Система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі вищого навчального закладу

Насамперед, нами були розроблені й закріплені концептуальні засади системи соціально-педагогічної роботи з профілактики адиктивних проявів серед студентів вищого навчального закладу такого змісту:

• Основоположним у розробці системи профілактики адиктивної поведінки студентської молоді є системний підхід;
• Цілісні властивості системи утворюються лише в результаті взаємодії елементів, які не мають таких властивостей;
• У відповідності з ним соціально-педагогічна профілактика адиктивної поведінки виступає в формі виваженого підбору компонентів, взаємодія і комплексне функціонування яких складає цілісну систему;
• Розроблена нами соціально-педагогічна система профілактики адиктивної поведінки у діяльності ВНЗ включає форми і методи, підібрані за принципами адекватності, доцільності, гуманності та наступності, а тому діють інтегровано і нерозривно;
• Система соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки спрямована на комплексне попередження негативних проявів молодіжного середовища (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманію), виходячи з висновку про те, що всі вони мають єдині причини вживання, схожу дію на організм і призводять до психічної залежності. Кожен з зазначених видів є провокатором наступного;
• В концепції системи соціально-педагогічної профілактики адиктивних прояві в молодіжному середовищі закладена ідея сучасної гуманістичної філософії  в основі якої лежать екзистенціальні цінності людини, і базується вона на уявленні про задоволення життєвих потреб індивіда, за умов коли суспільство намагається забезпечити йому мінімальні прожиткові стандарти.

Обґрунтовуючи необхідність системного підходу до виховної роботи у вищому навчальному закладі, першочергово необхідно звернути увагу на вихідне узагальнююче поняття “система”. У перекладі з грецької воно означає “ціле, складене із частин; з’єднання”. Тобто, це набір елементів, які знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним, створюючи при цьому певну цілісну єдність.

Отже, системний підхід може, і мусить розглядатися в будь-якій галузі, як практичної, так і науково-теоретичної діяльності [70; с.83].

Зважаючи на викладене вище, визначаємо, що соціально-педагогічна діяльність як вид професійної діяльності спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її культурних і духовних потреб чи відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини. 

Необхідність системного підходу до виховання випливає з того, що як засвідчує багатовіковий досвід, особистість людини формується і розвивається в результаті впливу багаточисельних факторів, як об’єктивних, так і суб’єктивних, природних і суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних і залежних від волі і свідомості людей, діючих стихійно або узгоджено з певною метою [48; с.61].

При цьому, слід мати на увазі, що студент ВНЗ не є пасивною істотою, котра механічно відображає (повторює) якісь зовнішні дії чи впливи. В даному разі студент є суб’єктом власного формування і розвитку.

Наступним за логікою викладу є розкриття питання про зміст системи, як основоположної категорії системного підходу в загальнонауковому пізнанні і методології. Визначають такі компоненти педагогічної системи: зміст, модель профілактики негативного явища, що визначає мету, організаційні форми та методи, суб’єкт і об’єкт. При своїй тісній взаємодії кожен з них має різний зміст, але тільки в сукупності дають органічне розуміння соціально-педагогічної роботи [65; с.243].

Наша система профілактики базується на моделі формування здорового способу життя. Її суть заключається у актуалізації причин поширеності негативних явищ, що провокується несформованістю у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтацією на задоволення інших потреб за рахунок фізичного і психічного здоров’я. Профілактична робота спрямована на формування у студентів цінностей повноцінного життя, розвиток вмінь і навичок на ведення здорового способу життя [32; с.40].

Відтак, метою системи профілактики адиктивної поведінки є відмова студентів від уживання психоактивних речовин:

• повна відмова від тютюнопаління;
• повна відмова від вживання алкоголю до 21 року, а також після цього віку, або з рештою по досягненню 21 року вживання слабоалкогольних напоїв;
• повна відмова від вживання наркотиків, усвідомлення кримінальної відповідальності за їх збереження, вживання та збут.

