Право власності

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Мая 2013 в 01:39, дипломная работа

Краткое описание

Актуальність теми дослідження.Власність і право власності є тими одвічними категоріями, до дослідження сутності яких у різні часи зверталися і ще довго звертатимуться кращі уми людства. Цивільне законодавство України, зокрема Цивільний кодекс України, послідовно утверджують на законодавчому рівні лінію поваги з боку державних інституцій до особи-власника. Засади справедливості, добросовісності та розумності, неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законами, гарантування усім власникам рівних умов здійснення своїх прав повинні бути не лише писаними законодавчими принципами, а й непорушними заповідями у правозастосувальній діяльності.

Содержание

Вступ…………………………………………………………………… 3
Розділ 1. Загальнотеоретичні та історійко-правові засади інституту
права власності
1.1. Власність як правова категорія………………………………….…6
1.2. Правовий статус суб'єктів права власності……………………….15
1.3. Здійснення права власності та його межі …………………………20
Розділ 2. Набуття та припинення права власності
2.1. Набуття права власності………………………………………..….29
2.1.1. Первинні способи набуття права власності ………………....31
2.1.2. Вторинні способи набуття права власності……………….…36
2.2. Припинення права власності
2.2.1. Припинення права власності з волі власника…………….…38
2.2.2. Припинення права власності усупереч волі власника….…...41
Розділ 3. Проблеми довірчої власності у цивільному законодавстві України…………………………………………………………………………
Розділ 4. Особливості набуття та здійснення права власності на окремі види майна
4.1. Право власності на земельну ділянку
4.2. Право власності на житло
4.2.1. Садиба як об'єкт права власності
4.2.2. Житловий будинок як об'єкт права власності
4.2.3. Квартира як об'єкт права власності
Висновки……………………………………………………………………….

Список використаних джерел………………………………………

Вложенные файлы: 1 файл

дипломная работа 5курс.doc

— 514.00 Кб (Скачать файл)

Дозвільний порядок  придбання встановлено для окремих  видів майна. Наприклад, вогнепальна мисливська зброя може набуватися лише з дозволу органів внутрішніх справ та з досягненням певного віку: 21 року - для придбання вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї; 25 років - для придбання мисливської нарізної зброї. Газові пістолети, револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівливої дії. холодну зброю можна придбавати в довільному порядку до досягнення 18-річного віку. Тому, якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула права власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі особі відмовлено, майно також підлягає відчуженню за рішенням суду.

Статтею 350 ЦКУ визначено підстави та порядок проведення викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

З позицій цивільного обороту земельна ділянка - специфічний  вид майна. Включення в ЦКУ  норм про право власності на земельні ділянки є цілком виправданим. В. Семчик зазначає, що «земельне право використовує цивільне з питань власності, припинення майнових прав і т. д». Водночас слід враховувати певні особливості правового регулювання, що встановлені ЗКУ.

Припинення права власності  на земельну ділянку ЗКУ суспільною необхідністю стало можливим після прийняття Закону СРСР «Про власність», за яким земля визнавалася об'єктом права власності не тільки держави. ЗКУ 1992 р. передбачав вилучення (викуп) земельних ділянок з метою надання їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям (ст. 31). Вилучення земельної ділянки проводилося за згодою власника. За відсутності такої згоди спір вирішувався судом (ст. 112). Аналогічними є вимоги Земельного кодексу 2001 р. Так, у ст. 140 ЗКУ пунктом «г» передбачено відчуження земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю та для суспільних потреб. ЗКУ передбачає: 1) викуп земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146); 2) примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (ст. 147).

Перелік суспільних потреб, для яких може здійснюватися викуп  земельних ділянок, згідно із ЗКУ  є вичерпним:

  1. під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування; під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності;
  2. під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
  3. для об'єктів оборони та національної безпеки;
  4. під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної й енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафтота газових терміналів, електростанцій тощо);
  5. під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;
  6. під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Аналізуючи наведений  у ст. 146 ЗКУ перелік підстав, зауважимо, що не всі із зазначених підстав охоплює поняття «суспільна потреба». Наприклад, при викупі земельної ділянки під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування чи під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності фактично відбувається підміна понять - суспільні потреби підміняються поняттям потреб окремих інституцій в державі. Більше того, з огляду на принцип рівності всіх форм власності, закріпленого ще у Законі України «Про власність», рівності усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13 Конституції) приватний власник не мав би поступатися своєю власністю заради державної чи комунальної власності. У ст. 41 Конституції закріплено, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності (суспільне і державне - різні поняття), на підставі і в порядку, встановленого законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відчуження земельної  ділянки з мотивів її суспільної необхідності здійснюється у примусовому порядку у разі введення воєнного або надзвичайного стану (ст. 147 ЗКУ). Порядок відчуження земельних ділянок в таких випадках має бути врегульований спеціальним законом. У будь-якому разі примусове відчуження здійснюється лише за умови повного відшкодування власнику вартості земельної ділянки.

