Система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі вищого навчального закладу

2) Етап пошукового полінаркотизму  – найбільш розповсюджена форма  вживання психоактивних речовин  в ранньому юнацькому віці. Оскільки вживання психоактивних речовин звичайно відбувається в групі, воно тісно пов’язано зі стандартами групової поведінки. Вживання психоактивних речовин спочатку виступає як компонент приємного проводження часу, а не як самоціль. В цей же час молоді люди з задоволенням прислуховуються до своїх відчуттів, що пов’язані з тією чи іншою речовиною, запам’ятовують їх порівняють.

На етапі пошукового полінаркотизму потяг до психоактивних речовин поки, що відсутній немає психічного узалежнення від неї. Це скоріше стандарт групової поведінки, ситуаційна (групова) залежність, коли бажання вжити ту чи іншу психоактивні речовину виникає в певній ситуації та в певному середовищі, але на цьому етапі уже реалізується готовність до вживання наркотиків. В період пошукового полінаркотизму не має значення яку з наркотичних речовин приймати. Перевага все ж віддається тютюну, алкоголю та “легким” ( ті, що в молодіжному середовищі вважаються “нешкідливими”) наркотикам. Потім можна спостерігати своєрідне колекціонування; спробувавши один наркотик, юнак з гордістю починає розповідати про свої відчуття друзям, демонструючи свої враження.

3) Етап фонового полінаркотизму. Перепробувавши більшість психоактивних  речовин, молода людина відшукує  ту, яка надає їй найбільше  задоволення. Сама поява такої вибірковості є провідною рисою всього етапу. При цьому потягу до найбільш вживаного наркотику, поки що немає, узалежнення (навіть психологічне) ще відсутнє.

На етапі фонового полінаркотизму підвищується толерантність до психоактивних речовин, знижуються або зникають захисні рефлекси. Більш привабливою стає речовина з найбільшою наркогенністю, або препарат, до якого людина опинилася найбільш чутливою в силу своїх індивідуальних особливостей. Тривалість етапу фонового полінаркотизму порівняно невелика - від трьох тижнів до півроку. Цей етап ніби підготовлює становлення першої стадії алкоголізму або наркоманії [26; с.20].

Дослідження вчених свідчать, що розвиток адиктивної поведінки може відбуватися в двох напрямах:

1) Полісубстантна адиктивна поведінка. Індивід випробовує на собі дію різних токсичних речовин, серед яких поступово може бути вибрано найбільш привабливу.

2) Моносубстантна адиктивна  поведінка. Індивід зловживає лише  однією психоактивною речовиною [17; с.59].

Аналіз ситуації розвитку сучасної молоді показує, що на даному етапі становлення українського суспільства молода людина перебуває під впливом багатьох чинників, що провокують різні види девіацій в тому числі й адиктивну поведінку.

Умовно можна виділити три основних групи чинників, які сприяють розвиткові адиктивної поведінки молоді та представити їх у вигляді схеми мал. 1.2.1.

Рис. 1.2.1. Чинники виникнення адиктивної поведінки.

Серед соціально-економічних факторові які впливають на появу адиктивної поведінки учнівської молоді відмічають такі:

• загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціальної справедливості, крах соціальних ілюзій, поява тенденцій до дегуманізації);
• економічні (невдоволеність молоді в модних предметах, одежі, засобах дозвілля);
• соціально-демографічні (перехід до малодітної сім’ї, масове залучення жінок до виробництва і відсторонення дитини від сім’ї, роз’єднання поколінь негативний вплив засобів масової інформації);
• організаційно-управлінські (несвоєчасність прийняття і відсутність послідовності в здійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).

До психолого-педагогічних факторів належать:

• недостатній рівень самостійності, що обумовлює схильність підпадати під вплив негативних груп або лідерів, некритично засвоювати асоціальні моделі поведінки, неадекватні тенденції, щодо статусу і ролі в групі;
• неадекватна самооцінка і рівень домагань, що призводить до агресивності і висування підвищених вимог до суспільства, а відповідно готовності до обрання неадекватних, несприятливих з погляду суспільної моралі, засобів їх реалізації;
• надмірна критичність, незадоволеність собою;
• не сформованість світогляду, моральних еталонів, ідеалів та навичок спілкування;
• високий рівень ситуативної тривожності;
• відсутність поваги і визначених авторитетів.