Виходячи з формулювання мети визначається комплекс завдань профілактичної системи адиктивної поведінки:

1. Привити уявлення про людину як про цілісну біосоціальну систему, що існує за законами природи та суспільства;
2. Створити  умови для усунення проявів адиктивної поведінки;
3. Роз’яснити сутність та зміст впливу на організм психоактивних речовин;
4. Сформувати у студентської молоді навички відмови від пропозицій вживання ПАР;
5. Формувати культуру адекватну соціальним нормам поведінки і здорового способу життя засобами впровадження перспективних гуманістичних методів і технологій.

Система профілактики, що описується в даному науковому дослідженні здійснювалася на рівні мікросередовища, тобто, в межах окремої установи – вищого навчального закладу. Відповідно, об’єктом нашої системи виступають студенти 1-3 курсу Старобільського факультету ЛНУ імені Тараса Шевченка спеціальності «Соціальна педагогіка», денного відділення, кількістю 46 чоловік. Їх вік коливається в межах від 17 до 20 років. Тобто, вікові особливості студентів 17- 20(21) років – юнацький вік, молода людина як суб’єкт, що проходить стадію становлення має ряд особливостей, які випливають перед усім з її об’єктивної суті.

Основні завдання юнацького віку: природно-культурні (завершення гармонізації всіх систем організму, стабілізація життєвих сил); соціально-культурні (адаптація до соціальних ролей і стосунків дорослих, оволодіння знаннями, уміннями і нормами, необхідними для виконання різних соціальних ролей); соціально-психологічні (знаходження почуття ідентичності та індивідуальності, здібності до інтимної психологічної близькості, самоствердження через самореалізацію з особами різної статі й відповідності соціальним ролям, що виконуються) [54; с.207].

В результаті виходить, що юнак – це особа, що перебуває на стадії завершення психічного фізичного і соціального формування і саме через це потребує підтримки, яка діє на позитивне спрямування особи.

Соціальні особливості молоді визначаються специфічною позицією, яку вона займає в процесі відтворення соціальної структури, а також можливістю не лише  наслідувати а й перетворювати  суспільні відносини .

Конкретні умови  в яких на сьогоднішній момент перебувають молоді люди визначають особливості молодіжної свідомості, діалектична єдність структурних елементів яка формує мотиваційно-спонукальні сили молоді.

Таким чином, молодь – це особлива соціально-демографічна група, яка переживає період становлення соціальної зрілості, положення якої визначено соціально-економічним станом суспільства.

Відмінною рисою сьогоднішнього молодого покоління і зокрема студентства виявляється відсутність надійних соціальних орієнтирів. Руйнування традиційних норм соціалізації, яка характерна соціальною невизначеністю життєвого шляху, яке  з одного боку, збільшило особисту відповідальність молодих людей за своє життя, поставивши їх перед необхідністю вибору, а з іншого боку – розкрило неготовність багатьох з них включитися до нових суспільних відносин. Вибір життєвого шляху молодої людини став визначатися не здібностями та інтересами, а конкретними обставинами. [ 53; с.189]

У зв’язку з цим необхідно приділити студентам ВНЗ більше уваги виходячи через їх невизначеність в життєвих орієнтирах і позиціях, нестійкість яких часто веде до нестійкості емоційно-вольової сфери і як наслідок частого прилучення до вживання ПАР.

Проведення роботи на системному рівні дало змогу  на основі побудови факторної і структурної моделі вивчити досліджуваний об’єкт з точки зору цілісності і диференційованості його окремих складових [].

Суб’єктом і наступним компонентом системи профілактики адиктивної поведінки виступає: адміністрація факультету, заступник директора з виховної роботи, методист, викладачі, куратори груп, педагог-організатор Організатор експерименту, медпрацівник установи. Загальною кількістю учасників 17 чоловік. Перше, що потрібно визначити, це те, що кожен з перелічених суб’єктів має певні обов’язки відносно організації і цілісного функціонування впроваджуваної системи: директор-декан відповідальний за зовнішні зв’язки: договори між навчальним закладом і ЦССС, медичними та правоохоронними установами; заступник з виховної роботи координує проведення експерименту; методист відповідає за розробку і проведення навчальних занять у відповідності з навчальним планом і особливостями впровадження експерименту; куратори-викладачі при цьому відіграють двояку роль: об’єктів експерименту (проходять інструктаж, підготовку до проведення практичних профілактичних дій); суб’єктів експерименту (безпосередньо впроваджують профілактичні заходи у власну викладацьку і виховну діяльність). Медичний працівник установи  допомагає кураторам і викладачам у наданні  та розповсюдження інформації впливу ПАР на організм людини.

