Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Мая 2013 в 01:13, дипломная работа

Краткое описание

Мета дослідження – розкрити та проаналізувати естетико-культурологічні аспекти маніпуляції свідомістю. Відповідно до поставленої мети, визначено наступні завдання:
- виявити естетико-культурологічні аспекти в механізмах маніпуляції;
- розглянути феномен «маніпуляції» як явище сучасного соціокультурного простору;
- визначити, чому маси виступають сугестивним середовищем для застосувань маніпуляційних впливів;
- окреслити міру впливу маніпулятивних механізмів на такі духовно-естетичні об’єкти свідомості, як знакові системи, уява, увага, мислення, пам'ять, почуття;
- здійснити аналіз особливостей сприйняття масовою свідомістю творів тоталітарної та масової культури, моди, засобів масової інформації та реклами в процесах комунікації.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………………... - РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІАЛЬНИЙ ЗМІСТ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ
1.1. Естетичні засади сучасних масових комунікацій . ……………… . - 9
1.2. Генеза феномену маніпуляції в історичному контексті …………. - 31
1.3. Маси як сугестивне середовище маніпуляції ……………………. - 55
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МАНІПУЛЯЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ДУХОВНО-ЕСТЕТИЧНІ ОБ’ЄКТИ
2.1. Маніпуляції у сфері знакових систем ....……………..……………. - 70
2.2. Образне мислення і почуття як духовно-естетичне підґрунтя
можливостей маніпуляції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . - 95
2.3. Уява, увага та пам'ять як духовні об’єкти маніпуляцій . ………… - 106
РОЗДІЛ 3. ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ І СФЕРИ УНІВЕРСУМУ МАНІПУЛЯЦІЇ
3.1. Мистецтво тоталітарної та масової культури як художньо-естетичне
середовище маніпуляції …………………………………………… . . - 114
3.2. Мода як соціокультурна сфера маніпуляції масовою свідомістю . . . - 133
3.3. Засоби масової інформації та реклама як інститути маніпуляційного
впливу ……………. .…………………. ..…..…………………….…. .. - 141
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. . - 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… - 177

Вложенные файлы: 1 файл

Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю.doc

— 1.09 Мб (Скачать файл)

Моральними називають почуття, які переживає людина у зв’язку з усвідомленням відповідності або невідповідності своєї поведінки суспільній моралі, вони відображають різну міру прив’язаності до певних людей, потреби у спілкуванні з ними, відношення до них. До позитивних моральних почуттів відносять доброзичливість, приятелізм, товариськість, співчуття, ніжність, симпатію, колективізм, патріотизм, обов’язковість та інші. До негативних – індивідуалізм, недоброзичливість, егоїзм, антагонізм, заздрість, злорадство, ненависть. Інтелектуальними називають почуття, пов’язані з пізнавальною діяльністю людини – допитливість, зацікавленість, дивування, радість, ясність думки, здогадливість, упевненість та інші. Естетичними – почуття, пов’язані з переживанням людиною задоволення (незадоволення), викликані красою або потворністю оточуючих предметів, явищ природи, творів мистецтва, вчинків або дій людей – це розуміння краси, гармонії, піднесеного, трагічного й комічного; вони реалізуються через емоції, які за своєю інтенсивністю коливаються від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від емоцій задоволення до естетичного захоплення.

Своєрідним є використання релігійних почуттів. Проте для цього людина повинна мати віру, яка і є головним інтегратором релігії. В «Законі Божому» вірою визначена «уверенность в желаемом и ожидаемом, как бы в настоящем и в невидимом, как бы в видимом. Вера, можно сказать, - глаза души. То, что не может быть принято, понято верою. Верою постигается то, что не может быть постигнуто разумом. Вера не отрицает разум, но восполняет его». [69; 10] Ісус, звертаючись до одного з апостолів після свого воскресіння, сказав: «ти повірив, тому що побачив, але блаженні ті, які не бачать і вірять» [65; 7], тому о. Дмитрій (Дудко) вірою називає «саме те, коли не бачать і вірять». [65; 8] Д.Ольшанський через здатність віруючих людей формувати абстрактні поняття і наявність емоцій розглядав релігію як сферу маніпуляції, де людей можна об’єднати у масу.

