Естетико-культурологічний аспект маніпуляції свідомістю

Відтак, стаючи маніпулятивною забавкою, мистецтво усе рідше  нагадує про його спроможність бути рефлексією епохи, часу, естетичною філософією життя і людських доль, в історично  достовірній інтерпретації, а не штукарства з артефактами. Трагедія сучасної художньої культури в тому, що в ній похитнувся власний духовний щит. Глибокий символізм як ознака вищих семантичних мір у мистецтві, метафорична образність великого класичного зразка практично стали неможливими у швидкоплинності і суєтності часу, натиску стереотипів бізнес-шоу, інформативно-комп’ютерних послуг.

Можна як завгодно свавільно  розпоряджатися простором і часом  у мистецтві як фундаментальними філософсько-естетичними категоріями, на зразок телесерійної тяглості, але для справжньої їх художньої метафоричності потрібний особистісний вид творчості і великий талант. Наведемо приклад метафоричної монтажності, про який з захопленням писав Ж.Дельоз. «Якщо і є режисер, - пише він, - який зумів зробити так, що численність і частини занурюються у ціле, яке надає їм глибини та протяжності, хоча вона й не має спільної міри з властивими їм межами, то це… Довженко». [56; 84] «У Довженка, - пояснює далі Дельоз, - саме тут джерело фантастичного і феєричності. Інколи сцени можуть самі бути статичними частинами чи розрізненими фрагментами, як, наприклад образи злиднів на початку «Арсеналу»: знесилена жінка, заніміла мати, мужик, сіячка, трупи отруєних газом (або ж, навпаки, щасливі образи із «Землі», непорушні пари, які сидять, стоять або лежать).» [56; 84] Автор говорить про «динамічну і безперервну численність», яка стає смисловою цілістю. Особливо акцентується увага на тому, що кожного разу «занурення у ціле» доносить до нас образи з тисячолітнім минулим – наприклад, минулого гори на Україні і скіфських скарбів у «Звенигорі», - чи з планетарним майбутнім, як в «Аерограді». У творчості Довженка вбачали «абстрактний монтаж», який давав режисеру, як стверджувалось, «можливість висловлюватися поза рамками реального простору і часу». «Але це становище, - коментує Дельоз, - поза простором і часом до того ж сполучається з Землею і зі справжньою інтеріорністю часу, тобто зі змінюваним цілим, а, змінюючи перспективу, це ціле безперервно відводить реальним людям незрівнянно збільшене місце в часі, так що вони відразу зближуються і з давнім минулим, і з далеким майбутнім…» [56; 85]

Динаміка кінематографічного часу і простору, як її відтворив Довженко й інтерпретував Дельоз, дійсно не просто абстрактний монтаж, а проникнення духом народних глибин живописання та ліплення художнього образу – символу. У цьому зв’язку, якщо б можливим було таке порівняння, відзначимо, що сучасне комп’ютерно-калейдоскопічне нагромадження екранних картин містико-фантастичних страхів і часових перенесень свідчить про незрівнянну досконалість масових маніпулятивних трюків, але у них відсутнє головне – художність.                                                                                                                                                                                                   

Сповідуючи принципи служити широким верствам населення (масам), масова і тоталітарна культури намагаються подолати відстань від  «високої» культури до культури для  мас. Не маючи змоги або бажання  пізнати культуру у її первинному призначенні, люди сприймають те, що їм пропонує тоталітарна або масова. На масовій культурі сьогодні виховано більшу частину населення, і головна її проблема полягає не в тому, аби правильно доносити образи художньо-естетичного пізнання, а в тому, що досить часто вона не показує зразки духовності і через «клаптики мозаїки» відкриває простір маніпуляціям.

