Теоретичні аспекти забезпечення безпеки збирання та перевірки доказів на стадії досудового розслідування злочинів

За своєю  гносеологічною суттю кримінально-процесуальне доказування являє собою різновид людського пізнання дійсності. Воно не є науковим у тому розумінні, що не ставить собі за мету пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства, але в плані встановлення окремих фактів, явищ дійсності воно має багато спільного з науковим пізнанням, насамперед історичним. У кримінально-процесуальному доказуванні як пізнавальній діяльності застосовуються (звичайно, з урахуванням його специфіки) всі закони і категорії діалектичної і формальної логіки. Ця специфіка зумовлена передусім об'єктом, завданнями й засобами пізнання, колом його суб'єктів, процесуальними строками і процесуальною формою.

Розглядаючи зміст  кримінально-процесуального доказування  можна виділити два його види або  аспекти: по-перше доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає в діяльності відповідних органів і осіб по збиранню, перевірці та оцінці доказів, і по-друге доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Це важливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов'язок доказування.

Доказування являє  собою сплав практичних дій і  мислення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Елементами, процесу доказування  як дослідження є збирання (формування), перевірка й оцінка доказів та їх джерел. Щодо другого виду, або аспекту, доказування в кримінальному процесі, то його важливішими елементами є письмове або усне формулювання певної тези (наприклад, обвинувальної чи виправдувальної) і наведення аргументів для її обґрунтування. Цей вид доказування близький до того, що існує у формальній логіці.

1.1. Основні  підходи   до  визначення поняття доказів  в кримінальному   процесі  України

З  теоретичної   точки  зору  к0римінально-процесуальне доказування як дослідження — це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються, їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях. Збирання доказів та їх процесуальних джерел - це врегульована КПК діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Способи збирання доказів у загальному вигляді не дуже конкретно і точно визначені ст. 66 КПК, в якій указано, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, передбаченому КПК, будь-яких осіб як свідків і потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагання від банків відомості, які містять банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та в обсязі встановлених Законом України "Про банки та банківську таємницю". Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично-їх керівниками).

Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі і судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний пе-релік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит пі-дозрюваного, допит свідка, потерпілого, об-винуваченого, експерта, очна, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, освідування, відтворення обстановки й обставин події, призначення експертизи, прослуховування розмов, які ведуться по телефонах та інших переговорних пристроях. Недопус-тимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені зако-ном, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян. Однак слід мати на увазі, що крім цих дій, спо-собом збирання доказів є такі передбачені КПК проце-суальні дії, як витребування предметів і документів, одер-жання їх від учасників процесу, установ, підприємств, ор-ганізацій, службових осіб і громадян, вимога про прове-дення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб. Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії по збиранню доказів - і до порушення справи.

Збирання  доказів та їх джерел є і має  залишатися в подальшому діяльністю тільки процесуальною, врегульова-ною  нормами КПК, і ніякою іншою. Не можна  включати оперативну і непроцесуальну розшукну діяльність у сис-тему кримінально-процесуального доказування. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити но-сіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При про-веденні оперативно-розшукних заходів можуть застосову-ватися відеозапис, кінофотозйомка, звукозапис з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили, відомос-тей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-про-цесуального законодавства. Але змі-шування оперативно-розшукової діяльності з процесуаль-ною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судо-чинства.

Фіксація  доказової інформації - складова частина  про-вадження слідчих і судових  дій по збиранню доказів та їх джерел-докладно врегульована в КПК. Вона, як і про-вадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В не-обхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціа-лісти, перекладач і секретар судового засідання.

КПК містить  вичерпний перелік способів фіксації до-казів та їх джерел. Це складання  протоколів слідчих дій, розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції, за-сідань Пленуму Верховного Суду України, вине-сення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; застосування фото- і кі-нозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машино-пису. Для забезпечення його повноти може бути застосова-но стенографування.

Протокол  є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій по зби-ранню та перевірці доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою в повноті й точності фік-сації, протоколи порівняно з ними мають і важливі пози-тивні якості: нескладність виготовлення, можливість фік-сації лише даних і обставин, що мають відношення до справи, зорове сприйняття і через те більш надійне засво-єння записаного, краще забезпечення права учасників слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеоза-пис, кінозйомка фіксують не тільки результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять більш багату інформацію.

Законодавець  пішов по шляху перерахування  в КПК науково-технічних засобів, які застосовуються для фікса-ції певних обставин, перебігу і результатів слідчих дій, і порівняно докладного регулювання порядку застосуван-ня трьох з них: звукозапису, кінозйомки і відео-запису.

Виготовлені під час провадження слідчої  дії фотознім-ки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схе-ми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст. Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визнати їх само-стійним джерелом доказів - кіно-, фото-, звуко-, відеодокументами, а зліпки і відбитки - похідними речовими до-казами.