Е.Дюркгейм головною функцією релігії вважав не стільки пояснення  світу, скільки збудження емоцій та почуття радості й екзальтації, спонукання до дії; він визнавав, що саме релігія відповідає стійким «колективним потребам», які існують у кожному суспільстві. Описуючи «підбадьорюючий» вплив релігії часів Середньовіччя, Й.Хейзинга писав: «XV століття демонструє гостру релігійну вразливість… Це пристрасне хвилювання, яке часом охоплює весь народ, коли від слів мандрівного пророка горючий матеріал душі спалахує, ніби оберемок хмизу. Це бурхлива і пристрасна реакція, яка судомою пробігає по натовпі й викидає несподівані сльози, які, однак, одразу ж і висихають». [137; 243] Такі емоції піддаються впливам «циркулярної реакції» та «емоційного кружляння», легко утворюючи масу віруючих. У такій масі легко поширюється й укріплюється віра, яка досить часто сягає рівня нестримного афекту й набуває форми релігійного екстазу. Стан екстазу, тобто сильного емоційного збудження, яке супроводжується втратою контролю за своїми вчинками, а іноді й зоровими та слуховими галюцинаціями, був характерною рисою більшості давніх традиційних культів. «Такий стан характеризується тим, - писав Є.Ільїн, - що він захоплює усю свідомість людини, стає домінуючим, завдяки чому у суб’єктивному сприйнятті зникає оточуючий світ, і людина знаходиться поза часом та простором. У руховій сфері… спостерігається або непорушність – людина довго залишається у певній позі, або, навпаки, людина відчуває фізичне полегшення, проявляє радість, яка доходить до несамовитості, вираженої в інтенсивних рухах». [79; 14]

Масу завжди вражали почуттєві образи, породжені окремими словами чи асоціаціями. Почуттєвий рівень відображення знаходиться ближче до зовнішнього світу, ніж мислення, і реагує швидше й безпосередніше, тому його легше «експлуатувати». Якщо масу треба у чомусь переконати, то цей процес може бути почато тільки із впливу на емоції, бо на засвоєння логічної аргументації «маса» не побажає витрачати зусиль, - її переконують емоціями, а не доказами. Емоцію (від лат. emovere – збуджувати, хвилювати) зазвичай розуміють як переживання, духовне хвилювання; у царині почуттів легко викликати «ланцюгову реакцію» зараження, епідемії почуттів. «Принцип емоційного зараження, - писав К.Ізард, - допомагає пояснити єдність почуттів і схожість поведінки, яка виникає у різних групах людей – у партіях, сектах, на спортивних змаганнях, при «самосуді», в бунтах, на війні.» [77; 98] Г.Лебон, відмічаючи у почуттях маси схильність до навіювання, писав: «перше сформульоване навіювання одразу ж передається внаслідок зараження усім умам, і негайно викликає відповідний настрій». [98; 21] Наслідування, стихійне поширення масового почуття індивідуальній психіці не притаманні. Уже в Середні віки виникали епідемії масових почуттів, які доходили до рівня істерії або манії. Так, у 1266 році Італію охопила епідемія самокатування, в 1370-му – у більшій частині Європи поширилася «танцювальна» епідемія, а в Голландії – манія тюльпанів (за цибулину гарного тюльпана віддавали багатий будинок або корабель).

