Проблеми зайнятості та працевлаштування інвалідів в умовах сучасного суспільства

3. Ð£ більшості країн (наприклад, у США) існують спеціалізовані підприємства, які застосовують працю інвалідів. Але такі підприємства розцінюються не як найкраще місце роботи для людини з інвалідністю, а як "запасний варіант" працевлаштування, коли не вдається знайти місце роботи на загальних для всіх умовах. Також такі підприємства використовують працю людей, що мають такі серйозні порушення, для яких фізично неможливо або важко створити необхідні умови праці на звичайному підприємстві. [6]

Говорячи про ситуацію з працевлаштуванням в країні, можна навести такі цифри: працюючі інваліди складають менше 10% їх загальної чисельності, зайнятість серед інвалідів працездатного віку не перевищує 15%, особливо вона низька серед інвалідів I і II групи (8%). Для порівняння, в США з 54 мільйонів інвалідів працевлаштовано 29%, у Великобританії з 5 мільйонів 40%, в Китаї з 60 мільйонів інвалідів працевлаштовано 80%. [16, с. 9;] [4, с.16]

Зараз за кордоном "триває переведення державних програм працевлаштування інвалідів від створення спеціалізованих підприємств до індивідуальними програмами адаптації типового робочого місця звичайного підприємства під конкретного інваліда. Державі невигідно утримувати спеціалізовані підприємства, набагато ефективніше вкладати фінансові кошти в програми індивідуальної підтримки, що дозволяють інваліду самостійно вирішувати свої економічні проблеми ". [17]

Стаття 5.42 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за порушення прав інвалідів у сфері працевлаштування та зайнятості, а саме:

1. Відмова роботодавця у прийомі на роботу інваліда в межах встановленої квоти

2. Необгрунтована відмова в реєстрації інваліда як безробітного [12]

Крім даних положень закону, існує ще цілий ряд нормативних правових актів. Зокрема, це: Федеральний Закон "Про зайнятість населення в Російській Федерації" від 19.04.1991 № 1032-1, Закон Ульяновської області "Про заходи державної соціальної підтримки окремих категорій громадян в Ульяновській області" [8], Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 20.12.1993) [50], "Європейська соціальна хартія" (статті 9 і 15 передбачають створення умов праці інвалідів, адекватних їх можливостям і рівні права при влаштуванні на роботу зі здоровими людьми) [7] (не дивлячись на те, що Росія підписала цю хартію, в силу в нашій країні вона до цих пір не вступила) та інші.

Федеральна цільова програма "Соціальна підтримка інвалідів на 2006-2010 роки" передбачає фінансування в розмірі близько 2147 млн рублів. [44] Але дуже важливо, що б такі, досить великі гроші були успішно освоєні і принесли реальну допомогу інвалідам, а не були, як це часто буває в нашій країні, більшою частиною просто розкрадені чиновниками, які відповідають за їх використання.

Якщо завдання, закладені у цільовій програмі, будуть успішно вирішені, то щороку в Росії будуть повертатися до активного життя приблизно 150-160 тисяч інвалідів. [35, с. 40] Це не тільки знизить навантаження на бюджет країни, а й дасть державі додаткові робочі руки.

На рівні регіонів влади теж іноді намагаються реалізувати різні ініціативи, спрямовані на залучення до праці і зайнятості інвалідів. Наприклад, у Воронезькій області прийнятий закон "Про квотування робочих місць для інвалідів", який передбачає більш широке коло гарантій інвалідів у сфері зайнятості та працевлаштування, ніж це передбачено федеральним законодавством [39, с. 13.]; У Мурманській області прийнята спеціальна програма "Профорієнтація дітей-інвалідів" [49, с .40-41.] Що стосується нашого регіону, то однією з останніх ініціатив у цій галузі Ульяновський влади є заява про намір брати на держслужбу інвалідів- колясочників. Глава регіону Сергій Морозов доручив підготувати правовий акт, що регламентує працевлаштування до органів влади людей з обмеженими можливостями. [2]