В деятельности правоохранительных органов направленной на раскрытие и расследование  преступлений центральное место  отводится криминалистической информации. Криминалистическая информация является разновидностью социальной информации, и она, конечно же, отличается от других ее видов. В частности, от таких, как правовая, юридическая, процессуальная, доказательственная, оперативно-розыскная. Остановимся  на  последних  двух  т.к  именно  эти  виды  считаются  базовыми   в  правоохранительной  деятельности. Доказательственную информацию можно определять так, как это сделал законодатель - это любые сведения, на основе которых суд, прокурор, следователь, дознаватель в порядке, определенном Кодексом, устанавливает наличие или отсутствие

обстоятельств, подлежащих доказыванию по уголовному делу, а также иных обстоятельств, имеющих значение для уголовного дела. К данном  виду  можно  также  и  отнести  как  вспомогательный и неотъемлемый  вид доказательственная презумпция - это утверждение о вероятном или конвенционально - достоверном существовании факта, связанного причинно - следственной  связью с другим достоверно установленным фактом.

Поясним это  определение.

 Каждый человек  в своем мышлении использует  фактические презумпции - предположения  о том, что какой-либо искомый  факт, явление, признак, вероятно, существовал, существует или будет  существовать в силу того, что  достоверно существовал, существует или будет существовать другой факт, явление, признак. При этом логической предпосылкой презумпции служит утверждение о том, что между достоверно установленным фактом и резюмируемым фактом существует причинно - следственная связь.

 Существуют три вида причинно - следственных связей: необходимые устойчивые, необходимые не устойчивые и случайные.

   Необходимые устойчивые причинно - следственные связи позволяют делать вывод от достоверного существования причины к достоверному (в том числе и практически или морально достоверному) существованию следствия, и наоборот, - от достоверного существования следствия к достоверному существованию определенной причины.

  Необходимые неустойчивые причинно - следственные связи позволяют делать вывод от достоверного существования причины к вероятному существованию следствия, и наоборот.[7,с.181-182]

   Эффективность  борьбы с преступностью определяется  уровнем организации оперативной,  следственной, профилактической работы, проводимой органами внутренних  дел. В свою очередь, результаты этой работы зависят от качества информационной поддержки, поскольку основные усилия практических работников в расследовании, раскрытии и

предотвращении  преступлений так или иначе связаны  с получением необходимой информации, именно эти функции и призваны обеспечить систему информационного обеспечения органов внутренних дел, которая поддерживает в настоящее время значительный объем информации. В состав системы входят около 6 тысяч горрайорганов, 109 информационных центров министерств и управлений, 60 информационных подразделений управлений внутренних дел на транспорте, а также большое число предприятий и учреждений. Расширился и круг потребителей, заинтересованных в получении информации, имеющейся в подразделениях ОВД. Если несколько лет назад ею пользовались, в основном, оперативно - следственные работники МВД, службы безопасности, прокуратуры, то в настоящее время ею пользуются сотрудники налоговой и таможенной служб, финансовых и коммерческих структур, представители администраций городов, краев, областей. В целом в органах внутренних дел Украины в автоматизированном режиме с помощью ЭВМ обрабатываются задачи оперативно - розыскного и справочного назначения с количеством обрабатываемых запросов примерно 10 млн. в год, а также задачи учетно-статистического, управленческого и производственно-экономического назначения. Всего же в машинном контуре ежегодно обрабатывается свыше 150 млн. документов.

Основным направлением использования компьютерной техники  в расследовании и  предотвращении преступлений являются:

1.      Создание и ведение криминальных  учетов;

2.     Создание и ведение дактилоскопических  учетов;

3.     Составление субъективных портретов.

Криминальные  учеты предназначены для оперативного информационного обслуживания раскрытия и расследования, а также предупреждения

       21

преступлений. Эти учеты в настоящее время  ведутся на межгосударственном, областном и  городском уровнях. Также существуют локальные учеты, существующие в пределах определенного органа, подразделения внутренних дел. Особую роль в раскрытии и расследовании преступлений играют централизованные и региональные учеты, ведущиеся в органах внутренних дел Украины. Накапливаемая в этих учетах оперативно-справочная, розыскная и криминалистическая информация именуется криминальной. Учеты классифицируются по функциональному и объектовому признакам. Функционально учеты разделяются на три группы: оперативно-справочные, розыскные и криминалистические. По объектному признаку учеты разделяют на три группы: учеты лиц, преступлений (правонарушений) и предметов. Информационную базу системы составляют оперативно-справочные, розыскные и криминалистические учеты и картотеки, сосредоточенные в ГИЦ МВД Украины и ИЦ МВД, УВД, УВДТ и локальные учеты горрайорганов. Именно в  городских и районных  отделах формируется основная оперативно-справочная и розыскная информация, часть которой оседает на местах, а другая направляется в ИЦ и ГИЦ для формирования единого банка данных криминалистических учетов. Криминалистические учеты необходимы для оперативного информационного обслуживания раскрытия и расследования, а также предупреждения особо опасных серийных межрегиональных и региональных преступлений. Основой этих учетов является сбор, накопление и анализ углубленных (по отношению к розыскным и справочным учетам) криминалистически значимых сведений о субъектах и объектах преступлений и связанных с ними событиях. Носителями информации как правило, являются какие - либо документы: заявления, постановления, решения, экспертные заключения, различные обзоры, аналитические справки, нормативно-методические документы, направляемые по подчиненности нижестоящим органом. Несомненно данные нормативно-правовые  акты возникают из  источника  поступления

        22

информации, используемой в процессе управления органами  внутренних дел  являются: граждане, органы государственной власти и  управления, общественные организации, периодическая печать, радио, иные средства массовой информации. Документы играют важную роль в контроле за исполнением ранее принятых решений, наполняют координационные и субкоординационные связи органов управления информационным содержанием.[6]