Особливо легко викликати  ті почуття, які у буденній моралі вважаються непристойними – страх, заздрощі, ненависть, самовдоволення. Виникаючи поза свідомістю, вони гірше за все піддаються внутрішньому самоконтролю й проявляються особливо бурхливо. Менш бурхливо, проте більш стійко проявляються почуття благородні, які опираються на традиційні позитивні цінності. В маніпуляції ефективно використовується почуття жалю і співчуття до слабкого та беззахисного, - для маніпуляції підходять будь-які почуття, якщо вони допомагають хоча б на деякий час позбавити людину свідомого мислення. Для ефективності впливу намагаються «розхитати» уже «актуалізовані» у суспільній свідомості почуття, про що Г.Блумер писав: «найкращим методом пропагандиста є використання емоційних установок і переконань, якими люди уже володіють». [21; 563]

Широко експлуатується почуття страху. Кажуть, якщо суспільство піддати впливу неадекватного страху, воно втратить загальний розум. Страх завжди визначає поведінку людини – як інстинкт самозбереження він сигналізує про реальну небезпеку, тоді людина вибирає найбільш розумну поведінку – тікати, захищатися чи нападати. Але є страх ілюзорний, «невротичний», який не сигналізує про небезпеку, а створюється в уявленні, у світі символів, «віртуальній реальності». Розвивати такий страх нерозумно й шкідливо. «Тварина сприймає як загрозу тільки безпосередню небезпеку, яка існує у даний момент, - писав Е.Фром, - людина ж володіє не тільки здатністю передбачати реальну небезпеку в майбутньому, але й дозволяє себе умовити, допускає, щоб нею маніпулювали, керували, переконували. Вона здатна побачити небезпеку там, де її насправді немає.» [192; 242] Штучно створений (ілюзорний) страх створює небезпеку для формування свідомості.

Ілюзорний страх вже у Плутарха викликав зацікавлення, проте він назвав його панічним (Пан – міфічне уособлення природи). Панічний страх, на думку А.Шопенгауера, не усвідомлює своїх причин, у крайньому випадку за причину страху виступає сам страх. Різновидністю ілюзорного є маніакальний страх, коли розмір небезпеки чи могутність «ворога» набагато перебільшуються й видаються майже абсолютними, хоча насправді це може бути не так. Крайнім випадком невротичного страху є шизофренічний страх – його інтенсивність виходить за межі розуміння нормальної людини, це постійний страх перед іншою людиною чи суспільним оточенням. Е.Фром писав, що «страх, як і біль, це дуже неприємне відчуття, і людина намагається за будь-якої ціни позбавитися його». «Є багато способів подолання страху, - міркував Е.Фром, - наприклад, медикаменти, секс, сон або спілкування з іншими людьми. Якщо людина знаходить сили від пасивного стану перейти до нападу, одразу зникає нестерпне відчуття страху.» [192; 245] Виховання відчуття постійного страху робить свідомість людини особливо схильною до маніпуляцій.

Процеси мислення та почуття  є головною складовою формування духовно-естетичних основ високоморальної особистості. Оскільки логічне мислення здатне вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки і робити узагальнюючі умовисновки, воно стає важливим духовно-естетичним об’єктом для маніпуляцій у його сфері. Емоційність духовно-естетичних переживань в царині почуттів сприяє перетворенню їх на один з головних об’єктів для маніпуляцій. Впливаючи на свідомість через думки і сприйняття й викликаючи необхідні почуття, в людини можна викликати як стан психологічної й духовної готовності до якихось рішучих дій, так і відчуття апатії, байдужості, підсвідомого звикання до реальної небезпеки.

 

 

    1. Уява, увага та пам'ять як духовні об’єкти маніпуляцій

Важливим об’єктом для маніпуляції стала уява: у-ява – перетворення якоїсь частинки реальності на образ, створений свідомістю (фантазією) людини. «Могутність переможців і сила держав, - писав Г.Лебон, - саме-то й ґрунтується на народній уяві. Натовп ведуть за собою, діючи головним чином на його уяву… Не факти як такі вражають народну уяву, а те, яким чином їх розділяють і пропонують натовпу. Необхідно, щоб згущуючись…, ці факти зображали такий вражаючий образ, який би міг заволодіти цілковито розумом натовпу й наповнити усю царину його понять. Хто володіє мистецтвом справляти враження на уяву натовпу, той володіє і мистецтвом керувати ним.» [98; 40]

Уява – це «зображення, позбавлене реального предмету, або необґрунтоване міркування; уява може здійснювати на організм людини великий вплив – зробити її хворою («вдаваною хворою») або, навпаки, здоровою». [187; 75] Отже, уява є здатністю творчою, а звідси випливає, що вона набагато менше, аніж мислення, підпорядковується дисципліні (логіці, традиціям) і більш схильна до зовнішнього впливу. Є велика частина людей, схильних до мрій, тоді їх уява перетворюється на фантазії, які заводять їх усе далі від реальності, у інших навпаки, уява скута – вони не можуть самостійно опанувати реальність подумки, вагаються у формуванні власних образів і шукають їх у готовому вигляді.