3.2. Мода як соціокультурна сфера маніпуляції масовою свідомістю

На перший погляд зміст  поняття «моди» є досить очевидним, однак детальніше знайомство з ним переконує, що навіть науковці не дійшли єдиної думки про її сутність. Не виникає сумнівів у тому, що мода – це соціально-культурне явище, яке вимагає ґрунтовного вивчення. Феномен моди став широким полем досліджень для філософів, істориків, психологів, культурологів та соціологів. Уже з ХІХ століття ряд видатних філософів і соціологів: Г.Тард, Г.Спенсер, Г.Зіммель, В.Зомбарт, Т.Велен, П.Бурдьє у своїх працях починають розглядати сутність моди та намагаються дослідити її властивості.

Як особливий вид  естетичної діяльності, мода завжди характеризувала й виражала епоху. Якось Г.Торо іронічно зауважив: не паркам і не граціям ми молимося, а моді: вона у нас повновладно пряде, і тче, і кроїть. Саме мода, будучи вагомою складовою сучасної культури, здатна виразити увесь стиль життя суспільства. Кожна людина вимушена підкорятися їй або добровільно і з захопленням, або пасивно й бездумно. Вона стала одним із головних чинників естетизації повсякденного життя людини, його майстерним удосконаленням.

Етимологічно термін «мода» походить від латинського modus, що в перекладі означає «міру, спосіб, правило». Зазвичай, впроваджувалася мода через поширення певних елементів одягу. Первісні дикуни носили звірину шкіру або шили з неї одяг, головним призначенням якого було захищати людину від спеки, холоду та вітру. Проте у добавлянні різноманітних фарбуючих речовин у жир, яким вони натирали тіло, прикрашанні себе закріпленими на низках ягодами, корінцями та фруктовими кісточками, «уже проявлялася, - як зазначав Г.Вейс, - схильність людини до різноманітності в одязі та прикрасах». [38; 3] Це свідчило про те, що вже первісним племенам «не було стороннім естетичне почуття». [38; 9]

Пізніше до естетичного  значення одягу починають додавати соціологічне – древні римляни, греки, скіфи, монголи, індуси та китайці мали чітко усталені види одягу, - він повинен був виражати культурні традиції народу й дотримуватися соціальної ієрархії. А уже з ХІV століття стихійне, всезагальне захоплення деякими видами одягу сприяло поширенню модних тенденцій. Париж стає колискою моди, а одяг, виготовлений французькими майстрами, швидко поширюється в Італії, Англії, Іспанії. Постійно пропонуючи якусь новизну, він захоплював усе нових шанувальників.

Нехтуючи чітко визначеними правилами, мода ламала традиційні погляди на предмети одягу і нав’язувала свої естетичні смаки та вподобання. Погляд людини на призначення одягу починає змінюватись, і вона наділяє його естетичною й стилізуючою функцією. Предмети одягу стали культурними об’єктами, завдяки яким людина могла виразити свій художній смак. Надалі мода розвивалася як естетично самодостатня сфера культури.

Англійський філософ Ентоні Ешлі Купер у праці «Sensus Communis, або Досвід про свободу чистого розуму й незалежної схильності духу» в кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ століття саркастично підмічав, що люди з часом «почали вважати пристойним для себе змінювати зовнішній вигляд, а свій розумовий склад зводити до одноманітності». [139; 8] «Усі дійшли згоди у тому, - продовжує далі автор, - що існує лише один визначений та істинний вид вбрання, до якого необхідним чином повинен був прилаштовуватися весь народ, нещастя полягало у тому, що ні влада, ні костюмери не могли вирішити, яка ж із різноманітних мод була істинно вірною… людей з усіх боків переслідували за їх вигляд і особливі риси, вони повинні були пристосовувати свій вигляд до своїх сорочок у відповідності з правильною модою, в обігу знаходилися тисячі зразків та моделей одягу, й вони змінювалися знову й знову, за кожної сприятливої нагоди, у відповідності зі звичками і духом часу…» [139; 8] Тут, можливо в надто іронічній формі, філософ звертає увагу на те, яку деспотичну владу здобуває мода над людьми, а також як спотворює вона іноді істинно людську сутність та природну подобу людей. Хоча, звичайно ж, визнавав і благодатний її вплив.