До медико-біологічних можна віднести:

• генетичні, які мають спадковий характер (порушення розумового розвитку, дефекти слуху, зору, тілесні вади);
• психофізичні, що пов’язані з впливом на організм психофізіологічних навантажень (конфліктні ситуації, хімічний склад оточуючого середовища);
• фізіологічні (дефекти мовлення, зовнішня непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини).

Важливо також виділити чинники, що сприяють переходу адиктивної поведінки у хворобу:

• Соціальні (доступність психоактивних речовин, “мода” на їх вживання, вплив групи однолітків, до якої належить молода людина);
• Психологічні (тип акцентуації характеру, спокуса нових відчуттів і переживань);
• Біологічні (міра початкової толерантності, ускладнена спадковість, природа речовин якою зловживають) [17; с.109].

Зокрема, аналіз ситуації показує, що найактуальніші проблеми сучасної молоді, що приводять до асоціальної поведінки студентів ВНЗ тісно пов’язані з сьогоднішньою соціально-економічною нестабільністю, конкретною ситуацією і умовами виховання в сім`ї, недоліками в організації навчально-виховного процесу, слабкою організацією працевлаштування, неорганізованість дозвілля, негативним впливом антигромадських формувань [60; с.7].

Однак, слід зазначити, що складні обставини, життєві труднощі, критичні ситуації і виявляючись об’єктивно причиною звернення людини до психоактивних засобів, але ще не є причиною повної залежності. Тільки співвідношення їх з визначеними психологічними якостями веде до бажання відійти від реальності. Інакше кажучи, звернення до психоактивних засобів слід розглядати як непродуктивну форму виходу з визначеної ситуації, складності в задоволенні особистих потреб. Таке невдоволення викликає емоційну напругу і може носити подвійний характер: або стимулює розвиток визначених (соціально схвальних) якостей особистості при розв’язанні протиріч, тобто сприяє переходу на більш високий рівень саморегуляції (у випадку продуктивного виходу з ситуації); або (якщо емоційна напруга надто велика, накопичується “неструктурована” психологічна енергія) відбувається вибух, дезінтеграція всіх функцій. Для попередження такого роду дезінтеграції й існує психологічний захист. Але коли цей захист виявляється невдалим, особистість враждається неврозом. Точніше кажучи, якщо захист встигає контролювати напругу і конфлікти, хвороблива симптоматика не розвивається. Саме невротичні симптоми слугують сигналом серйозного зриву в захисній системі. В результаті чого людина стає повністю залежною [57; с.73].

Наступне питання, якому необхідно приділити увагу - сутність адиктивних проявів. Його вивчення надасть нам можливість отримати теоретичні основи соціально-педагогічної роботи з молоддю.

Перше на чому варто наголосити – це те, що прояви адиктивної поведінки які розглядаються в даному науковому дослідженні характеризуються вживанням психоактивних речовин. Психоактивна речовина – будь-яка речовина, що при введенні в організм людини може змінювати сприйняття, настрій, здатність до пізнання, поведінку та рухові функції. У повсякденному житті ПАР називають “наркотиками”. Однак до психоактивних речовин відносяться не тільки наркотики, але й алкоголь тютюн (нікотин), кофеїн та ін.

Основні типи ПАР:

• Тютюнові: цигарки, сигарети, сигари, люльковий і нюхальний тютюн;
• Алкогольні: пиво, сухі і міцні вина, горілка, самогон, лікери, наливки.
• Опіумні: опій, морфій, омнопон, кодеїн;
• Конопляні: гашиш, анаша, план;
• Стимулятори: кофеїн, чуфі, ефедрин, амонітам (аморіталін);
• Заспокійливі: люмінал, демідрол, седуксен, еленіум (нейролептики), барбітурати, транквілізатори, садаптивні засоби;
• Токсичні: нітрофарби, ацетон, хлорофос, інші засоби промислової та побутової хімії [26; с.13].

Нікотин вважають першим вбивцею організму, алкоголь другим, інші наркотики третім.

Отже, на даному етапі теоретичного дослідження доцільно буде розглянути види адиктивної поведінки, які спричиняються вищезазначеними речовинами:

Тютюнопаління – вдихання диму нікотиновмісних речовин. При палінні під впливом високих температур виділяється приблизно тридцяти шкідливих речовин: нікотин, сірководень, аміак, азот, різні ефірні масла та інші, найнебезпечніший серед яких - бензиприн – стовідсотковий канцероген. Головна діюча речовина при тютюнопаління – нікотин. Нікотин порушує діяльність нервової системи, серця, легень, органів травлення, статевої системи. При потраплянні в організм людини він на короткий відрізок часу викликає розширення кров’яних судин посилюючи при цьому кровообіг до клітин головного мозку, однак, після цього наступає різкий спазм судин в результаті чого набувають розвитку різні захворювання. Тому, суб’єктивні відчуття після перших спроб в багатьох випадках не приносять задоволення. В наслідок чого у більшості молодих людей виникає погіршення самопочуття [59; с.107].