У ч. 1 ст. 146 ЗКУ, а також  у ч. 1 ст. 149 ЗКУ зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. Тобто, ЗКУ допускає викуп з метою суспільної необхідності за рішенням уповноважених на те органів. Але такий підхід суперечить вимогам інших нормативних актів, зокрема, Закону «Про власність», згідно з яким викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності здійснюється за рішенням суду, а не за рішенням інших органів. Тому редакція ст. 146 ЗКУ має бути уточнена.

Норми Земельного кодексу  не узгоджуються з нормами ст. 350 ЦКУ:

    1. ЗКУ розмежовує поняття «суспільні потреби», «суспільна необхідність», ЦКУ містить єдине поняття «суспільна необхідність», не розкриваючи його зміст;
    2. викуп для суспільних потреб можливий лише зі згоди власника, з мотивів суспільної необхідності - земельні ділянки примусово відчужуються. ЦКУ передбачає викуп у зв'язку з суспільною необхідністю за згодою власника або за рішенням суду;
    3. при викупі земельної ділянки для суспільних потреб власник має бути письмово повідомлений про майбутній викуп не пізніше, ніж за один рік до викупу (ч. 2 ст. 146 ЗКУ). ЦКУ передбачає обов'язкове повідомлення власника земельної ділянки органом, який прийняв рішення про викуп не пізніше, ніж за рік до викупу у зв'язку з суспільною необхідністю (ч. З ст. 350). Але суспільна необхідність, з огляду на ЗКУ, може виникнути у разі введення воєнного або надзвичайного стану. Тоді об'єктивно виключено можливість повідомлення власника.

Отже, норми ЦКУ і  ЗКУ, що регулюють викуп земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, мають бути взаємоузгоджені. Поняття суспільної необхідності не може замінюватись потребами окремого характеру, його розуміння на законодавчому рівні має бути однаковим і не може трактуватися надто широко, як потреби державного органу, органу місцевого самоврядування чи державних інституцій. У розумінні змісту цього поняття могла б відіграти роль судова практика, що дало б змогу визначити його законодавчі параметри.

Викуп земельної ділянки  здійснюється за оплату. Викупна ціна строки та інші умови узгоджуються сторонами: органом, що прийняв рішення про викуп, і власником земельної ділянки. У разі недосягнення згоди спір вирішується судом. На нашу думку, оскільки мова йде все-таки про примусове припинення права власності (навіть у тих випадках, коли власник земельної ділянки погоджується на викуп у зв'язку з суспільною необхідністю, не можна стверджувати про припинення права власності з волі власника. Адже власник фактично погоджується з прийнятим рішенням про викуп, а не припиняє належне йому право вільно та свідомо), на законодавчому рівні мають бути встановлені чіткі гарантії щодо проведення викупу. Розрахунок з власником має бути проведений до фактичного вилучення земельної ділянки шляхом внесення грошових коштів на банківський рахунок, відкритий на ім'я власника, чию ділянку вилучають. Якщо ж спір про суму викупу вирішується в судовому порядку, то орган, який прийняв рішення про викуп, мав би в забезпечення позову внести визначену ним суму викупу на депозит суду. Такий порядок слугував би гарантією інтересів особи власника, чия земельна ділянка викуповується. В іншому разі така особа не застрахована від ризику несплати на її користь погодженої чи присудженої суми.

Частина п'ята ст. 350 ЦКУ  закріплює принцип повного відшкодування збитків, завданих власникові викупом земельної ділянки. Відшкодуванню підлягають як прямі збитки, так і упущена вигода. Прямі збитки включають ринкову вартість вилученої земельної ділянки, вартість нерухомого майна, що на ній розміщене, вартість зелених насаджень тощо. До суми компенсації збитків, поряд із ціною земельної ділянки, відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого Постановою КМУ від 19 квітня 1993 р., відшкодуванню підлягають вартість понесених витрат та поліпшень якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням кадастрової оцінки, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи, а також інші збитки власників земель і землекористувачів, у тому числі і нестримані доходи, якщо вони обгрунтовані. До не отриманих доходів згідно із зазначеним актом відносять доходи, які міг би отримати власник із земельної ділянки і які він не отримав унаслідок її вилучення (викупу). Невизначеність критеріїв обрахунку не отриманих доходів створює проблеми практичної реалізації права на їхнє відшкодування. Розмір і порядок нарахування витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва визначаються Постановою КМУ від 17 листопада 1997 р. «Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню». Такі витрати визначаються на підставі нормативів згідно з додатком до цієї постанови.

За взаємною домовленістю між органом, який прийняв рішення про викуп, і власником йому може бути надана інша земельна ділянка, вартість якої враховується при визначенні розміру викупної ціни.