 Мода не тільки прагла постійно пропонувати новизну, але й намагалася спокусити якомога більше людей, досягти справжньої, масової популярності. Це залежало від того, наскільки всебічним, доступним та результативним буде рекламування її речей. Таку інформацію могли забезпечити вулиця або натовп, - люди дізнавалися про те, що модно носити, в театрі (бо саме театральна сцена стала першим подіумом, а актори – головними пропагандистами), на масових святкуваннях і торжествах. Однак уже з ХVІІ століття робляться спроби свідомо поширювати моду серед мас. У другій половині ХVІІІ століття з’являються перші журнали, які не тільки були джерелом інформації про моду, але й відтворювали на своїх сторінках витвори найбільш відомих художників-модельєрів, сприяючи вихованню естетичного смаку й пропагуючи культуру одягу. Такі художники ставали відомими і впливали на естетичну свідомість широких верств населення, а інколи перетворювалися навіть на диктаторів, законодавців моди.

У ХІХ столітті мода вимагала від жінки розкішного і дорогоцінного  вбрання, крім того, вона повинна була мати багато суконь, щоб декілька разів на день перевдягатися, зокрема: плаття для вранішнього сніданку, сукню для візитів, для прийому гостей у своєму домі, для прогулянок, для верхової їзди, для театру, для балу, траурне плаття. Емансипація жінок у ХХ столітті звільнила їх від різноманітних перевдягань на протязі дня. А Габріель Шанель розробила стиль, завдяки якому жінка була зі смаком і елегантно одягнена протягом усього дня, що запобігало марним витратам на придбання гардеробу. Стилю Шанель могли дотримуватися не тільки молоді – він дозволяв навіть літнім жінкам забути про їх вік. Такий унікальний костюм вона могла використовувати як на роботі, так і для прийому гостей, відвідування ресторану.

В костюмології (сучасній науці про одяг) «костюм» у вузькому розумінні означає певний вид жіночого або чоловічого одягу, а в широкому - «це образно вирішений ансамбль, - пише Ф.Шармон, - у центрі уваги якого – людина; ансамбль поєднує одяг, взуття, зачіску, грим, аксесуари (від французького accessuar – доповнення до костюму: головний убір, шарф, хустинку, краватку, рукавички, сумку, гаманець, пояс, парасольку, панчохи і так далі) і несе певну утилітарно-естетичну функцію.» [202; 8] К.Стамеров розглядає костюм явищем матеріальної культури, яке є набагато складнішим ніж просто одяг і зазначає, що окрім практичного завдання – захищати тіло від зовнішніх дій природи, - він завжди виступає якоюсь мірою нарядом. «Дуже важливу роль у ньому, - продовжує міркування автор, - відіграє художнє оформлення. Саме тому в історії розвитку костюмів серед факторів, які діють на процес формування їх особливостей, важливе місце повинно належати мистецтву». [172; 11] Звідси К.Стамеров робить висновок про те, що «естетичні смаки та ідеали, канони краси, зокрема й краси людського тіла, що формуються у сфері мистецтва, безпосередньо впливають на характер художнього оформлення костюма» і «не лише декор костюма у найширшому значенні, а й крій одягу, зовнішні форми костюма і його силует найтісніше пов’язані з панівними естетичними смаками і переважно ними зумовлені». [172; 11]

Однак на розвиток костюма справляє вплив не тільки мистецтво, художній стиль доби, пануючі естетичні ідеали й критерії, але й такий не менш суттєвий фактор, як мода. «Модою ми називаємо, - пише К.Стамеров, - нетривале поширення певних смаків, що виявляються в зовнішніх формах і насамперед у костюмі.» [172; 12] На думку К.Стамерова, мода завжди з’являється саме в певному суспільному середовищі і формується під впливом властивих цьому середовищу умов життя та естетичних смаків, проте вона не змінює суті костюма, який відповідає стильовим особливостям, усталеним у кожну історичну добу, - мода вносить у костюм лише часткові зміни, які стосуються, головним чином, деталей, урізноманітнюючи зовнішні форми костюма в межах типу, виробленого панівним художнім стилем доби.