Розрізняють декілька різновидів уяви: умисна й мимовільна, відтворююча і творча, конкретна й абстрактна. Іноді в людей уява набуває вигляду «сни наяву» - здатність зануритися у власні фантазії, відійти від дійсності, що у крайніх випадках може активізувати аутичне мислення, коли людина починає жити у штучному внутрішньому світі, відмежовуючись від реальності. Вчення про аутизм (від грец. autos – сам) започаткував на початку ХХ століття Е.Блейєр. Аутизм – це «хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків з реальністю, виявляється у зосередженості на власних переживаннях, створенні свого світу марення». [184; 112] В невеликій кількості приємні фантазії виявляють стимулюючий ефект і спонукають до позитивних вчинків, але коли людина, поринаючи у нездійсненні мрії, починає у них справді вірити, то впадає у стан апатії, не бажаючи нічого робити заради свого спасіння. Під час загострення кризових ситуацій це може набути масових проявів і виявити неабиякі можливості маніпулювання свідомістю мас.

Уяву нерозривно пов’язують із сприйняттям, - вона лише по-новому комбінує те, що ми колись пізнали на досвіді і зафіксували його в пам’яті: неможливо уявити те, чого у різних своїх елементах немає в реальності. Діти до півторарічного віку нічого не уявляють – їм для цього не вистачає досвіду. До уяви приєднують і передчуття, яке також породжує в свідомості образи, побудовані із елементів раніше пізнаної реальності; в цих образах домінує чуттєве відчуття, з якого робляться певні висновки. Передчуття відіграє велику роль у поведінці представників «примітивних суспільств», а у цивілізованої людини вони формуються зазвичай більш раціональними почуттями, лише активізуючи уяву. Тісно пов’язують уяву з імітацією – коли людина уявляє себе на місці когось. Імітація зазвичай здійснюється мимовільно й ухиляється від самоаналізу, - спостерігаючи за рухами людей, що танцюють, досить часто починаєш наслідувати їх – погойдуванням рук, або навіть подумки, не усвідомлюючи того, що ти вже залучений до імітації. Так уява, якщо її уміло спрямувати, може привести до масового «зараження» настроєм і навіть дією. Деякі харизматичні лідери володіють мистецтвом провокувати такі стани. Тобто, «сила уяви, - як писав Кондільяк, - безмежна, вона зменшує або навіть розсіює наші прикрощі…, надає привабливості задоволенням… Але іноді вона буває найжорстокішим нашим ворогом: вона посилює наші біди, приносить такі нещастя, яких у нас не було, і завершує тим, що губить нас». [90; 125]

Ефективним засобом маніпулятивного використання уяви є фрустрація, або звужування свідомості – коли майже всю увагу людини зосереджують саме на незадоволеній потребі, тоді сприйняття дійсності швидко викривлюється. Гра уяви сильно залежить від міри задоволення потреб людини, - задоволені потреби уяви не породжують, а ось коли людині чогось не вистачає, в її свідомості виникають образи – як бажаного предмету, так і шляхів до оволодіння ним. Штучна підміна стану задоволення основних потреб людей є ефективним засобом контролю за їх уявою і, таким чином, за їх поведінкою. «Поміркована нестача якогось ресурсу, - писав С.Кара-Мурза, - пробуджує активну уяву, яка змушує діяти, вирішувати проблему. Зазвичай це не в інтересах маніпуляції свідомістю, - маніпулятори намагаються якнайшвидше загострити невдоволення людей до стадії фрустрації – відчуття пригніченості та безвиході. Виникає і посилене прагнення штучно «покращити настрій», наприклад, випивкою.» [84; 160] При збалансованій взаємодії мислення, уяви і почуттів, людина сприймає реальність у образах, які вибудовуються у відповідності з укоріненою в свідомості «шкалою цінностей», чим і визначається її поведінка. Якщо ж з метою маніпуляції ставиться завдання змінити поведінку людини, замінити її «програму», цю «шкалу» спотворюють і змушують людину «захотіти те, чого вона не хоче».