ЗКУ передбачає право  власника вимагати повернення викупленої ділянки після обставин, у зв'язку з якими було проведено примусове відчуження земельної ділянки. У разі неможливості повернення примусово відчуженої ділянки, власнику, за його бажанням, надається інша земельна ділянка.

Порядок припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розташоване, визначений у ст. 351 ЦКУ. В ч. 1 цієї статті зазначено, що припинення права власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, здійснюються за рішенням суду шляхом викупу зазначеного нерухомого майна і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Тобто, така підстава припинення права власності тісно пов'язана з викупом земельної ділянки. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, є власником житлового будинку, іншої будівлі, споруди та насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки.

До прийняття ЦКУ  припинення права власності на нерухоме майно при викупі земельної ділянки  у зв'язку із суспільною необхідністю врегульовувалося нормами житлового, земельного законодавства. Так, зокрема, у ст. 171 Житлового кодексу України (далі - ЖКУ) закріплено, що у разі знесення житлових будинків, що є у приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їхніх сімей, а також іншим громадянам, які постійно проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду. Крім того, власникам житлових будинків, на їхній вибір, або сплачується вартість будинків, будівель та пристроїв, що зносяться, або надається право використати матеріали від розбирання цих будинків, будівель та пристроїв на свій розсуд. Норми ЖКУ застаріли, як і кодекс загалом.

Позивачами у справах про викуп житлового будинку та інших будівель, споруд, насаджень є органи, які прийняли рішення про викуп земельної ділянки. Це органи державної влади, органи влади АРК, органи місцевого самоврядування. Важливою гарантією інтересів власника є його право на попереднє відшкодування збитків у повному обсязі як прямих, так і упущеної вигоди. З огляду на зміст ст. 351 ЦКУ, суд може розглядати справу за позовом про викуп житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень лише після представлення позивачем доказів сплати суми викупу. Якщо власник не погоджується із розміром викупу, суд має розглянути це питання і винести відповідне рішення.

Суд задовольняє заявлені позовні вимоги, якщо буде доведено, що використання земельної ділянки  є неможливим без припинення права власності на майно, що на ній розташоване.

З огляду на обставини  справи, суд може постановити рішення:

  • про знесення житлового будинку, інших будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці;
  • або якщо це можливо за бажанням власника перенести їх на іншу земельну ділянку. Особа має право вимагати надання їй іншої рівнозначної за якістю земельної ділянки в межах даного населеного пункту.

Встановлено гарантії права  на житло власника, членів його сім'ї, наймачів та членів його сім'ї, які проживали у будинку, який зносять. Таким особам має бути надано житло згідно з нормами, визначеними ЖКУ. Забезпечення житлом має бути здійснено до знесення житлового будинку. Якщо особи не погоджуються з якістю, розмірами, місцем розташування наданого житла, то спір має розглядатися в судовому порядку. Знесення будинку можливий лише після вирішення всіх спірних питань і переселення особи та членів її сім'ї у надане житло. Позови про викуп земельної ділянки і про припинення права власності на об'єкти, що на ній розташовані, мають розглядатися в одному провадженні, якщо власник земельної ділянки є одночасно і власником житлового будинку. Якщо власник земельної ділянки не є власником житлового будинку, то при викупі земельної ділянки до участі в справі має бути залучений власник житлового будинку. Він має бути залучений як третя особа на боці відповідача (власника земельної ділянки) згідно з нормами ЦПКУ.

Власнику житлового  будинку, інших будівель, розташованих на земельній ділянці, (або кільком  власникам) надано право на власний розсуд розпоряджатися такими об'єктами до набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки. Виникає запитання - з якого ж моменту припиняється право власності на нерухоме майно? Оскільки мова йде про судовий порядок припинення права власності, то момент припинення права має пов'язуватися з моментом набрання рішенням суду законної сили. Окрім цього, треба враховувати законодавчі вимоги про необхідність реєстрації припинення права власності на нерухоме майно.

У ч. З ст. 347 ЦКУ закріплено норму про те, що у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Така сама норма передбачена і у разі припинення права власності внаслідок знищення нерухомого майна (ч. 2 ст. 349 ЦКУ). Відсутність єдиного законодавчого підходу щодо державної реєстрації як правовстановлюючого (правоприпиняючого) факту чи лише правопідтверджуючого факту породжує практичні проблеми. Отже, при вирішенні питання про момент припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене, можливими є два варіанти: і) право припиняється з моменту набрання рішенням суду законної сили; 2) право припиняється з моменту внесення запису до державного реєстру. З огляду на положення ч. З ст. 347 ЦКУ, ч. 2 ст. 349 ЦКУ другий варіант є більш прийнятним з позицій практики. З метою уніфікації законодавчих підходів при визначенні моменту припинення права власності в судовому порядку все-таки момент припинення права треба пов'язувати з моментом набрання рішенням суду законної сили.

Информация о работе Право власності