Винайдення костюму  зробило можливим не тільки поширювати модні речі, але й створювати певний художній образ. Сьогодні можна сміливо говорити про те, що, пропонуючи людині для сприйняття образ, професійно створений за допомогою костюму, її на підсвідомому рівні спокушають сприймати лише запропоновану естетично довершену форму, залишаючи поза увагою зміст. У створеному таким чином образі можна не тільки запропонувати необхідний зміст, але й приховати наявний. Тому використання костюму має великі можливості маніпулювання свідомістю.

Враховуючи ефективність застосування костюму у повсякденному  житті, його виготовлення було уведено в широкий ужиток. Це спричинило перетворення індивідуальної ідеї образу на продукт масової індустрії. Так само, як концепція наслідування, демонстративного споживання та механізму оновлення соціокультурних норм, концепція індустрії моди знайшла царину свого застосування. Аж дотепер можна знайти елементи наслідування високостатусних груп, приклади нав’язування індустрією зразків масовому споживачу та формування соціокультурних норм у модному русі.

Перетворення моди на індустрію дало поштовх зробити модність складовою частиною престижу. Р.Сеннет зазначав, що уже від ХVІІІ століття «одяг почав набувати свого власного значення, яке не залежало від володаря та його тіла. На відміну від домашньої обстановки, на вулиці тіло слугувало лише каркасом для галантерейних хитрощів». [163; 81] Роль престижу як фактора стратифікації в сучасну епоху зростає: якщо колись престиж міг бути прямим наслідком багатства і влади, то зараз досить часто багатство і влада стають наслідком престижу. Індустрія моди, «реалізуючи» модність моделі, надає їй соціального статусу, тобто принципу, пов’язаного з певними суспільно визнаними претензіями на соціальні блага. Модність передує престижу, престиж – багатству й авторитету. Вислів «зустрічають за одягом, а проводжають за розумом» дуже тонко охарактеризував роль одягу в соціальній презентації людини. Він став виступати засобом спілкування, регулятором впливу на поведінку та відношення оточуючих до його володаря.

Причини мінливості моди деякі науковці пояснюють постійним  прагненням людини до досконалості, пошуками довершеного ідеалу «краси», і будучи захопленою цими шуканнями, вона створювала образи, які одразу ставали масовими, і знову їй доводилося коритися велінням нової моди. Витвір моди, яким його пропонує модельєр, - це відточена, доведена до досконалості естетична ідея. В масовому виробництві вона позбувається своєї унікальності і втрачає естетичну цінність. Тиражування ідеї зумовлює її знищення, - лише вона починає подобатися усім, одразу перестає привертати увагу багатьох. Мода – це саме міра унікального і постійного, старого й нового, це, безумовно, і спосіб відповідності чомусь загальноприйнятому і, врешті, деяке правило, порушувати яке є не зовсім пристойним. Це свідчить про те, що поняття «мода» ніколи точно не визначалося з естетичної точки зору, хоча саме їй воно є найближчим.

Постійні пошуки зовнішнього різноманіття, які поступово захоплювали людей у процесі розвитку їх людської неповторності та індивідуальної свідомості, парадоксальним, але досить природнім шляхом, оберталися розвитком нового механізму, який призводив до одноманітності, тобто до масовізації свідомості і поведінки. Таким чином мода як соціально-психологічне явище сприяла масовізації людської психіки, хоча й робила це ніби зворотнім шляхом – через зовнішню видимість індивідуалізації людини. Зауважують, що тільки завдяки моді можна уникнути тиранії звичаїв, закостенілих традицій, і тільки вона може виразити споконвічний людський пошук. «Мода дозволяє особистості виразити себе, - зазначає Л.Орлова, - захистити свою індивідуальність. Хоча у той же час мода, задаючи людині певного, прийнятого більшістю стандарту, безперечно, полегшує людині проблему вибору.» [139; 10]