Проблеми зайнятості та працевлаштування інвалідів в умовах сучасного суспільства

 

Встановлення спеціальних антидискримінаційних законодавчих актів, в тому числі перешкоджають ущемлення прав і створення нерівних умов порівняно з іншими громадянами при працевлаштуванні, буде сприятливо впливати на подальшу роботу людей з інвалідністю. Необхідно активну відстеження прокуратурою, органами внутрішніх справ та громадськими об'єднаннями порушень у цій сфері, з подальшим переслідуванням винних в адміністративному і кримінальному порядку, розвиток Урядом нових державних програм по вирішенню проблем саме працевлаштування інвалідів з обов'язковим залученням до їх реалізації та розробці громадських організацій інвалідів.

 

Освіта впливає на можливість працевлаштування та на повноцінну інтеграцію в суспільне життя. Під час навчання людина набуває соціальні навички, вчитися спілкуватися з оточуючими, входити в колектив, ставити і домагатися поставлених цілей. Причому значення має не тільки якість отриманої освіти, але і його форма, тому поряд з питаннями зайнятості, слід приділяти увагу й освіті інвалідів, яке буде сприяти їх найбільш повного та плідного входження в суспільний поділ праці. Тут слід сказати про те, що інваліди з дитинства (наприклад, з ДЦП) практично повністю позбавлені можливості отримувати освіту, що дається в загальноосвітніх школах, вузах. Тобто велика кількість інвалідів з дитинства заздалегідь обмежені в правах з працевлаштування через їх недостатню кваліфікацію та освіти в цілому.

 

1.2 Специфіка проблем інвалідів у сфері зайнятості та працевлаштування та шляхи їх вирішення

 

В даний час ні для кого не є секретом, що кількість інвалідів надзвичайно велике не тільки в нашій країні, але і у всьому світі. За даними ООН, на початку 1990-х років у світі налічувалося приблизно 0,5 мільярда інвалідів, тобто приблизно 10% населення Земної кулі. Такі дані наводить у своїй роботі Є.І. Холостова. [54, с. 173]. Так само, вона справедливо відносить трудову сегрегацію (або ізоляцію) інвалідів, до одних з найважливіших соціальних обмежень інвалідів. [55, с. 82]

 

Природно, така велика кількість людей з інвалідністю, викликане різними причинами (війни, катастрофи, нещасні випадки, погіршення екологічної обстановки, умови праці тощо), які, безсумнівно, повинні враховуватися при формуванні законодавства, що стосується соціального захисту цієї категорії населення.

 

Як свідчить історія, "довгий час до інвалідів ставилися не так як до всіх інших людей". [27, с. 6]. У цей час відношення до інвалідів так само відрізняється від ставлення до тих людей, які відхилень не мають. "Відсутність результативної системи соціального захисту виробило в багатьох інвалідів усвідомлення своєї меншовартості і неповноцінності. Це не тільки принижує гідність людини, але й обмежує можливість самозахисту". [48. С. 211]

 

Але немає сумніву, що "перехід до нового суспільно-політичного ладу привів до кардинальної зміни соціальної політики в пострадянському суспільстві і, внаслідок - зміни всієї його соціальної сфери. Змінюються пріоритети і принципи побудови соціальної сфери, ставлення до різних соціальних груп і система їх соціального захисту" . [29, с. 10] При цьому, людина з інвалідністю слід розглядати "не як пасивного отримувача допомоги та підтримки, а, в першу чергу, враховувати його життєву силу й енергію, індивідуальні, культурні та гендерні відмінності" [19; с. 335]

 

Аналіз розвитку проблеми інвалідності, як соціального явища, свідчить про те, що, пройшовши шлях від ідеї ізоляції "неповноцінних" членів суспільства до концепцій залучення їх до праці, людство підійшло до розуміння необхідності інтеграції осіб з фізичними вадами, патофизиологическими синдромами, психосоциальнимі порушеннями у всі громадські інститути.

 

У зв'язку з цим виникає необхідність відкинути класичної підхід до проблеми інвалідності як до проблеми "неповноцінних людей" та представити її як проблему, що зачіпає суспільство в сукупності.

 

Іншими словами, інвалідність - це проблема не однієї людини, а всього суспільства в цілому.

 

Суть її полягає в правових, економічних, виробничих, комунікативних, психологічних особливостях взаємодії інвалідів з навколишнім світом.