Крім того, діє Закон Ульяновської області від 27.04.2009 N 41-ЗО "Про квотою для прийому на роботу інвалідів на території Ульяновської області та визнання такими, що втратили чинність окремих законодавчих актів (положень законодавчих актів) Ульяновської області". Він вказує, що організаціям, які мають місце знаходження на території Ульяновської області і не є громадськими об'єднаннями інвалідів та утвореними ними організаціями, в тому числі господарськими товариствами і товариствами, статутний (складовий) капітал яких складається з вкладу громадського об'єднання інвалідів, чисельність працівників яких становить понад 100 осіб (далі - організації), квоту для прийому на роботу інвалідів (далі - квота) у відсотках до середньооблікової чисельності їх працівників у таких розмірах:

1) при середньооблікової чисельності працівників організації від 101 до 200 осіб включно - 4 відсотки;

2) при середньооблікової чисельності працівників організації від 201 до 500 осіб включно - 3 відсотки;

3) при середньооблікової чисельності працівників організації понад 500 осіб - 2 відсотки. [9]

У місті Ульяновську діє Розпорядження Голови міста Ульяновська "Про квотування робочих місць для інвалідів в організаціях міста Ульяновська" [47]

Проте, враховуючи все вищесказане, слід зазначити, що вітчизняна правозастосовна практика далека від того, що встановлено законом, а встановлені їм гарантії дотримуються далеко не завжди.

До недоліків сучасного законодавства можна віднести і те, що державні соціальні виплати (пенсії і компенсацій за скасовані пільги) поставлені в залежність від такого критерію інвалідності як групи обмеження здатності до трудової діяльності.

Цим кроком держава відняло право розпоряджатися своєю працею у великої кількості інвалідів, так як перша група стала, по суті, означатиме поняття "непрацездатний".

Разом з тим, люди з інвалідністю практично позбулися стимулу до праці. Різниця в розмірі виплат між різними групами вийшла вельми значною (майже 1000 рублів) і, звичайно, більшість людей з інвалідністю воліють усілякими способами домагатися першої групи і мати більш високу пенсію, ніж втратити у виплатах за невелику ймовірність працевлаштування, як на відкритому ринку праці, так і через держструктури. Держава всіляко прагне заощадити на витратах, і окремі прояви цього можуть проявлятися в тому, що органи медико-соціальної експертизи, які і встановлюють групу інвалідності, можуть навмисне занижувати її, зменшуючи тим самим розмір компенсаційних виплат інвалідам.

Крім того, необхідно змінювати саму психологію наших співгромадян. Важливо, щоб вони бачили в інвалідів людей рівних з ними в правах, не вважали їх неповноцінними і неповноцінними. Цьому повинна сприяти, зокрема, соціальна реклама, пропаганда в суспільстві шанобливого ставлення людей до інвалідів. Це в свою чергу безпосередньо позначиться на тому, що випадків дискримінації інвалідів, в тому числі і в сфері зайнятості та працевлаштування, стане значно менше і проблема втратить ту гостроту, яку вона має зараз. Для Російської держави необхідна послідовна соціальна політика по відношенню до людей з інвалідністю, яка повинна бути побудована на загальних принципах і єдиних соціальних стандартах для всіх груп громадян, які проживають на території Російської Федерації. Тут же встає і проблема демократії в цілому, тому, що "тільки суспільство, засноване на змаганні та співробітництво вільних людей, може бути ефективним і конкурентоспроможним" [5]

Уряд не тільки не розвиває програми з працевлаштування, але і згортає ті невеликі гарантії для інвалідів, які були до цього. Федеральним Законом "Про соціальний захист інвалідів у Російської Федерації" затверджено положення, які повністю виключають весь малий бізнес з-під дії норм квотування робочих місць для інвалідів (Відповідно до Трудового кодексу Російської Федерації, суб'єктами малого підприємництва вважаються організації, чисельність працівників у яких не перевищує 35 чоловік [51], а квотування робочих місць встановлюється в організаціях, чисельність працівників в якій перевищує 100 чоловік).