Аби образ «захопив» уяву, він неодмінно повинен привернути увагу, яка є «спрямованістю і зосередженістю психічної діяльності на певному об’єкті або дії». [189; 72] «Радість знання уперше пробуджується в людини завдяки тому, - писав Й.Гете, - що вона помічає важливі явища, які привертають її увагу. Аби вона збереглася, вимагається більш глибокий інтерес, завдяки якому ми поступово все більше пізнаємо предмети.» [45; 288] У фокусників-маніпуляторів одним із найважливіших умінь і навичок є володіння прийомами відволікати увагу глядача від головного об’єкту, - фахівець переміщає її за допомогою заздалегідь підготовлених зовнішніх ефектів. Такі ж прийоми застосовуються в маніпуляції, для чого розробляються складні і навіть витончені технології. Увага та концентрація духовних зусиль на певному об’єкті направляє й організовує усі психічні процеси – сприйняття, мислення, почуття, уяву, а зосередивши увагу на важливому об’єкті, людина відсіює і відсторонює незначні подразнення та інформацію, що дозволяє їй вести цілеспрямовану психічну діяльність. Російський письменник М.Пришвін у «Казці про правду» визначає увагу головним елементом творчості, - як матерія і енергія зводяться врешті до єдиного джерела життя, так і усі види талантів зводяться до єдиного джерела творчої уваги, писав він. Особливо дивовижна її властивість у тому, що вона підпорядковується волі, нею можна керувати і користуватися у справі добра, так само як і зла. Уява концентрує енергію людини, стає початком творчого акту, вступає в «інтимний діалог» з усім становищем світу. А «інтимний діалог» вимагає не тільки виключної уваги, але й настільки ж виключного і глибокого мовчання. «Повернутися до мовчання у тому розумінні, - писав М.Пришвін, - що говорити для себе, а мовчати від уваги до іншого. Просити мовчання – значить просити уваги до людини. Розмова виявляє першість, а увага породжує друзів.» [151; 354]

В процесі життєдіяльності люди навчилися використовувати свою здатність змінювати спрямованість уваги і переключати її, переводячи на ті об’єкти, які на даний момент вважають найбільш суттєвими. Для привернення уваги особливо важливими факторами є впізнавання, якість та гострота враження. Таким чином, можливість замінити об’єкт – відвести важливий у допорогову зону й запропонувати службовий, відволікаючий, є ефективним механізмом маніпуляції. Люди змінюють зосередженість уваги на об’єкті і в міру заглибленості його у сприйняття й осмислення – їм часто доводиться розділяти увагу. Штучно розсіюючи увагу, розділяючи її на кілька об’єктів, можна значно знизити можливість сприйняття й осмислення. Важливими є стійкість і інтенсивність уваги, які залежать від рівня інтелектуальних можливостей та розвитку естетичних смаків – адже увагу привертає як естетично досконалий предмет, так і відверто препоганий (якого не можна віднести до такої категорії естетики, як потворний). Нині засоби масової інформації розробили майже кількісні критерії для визначення «оптимального» відволікання уваги читачів і глядачів, - газети почали використовувати «калейдоскопічне» розміщення матеріалу, розбавляючи важливі повідомлення плітками, сенсаціями, суперечливими чутками, яскравими фото та рекламою, телебачення – по-іншому компонувати відеоряд, точно підбираючи образи, які відволікають увагу. Одним із найновіших його винайдень щодо відвернення уваги стало розміщення «рухливої стрічки» під час трансляції новин. 

Информация о работе Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю