав так: «стереотип – це слово, яке постійно повторюється, далеке від усілякої магії, всілякого ентузіазму, слово, яке уявляє себе чимось природнім, так, ніби завдяки невідомому чуду воно за усіх обставин рівне самому собі, ніби імітація уже і не вважається імітацією; це безсоромне слово, яке претендує на непорушність та не підозрює про свою нав’язливість». [12; 496-497] Сьогодні стереотип стає головним механізмом сприйняття.

Людина формує своє уявлення про світ ще до того, як пізнає більшість речей на власному досвіді. Останнім часом їй доводиться досить часто зустрічатися з незнайомими предметами, формувати якісь поняття про них та вчитися використовувати у повсякденному житті. Сприйняття стереотипів стає для неї рятівним рішенням, адже суспільство уже «виготовило» для неї певні «формули». У.Ліппман вважав, що стереотипи виникають спонтанно, внаслідок «невідворотної потреби в економії уваги» на більш важливі для людини об’єкти. З точки зору культурології вони можуть сприяти дотриманню усталених народних традицій і звичаїв, будучи їх твердинею, стати регуляторами нового емпіричного досвіду. Крізь призму цих стереотипів людина сприймає реальні предмети, події, суспільні відносини. «Сприймати – це означає відбирати, - пише А.Моль, - а зрозуміти світ – значить зрозуміти правила, за якими відбувається цей відбір при сприйнятті.» [127; 111]

Сьогодні стереотипи стали невід’ємними компонентами індивідуальної і масової свідомості, завдяки  їм відбувається необхідне скорочення та спрощення сприйняття інформаційних та культуротворчих процесів, які відбуваються в суспільстві. Жодна людина не може прожити без «автоматизмів» у сприйнятті і мисленні, бо обмірковувати заново кожну ситуацію у неї не вистачить ні психічних сил, ні часу. Вони володіють стійкістю і можуть бути виявленими, вивченими та використаними як «мішені» для маніпуляції. «Оскільки їх корисність для людини у тому й полягає, - пише С.Кара-Мурза, - щоб сприймати і оцінювати швидко, не обдумуючи, маніпулятор може застосовувати їх як «фільтри», через які його жертви бачать дійсність.» [84; 120] Е.Ноель-Нейман писала, що «стереотипи необхідні щоб дати поштовх процесам конформізму». [135; 326]

На магічній силі стереотипів було засновано комерційну рекламу, - систематичні повторення слів і образів створюють стереотипні уявлення про високу естетичну досконалість будь-якого предмету і «заганяють» ці уявлення у підсвідомість. Сприймаючи товари відомих торгових фірм («Роллс-Ройс», «Шанель»), людина без будь-яких застережень переконує себе у тому, що купує якісний продукт, - спрацьовує стереотип. Психологи переконують, що для ефективності сприйняття певного стереотипу людину потрібно налаштувати правильно його сприймати. «Захват аудиторії» є головною передумовою маніпуляції. Під час «захвату» той, хто намагається маніпулювати, повинен привернути увагу аудиторії, утримати її, а потім, «приєднавши», зробити її прихильницею своїх поглядів. Зазвичай для маніпуляції активізують стереотипи, уже накопичені у свідомості, або їх навмисне формують через різні засоби комунікації.

Науковці застерігають, що нагромадження у сприйнятті лише стереотипів може привести до «штучної шизофренізації» свідомості. В основі терміну шизофренія лежать тлумачення грецьких слів schizo – розщіплюю і phren – розум. Звідси шизофренією називають психічне захворювання, що передбачає розщеплення свідомості й приводить до занепаду власної індивідуальності, «шизофренік» починає жити у дивному, недоступному для нормально мислячої людини світі, «соціальні й етичні зв’язки якого виникають і існують безвідносно до зовнішніх сил». [189; 519] Одним із симптомів шизофренії є втрата здатності встановлювати зв'язки між окремими словами і поняттями, що руйнує зв’язність мислення. Така людина нездатна ув’язати отримані нею повідомлення в логічну систему і критично осмислити їх.

Одним із стереотипів є імідж. Поняття «імідж» у соціокультурному середовищі нині стало особливо модним, хоча першими його почали використовувати економісти. У діловий обіг термін «імідж» увів американець К.Болдуінг у 60-х роках ХХ століття, разом з тим обґрунтувавши його корисність для ділового успіху. Потім як специфічний феномен він був запозичений політологами, які бачили у ньому безмежні властивості використання в роботі. Ще в «Державці» Мак’явеллі переконливо показав, яке значення для державного діяча має володіння відповідною «личиною» (маскою), а Г.Лебон у «Психології соціалізму» суть іміджування тлумачив як засіб досягнення політичного успіху завдяки ефекту «особистої привабливості». Такі міркування знайшли продовження у працях Е.Барноу, Д.Уайкоффа, К.Болдуінга.

Радянські вчені імідж розглядали з негативної точки зору, вважаючи його маніпулятивним прийомом буржуазної політики і засобів масової інформації, який використовують з метою ідеологічної обробки масової свідомості людей. Г.Мельник писав, що «імідж створюється шляхом нав’язування емоційних і ідеологічних розумових зв’язків». [121; 34] Проте великий внесок у розвиток «іміджелогії» (системи різноманітних знань про інформаційне забезпечення процесу проектування й розробки технологій презентації особистості) зробили такі творчі особистості, як Є.Вахтангов, М.Кнебель, М.Щепкін, К.Станіславський, В.Немирович-Данченко, О.Попов, та Ф.Шаляпін, який дивувався з того, скільки іноді у талановитих людей буває невичерпного внутрішнього життя і як часто їх зовнішній образ суперечить їх справжньому єству. Сьогодні українські науковці у сфері естетики визначають імідж як «образ конкретної людини з попередньо визначеними характеристиками». [68; 305]

У перекладі з англійської імідж означає образ, зображення. Насправді ж це «безпосередньо або навмисне створене візуальне враження» (В.Шепель), - саме враження, а не оцінка раціонального факту діяльності свідомості. «Психологія та етика, режисерське й акторське мистецтво, зусилля модельєра, перукаря та візажиста – все залучається для створення іміджу… Він стає необхідною умовою соціальної адаптації для будь-якої людини.» [68; 305] Імідж ґрунтується на такому механізмові нашого пізнання, як уявлення. Воно «розміщується» у нижніх прошарках психіки – у підсвідомій її сфері або в частині повсякденної свідомості, у чому й полягає його незвичайна доступність для сприйняття людьми та настирливість присутності в свідомості. Імідж розглядається не тільки з утилітарних позицій, але й з позиції самопрезентації особистості та її сприйняття в процесі спілкування з іншими людьми. Він несе інформацію про соціальний статус, естетичні смаки, матеріальний і навіть інтелектуальний рівень, що з філософської точки зору означає поєднання «змісту і форми».

Феномен іміджу виступає також могутнім духовно-естетичним фактором, який звеличує людину й виявляє достойні її характеристики, роблячи помітними їх для інших. Іміджмейкера В.Шепель називає «різьбярем» естетичного щастя: він формує естетичний смак у людини до себе й оточуючих. Особливо велике значення його полягає у естетизації відносин та формуванні естетично довершених образів, що сприяє налагодженню стосунків між членами соціальної групи, підвищенню рівня внутрішньої самосвідомості кожної людини та надає їй упевненості у завтрашньому дні. Естетично створений образ формує моральне і естетичне відношення людини до самої себе, до інших людей, до природи і матеріальних цінностей.

Те, як людина мислить  себе, тісно пов’язують із тим, що вона на даний час відчуває. Сфера почуттів є досить різнобарвною – вони можуть як звеличувати людину, так і пригнічувати. У залежності від того, які почуття вона найчастіше відчуває, такою вона й стає. Тому сфера почуттів виявилася найбільш сприятливою для використання її з метою прихованого впливу. Почуття є більш рухливішими і податливішими, ніж думка, тому якщо вдається їх «розшарпати», то й мислення виявляється більш уразливим до маніпуляції. Отже, щоб змінити поведінку людини, необхідно вплинути на її почуття.

І.Бондаревська, простежуючи  паралелі між почуттєвим і естетичним, зазначала, що у практиці застосувань естетичне охоплює велике розмаїття людських здібностей і відносин. «Сюди належать: щось між простими відчуттями кольору і звуку, - зазначає авторка, - та інтелектуальними переживаннями, уява та інтуїція, спосіб пізнання і життєва цінність, певний універсальний аспект людської діяльності, специфічний вид діяльності – мистецтво, взагалі творчість за законами краси, специфічна властивість соціальних і природних речей, закономірності художньої творчості та специфіка художнього сприйняття. Перелік можна продовжити, але його єдність все ж забезпечується поняттям естетичного…» [27; 18] Почуття відображають соціальну, духовну сутність людини і можуть сягати великої міри узагальнення (як любові до Батьківщини, так і ненависті до ворога). У залежності від того, яка сфера соціальних явищ стає об’єктом вищих почуттів, їх поділяють на три групи: моральні, інтелектуальні і естетичні.