Головне на чому варто наголосити - профілактичні заходи керовані суб’єктами педагогічного впливу будуть ефективними лише тоді, коли об’єкт профілактики (студентська молодь) сам виступить суб’єктом профілактики. Отже, в такому випадку необхідною умовою соціально-педагогічної профілактики є комплексність і координованість дій суб’єктів профілактики на всіх рівнях, залучення до попередження проблем представників цільових груп [60; с.10].

Зміст нашої системи профілактики адиктивної поведінки у виховній роботі ВНЗ полягає у профілактиці. В науці це поняття визначається як сукупність заходів направлених на попередження чи подолання причин, умов і факторів, які викликають ті чи інші відхилення у розвитку особистості. Найчастіше вона пов’язана з середовищем, соціальним оточенням людини.

Схема 2.1.1. Структура процесу соціальної профілактики у студентському середовиші

 Безпосередня ж профілактика  адиктивних проявів у молодіжному  середовищі реалізується на трьох  рівнях, для наглядності трансформованих у схему 2.1.2

Схема 2.1.2.

Спираючись на основи системного підходу і структуру соціально-педагогічної роботи наступною складовою виступають форми і методи, які доцільно буде розглянути у відповідності до рівнів профілактики. Але перед тим, необхідно зазначити, що лише за умови поєднання усіх форм (індивідуальної, групової та масової) і рівнів профілактичної роботи профілактична система функціонуватиме повноцінно.

1. Первинна профілактика нашої системи включає діяльність спрямовану на попередження виникнення адиктивних проявів та проблем пов’язаних з нею [52; с.177]. Цей механізм розкривається у розробленій нами таблиці 2.1.1

 Таблиця 2.1.1.

Розглянуті форми і методи первинної профілактики конкретизуються в тому, що за допомогою методів превентивної освіти здійснюється виховний вплив з ціллю формування засвоєння багатопланової інформації про психоактивні речовини.

За планом, передбачене проведення двох  міні-лекцій на тему “Деякі шляхи до довголіття”, “Спосіб життя і здоров’я” метою яких є актуалізувати питання здорового способу життя й відмови від вживання речовин, що змінюють психічний стан. Кожна з них має визначений зміст і час, а також передбачає використання елементів бесіди.

Практикум для викладачів проводиться 1 раз за весь час впровадження системи на її початковому етапі і розрахований на надання знань методичного характеру і формування вмінь ефективної взаємодії зі студентами у виховному процесі. Для студентів експериментальної групи проводяться 2 рази з тією періодичністю як і впровадження первинного і вторинного рівнів профілактики. Вони націлені на антинаркогенну пропаганду в контексті санітарної освіти.

Для більш глибокого психоемоційного впливу та урізноманітнення профілактичних методів використовується метод перегляду відеороликів “Тверезість 1” “Тверезість 2” з подальшим обговоренням. За часом передбачених на 1 академічну годину.

Друга група методів первинної профілактики - методи непрямого профілактичного впливу вміщують форми і методи які націлені на виховання антинаркотичної спрямованості особистості шляхом формування її морально-психічної стійкості як основного характерологічного утворення, що відіграє вирішальну роль у критичних ситуаціях, ситуаціях вибору пропозицій до прийому наркогенних речовин. Це розкривається на прикладі, тренінгу “Комунікативних умінь”, що передбачає програвання за допомогою групи історії свого життя, де студент отримує можливість звільнитися від негативних переживань і уявлень, пов’язаних з тими чи іншими кризовими життєвими ситуаціями.