І все таки, тютюнопаління нерідко сприймається молоддю як спосіб збільшення комунікабельності, надання сміливості у спілкуванні, полегшення знайомства, укріплення статусу в новому навчальному колективі. Окрім того, молода людина, так само, як і доросла, часто потрапляє в стресові ситуації, їй необхідно знаходити вирішення складних для неї життєвих проблем. Механізми психологічного захисту, які дозволяють подолати подібні ситуації і оволодіти собою, у студента ще недостатньо сформовані або зовсім відсутні. Тому він часто використовує зовнішній засіб для того, щоб відволіктися та заспокоїтись – тютюнопаління. Внаслідок цього формується звичка реагувати на складні життєві ситуації палінням тютюну. Це унеможливлює формування навичок саморегуляції та вмінь самостійно знаходити вихід з фруструючих ситуацій. Поступово виникає потреба заспокоїтись за допомогою інших психоактивних речовин, які в більшій мірі можуть змінити стан свідомості, і внаслідок цього маємо справу з алкоголізмом та наркоманією [64; с.129].

Алкоголізм. Основний реагент - алкоголь - нехарчовий продукт. В загальному розуміння алкоголізм це таке вживання спиртних напоїв, коли дія етанолу завдає значної, а інколи і невиправної шкоди організму людини, яка п'є, або її потомству, це також хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості. З медичної точки зору алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічною тягою до вживання спиртних напоїв. З соціальних позицій алкоголізм – форма девіантної поведінки людини якій притаманна тяга до вживання спиртного в наслідок чого відбувається соціальна деградація особистості [59; с.3].

Зловживання алкоголем визначається за такими ознаками:

1. Вживання алкоголю, навіть в  мінімальних дозах, тими особами, яким не виповнилося 21-22 роки.

2. Вживання алкоголю особами, які мають біологічну схильність до алкоголізму.

3. Вживання алкоголю чоловіком  та жінкою в період, близький  до зачаття майбутньої дитини.

4. Вживання алкоголю жінкою в  період вагітності та грудного  вигодовування дитини.

5. Вживання алкоголю особами, які знаходяться в стадії ремісії після лікування від алкоголізму.

Збільшення частоти вживання та кількості випитого спиртного і дає привід говорити про захворювання алкоголізмом. Природно, що частота та кількість вживання алкоголю є далеко не єдиними ознаками алкоголізму.

Продром алкоголізму – це перехідна стадія між зловживанням спиртним та захворюванням на алкоголізм, тобто, це перед-хвороба [57; с.70].

Наркоманія – хворобливий стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких Конвенцією ООН чи Комітетом контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України і характеризуються психічною або фізичною залежністю від них.

Наркотичні засоби – це рослини, сировина чи речовини, природні або синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини і речовини, які становлять небезпеку для населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітетом контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України [25; с.36].

Наркотичні речовини, які виділяють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, а понад усе - на особливий стан наркотичного сп’яніння.

Наркотичні речовини по дії на організм можна умовно розподілити на п’ять груп:

1. група - яди, які гальмують психічну діяльність, на визначеному етапі їх прийом визначається короткочасним станом внутрішнього спокою, повного психічного розслаблення;
2. група - речовини, що збуджують мозок, змінюють відчуття і сприйняття, викликаючи марення;
3. група - сполуки, які спочатку викликають збудження, а потім гальмування, зниження настрою (депресію),наприклад алкоголь;
4. група - яди, що діють як снодійне;
5. група - рослинні, тонізуючі речовини з  вмістом кофеїну, нікотину і т.д.    [26; с.372].

Таким чином, наркотичні засоби починаючи з цигарок, алкогольних напоїв і завершуючи – кокаїном і героїном, негативно впливають на організм людини. Отруєння організму наркотиками призводить до старіння, інвалідності, а то й смерті. Вік в цьому випадку обернено пропорційний впливу, тобто чим молодший споживач тим сильніша дія наркотиків.