 

Прийнято умовно розділяти обмеження функцій за наступними категоріями:

 

• Ð¿Ð¾Ñ€ÑƒÑˆÐµÐ½Ð½Ñ статодинамічної функції (рухової),

 

• Ð¿Ð¾Ñ€ÑƒÑˆÐµÐ½Ð½Ñ функцій кровообігу, дихання, травлення, виділення, обміну речовин і енергії, внутрішньої секреції,

 

• ÑÐµÐ½ÑÐ¾Ñ€Ð½Ñ– (зору, слуху, нюху, дотику),

 

• Ð¿ÑÐ¸Ñ…ічні (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, мовлення, емоцій, волі).

 

 

Кожне обмеження має класифікацію за ступенем вираженості:

 

1 ступінь - здатність до виконання трудової діяльності за умови зниження кваліфікації або зменшення обсягу виробничої діяльності.

 

2 ступінь - здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів

 

3 ступінь - нездатність до трудової діяльності.

 

Критерієм для визначення групи інвалідності є соціальна недостатність, що вимагає соціального захисту і допомоги.

 

Для встановлення першої групи інвалідності - здатності третього ступеня. Для другої групи - здатності другого ступеня. Для третьої групи - здатності першого ступеня. [45, с.6-7]

 

Як правило, роботодавці, відмовляючись приймати на роботу інвалідів, керуються наступним: додаткові витрати; психологічні особливості; капризи; необхідність лікування; неможливість змусити працювати додатково. [23, с. 32]

 

Трудова діяльність для людини є не тільки способом економічно забезпечити своє існування, але і фактом реалізації своїх здібностей (у тому числі і творчих), прилученням до громадських цінностей. Робота дозволяє кожному громадянину поважати себе, усвідомлювати свою індивідуальність, бути повноцінною частиною сучасного суспільства. "За часів Радянського Союзу саме обмеження у трудових можливостях було єдиним критерієм встановлення інвалідності. Держава просто брала на себе зобов'язання матеріально утримувати інваліда, тому питання соціальної адаптації і працевлаштування навіть не піднімалися. Єдиною державною програмою по створенню робочих місць для людей з інвалідністю було створення спеціалізованих підприємств, де інваліди в ізольованих умовах могли займатися некваліфікованою працею (клеїти коробки, збирати розетки і т.д.) "[24] Не надто багато змінилося в даний час. У Федеральний Закон "Про соціальний захист інвалідів у Російської Федерації" були закладені механізми вирішення цієї проблеми. Інвалідність стала класифікуватися не тільки по трудових можливостям, але й на інших факторів обмеження життєдіяльності. Введена система квотування робочих місць для інвалідів, застосовані поняття "спеціальні робочі місця для інвалідів" і "спеціальні умови праці для інвалідів". Але практика виявилася далекою від настільки прогресивних задумів. Основними проблемами стали відсутність ефективних державних програм і кваліфікованих фахівців, здатних вирішувати ці проблеми. А останнім часом з боку державної влади намітився відхід і від цих, нехай невеликих, але все-таки "завоювань" громадського руху інвалідів.

 

Крім того, в нашій країні відсутня застосовуваний в інших країнах законодавчий механізм, згідно з якою ті підприємства, які не заповнюють всю квоту робочих місць для інвалідів, змушені платити додаткові податки і збори, які в свою чергу, розподіляються державою для створення і поліпшення вже створених робочих місць для інвалідів на підприємствах і організаціях державного сектора.

 

Рівень зайнятості інвалідів у суспільному виробництві має тенденцію до зниження "і за 1980-1994 рр.. Впав з 45% до 17%". [42] Тому навіть термінові та ефективні заходи не відразу допоможуть нам досягти навіть радянського рівня майже тридцятирічної давності. За даними комітету з соціальної політики Ради Федерації РФ безробіття серед інвалідів працездатного віку становила на 1 січня 2004 року в цілому по Росії 70%. Зайнятість інвалідів працездатного віку скоротилася з 25-28% у дореформений період до 11% у 1999 році. [22, C. 214]

 

Роботодавці знаходять які завгодно прийменники, що б не брати на роботу інвалідів. В умовах нашого правового поля це зробити досить просто. У науковій літературі пропонується так само і алгоритм дій для інвалідів, які бажають знайти роботу:

 

1. ÐžÑ„ормлення індивідуальної програми реабілітації

 

2. Ð¡ÐºÐ»Ð°Ð´Ð°Ð½Ð½Ñ свого резюме

 

3. ÐŸÐ¾ÑˆÑƒÐº варіантів працевлаштування:

 

 

- Пошук роботи через родичів і знайомих;

 

- Працевлаштування через державну службу зайнятості;

 

- Ярмарки вакансій;

 

- Працевлаштування через кадрові агентства та агентства з працевлаштування;